ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Євген Баран. ПОРНОГРАФІЧНА СУТНІСТЬ ПРАВДИ.
БОЖЕВІЛЬНИЙ ПОДЗВІН ЗА ПРАВДОЮ

Євген Баран. ПОРНОГРАФІЧНА СУТНІСТЬ ПРАВДИ. Есеї. Париж – Львів – Цвікау: «Зерна», 2007. -77 с.

Насамперед – конкретна інформація. Відомий критик і літературознавець з Івано-Франківська Євген Баран за збірку есеїв «Порнографічна сутність правди» удостоєний звання лауреата Міжнародної премії імені Богдана Нестора Лепкого 2006 року. Як і зазначено в умовах конкурсу, твір вийшов друком у бібліотеці альманаху українців Європи «Зерна».
Жанр есею – жанр специфічний, побудований на парадоксах. Виклад матеріалу максимально ущільнений. Йому притаманна гранична чіткість формулювань і одночасно простота, прозорість і ясність. У збірнику 44 коротких есеї. Я відчула намагання автора розібратися у приблизності, заплутаності сучасних літературних, культурно-мистецьких, політичних реалій. Діапазон висловлених думок безмежно широкий. Про це говорять влучні назви кожного есею: «Дюжина ножів у спину революції», «На барикадах з графоманією», «Мій найвірніший приятель на ім’я Зрада», «Художні особливості галицького фарисейства», а в есеї «Божевільний будильник» критик пише, що «…літератори божевільно дзвонять про те, що їх болить. Коли ж вони почують голос іншого і зуміють його донести – бо найголовніше завдання письменника «донести голос, письменник є «носієм чужого голосу», - тоді напевне і література позбудеться своєї суспільної загумінковості та займе гідне їй місце».
Евген Баран, як есеїст – соціальний в кращому розумінні цього поняття. На мою думку, він уміє мислити, боротися за себе і за своїх читачів, згуртувавши їх (тобто, нас!) на гуманістичній основі перед загрозою виродження загальнолюдських цінностей, художнім словом намагається врятувати Правду - лишатися осторонь він не хоче! В есеї «Ювілеї і будні» - «Що найсмішніше, подібні ювілейні зібрання тільки увиразнюють загальну індивідуальну байдужість одне до одного. У більшості людей повністю атрофоване відчуття взаємоповаги…якщо ми і збираємося, то не для вшанування ювілянта чи зробленого ним, а для підкреслення власної значущості». Автор не одвертається від проблем, які лежать «на поверхні» («Коханки і коханці», «Помпа універсальна»); не соромиться бути тенденційним і порушити проблему переоціненого автора («Історія літератури як фікція», «Інша література»); не боїться видатися банальним, ще раз звернувшись до проблем-ідей, що вже, здається, вичерпані, про які вже сказано все. Під пером письменника вони, ці вічні проблеми-ідеї позбавляються ілюстративності, стають якимись дуже особистими, знаходять суто авторське оригінальне незавуальоване тлумачення. «Бо химерія і магія весни, попри всю недоладність буденну, внутрішню людську затабуйованість, примхливість, несприйняття-неспівпадіння, заворожує очікуванням змін, завжди приємних, сподіваних, вимріяних. Коли хочеться співати без причини, хочеться скакати, бігати. Хочеться бути вар’ятом. Головне, тоді ним не соромно бути. Хочеться любити всіх. ( «Весна»).
Проза Евгена Барана не однотонна, контрастна: трагічна безвихідь і проста до наївності радість буття, скептичний досвід, спопеляючий сарказм, в’їдливі дотепи, викриття снобізму і абсурду – життя описано в цілісності, в єдності суперечностей. Письменник бачить усе темне, не заплющуючи очей, але – попри все – любить людей, літературу і нас з вами, читачів! «Якщо ми не захочемо змін, не бажатимемо їх відчути…то скільки би ми не називали біле чорним, а чорне білим (а саме це по великому рахунку відбувається у нашому сучпроцесі), будь-які розмови про нас як про інших залишаться черговим варіантом байки про синицю, яка хотіла випити море. Але найсумніше те, що ми вже ніколи не зможемо літературу назвати людинознавством». Такий погляд необхідний критикові, щоб поставити речі на свої місця, щоб не дивитися на світ крізь скельця фікцій, до яких ми звикли. І це чи не найпривабливіша якість збірки есеїв Євгена Барана!


НА БАРИКАДАХ 3 ГРАФОМАНІЄЮ
Якщо собі уявляти справжню літературу у вигляді селища галлів, а графоманів у вигляді римлян, які ніяк не можуть подолати це маленвке селище, — всі картинки із славетного мультфільму про галла Астерікса, — то, звичайно, автор цього опусу на стороні римлян. Єдине, що його відрізняє від інших, — принаймні, так собі наївно він думає, бо ніколи з цими іншими на подібну тему не говорив, — що він розуміє, по який бік барикади знаходиться.
Ця тема дуже драстична. Але у ній — не темі, а проблемі — ховається одна з найголовніших проблем сучасної літератури, — здрібніння постаті літератора. Прикладів більш ніж достатньо. Нещодавно відбулася заміна Голови оргкомітету по Шевченківсвкяк преміях. Чули? Нагадую. Івана Дзюбу замнили Романом Лубківським. Не маю сентиментів до Дзюби, але маю повагу до нього, бо я близвко не зробив того, що зробив він. Але коли Дзюба був Головою оргкомитету, — то була бодай якась інтрига, — йшлося про оживлення процесу, й премії отримували ті, хто в іншій ситуації ніколи б їх не отримав,—той же Шерех, Гнатюк, Пашковський, Римарук, Герасим'юк, Слапчук, Медвідь (не дивлячись на його психо-логічний шантаж), Матіос. Що стало причиною заміни цієї колосальної і контрастної постаті, — не моему поколінню, тим більше не мені, — давати оцінку Івану Дзюбі (з іншого боку, ТІЛЬКИ моему поколінню й мені можна без упередження підійти до зробленого ним), залишилося таємницею, але поява на цій посаді, — будемо відверті, — слабкого поета і непоганого перекладача (а Лубківський це продемонстрував, прочитавши свій опус про Помаранчеву революцію на презентації з приводу призначення), — знову відкидає українську літературу на задвірки суспільного інтересу.
Ми чинимо зло, приймаючи у Спілку письменників, — структуру застарілу й архаїчну, — «гамузом» людей, які пожвавлюють, — інтригують, — процес, але не посилюють літературу. Це перевитрати процесу, але ці перевитрати вбивають ідею справжньої літератури. Так само, як перевитрати політичних інтересів зводять до мінімуму естетичну значимість лауреатів Нобелівської премії з літератури.
Однак, виходу немає. I тоді доводиться за все нести плату. Кожен свою і на своему рівні. Ось і я, — зоряна пилюка від зоряної —пилюки, — розплачуюся за свою естетичну непринциповість, — то приятепь просить, то сама людина наголошуючи на своїх фізичних вадах починає спекулювати, — при цьому я знаю, що доля Владислава Титова залишаеться долею письменника; якщо ми про нього не говоримо, це не означає, що його досвід треба забути (а літераторів з такою долею, — навіть на Прикарпатті, — є декілька: той же Нестор Чир чи Орися Яхневич), — потрапив у пастку: сьогодні мене звинувачують, підписуючись ім'ям-легендою повстанського руху на Західній Україні, у замаху на національні святині.
Отож і виходить, одні мене звинувачували у нацреалізмі, бо я дозволив собі покритикувати «вічно молодого класика Галичини», інші — у замаху на національні святині. А я всього-навсього звичайний читач вічно живої і вічно молодої української літератури, яка існуватиме попри всі спроби звести її лише до табору римлян, себто до табору здрібнілих писарчуків, що себе уявляють у ролі Генерального Писаря війська Запорізького. Себто, у ролі Богдана Хмельницького.


Надруковано : "Слово просвіти" №12 2008

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 21:09:37
Переглядів сторінки твору 8114
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.105 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 5.030 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 12:54:14 ]
Було б добре, якби есей, із менших, іще коментарем розмістити?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 19:20:07 ]
Тетяно, так шановний Євген Баран попадає абсолютно в улюблену тему!
"...Нещодавно відбулася заміна Голови оргкомітету по Шевченківсвкяк преміях. Чули? Нагадую. Івана Дзюбу замнили Романом Лубківським. Не маю сентиментів до Дзюби, але маю повагу до нього, бо я близвко не зробив того, що зробив він. Але коли Дзюба був Головою оргкомитету, — то була бодай якась інтрига, — йшлося про оживлення процесу, й премії..."!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2008-02-29 19:36:22 ]
Ця тоненька книжечка есеїв вартує томів деяких
наших "забронзовілих класиків" - я її прочитала
"залпом", "проковтнула"!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-02-29 20:51:59 ]
Шановна Тетяно, ось я залюбки би придбав і для себе і для друзів декілька примірників "Денників" (так?) Петра Сороки, і есеї пана Євгена, цікаво чи вони є у продажу?