ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Поеми / Кінець Древності, епос

 Змія   Гл.3.  Ч.І.  Кінець Древності
'Кінець Древності'


Частина І: 'Дім Сонця'

Художник - Девід Робертс. Статуї Аменофіса ІІІ

Глава 3 ЗМІЯ

1
Заледве чутний гомін від Ріки
доріс до вкрадливо неспішних кроків.

Аменхотеп з полегкістю підвівся.
- Я ледве не заснув, не хочу більше,
у мене в голові розлив Ріки,
усе змішалося…
- Це тимчасово.
І я колись ці мудрощі ніяк
не міг збагнути до кінця, бо стільки
там усього. Та прийде день прозріння,
і хто шукає істину – знайде…

Жрець пильно дивиться в зіниці учня,
такі розширені й далекі звідси.
О запашна, блаженна тінь садів,
і розуміючі леткі бажання
без слів, по дотику, служанки юні
вже збурюють царевичеві кров.

Раі зненацька пригадалось інше.
Згадалось, як під вечір прибігали
бешкетні учні з храму Ра у Оні
до одного з каналів, і таїлись
у заростях - побачити жінок.
Вони приходили туди щодня -
вмивалися, сміялися, співали.

Нещадно допікала комашня
і повзало стривожене зміюччя,
та зграйка хлопчаків, неначе леви,
висліджувала поглядами здобич.

Які тоді думки не прилітали
йому до голови – о швидше б стати
дорослим, дужим, гарним і умілим,
аби нарешті кинутись вперед...

І ось давно дорослий він і що?
Ані дружини, ні дітей... Дружина
була, щоправда, в нього, та недовго,
уже п’ять років як раптово зникла.

2
Розумна, молода, дітей жадала.
Не повернулася із міста. Кажуть,
що бачили на кораблі чужинців.
Хтось із жерців Амона говорив.

Немовби вирішила не губити
свої роки найкращі при руїні.
А ще і народилася не тут,
могла і повернутися додому.

Напевно то було б і справді краще -
якби вона від'їхала з купцями,
за те, від чого потерпало серце,
а серце розривалося - померла.

Минуло стільки літ, а серце тужить...

3
Сановник Пераа закінчив рух
і сповнений призначення свого
завмер на мить у шанобливій позі,
яка насправді говорила тільки,
що вже усі залагодивши справи
на тому березі Ріки, тепер
він не бажає витрачати часу.

Від вдягненого у просту накидку
і вибритого наголо Раі
по-світськи відрізняючись убранством,
косою із прикрасами зі шкіри,
коштовностями на руках, та шиї,
ще й випещено-лощеним обличчям -
сановник задоволено глядить
на швидкі збори царського нащадка.

Йому ця радість добре зрозуміла:
знання - ніщо, найголовніше - влада.

4
Кушити , більш помітні в темноті
за жовтуватим відблиском очей,
кидаються услід Аменхотепу,
подарувавши на прощання залі
бряжчання золотих і мідних лат.

Дзвінке відлуння лине, затихає.

- От і пішли коштовності останні -
сановник усміхається жерцю.
Питає про теперішнє й майбутнє.

Раі відповідає, що Господар,
кому він служить, повсякденно дбає:
- Як, власне, і про тих, хто служить іншим.

І, повернувшись, вглиб іде будови...

5
Старий храм Сонцю відстояв свій вік.

Без огорожі, сходів до Ріки,
розчахнутий згори, мов чимось гострим
знівечений, втопає у піску,
що кам'яне плато під ним поглинув.

А стільки літ вражав сліпучим блиском
глибоких знань, діянь достойних, сяйвом
покрівлі гостроверхої.
Донині
зберіг ще дивну форму кришталю
над скошеним угору злетом стін
з колись убраних в мармур грубих брил.

Такий величний, осяйний, та гордий –
вже не одне століття вщент розбитий,
обідраний і кинутий в лахмітті.

Немов роками вибілений старець
засидівся на сонці і заснув,
і марить про тінисті крила смерті.

І крила ті вже шелестять в повітрі.
На днях тут закипить перебудова -
почне рости черговий дім Амону,
аби на тому березі Ріки
утішити заупокійний храм
Аменхотепа Третього собою.

Старий повинен тихо відійти,
в убрання слави наряджають інших.

6
Допоки жрець докінчував прощання,
син Пераа присів неподалеку
старого олтаря, що із піску
стовбичив нагромадженням каміння.

Очікуючи, споглядав уламки,
здебільшого зчорнілі від вогню.

Породжені майстерними руками
з німого валуна доладні форми
занурювалися у забуття.

Невже не має вічності на світі
і все, що батько зараз ген будує
очікує така ж печальна участь?

Раі казав, що місто в давнину
лежало тут, неподалік од храму,
а зараз що? – могили і піски.

Улюбленець Царя глядить у далеч,
за Річку, де так високо знялись
над місцем розбудови насипні,
увінчані дорогами, хребти,
і безліч впряжених комах на окрик
наглядача відповідають дружньо,
і тягнуть, тягнуть глибу по відкосах.
- На славу Пераа!
- На славу! Славу!

7
Наблизившись, жрець раптом помічає
геть сірого від жаху охоронця,
а ще змію, яка перед стрибком
позаду здійнялась Аменхотепа.

Із-під накидки виринає посох
прикрашений різьбою голови
якогось птаха. І його політ
перешкоджає нападу змії,
напрочуд вчасно скинувши її
з плаского каменю в пісок. Змія
чіпляється до посоха і жалить.

І крапельки отрути бурштином
виблискують на дерев’янім дзьобі.

Нападниця, помилку осягнувши,
шукає іншу ціль. Та стражник стрімко
здіймає хетський меч - яскраве сонце
спалахує на нім. Пащека й тулуб
надалі рухаються вже окремо.

Жрець думає, що з хетами війна
почнеться швидше, аніж таємницю
литва мечів цих пощастить пізнати,
печалить і намарна смерть змії.
Дух, втілений у ній, тепер звільнявся
плазуючого тіла, наче мудрість
цих древніх місць знівеченого храму.

Зітхаючи, жрець підіймає посох
і молиться за упокій змії.

Сполоханий Аменхотеп завмер
в обіймах ошалілого вельможі
і з подивом вглядається в судоми
такої нерозсудливої смерті.

8
Майстерно збитий із пласких, коротких,
міцних дощок акації, увесь
обтягнутий мотуззям, царський човен
на березі, окремо від води,
нагадував розібране шатро.

Задерті високо корма і ніс
зеленим розмальовані й червоним
орнаментом, все інше в тон піску.

Ядучі кольори нової фарби
напевно й відганяли комашню,
що хмарками роїлась над водою,
на радість легкокрилих ластівок.

І ще відлякували комашню
густі дими від запашних курінь,
і символи божественної влади -
помітні здалеку хоругви й стяги.
І зовсім невідомо - що сильніше,
страшитися ж богів повинні всі.

9
Аменхотеп, сановник і Раі
неквапно підіймаються по сходах,
приставлених до борту, переходять
у надбудову, теж ретельно вкриту
малюнком заростів. Верткий прислужник
із відданістю пса пасе очима
сановника. Той зрештою киває.

Прислужник радо подає команду.
Раби штовхають човен до води.
Вбігають в неї з криками блаженства.
Хто просто борсається, хто пірнає.
Тіла їх голі, бронзово блищать.

Раби сміються, бо звичайно краще
штовхати човен, ніж важке каміння.

10
Двонога щогла гола, парус знято.

Зустрічний вітер суперечить Річці,
помірно дуне проти течії.

В корзину вскочивши свою, прислужник
дає накази - з носа на корму,
де наготові вже застиг керманич.

Раби здіймають над водою весла.
Проходжуючи верхом надбудови,
витягує нагайку наглядач.

Прислужник гаркає і б’є у бубон,
і зарості неспішно відпливають.

11
Являють сіру кішку на гладкому,
повитому травою валуні.

Присутність кішки видає гойдання
нервово-невгамовного хвоста.
Вона прийшла прощатись із жерцем,
та з парості акації бентежить
її, сердито скрикуючи, одуд.

З-під темно-зеленавого листа
оранжево чубата птаха стрімко
летить донизу, ледве дочекавшись,
коли нарешті човен відпливе,
її турбує гусінь на листку,
не менше аніж кішку ладна птаха.

Крик. Лопотіння чорно-білих крил.
Валун порожній. Скінчене прощання.

12
Блискуче плесо Річки обіймає
захоплений азартом весел човен.

Витягується лінією берег.
Над зелені гущавиною стрімко
росте погруддя храму і пливе
услід, немовби іншою рікою.

Застиглий з виразом сумним Раі
не зразу помічає, як царевич
підходить, потім горнеться до нього.

Зітхання хвиль при березі гойдає
папірусу тригранні гожі стебла.

Увінчані охайними пучками
колосся, мов стрункі і граціозні
придворні в париках, вони кивають
все розуміючими головами вслід.


* * *

Художник - Девід Робертс. Статуї Аменофіса ІІІ



Читати далі, Част.ІІ Гл.1 Палац
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

34. Кушити - (др.єг.) жителі, полоненні з Кушу - Нубії.

35. Старий храм Сонцю- йдеться про древній храм, на місці якого в описуваний час почали зводити новий. Це місце нині називається Луксор, (Єгипет), з залишками одного з старих храмів Амону в Уасеті (Фівах).

36. Аменхотеп III - цар Єгипту часів Нового царства (1580-1085 роки до Р.Х.) батько Ехнатона (Аменхотепа IV), на троні з 1408 по 1372 роки до Р.Х.

37. Хети - древній народ, що жив на території сучасної Туреччини, східніше від Троади, від побережжя Чорного моря до Кархемишу на півдні. Розбиті народами моря (греки, лівійці і інші) біля 1240 року до Р.Х.

38. Уасет (Фіви) - столиця Єгипту за доби Середнього та Нового царства.(2120 1085 роки до Р.Х.)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : КІНЕЦЬ ДРЕВНОСТІ


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-05 20:27:04
Переглядів сторінки твору 2691
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.189 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.197 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.18 22:01
Автор у цю хвилину відсутній