ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.11.05 04:29
Одягатись бідно,
Важко працювати, –
Тільки б не безслідно
Залишити спадок.
Дихати настоєм
Пінистої браги, –
Тільки б перед боєм
Відати відвагу.

Артур Курдіновський
2024.11.04 21:24
Я - ось такий. Та іншим вже не буду.
Виходячи на тихий променад,
Своє минуле бачу скрізь і всюди -
Я з тих, хто озирається назад.

Щоб зовсім не було провальних пауз,
На мене ллється бруд тупих порад.
Сьогодні у житті - суцільний хаос -

Іван Потьомкін
2024.11.04 17:29
Здалось мені, що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що грав у теніс),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
А головне – без охорони!?.

Микола Дудар
2024.11.04 14:28
Дивись мені, прийдешнє не прогав…
Зіграй в мовчанку, зайві ті розмови
Коли усе усім пороздавав
Лишивши тільки запах від полови…
У лісі ще достатьно вільних місць
Хоча і там, таких як ти, це — розкіш
Як тільки оприлюдниш свою злість —
З тих самих

Володимир Каразуб
2024.11.04 12:00
Все було не так як написано. Дні і ночі тягнулись не реченнями та абзацами,
Роки проминали так само, як минають сьогодні,
І та ж сама різниця була між хатинами та палацами,
Як і різниця між ситими та голодними.
Мечі рубали шоломи, сікли обладунки, ар

Світлана Пирогова
2024.11.04 10:10
Листопадило на душі, листопадило,
Бо осінній повіяв вітер.
Де та юність моя - білоквіття із саду?
Не вернути цвіту на віття.

Листопадило на душі, листопадило.
Де ж широка юності стежка?
Листя золотом, золотом сипало й падало,

Микола Соболь
2024.11.04 06:30
Левон стояв у спіднім: «Де мій меч? –
У лицарів чомусь без компромісу. –
Немає з перцем? Націди бірміксу.
По вінця лий! І вою не переч!» –

Корчма вона і в Африці – корчма.
Хіба важливо, як її охрестять?
Тут дринк один від честі до безчестя,

Віктор Кучерук
2024.11.04 04:40
Накричала, пожурила
Неквапливо, спроквола, –
Пригорнулася безсило
І невинно обняла.
Поцілунками зігріла
Й заспокоїла маля, –
Мовчазна, зніяковіла
Мама лагідна моя…

Іван Потьомкін
2024.11.03 17:37
Хай лиш нагадує шалехет листопад,
Та є і тут моя відрада – осінь:
На небі сіре відступає в просинь,
Опалим листом вітер шарудить...
Птаство Землі Святої в інший край не відліта,
На крилах журавлиних Європа приліта –
На Хулі попоїсть, перепочине,
А

Сонце Місяць
2024.11.03 17:18
звіздар який пильнує хід планет
нагадуючи привид інкубічний
котрий у час коли покличеш тричі
являє свій субтильний силует

з півсотні привідчинених дверей
за ними інші двері невідомі
не то бібліотека — в кожнім томі

Євген Федчук
2024.11.03 14:58
Одній старій удовиці заміж захотілось.
Вона перед парубками так уже вертілась.
Як іде який по вулиці, вона все кидає,
Стане навшпиньки й у віконце стоїть, виглядає.
А то стане біля тину та очима водить,
Коли мимо удівець чи парубок ходить.
А з робот

Микола Дудар
2024.11.03 10:26
Наступний крок: — завмерти би в обіймах…
У кожного свої, і розміри свої
Війна війною… а що нам тії війни
У нас своя. Завдячуємо ЇЙ…
Усі нариви… читка на поверхні
На Божу кару черга… звідусіль
Піди пізнай, що робиться у черзі
Коли Війна сьогодні не

Віктор Кучерук
2024.11.03 07:38
Шахед блудливий грохнувся в дворі,
Жбурляючи осколками повсюди, –
Тріщало скло і чийсь балкон горів,
І кликали на допомогу люди.
Вогонь лизав гарячим язиком
Бетонні стіни й дерев’яні рами,
Поза якими бачив, як повзком
До дитинчати добиралась мама.

Микола Соболь
2024.11.03 04:48
Вокзальний клопіт: радість чи печаль?
Стоять дві тіні на сирім пероні.
Коліс об рейки заскрегоче сталь
і понесе у млу нічну вагони.
Ти будеш виглядати у вікно.
Але чи зможеш долю в нім уздріти?
Зігріє трохи кров терпке вино
і ледь прив’ялі та живі

Іван Потьомкін
2024.11.02 20:14
Квітка розцвітає в піднебессі,
голосом на землю долина
і в суцвітті суголосних Матвієнок
серце стискує й сльозою вирина...
і встає, мов за наказом, зала
і тремтить при звуках «Черемшини»...
За життя хіба ж бо Цісик знала,
що так розжалобить Укра

Юрій Лазірко
2024.11.02 17:46
Rock-a-bye, the sky
spills the song for you.
Ears are cribs, and I
swaddle warmth in blue.
Catch it and imbue,
learn to love anew.
When pasque flowers sigh
dreams drink lullaby.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Євген Баран. ПОРНОГРАФІЧНА СУТНІСТЬ ПРАВДИ.
БОЖЕВІЛЬНИЙ ПОДЗВІН ЗА ПРАВДОЮ

Євген Баран. ПОРНОГРАФІЧНА СУТНІСТЬ ПРАВДИ. Есеї. Париж – Львів – Цвікау: «Зерна», 2007. -77 с.

Насамперед – конкретна інформація. Відомий критик і літературознавець з Івано-Франківська Євген Баран за збірку есеїв «Порнографічна сутність правди» удостоєний звання лауреата Міжнародної премії імені Богдана Нестора Лепкого 2006 року. Як і зазначено в умовах конкурсу, твір вийшов друком у бібліотеці альманаху українців Європи «Зерна».
Жанр есею – жанр специфічний, побудований на парадоксах. Виклад матеріалу максимально ущільнений. Йому притаманна гранична чіткість формулювань і одночасно простота, прозорість і ясність. У збірнику 44 коротких есеї. Я відчула намагання автора розібратися у приблизності, заплутаності сучасних літературних, культурно-мистецьких, політичних реалій. Діапазон висловлених думок безмежно широкий. Про це говорять влучні назви кожного есею: «Дюжина ножів у спину революції», «На барикадах з графоманією», «Мій найвірніший приятель на ім’я Зрада», «Художні особливості галицького фарисейства», а в есеї «Божевільний будильник» критик пише, що «…літератори божевільно дзвонять про те, що їх болить. Коли ж вони почують голос іншого і зуміють його донести – бо найголовніше завдання письменника «донести голос, письменник є «носієм чужого голосу», - тоді напевне і література позбудеться своєї суспільної загумінковості та займе гідне їй місце».
Евген Баран, як есеїст – соціальний в кращому розумінні цього поняття. На мою думку, він уміє мислити, боротися за себе і за своїх читачів, згуртувавши їх (тобто, нас!) на гуманістичній основі перед загрозою виродження загальнолюдських цінностей, художнім словом намагається врятувати Правду - лишатися осторонь він не хоче! В есеї «Ювілеї і будні» - «Що найсмішніше, подібні ювілейні зібрання тільки увиразнюють загальну індивідуальну байдужість одне до одного. У більшості людей повністю атрофоване відчуття взаємоповаги…якщо ми і збираємося, то не для вшанування ювілянта чи зробленого ним, а для підкреслення власної значущості». Автор не одвертається від проблем, які лежать «на поверхні» («Коханки і коханці», «Помпа універсальна»); не соромиться бути тенденційним і порушити проблему переоціненого автора («Історія літератури як фікція», «Інша література»); не боїться видатися банальним, ще раз звернувшись до проблем-ідей, що вже, здається, вичерпані, про які вже сказано все. Під пером письменника вони, ці вічні проблеми-ідеї позбавляються ілюстративності, стають якимись дуже особистими, знаходять суто авторське оригінальне незавуальоване тлумачення. «Бо химерія і магія весни, попри всю недоладність буденну, внутрішню людську затабуйованість, примхливість, несприйняття-неспівпадіння, заворожує очікуванням змін, завжди приємних, сподіваних, вимріяних. Коли хочеться співати без причини, хочеться скакати, бігати. Хочеться бути вар’ятом. Головне, тоді ним не соромно бути. Хочеться любити всіх. ( «Весна»).
Проза Евгена Барана не однотонна, контрастна: трагічна безвихідь і проста до наївності радість буття, скептичний досвід, спопеляючий сарказм, в’їдливі дотепи, викриття снобізму і абсурду – життя описано в цілісності, в єдності суперечностей. Письменник бачить усе темне, не заплющуючи очей, але – попри все – любить людей, літературу і нас з вами, читачів! «Якщо ми не захочемо змін, не бажатимемо їх відчути…то скільки би ми не називали біле чорним, а чорне білим (а саме це по великому рахунку відбувається у нашому сучпроцесі), будь-які розмови про нас як про інших залишаться черговим варіантом байки про синицю, яка хотіла випити море. Але найсумніше те, що ми вже ніколи не зможемо літературу назвати людинознавством». Такий погляд необхідний критикові, щоб поставити речі на свої місця, щоб не дивитися на світ крізь скельця фікцій, до яких ми звикли. І це чи не найпривабливіша якість збірки есеїв Євгена Барана!


НА БАРИКАДАХ 3 ГРАФОМАНІЄЮ
Якщо собі уявляти справжню літературу у вигляді селища галлів, а графоманів у вигляді римлян, які ніяк не можуть подолати це маленвке селище, — всі картинки із славетного мультфільму про галла Астерікса, — то, звичайно, автор цього опусу на стороні римлян. Єдине, що його відрізняє від інших, — принаймні, так собі наївно він думає, бо ніколи з цими іншими на подібну тему не говорив, — що він розуміє, по який бік барикади знаходиться.
Ця тема дуже драстична. Але у ній — не темі, а проблемі — ховається одна з найголовніших проблем сучасної літератури, — здрібніння постаті літератора. Прикладів більш ніж достатньо. Нещодавно відбулася заміна Голови оргкомітету по Шевченківсвкяк преміях. Чули? Нагадую. Івана Дзюбу замнили Романом Лубківським. Не маю сентиментів до Дзюби, але маю повагу до нього, бо я близвко не зробив того, що зробив він. Але коли Дзюба був Головою оргкомитету, — то була бодай якась інтрига, — йшлося про оживлення процесу, й премії отримували ті, хто в іншій ситуації ніколи б їх не отримав,—той же Шерех, Гнатюк, Пашковський, Римарук, Герасим'юк, Слапчук, Медвідь (не дивлячись на його психо-логічний шантаж), Матіос. Що стало причиною заміни цієї колосальної і контрастної постаті, — не моему поколінню, тим більше не мені, — давати оцінку Івану Дзюбі (з іншого боку, ТІЛЬКИ моему поколінню й мені можна без упередження підійти до зробленого ним), залишилося таємницею, але поява на цій посаді, — будемо відверті, — слабкого поета і непоганого перекладача (а Лубківський це продемонстрував, прочитавши свій опус про Помаранчеву революцію на презентації з приводу призначення), — знову відкидає українську літературу на задвірки суспільного інтересу.
Ми чинимо зло, приймаючи у Спілку письменників, — структуру застарілу й архаїчну, — «гамузом» людей, які пожвавлюють, — інтригують, — процес, але не посилюють літературу. Це перевитрати процесу, але ці перевитрати вбивають ідею справжньої літератури. Так само, як перевитрати політичних інтересів зводять до мінімуму естетичну значимість лауреатів Нобелівської премії з літератури.
Однак, виходу немає. I тоді доводиться за все нести плату. Кожен свою і на своему рівні. Ось і я, — зоряна пилюка від зоряної —пилюки, — розплачуюся за свою естетичну непринциповість, — то приятепь просить, то сама людина наголошуючи на своїх фізичних вадах починає спекулювати, — при цьому я знаю, що доля Владислава Титова залишаеться долею письменника; якщо ми про нього не говоримо, це не означає, що його досвід треба забути (а літераторів з такою долею, — навіть на Прикарпатті, — є декілька: той же Нестор Чир чи Орися Яхневич), — потрапив у пастку: сьогодні мене звинувачують, підписуючись ім'ям-легендою повстанського руху на Західній Україні, у замаху на національні святині.
Отож і виходить, одні мене звинувачували у нацреалізмі, бо я дозволив собі покритикувати «вічно молодого класика Галичини», інші — у замаху на національні святині. А я всього-навсього звичайний читач вічно живої і вічно молодої української літератури, яка існуватиме попри всі спроби звести її лише до табору римлян, себто до табору здрібнілих писарчуків, що себе уявляють у ролі Генерального Писаря війська Запорізького. Себто, у ролі Богдана Хмельницького.


Надруковано : "Слово просвіти" №12 2008

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 21:09:37
Переглядів сторінки твору 7804
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 5.030 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2024.10.11 16:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 12:54:14 ]
Було б добре, якби есей, із менших, іще коментарем розмістити?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 19:20:07 ]
Тетяно, так шановний Євген Баран попадає абсолютно в улюблену тему!
"...Нещодавно відбулася заміна Голови оргкомітету по Шевченківсвкяк преміях. Чули? Нагадую. Івана Дзюбу замнили Романом Лубківським. Не маю сентиментів до Дзюби, але маю повагу до нього, бо я близвко не зробив того, що зробив він. Але коли Дзюба був Головою оргкомитету, — то була бодай якась інтрига, — йшлося про оживлення процесу, й премії..."!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2008-02-29 19:36:22 ]
Ця тоненька книжечка есеїв вартує томів деяких
наших "забронзовілих класиків" - я її прочитала
"залпом", "проковтнула"!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 20:51:59 ]
Шановна Тетяно, ось я залюбки би придбав і для себе і для друзів декілька примірників "Денників" (так?) Петра Сороки, і есеї пана Євгена, цікаво чи вони є у продажу?