ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.07
22:14
Судячи з того, що я вже дідусь
І гожий до кожних обставин
Лякай не лякай — я не боюсь
А ні камІнь, а ні заграви…
Судячи з того, що поруч «Амінь»
Чекає на згоду розправи
Каменем вляжусь поміж камінь
Тільки б ковток мірної кави…
І гожий до кожних обставин
Лякай не лякай — я не боюсь
А ні камІнь, а ні заграви…
Судячи з того, що поруч «Амінь»
Чекає на згоду розправи
Каменем вляжусь поміж камінь
Тільки б ковток мірної кави…
2024.12.07
20:08
Час стікає по крапельці
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,
і йде війною.
Він невідчутний,
але здатний руйнувати замки.
Час тече тихим струмком,
але залишає по собі руїни.
Пісок часу залітає
у найменші шпарини,
2024.12.07
17:40
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2024.12.07
12:01
Шматок сальця до первачка
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…
Із огірочком, житнім хлібом
І в дружній ролі дивачка
Я заспокївся вже ніби
Та щось шкребе хитає більш
Як було змовлено до цього
У тому, де рождався вірш
Посеред вистрибом в дорогу…
2024.12.07
11:44
Живучи у театрі,
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.
де сцена гортає героїв,
де волосся і грим
насувають на образ печать,
я люблю перевтілитись
в те, що не зветься – собою,
і не можу від імені тих
не звучать.
2024.12.07
07:43
Хижий ворон крумкнув хрипко
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
І побачилось мені,
Як знялись мерщій куріпки
З придорожніх бур’янів.
Не вдалось поласувати
Зграї зернами, адже
Корм пташиний ворон-тато
Воронятам стереже.
2024.12.07
04:32
Зорі крізь сито просію
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.
Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
дрібненькі, крупнішенькі, ці.
Маю останню надію,
спечуться на ранок млинці.
Будуть. Дитині на втіху.
Молімося Богу натще.
Хай від дитячого сміху
2024.12.06
20:19
Нехай Миколай нам тепло принесе,
Що душі й серця зігріває
І геть забирає мерзенне усе,
Що жити усім заважає.
В безодню хай котяться зорі з Кремля
І лихо в наш край не поверне,
Хай світ очищається від москаля
Що душі й серця зігріває
І геть забирає мерзенне усе,
Що жити усім заважає.
В безодню хай котяться зорі з Кремля
І лихо в наш край не поверне,
Хай світ очищається від москаля
2024.12.06
19:53
Нескінченний туман бездоріжжя
Поведе в невідомі шляхи.
Потонули думки на узвишші,
Де спочили прадавні гріхи.
Спотикаючись, йду у неволю,
Де пізнання загрузло в пісках.
Розчинивши в озерах недолю,
Поведе в невідомі шляхи.
Потонули думки на узвишші,
Де спочили прадавні гріхи.
Спотикаючись, йду у неволю,
Де пізнання загрузло в пісках.
Розчинивши в озерах недолю,
2024.12.06
18:54
Війною й смертю пахне голуб миру.
Напившись зранку крові немовлят,
Він не ховає закривавлену сокиру -
Це аргумент його, його штандарт,
Убивча «мироносна» міра.
Бравада неупинного терору,
Щоб втриматись на панівних місцях,
Напившись зранку крові немовлят,
Він не ховає закривавлену сокиру -
Це аргумент його, його штандарт,
Убивча «мироносна» міра.
Бравада неупинного терору,
Щоб втриматись на панівних місцях,
2024.12.06
17:32
Як по росяній траві йде дівча.
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
На голові несе глечик молока.
Співа з птаством – не змовка.
А ще так собі мудрує:
«Ось як грошики вторгую,
То сьогодні ж, до обіду,
Куплю крашанок в сусіда.
Треба трішки почекать
2024.12.06
15:47
Коли слово посіяне
Зерном сваволі
На рінні святого Томи,
Де в тіні крисані
Чекаєш пришестя Пандори,
Відпочинь у гавані келиха
За столом у весталок чи то валькірій,
А ж тут журба – некликана,
Зерном сваволі
На рінні святого Томи,
Де в тіні крисані
Чекаєш пришестя Пандори,
Відпочинь у гавані келиха
За столом у весталок чи то валькірій,
А ж тут журба – некликана,
2024.12.06
09:30
Нажаль пошкоджень уйма, безліч…
Не спиш, тремтиш роки підряд,
А незабаром ще й свят-вечір…
Не що, а Хто — самозаряд…
Нажаль із вічності, не виторг
А просто дань космічних сил
Ну а руйнація як — мито
Для всих, без вийнятку, Мірил…
Не спиш, тремтиш роки підряд,
А незабаром ще й свят-вечір…
Не що, а Хто — самозаряд…
Нажаль із вічності, не виторг
А просто дань космічних сил
Ну а руйнація як — мито
Для всих, без вийнятку, Мірил…
2024.12.06
06:26
Я люблю оцю жінку, що в душу
Обережно занурює зір
І заради якої я мушу
Переводити радо папір.
Я люблю оцю жінку, що слабо
Потягається тілом гнучким
І до себе усмішкою вабить,
І легенько цілує затим.
Обережно занурює зір
І заради якої я мушу
Переводити радо папір.
Я люблю оцю жінку, що слабо
Потягається тілом гнучким
І до себе усмішкою вабить,
І легенько цілує затим.
2024.12.06
04:12
У кутку, де стара шафа,
з швидкістю 2/3 маха,
наш пустун руденький кіт
доганяє свій обід.
Та не знає ще маленький,
що обід на батарейках.
Хай ганяє досхочу,
а я з нього регочу.
з швидкістю 2/3 маха,
наш пустун руденький кіт
доганяє свій обід.
Та не знає ще маленький,
що обід на батарейках.
Хай ганяє досхочу,
а я з нього регочу.
2024.12.05
19:56
Коли удосвіта туман пливе долиною,
Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іонійський Гомер /
Поеми
/
ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА
Іліада. Пісня двадцять третя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іліада. Пісня двадцять третя
Ігри на честь Патрокла
* * *
1] Так сумували трояни у цілому місті. Ахеї ж,
2] До кораблів підійшовши й до хвиль Геллеспонту, спішили
3] Кожен на свій корабель, і всі порозходились інші,
4] Крім мірмідонян, що їм розійтися Ахілл не дозволив.
5] Товаришам війнолюбним своїм тоді так він промовив:
6] «Любі друзі мої, мірмідоняни бистрокомонні!
7] Не випрягаймо із повозів коней ми однокопитих,
8] На колісницях під'їдемо ближче до тіла Патрокла,
9] Щоб оплакать його: остання то почесть померлим.
10] А як. жалобним риданням своє ми наситимо серце,
11] Повипрягаємо коней і разом вечеряти сядем».
12] Мовив Ахілл і заплакав, і вслід йому всі заридали.
13] Тричі об'їхали тіло вони пишногривими кіньми
14] З плачем, - рясні їм сльози з очей викликала Фетіда.
15] Сльози росили пісок, росили озброєння мужніх
16] Воїв, - так за вождем страховійним вони сумували.
17] Плач голосний розпочав Пелеїд, на груди холодні
18] Свого товариша руки поклавши свої мужозгубні:
19] «Радуйся, любий Патрокле, і в темних оселях Аїда!
20] Все я для тебе роблю, як раніше тобі обіцяв я:
21] Гектора труп приволікши, віддам його псам у поживу,
22] Біля багаття твого полонених дванадцять заріжу
23] Трої славетних синів, щоб твою відомстити загибель».
24] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:
25] В порох обличчям його перед марами сина Менойта
26] Кинув. А вої, озброєння мідноблискуче із себе
27] Знявши, із повозів випрягли коней, що голосно ржали,
28] Й круг корабля прудконогого внука Еака юрбою
29] Всі посідали: до щедрої тризни-бо він запросив їх.
30] Буйних багато волів під залізом ревло, нещадимо
31] Різаних, мекало кіз і овець густорунних багато;
32] Також багато свиней білоіклих, лисніючих салом,
33] Смажилось там, над Гефестовим полум'ям зверху простертих.
34] Всюди круг мертвого кров багряними бігла струмками.
35] В час той ахейські вожді прудконогого сина Пелея
36] До Агамемнона в стан повели, до божистого мужа,
37] Ледве умовивши серце товариша, повне скорботи.
38] А як прийшли у намет Агамемнона владарі славні,
39] Зразу ж звеліли вони окличникам дзвінкоголосим
40] Мідний поставить великий триніг, чи не вдасться Пеліда
41] Вмовити плями криваві із тіла свойого обмити.
42] Він же рішуче відмовився й клятвою тяжко зарікся:
43] «Зевсом клянусь, найвищим з безсмертних богів, найсильнішим, -
44] Що не раніш на чоло мені води вмивання проллються,
45] Аніж Патрокла віддам я вогню, і могилу насиплю,
46] Й зріжу волосся своє. Удруге такої скорботи,
47] Доки я серед живих, не прийдеться серцем зазнати.
48] Ну, а тепер сумовитій віддаймо увагу трапезі.
49] А на світанку, владарю мужів Агамемноне, скажеш
50] З лісу дерев навезти й приготовить все інше, належне
51] Мертвому, що вирушати у темряву має підземну.
52] Хай же від наших очей його тіло вогонь безутомний
53] Скриє мерщій і до діла свого хай повернуться люди».
54] Так він сказав, і, те чуючи, всі улягли його слову.
55] Спільну вечерю вони спорядили, і, сівши до неї,
56] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
57] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
58] Сном відпочить по похідних наметах своїх розійшлися.
59] Сам же Пелід, на березі лігши шумливого моря,
60] Тяжко стогнав, недалеко громади своїх мірмідонян,
61] В місці затишнім, де хвиля плескалася об узбережжя.
62] Там його сон огорнув, що розв'язує серця тривоги,
63] Неподоланно міцний, - він втомив своє тіло світлисте,
64] Гектора гонячи круг Іліона, обнятого вітром.
65] Враз перед ним Патрокла душа бідолашного встала,
66] Постаттю схожа на нього цілком, і ясними очима,
67] Й голосом, навіть в те саме одіння була вона вбрана.
68] Ставши йому в головах, таке вона мовила слово:
69] «Спиш ти спокійно, за мене ж і зовсім забув ти, Ахілле!
70] А до живого байдужий не був, як до мертвого нині.
71] Швидше мене поховай, щоб пройшов я Аїдову браму!
72] Душі-бо, тіні спочилих, від брами мене відганяють
73] І не дають переплисти ріку мені разом із ними, -
74] Й марно блукаю круг широкобрамного дому Аїда.
75] В смутку моїм простягни мені руку. Ви спалите тіло,
76] Й більше сюди із дому Аїда я вже не вернуся.
77] Сидячи одаль від друзів, не будемо більше з тобою
78] Радити раду живі. Мене-бо поглинула Кера
79] Згубна, яка від народження долею стала моєю.
80] Суджено все ж і тобі, на безсмертних подібний Ахілле,
81] Біля твердині багатих троян осягнути загибель.
82] Інше тобі я скажу і послухать прошу мого, слова.
83] Кості мої поховай од твоїх не окремо, Ахілле.
84] Разом, як ми в вашім домі зростали, нехай спочивають.
85] З дня, коли хлопчиком батько Менойт мене із Опоента
86] В дім ваш привіз, - убивство вчинив-бо я там з безголов'я:
87] Сина Амфідаманта убив я тоді ненавмисно,
88] Через нерозум дитячий, в грі в кості із ним посварившись, -
89] Радо прийняв мене в дім свій Пелей, комонник славетний,
90] Виростив, ще й твоїм супутцем у битвах поставив.
91] Хай же і кості нам спільна обом золота двоєручна
92] Урна ховає, що мати шановна тобі дарувала».
93] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
94] «Нащо сюди, моя голово люба, до мене прийшов ти
95] Й так докладно говориш? Усе-бо тобі учиню я,
96] Як ти велиш, у всьому послухаю, що ти накажеш.
97] Ближче до мене підходь! Обнімім один одного міцно
98] Й хоч на хвилину болючим уп'ємося щирим риданням!»
99] Мовивши так, простягнув він товаришу любому руки,
100] Та не обняв, - душа його зникла, як дим той, під землю
101] З шелестом тихим. Скочив на ноги Ахілл, здивувавшись,
102] Журно руками сплеснув і з жалем глибоким промовив:
103] «Леле! То навіть в оселі Аїдовій мають прожиток
104] Тінь людини й душа, хоч снаги в них нема життьової.
105] Цілу-бо ніч біля мене стояла в журбі і риданні
106] Тінь мого друга, Патрокла бездольного, дивно на нього
107] Виглядом схожа, й зі мною докладно отут розмовляла».
108] Мовив він так, і плакати всім розбудив він бажання.
109] Отже, умитих слізьми їх застала Еос розоперста
110] Круг бездиханного тіла. Володар мужів Агамемнон,
111] Мулів тим часом зібравши й людей із наметів, звелів їм
112] Дров привезти для багаття. Очолював їх благородний
113] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея.
114] Рушили в ліс, дроворубні сокири у руки узявши
115] Й сплетені міцно вірьовки, а мули ішли перед ними.
116] Вгору й в яри, уздовж і впоперек довго ходили,
117] Поки дійшли до узгір'я багатоджерельної Іди.
118] Високоверхі дуби вони там гостролезою міддю
119] Стали завзято рубать, і з хряскотом дужим дерева
120] Падали долі. На дрова усе розколовши, ахеї
121] Мулів вантажили ними, й, копитами риючи землю,
122] Ті на рівнину крізь хащі ледь з вантажем продирались.
123] Та й дроворуби несли по колоді важкій, як звелів їм
124] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея.
125] На узбережжі вантаж поскладали, де пагорб могильний
126] Приготувати намислив Ахілл для Патрокла й для себе.
127] А як нарубаних дров доволі у стос наскладали,
128] Сіли трохи спочити. Тим часом Ахілл богосвітлий
129] Вже наказав війнолюбним своїм мірмідонянам мідне
130] Підперезати озброєння й до колісниць запрягати
131] Коней. Усі підхопилися, зброю свою надягнули,
132] Скочили спритно на повози - разом бійці і візничі.
133] Рушили спершу комонні, за ними пішли і піхоти
134] Тисячі. Тіло Патрокла несли посередині друзі.
135] Кучері кожен із себе зрізав, і ними все тіло
136] Вкрили йому. Підтримував журно Ахілл богосвітлий
137] Голову ззаду - в Ащ проводжав бездоганного друга.
138] А як до місця при морі дійшли, що Ахілл показав їм,
139] Тіло на землю спустили і дрова взялись укладати.
140] Інше замислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий.
141] Ставши оподаль багаття, він кучері зрізав русяві,
142] Змалку рощені для річкового бога Сперхея,
143] Глянув на хлань винно-темну і в прикрім засмученні мовив:
144] «Марно, Сперхею, мій батько Пелей тобі дав обіцянку,
145] В разі до рідної я повернуся своєї вітчизни,
146] Кучері зрізать мої й принести у святій гекатомбі,
147] В жертву овнів нехолощених аж п'ятдесят заколоти
148] Над джерелом, де дільниця твоя і вівтар запашистий.
149] Так обіцявся старий, але ти не здійснив заповіту.
150] Нині, коли я до рідної вже не вернуся вітчизни,
151] Кучері дам я Патроклу-героєві взяти з собою».
152] Мовив він так і поклав свої кучері любому в руки
153] Свому товаришу, й плакати всім розбудив він бажання.
154] Так би вони сумували й до заходу сонця ясного,
155] Та, підійшовши, тим часом Ахілл Агамемнону мовив:
156] «Сину Атреїв, слова твойого синове ахейські
157] Більше послухають, - встигнем плачем ще наситити серце.
158] Хай від багаття розходяться, краще звели їм вечерю
159] Приготувати. А ми, що найбільше сумуєм за вмерлим,
160] 1 Зробимо все, що потрібно. Вожді хай лишаються з нами».
161] Щойно слова ці почувши, володар мужів Агамемнон
162] Людям звелів розходитись до кораблів рівнобоких.
163] Тільки лишилися ті, що ховали, й усі поскладали
164] Дрова у стос по сто ступнів завдовжки вони і завширшки,
165] Й в тузі сердечній на вогнище мертвого зверху поклали.
166] Жирних багато овець і повільних биків круторогих
167] Ріжучи біля вогню, вони білували. А, знявши
168] Жир з них, Патрокла Ахілл обіклав ним, душею могутній,
169] Від голови аж до п'ят, тут же кинув і туші обдерті.
170] Порозставляв він і дзбани з оливою й медом дворучні,
171] їх прихиливши до мар. Крутошиїх аж четверо коней,
172] Тяжко зітхаючи, вправно поклав він в огонь пломенистий.
173] Дев'ять собак від столу Ахілла-вождя годувалось,
174] Двох з-поміж них забивши, також він на вогнище кинув;
175] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх,
176] Гострою міддю зарізав, лихе учиняючи діло.
177] Давши на них випасатися полум'я силі залізній,
178] Сам заридав і крізь сльози товариша любого кликав:
179] «Радуйся, друже Патрокле, і в темній оселі А'іда!
180] Все я для тебе роблю, що тобі обіцяв я раніше.
181] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх,
182] Разом з тобою вогонь пожере. Тільки сина Пріама -
183] Ректора - я у поживу оддам не вогню, а собакам».
184] Так він з погрозою мовив. Та пси не торкнулися тіла,
185] Бо ж відганяла тих псів Афродіта, Зевсова донька,
186] Вдень і вночі і нетлінним мастила трояндовим маслом
187] Гектора тіло, щоб, хоч і волочене, цілим лишилось.
188] Чорную хмару із неба над ним простелив у долину
189] Феб-Аполон і нею те місце покрив, де лежало
190] Вбитого тіло, щоб променів сонця палючого сила
191] Висушить жили й суглоби на нім не могла передчасно.
192] Не розгорівся, проте, вогонь над Патроклом померлим.
193] Інше намислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
194] Осторонь ставши багаття, двом він вітрам помолився -
195] Разом з Бореєм Зефірові, жертв обіцяючи гарних.
196] Із золотого келиха творячи їм узливання,
197] Швидше благав прилетіти, щоб дрова палали палкіше
198] Й полум'я трупи мерщій охопило. Тим часом Іріда,
199] Вчувши благання його, до вітрів подалася із вістю.
200] Разом зібрались вони в буревійного домі Зефіра
201] Й учту справляли. Вбігши до них, зупинилась Іріда
202] На кам'яному порозі. Вісницю щойно уздрівши,
203] З місць повставали усі і запрошував кожен до себе.
204] Та ж відмовилась сісти й таке до них мовила слово:
205] «Часу не маю сидіти, - до течій спішу океанських,
206] В край ефіопів, де мають приносить вони гекатомби
207] Вічним богам, - хотіла б із ними я учтувати.
208] Але Ахілл і Борея, й Зефіра бурхливого просить
209] Допомогти йому, жертв принести обіцяючи гарних,
210] Тільки б роздмухали полум'ям вогнище ви, на якому
211] Мертвий Патрокл опочив, що за ним усі плачуть ахеї».
212] Мовивши так, відлетіла Іріда. Вітри ж підвелися
213] Й ринули шумно, хмурні перед себе вигонячи хмари.
214] Подихом несамовитим до моря сягнули, й бурхлива
215] Хвиля на ньому знялась. Як дістались родючої Трої,
216] Впали на тліюче вогнище, й полум'я аж застогнало.
217] Так цілу ніч вони вдвох над багаттям вогонь роздували
218] З свистом пронизливим. Так цілу ніч і Ахілл прудконогий
219] Глеком дводонним вино із чаші черпав золотої,
220] І, узливання вчиняючи гойні, зволожував землю,
221] Й душу Патрокла він кликав, свого бідолашного друга.
222] Так же, як батько сумує над вогнищем мертвого сина,
223] Що до одруження ще тяжкого завдав йому горя,
224] Так сумував і Ахілл над вогнищем мертвого друга,
225] Й тяжко зітхаючи, кроком повільним багаття обходив.
226] Променем ясним уже світлоносець зійшов над землею,
227] В шатах шафранних Еос над хланню морською простерлась,
228] Став притухати вогонь, і багаття поволі погасло.
229] Знову знялися вітри і додому назад полетіли
230] Морем Фракійським, і спінені хвилі його застогнали.
231] А Пелеїд одійшов од багаття і, зморений тяжко,
232] Ліг одпочити, й солодкий сон огорнув йому тіло.
233] Інші ж тим часом круг сина Атрея усі позбирались.
234] Гомін і кроків їх тупіт Ахілла від сну розбудили,
235] Сів він, прокинувшись раптом, і слово таке до них мовив:
236] «Сину Атрея славетний та інші вожді всеахейські!
237] Перш за все полум'я швидше вином погасіть ви іскристим
238] Всюди, де сила вогню ще таїться. Потім зберімо
239] Кості Патрокла, що був Менойта славного сином, -
240] їх відібравши з-між інших, адже розпізнать їх неважко:
241] Він-бо лежав посередині вогнища, інші ж оподаль -
242] Коні і люди - з країв того полум'я всуміш горіли.
243] Кості складемо в фіал золотий, обгорнувши подвійно
244] Жиром, аж поки і сам я зійду до оселі Аїда.
245] Пагорб насипать над ним я просив би не дуже великий, -
246] Був би пристойний лише. А вже після того, ахеї,
247] Що в кораблях многовеслих іще лишитесь після мене,
248] Насип могильний над нами широкий зробіть і високий».
249] Мовив він так, і погодились всі з прудконогим Пелідом.
250] Перш за все вогнище зразу ж вином погасили іскристим
251] Скрізь, де ходило ще полум'я, й густо посипався попіл.
252] Потім, товариша милого білії кості зібравши,
253] Склали в фіал золотий і, в жир обгорнувши подвійно,
254] Все віднесли до намету й лляним покривалом накрили.
255] Місце належне одміряли, тут же заклали основи
256] В межах багаття і зразу ж насипали пагорб могильний.
257] Пагорб насипавши, мали вже йти. Та Ахілл богосвітлий,
258] Стримавши їх, посадив на широкім для ігор загоні,
259] Із кораблів нагороди приніс - казани і триноги,
260] Мулів пригнав сюди, й коней баских, і биків міднолобих,
261] І підперезаних гарно жінок, та ще сиве залізо.
262] Перш за все кращим комонникам визначив він нагороди -
263] Жінку привів, у тонких рукоділлях досвідчену вельми,
264] Ще й у додачу триніжок у двадцять дві міри двоухий -
265] Першому; а шестирічну кобилу, яка не бувала
266] В запрягу, мулом жеребну, для другого він приділяє;
267] Третьому - гарний казан, що вогонь його ще не торкався,
268] Білий, іще не задимлений, місткістю в міри чотири;
269] Золота два таланти четвертому він приділяє;
270] П'ятому - дзбан двоєручний, який на вогні не бував ще.
271] Встав після того Ахілл і так до аргеїв промовив:
272] «Сину Атрея і всі в наголінниках гарних ахеї!
273] Ось перед нами звитяжцям у гонах лежать нагороди.
274] В іншого пам'ять якби ми змагалися нині, ахеї,
275] Першу б я нагороду приніс до свойого намету.
276] Знаєте ви, що швидкістю всіх перевершують інших
277] Коні безсмертні мої: Посейдон їх привів у дарунок
278] Батьку моєму Пелею, а той вже мені передав їх.
279] Та не змагатимусь я й мої коні однокопиті.
280] Славного втратить візничого їм довелося, що стільки
281] Ласки вділяв їм, так часто оливою змащував ніжно
282] Гриви густі, у чистій воді їх старанно омивши.
283] Тим-то й стоять непорушно, до самого долу спустивши
284] Гриви густі, і тяжко своїми сумують серцями.
285] Ви ж починайте змагання, - хай участь в них візьме з ахеїв
286] Кожен, хто певен у конях своїх і міцних колісницях».
287] Так говорив Пелеїд, і вершники стали збиратись.
288] Виступив перший Евмел, численного люду володар,
289] Син славетний Адмета, у кінських змаганнях умілий.
290] Зразу ж підвівся за ним Діомед, син Тідея могутній, -
291] В запряг колись під ярмо запровадив він Тросових коней,
292] Взятих в Енея, коли той врятований був Аполлоном.
293] А після нього Атрід Менелай русокудрий підвівся
294] Богонароджений, - коней баских він у ярма впровадив -
295] Агамемнонову Ету із власним у парі Подаргом.
296] Анхісіад Ехепол Агамемнону дав у дарунок
297] Ету, щоб з ним не пливти у вітрами обвіяну Трою
298] Й, дома лишившись, у радості жить, де велике багатство
299] Дав йому Зевс, Ехепол же в просторому жив Сікіоні.
300] Впріг у ярмо Менелай цю кобилу, що рвалася бігти.
301] Коней гривастих четвертим тоді Антілох запрягає,
302] Нестора, високодумного володаря Неле'ща
303] Син знаменитий. Проворні, народжені в Пілосі коні
304] Мчали його колісницю. А батько старий, надійшовши,
305] Став юнакові поради давать тямовитому й мовив:
306] «Хоч, Антілоху, ти ще молодий, а тебе полюбили
307] Зевс з Посейдоном і в кінських змаганнях навчили всіляких
308] Засобів. Отже, не дуже-то й треба мені тебе вчити.
309] Знаєш ти й сам, як на закруті стовп об'їжджать. Але коні
310] Надто повільні у тебе. Боюсь, як би лиха не сталось.
311] Коні в суперників наших жвавіші. Самі ж анітрохи
312] Не розумніші за тебе і вигадать щось незугарні.
313] Тож постарайся, мій любий, усю свою вияви спритність
314] В засобах гонів, щоб часом не вислизла з рук нагорода.
315] Вмілістю більше, ніж силою рук, лісоруб устигає,
316] Вмілістю свій корабель і стерник в винно-темному морі
317] Сміло по хвилях веде під пориви бурхливого вітру;
318] Вмілістю й в гонах візничого перемагає візничий.
319] Інший занадто на коней своїх покладається й повіз
320] І безрозсудно туди і сюди відхиляється з ними,
321] Й коні безладно по полю біжать - ними він не керує.
322] Той же, хто знається в гонах, хоч гіршими гнатиме кіньми,
323] Бачить той стовп увесь час, і спритно його об'їжджає,
324] Й не забуває, як треба натягувать віжки ремінні.
325] Міцно трима й за переднім візничим пильнує невпинно.
326] Знак я виразний тобі покажу - ти його не забудеш:
327] Онде стирчить аж на сажень дерева всохлого стовбур -
328] Дуба чи, може, сосни - не згнив він іще під дощами.
329] Білих сіріє два камені стовбура того обабіч,
330] Де завертає дорога, а поле навкруг усе рівне.
331] Може, то знак надмогильний раніше померлого мужа
332] Чи поворотний то стовп, тут людьми установлений здавна,
333] Й от для змагань його взяв прудконогий Ахілл богосвітлий,
334] Тож, під'їжджаючи, ближче спрямуй до стовпа свої коні,
335] Сам же міцніше тримайся у кузові, сплетенім гарно,
336] Вліво схилившись, і сильно по правому хльосни коневі
337] З криком гучним, і ремінні в той час попусти йому віжки.
338] Лівий же кінь хай тримається ближче стовпа, щоб здавалось,
339] Ніби на всьому бігу об нього черкне неминуче
340] Колеса вісь. Стережися, щоб каменя не зачепити,
341] Бо покалічиш ти коней і повіз ущент поламаєш -
342] То була б радість для інших усіх, а для тебе самого
343] Тільки ганьба! Будь же, друже, обачливий та обережний!
344] А як на закруті стовп удасться тобі обігнути,
345] Не обжене тоді в гонах ніхто вже тебе й не настигне,
346] Хоч би погнавсь за тобою і сам Аріон богосвітлий,
347] Кінь прудконогий Адраста, що рід од богів свій виводить,
348] Чи в Іліоні годовані Лаомедонтові коні».
349] Мовивши так, сів Нелеїв син Нестор на місці своєму
350] В крісло, коханому синові давши свої настанови.
351] П'ятий тоді Меріон пишногривих виставив коней.
352] Вийшли на повози всі й жеребки у шолом, поскидали.
353] Ними Ахілл потрусив, і перший припав Антілоху,
354] Нестора синові, другий за ним - владареві Евмелу,
355] Третій діставсь Менелаєві, славному списом, Атріду;
356] Гнати за ним довелось Меріонові; врешті останній
357] Був Тіде'щ, найкращий в умілості гнатись на конях.
358] Стали всі вряд. Показав їм Ахілл вдалині поворотний
359] Знак серед рівного поля й послав уперед він дозорцем
360] Фенікса, рівного богу, що батьковим був зброєносцем,
361] Щоб наглядав за змаганням і правду усю повідомив.
362] Всі батогами ураз на коней вони замахнулись.
363] Хльоснули віжками лунко і окриком грізним погнали
364] Вчвал їх. І коні вперед подались по широкій рівнині
365] Від кораблів бистрохідних. І хмарою ніби чи вихром
366] Курява в них з-під грудей аж до самого неба сягала.
367] Й гриви у коней швидких розвівалися з вітру диханням.
368] Повози ж їх то землі многоплідної ледве торкались,
369] То у повітря злітали. І, стоячи на колісницях,
370] Правили кіньми візничі, й звитяги жадобою кожне
371] Билося серце, і коней своїх підбадьорював кожен
372] Криком, і, куряву знявши, летіли вони по рівнині.
373] Тільки коли вже кінчалися гони й до сивого моря
374] Коні вертали швидкі, почала виявлятися здатність
375] Кожного, й швидкості коні тоді наддали. І помчали
376] Феретіадові перед всіма прудконогі кобили,
377] Зразу ж услід Діомедом керовані огирі мчали -
378] Тросові коні - так близько за ним, що от-от вже, здавалось,
379] Мали в Евмелову раптом ускочить вони колісницю,
380] Плечі і карк гарячим диханням йому обдавали
381] Ззаду і, голови зовсім на нього поклавши, летіли.
382] Вже б він його обігнав чи принаймні із ним порівнявся,
383] Але, розгнівавшись Феб-Аполлон на сина Тідея,
384] Раптом блискучий батіг в ту хвилину із рук його вирвав.
385] Бризнули сльози з очей Діомедових, щойно побачив,
386] Як почали віддалятись від нього Евмелові коні
387] Й як без бича усе більш відстають жеребці його власні.
388] Та від Афіни не вкрилось, що сину Тідея накоїв
389] Феб-Аполлон, подалась вона вмить за керманичем люду,
390] В руки дала батога й надихнула снаги його коням.
391] Потім у гніві вона за Адметовим сином помчала
392] Й ярма над кіньми зламала у нього. Метнулися коні
393] В різні боки від дороги, і дишель на землю звалився.
394] Сам же Евмел з колісниці злетів і, під колесо впавши,
395] Лікті подряпав собі, закривавив і губи, і ніздрі,
396] Лоба розбив над бровами, й рясними йому налилися
397] Очі слізьми, і дзвінкого він голосу раптом позбувся.
398] Вмить Тідеїд обігнав його однокопитими кіньми
399] Й інших далеко усіх за собою лишив, бо Афіна
400] Коням снаги надихнула і славу йому дарувала.
401] Слідом за ним син Атрея промчав, Менелай русокудрий.
402] А Антілох до баских гукнув тоді батькових коней:
403] «Ну-бо, наддайте і ви! Й біжіть якомога жвавіше!
404] Я не наказую вам з отими змагатися кіньми,
405] Що Тідеїд ними, серцем одважний, керує, - Афіна
406] Швидкості їм надала і славу йому дарувала.
407] Коней Атрідових лиш доженіть, лиш од них не відстаньте!
408] Отже, мерщій уперед, щоб соромом вас не окрила
409] Ета кобила! Чого ж ви відстали, мої найдорожчі?
410] От що тепер я скажу, й неодмінно це сповнитись має:
411] Ласки від Нестора, люду керманича, вже вам надалі
412] Не сподіватись, - одразу вас гострою міддю зітне він,
413] Тільки-но гіршу взяли б через лінощі ми нагороду.
414] Мчіть же мерщій навздогін, летіть якомога жвавіше!
415] Якось уже примудрюсь я в найвужчому місці дороги
416] Миттю прорватись вперед, - од мене тоді не втече він!»
417] Мовив він так, і вони, господарів окрик почувши,
418] Бігли проворніше деякий час. Але серед дороги
419] Звуження шляху нерівного вздрів Антілох войовничий.
420] В грунті вибоїна там утворилась, де води зимові
421] Землю розмили й місцевості тої поглибили рівень.
422] Щоб не зіткнутися, там керував Менелай обережно.
423] А Антілох тоді коней погнав своїх однокопитих,
424] Збочивши трохи, і мчав що є духу над краєм дороги.
425] ¦ Остраху повний тоді Менелай Антілохові крикнув:
426] «Не шаленій уже так, Антілоху! Вгамуй своїх коней!
427] Надто ж дорога вузька! Обганятимеш далі, де ширше!
428] Лихо нам буде обом, як зчепляться тут колісниці!»
429] Мовив він так, а той, вдаючи, ніби слів тих не чує,
430] 1 Коней ще швидше погнав, батогом їх шмагаючи сильно.
431] Скільки простору закинутий з розмаху диск пролітає,
432] Пущений з рук юнака, що свою випробовує силу, -
433] Стільки неслись вони поруч. Та врешті позаду лишились
434] Коні Атрідові. їх поганяти вже й сам перестав він,
435] Щоб на вузькім не зіткнулися коні їх однокопиті,
436] Не перекинули б повозів, сплетених міцно, самі ж бо
437] Щоб не попадали в пил, пориваючись до перемоги.
438] Крикнув з обуренням гнівним тоді Менелай русокудрий:
439] «В цілому світі чи є, Антілоху, вредніший за тебе!
440] Мчись же! А досі розумним вважали й тебе між ахеїв!
441] Та без клятви тепер не здобути тобі нагороди!»
442] Мовивши так, Менелай до коней звернувся і крикнув:
443] «Не відставайте, хоч серцем засмучені 1м, не баріться!
444] Адже раніше в тих коней потомляться ноги й коліна,
445] Аніж у вас: давно-бо обом їм минулася юність!»
446] Так він гукнув, а вони, владаревим настрашені криком,
447] Швидше побігли і коней передніх небавом дігнали.
448] В час той аргеї на зборах сиділи народних і пильно
449] Стежили, як, піднімаючи куряву, коні змагались.
450] Ідоменей, що над Крітом владарить, їх перший помітив -
451] Осторонь зборів окремо сидів він на місці дозорнім.
452] Окрик візничого вчувши, здаля він пізнав його звучний
453] Голос, угледів також і коня, що летів попереду:
454] Кінь-бо на масть був каштановий весь, і тільки на лобі
455] Пляма у нього біліла, як місяць уповні, округла.
456] Ідоменей тоді встав і так до аргеїв промовив:
457] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
458] Чи то лиш я розрізняю там коней, чи й ви так же само?
459] Тож наперед уже інші, здається, там вигнались коні.
460] Тож і візничий, ввижається, інший. Затримались, видно,
461] В полі кобили Евмелові, бігли ж вони попереду.
462] Бачив я, як вони перші на закруті стовп обігнули,
463] А от тепер їх не можу побачити, й марно за ними
464] Очі блукають мої по троянській рівнині просторій.
465] Може, із рук у візничого випали віжки, й не встиг він
466] Стримати коней як слід, обгинаючи закрут невдало.
467] Впав він, боюсь я, на землю, і повіз йому поламався,
468] Й переполохані врозтіч розбіглися раптом кобили.
469] Встаньте-но й ви і самі подивіться: не дуже-бо добре
470] Я добачаю. Здається мені, ніби мчить попереду
471] Муж етолійського роду, аргеїв володар одважний,
472] Славний Тідея комонного син, Діомед премогутній».
473] Грубо Еант відповів йому, син прудконогий Ойлеїв:
474] «Ідоменею, ну що це ти мелеш завчасно? Ті ж самі
475] Там прудконогі кобили біжать по троянській рівнині.
476] Не наймолодший-бо віком ти тут серед інших аргеїв,
477] Не найзіркіші за всіх з-під чола твого дивляться очі, -
478] Ти ж, проте, завжди щось мелеш! Але тобі зовсім не личить
479] Тут теревенити, - є значно кращі за тебе тут люди!
480] Ті, що й раніше, Евмелові спереду скачуть кобили
481] Бистрі, і сам він, із віжками стоячи, їх поганяє».
482] Гнівом скипівши, йому відповів тоді крітян привідця:
483] «Перший до звади, Еанте підступний, а в іншому слабший
484] Поміж аргеїв усіх, і вдачею ти злозичливий.
485] Дай об заклад на триніг чи котел поб'ємось між собою,
486] А за суддю оберім Агамемнона, сина Атрея.
487] Знатимеш добре, програвши, чиї там попереду коні».
488] Мовив він так, і підвівсь тоді син прудконогий Ойлеїв
489] Відповісти йому сповненим гніву образливим словом.
490] Сварка ще гірша точилася б далі іще поміж ними,
491] Та от підвівся Ахілл і слово таке до них мовив:
492] «Годі лайливими кидатись вам так завзято словами,
493] Ідоменею й Еанте, - обом це вам зовсім не личить!
494] Іншого ви б і самі осудили, хто так учинив би.
495] Отже, спокійно сидіть на місцях і стежте, як мчаться
496] Коні. Сюди незабаром примчать вони всі у погоні
497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає
498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі».
499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався,
500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні
501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли,
502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя.
503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим
504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало
505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя
506] Бистрих коліс, - так швидко над шляхом вони пролітали.
507] От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих
508] Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю,
509] Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив
510] І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу,
511] Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду.
512] Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету,
513] Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.
514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней;
515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая.
516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні -
517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим
518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині,
519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця
520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна
521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській.
522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко
523] Мчав Менелай - спочатку на кинутий диск одставав він,
524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили
525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета.
526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони,
527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну.
528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний,
529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая,
530] Та повільні у нього були пишногривії коні,
531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах.
532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився,
533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней.
534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:
536] «Кращий їздець - останнім славетних привів своїх коней!
537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду
538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить».
539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили.
540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї,
541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею,
542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:
543] «Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш
544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду,
545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней
546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних
547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім.
548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато
549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней
550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць.
551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду,
552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї.
553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати,
554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!»
555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
556] На Антілоха милуючись, - був то друг його любий.
557] Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:
558] «Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі
559] Я пошукав нагороду, - як хочеш ти, так і вчиню я.
560] Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея,
561] Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю
562] Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок».
563] Мовив він так і панцир сюди принести свого друга
564] Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету
565] Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.
566] З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця,
567] На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно
568] Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав
569] Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:
570] «Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти!
571] Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней,
572] Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато.
573] Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду!
574] Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, -
575] Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних:
576] «Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні,
577] Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу
578] Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато».
579] Хочете - сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен,
580] Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий.
581] Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів,
582] Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить,
583] В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш,
584] Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним,
585] Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим».
586] Відповідаючи, мовив йому Антілох тямовитий:
587] «О заспокойсь, володарю, молодший-бо я набагато,
588] Ти ж, Менелаю, й роками, і доблестю старший за мене.
589] Знаєш ти й сам, як в захопленні молодь заноситься часом.
590] Прагнення буйні у неї, а розум її нерозважний.
591] Стримай же серце своє. Віддаю тобі сам кобилицю,
592] Що в нагороду здобув. А бажав би із мого ти дому
593] Більше щось мати, то краще волів би я, паростку Зевсів,
594] Все тобі дати, ніж випасти з серця твойого назавжди
595] І нечестивцем назавжди лишитись в очах у безсмертних».
596] Мовивши так, взяв коня за повіддя син Нестора славний
597] Та передав Менелаєві, й серце у того зраділо,
598] Наче ранковими росами вмите колосся зернисте
599] На половіючій ниві, що збіжжям наїжилось густо.
600] Так же і серце у грудях твоїх, Менелаю, зраділо.
601] До Антілоха звернувся Атрід із словом крилатим:
602] «Нині я сам, Антілоху, тобі уступаю, хоч дуже
603] Гнівавсь на тебе. Ніколи ти досі не був нерозважним
604] Чи легкодумним. Лиш юність сьогодні твій розум здолала.
605] Остерігайся ж надалі обманювать кращих за тебе!
606] Переконав би не так мене скоро хтось інший з ахеїв.
607] Ти ж задля мене багато зазнав, потрудився багато,
608] Разом з тобою й твій батько славетний і брат благородний.
609] Тим-то й зроблю, як ти просиш, і дам тобі я кобилицю,
610] Хоч і належну по праву мені, щоб знали всі інші,
611] Що не злостивий вдачею я і не високодумний».
612] Мовивши так, Антілоху візничому дав Ноемону
613] Ту одвести кобилицю, собі взяв казан він блискучий;
614] А Меріон, що четвертим прийшов, два одержав таланти
615] Золота. П'ята лишалася ще нічия нагорода -
616] Дзбан двоєручний. Ахілл його Нестору в руки старому
617] Дав, через збори аргеїв пронісши, і мовив до нього:
618] «На ось, візьми собі, старче, - хай буде тобі цей дарунок
619] В пам'ять про похорон тіла Патрокла. Його не побачиш
620] Ти уже серед аргеїв. Даю тобі цю нагороду
621] Поза змаганням. Не будеш ні битися ти навкулачки,
622] Ані боротись, ні кидати списа, ні бігти невтомно
623] На перегонах: важка-бо старість тебе пригнітила».
624] Мовивши так, він вручив подарунок. Той взяв його радо
625] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:
626] «Любий мій сину, отут говорив ти цілком справедливо.
627] В м'язах у мене вже сила не та, неміцні мої ноги,
628] Руки у плечах ходять зі скрипом, не так, як раніше.
629] От якби юністю й силою цвів я такою, як в давній
630] Час, коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло
631] Амарінкея-вождя і діти державця змагались.
632] Тож не було мені рівного ні між одважних епеїв,
633] Ні між пілоських бійців, ні між духом стійких етоліян.
634] Я навкулачки побив Клітомеда, сина Енопа;
635] Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись;
636] Далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я,
637] А у метанні списів переміг Полідора й Філея.
638] Акторіони, проте, на конях мене обігнали,
639] Кількістю взявши лише у заздрій жазі перемоги,
640] Бо щонайвищі за це лишалися ще нагороди.
641] Двоє було їх, близнят, - з них один керував лише кіньми,
642] Кіньми лише керував, батогом їх постьобував другий.
643] От який був я колись. А нині нехай вже молодші
644] За нагороди змагаються. Я ж підкоритись нужденній
645] Старості мушу, хоч гордо пишався колись між героїв.
646] Та продовжуй, Ахілле, змагання на честь твого друга.
647] Я твій дарунок приймаю охоче і серцем радію,
648] Що не забув ти про мене, мою ти любов пам'ятаєш
649] І вшанував мене-гідною шаною серед ахеїв.
650] Хай же за все це боги подадуть тобі ласку жадану!»
651] Мовив він так. Дослухавши слово Неліда похвальне,
652] Рушив до місця свойого Ахілл між рядами ахеїв.
653] Тут за важку навкулачки борню він поклав нагороди -
654] Вивів на збори й припнув до стовпа шестирічну мулицю,
655] Що, терпелива й уперта, до запрягу ще не давалась.
656] А переможений мав одержати келих дводонний.
657] Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:
658] «Сину Атреїв і всі в наголінниках мідних ахеї!
659] Найсміливіших мужів викликаємо двох - навкулачки
660] Битись за цю нагороду. 1 той, кому Феб дальносяжний
661] Дасть перемогу (і згодні усі із цим будуть ахеї),
662] Хай до намету свойого веде терпеливу мулицю.
663] А переможений хай собі візьме цей келих дводонний».
664] Мовив він так. І підвівсь тоді велетень, воїн могутній,
665] Син Панопея Епей, умілий в бою навкулачки.
666] Він терпеливу мулицю за гриву схопив і промовив:
667] «Ну-бо, підходь, хто хотів би хоч келих придбати дводонний!
668] Тож не здобуде мулиці, я певен того, із ахеїв
669] Жоден, мене навкулачки здолавши, бо я тут найдужчий!
670] Хоч поступаюсь в бою, - чи не досить? Адже неможливо
671] В кожному ділі майстерним однаково мужеві бути.
672] От що скажу я тепер, і слова мої збудуться справді:
673] Шкіру на ньому порву і геть розтрощу його кості;
674] Ті, хто ховать його має, збирайтесь сюди й зачекайте -
675] Труп заберете, коли мої руки його подолають».
676] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
677] Врешті підвівся єдиний лише Евріал богорівний,
678] Талайоніда могутнього син, владаря Мекістея.
679] В Фіви прибувши колись, де ігри ішли похоронні
680] В пам'ять Едіпа померлого, всіх переміг він кадмеїв.
681] Списом славетний Тідід супроводив його в тім змаганні,
682] Дух бадьорив йому словом, бажаючи щиро звитяги.
683] Спершу він пояс йому пов'язав охоронний, потому
684] Ремені дав йому, скроєні з шкури вола польового.
685] Підперезавшись, бійці на середину вийшли обидва
686] І, замахнувшись руками потужними, враз один з одним
687] Люто зчепились, лиш руки важкі замелькали в повітрі,
688] Щелепів скрегіт страшенний лунав, з їх тіл ручаями
689] Піт опливав. Коли раптом Епей налетів богосвітлий,
690] Вдарив в щоку Евріала, як той озирнувсь. І не встояв
691] Він на ногах - цілим тілом лиснючим умить надломився.
692] Наче з поривом Бореєвим з моря виплигує риба
693] В трави на березі, темна ж і там покрива її хвиля, -
694] Так Евріал від удару підскочив. Його підхопивши,
695] Великодушний підтримав Епей. В оточенні друзів,
696] Що повели Евріала, він ледь волочив свої ноги,
697] Згустками крові плював, голова йому набік звисала.
698] Поміж своїми його, непритомного зовсім, поклали
699] І, повернувшись на збори, одержали келих дводонний.
700] Третю данаям тоді Ахілл показав нагороду,
701] За велетрудне змагання в завзятій борні призначивши:
702] Для переможця - великий триніг, щоб на вогнищі ставить, -
703] Аж у дванадцять биків той триніг оцінили ахеї;
704] А переможений мав одержати жінку, майстриню
705] В різних роботах, - її у чотири бики оцінили.
706] Став між аргеїв Ахілл і таке до них вимовив слово:
707] «Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!»
708] Мовив він так, і підвівся великий Еант Теламоній,
709] Встав Одіссей велемудрий, на хитрощі всякі умілий.
710] Підперезавшись, вони на середину вийшли обидва
711] І, один одного міцно руками схопивши, сплелися,
712] Наче ті крокви, що ними високого дому будову
713] Тесля скріпляє славетний на захист од буйного вітру.
714] В дужих обіймах напружених рук безнастанно тріщали
715] Спини могутні в обох, і піт заливав їх струмками.
716] Смуги криваво-червоні у них на боках і на плечах
717] Понабігали одна при одній, а вони все боролись,
718] Прагнучи перемогти і триніг той коштовний здобути.
719] Ні Одіссей на землю не міг повалити Еанта,
720] Ані Еант подолати не міг Одіссеєву силу.
721] Тож надокучило це в наголінниках мідних ахеям,
722] І Одіссеєві мовив Еант Теламоній великий:
723] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
724] Ти підніми, чи тебе підніму я. Все ж інше - від Зевса!»
725] ' Мовив він так і підняв. Одіссей, не забувши про підступ,
726] Ззаду ударив його в підколінок і м'язи розслабив.
727] Навзнак звалився Еант; Одіссей же до нього на груди
728] Також упав. Дивились лише й дивувалися люди.
729] Хтів і Еанта незламний піднять Одіссей богосвітлий,
730] Та не здолав, тільки трошечки зрушив його над землею
731] Й ногу підставив йому. Упали на землю обидва
732] Поряд один біля одного й пилом тіла забруднили.
733] Скочили б зразу вони і втретє боротися стали б,
734] Та підвівся Ахілл і такими їх стримав словами:
735] «Годі змагатися вам! Не трудіть свої сили так тяжко!
736] Перемогли ви обидва, й однакова вам нагорода.
737] Тож одійдіть, щоб і інші могли позмагатись ахеї».
738] Мовив він так, і послухали мови тієї обидва,
739] І відійшли, й, обтрусивши весь пил, одягнули хітони.
740] А Пелеїд бігунам швидконогим поклав нагороди:
741] Ковану з срібла кратеру велику, що шість уміщала
742] Мір, і красою рівної їй не було ще на світі, -
743] Так сідонські митці чудово її змайстрували,
744] А фінікійські мужі повезли через море імлисте,
745] В гавань зайшли і Тоантові тут віддали в подарунок.
746] Син же Язона Евней Патроклові дав ту кратеру
747] Викупом за Лікаона, славетного сина Пріама.
748] Нині поставив Ахілл як першу її нагороду
749] Мужу, що вийде найшвидшим у гонах на честь його друга.
750] Другому - рослий, годований бик в нагороду мав бути,
751] В дар же останньому - золота визначив він півталанта.
752] Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:
753] «Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!»
754] Мовив він так, і Еант, син Ойлеїв, підвівсь, прудконогий,
755] Встав Одіссей велемудрий і Нестора, віком старого,
756] Син Антілох, що молодь усю подолав бистротою.
757] Стали всі поряд. Мету показав їм Ахілл богорівний.
758] Кинулись бігти вони. Попереду всіх опинився
759] Зразу ж Еант, а за ним Одіссей поспішав богосвітлий
760] Зовсім близенько, як ткаля ставна тримає мотушку
761] Перед грудьми, руками її притягнувши, тоді як
762] Нить крізь основу вона пропускає, тримаючи близько
763] Перед грудьми, - Одіссей за Еантом летів так же близько,
764] В слід попадаючи швидше, ніж курява з нього здіймалась.
765] Біг так за ним Одіссей богосвітлий і дихав жагуче
766] Над головою його. Гукали навколо ахеї,
767] Бачачи рвійність таку, й бадьорили його до звитяги.
768] А як кінчалися гони, звернувсь Одіссей богосвітлий
769] До ясноокої діви Афіни у серці своєму:
770] «Зглянься, богине, і доброю будь помічницею в гонах!»
771] Мовив він так із благанням, і вчула Паллада Афіна, -
772] Легкість дала і рукам, і ногам, і цілому тілу.
773] Вже добігали вони, і близько була нагорода,
774] Раптом Еант послизнувсь, - перешкоду вчинила Афіна! -
775] Він на лайно наступив, що ревучі бики залишили,
776] В пам'ять Патрокла Ахіллом зарізані, бистрим на ноги.
777] В ніздрі Еанту і в рот лайно натовклося бичаче.
778] Отже, кратеру незламний здобув Одіссей богосвітлий,
779] Першим прибігши, бика ж одержав Еант світлосяйний.
780] Встав він, руками за роги бика ухопив польового,
781] Виплюнув з рота лайно і так до аргеїв промовив:
782] «Горе! Та сама, мабуть, мені сплутала ноги богиня,
783] Що Одіссея, як мати, давно береже й доглядає!»
784] Мовив він так, і на вигляд його всі навкруг засміялись.
785] А Антілох, здобувши останню лише нагороду
786] І усміхаючись, слово таке до аргеїв промовив:
787] «Знаєте, друзі, й самі ви те, що вам зараз скажу я.
788] Старших роками людей і понині шанують безсмертні.
789] Не набагато Еант, але трохи старіший за мене,
790] Цей же - із давнього роду, з давніше народжених смертних.
791] Тож Одіссей ще, як кажуть, бадьорий старий, і ахеям,
792] Крім лиш Ахілла, у швидкості з ним змагатися важко».
793] Мовив він так в похвалу прудконогому сину Пелея.
794] Відповідаючи, так Ахілл йому тут же промовив:
795] «Без нагороди хвала не лишиться твоя, Антілоху,
796] Щирого золота нині ж додам я тобі півталанта».
797] Мовлячи так, дав дарунок йому, - й той прийняв його радо.
798] Виніс тоді син Пелеїв Ахілл довготінного списа
799] І перед зборами поряд поклав із щитом і шоломом -
800] Всю Сарпедонову зброю, зняту із нього Патроклом.
801] Став між аргеїв тоді і слово таке до них мовив:
802] «Найкмітливіших мужів викликаємо двох - всеоружно,
803] З гострою міддю в руках, що тіло навиліт проймає,
804] Вийти і перед всіма у збройне вступити змагання.
805] Хто супротивнику перший прекрасного тіла торкнеться,
806] Списом крізь лати пройме і чорної крові наточить, -
807] Срібноцвяхований дам я тому цей чудовий фракійський
808] Меч в нагороду, що зняв я в бою його з Астеропея.
809] А Сарпедонову зброю поділять нехай між собою.
810] Щедрою учтою потім в наметах обох почастуєм».
811] Мовив він так, і підвівся великий Еант Теламоній,
812] Зразу ж підвівся за ним Діомед, син Тідеїв могутній.
813] А як між воїв своїх озброївся осторонь кожен,
814] То на середину вийшли обидва, готові до бою,
815] Зиркнувши грізно очима, і жахом окрились ахеї.
816] Так один з одним вони, наступаючи, близько зійшлися.
817] Кидались тричі у бій, і тричі списами стикались.
818] Перший Еант своїм ратищем довгим пробив Діомедів
819] Круглий щит, не досяг, проте, тіла: спинив його панцир.
820] Син же Тідеїв над верхом щита велетенського цілив
821] Списа блискучого вістрям Бантові прямо у шию.
822] Та, боячись за Еанта, притьмом зажадали ахеї
823] Бій припинить, нагороду ж порівну обом поділити.
824] Але Ахілл Діомедові меч той віддав величезний
825] Разом із піхвами й ременем, скроєним з гарної шкіри.
826] Потім приніс Пелеїд виливаний диск із заліза, -
827] Кидала ним ще колись Етіонова сила могутня.
828] Та, убивши його, прудконогий Ахілл богосвітлий
829] На кораблі своїм диск той із іншими скарбами вивіз.
830] Став між аргеїв Ахілл і таке до них вимовив слово:
831] «Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!
832] В круговороті часу не витратить він за п'ять років
833] Цього заліза, хоча б і найдалі лежало родюче
834] Поле його. Не схоче пастух чи орач по залізо
835] В місто далеке ходити, бо знайде його й біля себе».
836] Мовив він так, і встав Поліпет, нездоланний у битвах,
837] І Леонтея звелась богорівного сила велика,
838] Встав і Еант Теламоній і разом Епей богосвітлий.
839] Стали вони у рядок, і перший Епей богосвітлий
840] З розмаху кинув той диск, і усі засміялись ахеї.
841] Другим той диск Леонтей, Ареєва парость, закинув.
842] Третій рукою могутньою син Теламона великий
843] Кинув Еант його, й диск той попереду всіх опинився.
844] Потім той диск запустив Поліпет, нездоланний у битвах,
845] Наче пастух свою палицю з розмаху кидає в полі,
846] Й над чередою корів крутіжем вона вдаль пролітає, -
847] Так він далеко закинув, і в захваті всі закричали.
848] Товариші Поліпета могутнього з місць підвелися
849] Й до кораблів глибодонних йому понесли нагороду.
850] Потім для лучників виніс Ахілл темно-синє залізо -
851] Десять двогострих сокир та десять іще однолезих.
852] І з корабля темноносого щоглу високу поставив
853] Він у пісок одцаля й полохливу до щогли голубку
854] На мотузочку тонкім прив'язав за ніжку, звелівши
855] В неї стріляти. «Хто вцілить у цю полохливу голубку,
856] Десять двогострих сокир понесе із собою додому.
857] Хто ж в мотузок попаде, а в пташку саму не потрапить,
858] Той, як слабкіший стрілець, одержить лише однолезі».
859] Мовив він так. Підвелась тоді сила володаря Тевкра,
860] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея.
861] В мідний шолом повкидали вони жеребки і струснули, -
862] Перший був Тевкрові постріл. Лук туго напнувши, стрілу він
863] З силою кинув, але дальносяжцю не дав обіцянки
864] В дар із ягнят первородних йому принести гекатомбу.
865] В пташку не вцілив він. Феб-Аполлон відмовив у цьому.
866] Втрапив лише в мотузочок, що зв'язував ніжку пташину,
867] І перерізав стрілою він гострою той мотузочок.
868] Пурхнула в небо голубка, й відрізаний край мотузочка
869] Звис до землі, і голосно всі дивувались ахеї.
870] Вибіг тоді Меріон, і з Тевкрових рук тої ж миті
871] Вихопив лук, і стрілу приладнав, що тримав наготові.
872] Він дальносяжцю тоді Аполлонові дав обіцянку
873] В дар із ягнят первородних йому принести гекатомбу.
874] В небі під хмарами він полохливу побачив голубку
875] І на льоту під крило її гострою ранив стрілою,
876] Й, наскрізь пройнявши голубку, у землю стріла уп'ялася,
877] Впавши до ніг Меріонові. Пташка ж поранена з неба
878] Прямо на щоглу човна темноносого тихо спустилась,
879] Набік схилилась їй шийка і крила повисли безсило.
880] Дух же легкий відлетів з її тільця, й на землю далеко
881] Впала вона. Дивилися люди усі й дивувались.
882] Десять двогострих сокир Меріон в нагороду одержав,
883] Тевкр однолезих десяток поніс до човнів крутобоких.
884] Спис довготінний приніс Пелеїд і котел міднокутий,
885] Ще не задимлений, вартий вола, весь у квітах різьблених,
886] І перед зборами склав. І списники вийшли змагатись:
887] Перший Атрід Агамемнон підвівсь тоді широковладний,
888] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея.
889] Так до них мовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
890] «Знаємо, сину Атреїв, що ти перевищуєш інших
891] Силою й вмінням далеко закинути спис довготінний.
892] Отже, бери нагороду оцю й до човнів крутобоких
893] З нею іди. Меріонові ж списа дамо в нагороду,
894] Якщо на те твоя згода, а я саме так уважав би».
895] Мовив він так, і погодивсь володар мужів Агамемнон.
896] Мідного списа він дав Меріонові. Син же Атреїв
897] Віснику в руки Талтібію славну віддав нагороду.
* * *
Примітки
33. Гефест не лише бог-коваль, а також і бог вогню. Тому тут, як і в інших місцях, вогонь зветься Гефестовим навіть тоді, коли Гефест до нього не має відношення.
34. Згідно із стародавніми віруваннями, мрець живиться кров'ю, ніби цим і беручи участь у похоронній учті.
46. Обряд офірування мерцеві волосся, властивий багатьом народам, був, можливо, заміною людського жертвоприношення.
65-76. Епізод з появою Патроклової душі дає підставу висловити ряд міркувань про суперечливість гомерівських уявлень, пов'язаних з потойбічним світом. З одного боку, невиразні тіні мерців, що блукають в Аїді, ніби зовсім відірвані від земного життя й людських справ. А з другого, поширені в свій час вірування припускали активне втручання померлих у справи живих, та й ховають
Патрокла так, ніби привиди й на тому світі мають вести життя, подібне до того, яке вони вели на землі. В «Іліаді» звичайне явище: коли герой гине у битві, душа його негайно йде в Аїд, незалежно від того, де лишається його тіло. В епізоді з Патроклом виявляється, що душі померлих не пускають до Аїду тіні героя, поки його тіло лишається непохованим. Ці суперечності пояснюються тим, що в поемі знайшли відбиток вірування різних періодів і різних племен.
78. Кера - див. прим, до 302 рядка II пісні.
226. Світлоносець - ранкова зірка, Венера
* * *
1] Так сумували трояни у цілому місті. Ахеї ж,
2] До кораблів підійшовши й до хвиль Геллеспонту, спішили
3] Кожен на свій корабель, і всі порозходились інші,
4] Крім мірмідонян, що їм розійтися Ахілл не дозволив.
5] Товаришам війнолюбним своїм тоді так він промовив:
6] «Любі друзі мої, мірмідоняни бистрокомонні!
7] Не випрягаймо із повозів коней ми однокопитих,
8] На колісницях під'їдемо ближче до тіла Патрокла,
9] Щоб оплакать його: остання то почесть померлим.
10] А як. жалобним риданням своє ми наситимо серце,
11] Повипрягаємо коней і разом вечеряти сядем».
12] Мовив Ахілл і заплакав, і вслід йому всі заридали.
13] Тричі об'їхали тіло вони пишногривими кіньми
14] З плачем, - рясні їм сльози з очей викликала Фетіда.
15] Сльози росили пісок, росили озброєння мужніх
16] Воїв, - так за вождем страховійним вони сумували.
17] Плач голосний розпочав Пелеїд, на груди холодні
18] Свого товариша руки поклавши свої мужозгубні:
19] «Радуйся, любий Патрокле, і в темних оселях Аїда!
20] Все я для тебе роблю, як раніше тобі обіцяв я:
21] Гектора труп приволікши, віддам його псам у поживу,
22] Біля багаття твого полонених дванадцять заріжу
23] Трої славетних синів, щоб твою відомстити загибель».
24] Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:
25] В порох обличчям його перед марами сина Менойта
26] Кинув. А вої, озброєння мідноблискуче із себе
27] Знявши, із повозів випрягли коней, що голосно ржали,
28] Й круг корабля прудконогого внука Еака юрбою
29] Всі посідали: до щедрої тризни-бо він запросив їх.
30] Буйних багато волів під залізом ревло, нещадимо
31] Різаних, мекало кіз і овець густорунних багато;
32] Також багато свиней білоіклих, лисніючих салом,
33] Смажилось там, над Гефестовим полум'ям зверху простертих.
34] Всюди круг мертвого кров багряними бігла струмками.
35] В час той ахейські вожді прудконогого сина Пелея
36] До Агамемнона в стан повели, до божистого мужа,
37] Ледве умовивши серце товариша, повне скорботи.
38] А як прийшли у намет Агамемнона владарі славні,
39] Зразу ж звеліли вони окличникам дзвінкоголосим
40] Мідний поставить великий триніг, чи не вдасться Пеліда
41] Вмовити плями криваві із тіла свойого обмити.
42] Він же рішуче відмовився й клятвою тяжко зарікся:
43] «Зевсом клянусь, найвищим з безсмертних богів, найсильнішим, -
44] Що не раніш на чоло мені води вмивання проллються,
45] Аніж Патрокла віддам я вогню, і могилу насиплю,
46] Й зріжу волосся своє. Удруге такої скорботи,
47] Доки я серед живих, не прийдеться серцем зазнати.
48] Ну, а тепер сумовитій віддаймо увагу трапезі.
49] А на світанку, владарю мужів Агамемноне, скажеш
50] З лісу дерев навезти й приготовить все інше, належне
51] Мертвому, що вирушати у темряву має підземну.
52] Хай же від наших очей його тіло вогонь безутомний
53] Скриє мерщій і до діла свого хай повернуться люди».
54] Так він сказав, і, те чуючи, всі улягли його слову.
55] Спільну вечерю вони спорядили, і, сівши до неї,
56] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
57] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
58] Сном відпочить по похідних наметах своїх розійшлися.
59] Сам же Пелід, на березі лігши шумливого моря,
60] Тяжко стогнав, недалеко громади своїх мірмідонян,
61] В місці затишнім, де хвиля плескалася об узбережжя.
62] Там його сон огорнув, що розв'язує серця тривоги,
63] Неподоланно міцний, - він втомив своє тіло світлисте,
64] Гектора гонячи круг Іліона, обнятого вітром.
65] Враз перед ним Патрокла душа бідолашного встала,
66] Постаттю схожа на нього цілком, і ясними очима,
67] Й голосом, навіть в те саме одіння була вона вбрана.
68] Ставши йому в головах, таке вона мовила слово:
69] «Спиш ти спокійно, за мене ж і зовсім забув ти, Ахілле!
70] А до живого байдужий не був, як до мертвого нині.
71] Швидше мене поховай, щоб пройшов я Аїдову браму!
72] Душі-бо, тіні спочилих, від брами мене відганяють
73] І не дають переплисти ріку мені разом із ними, -
74] Й марно блукаю круг широкобрамного дому Аїда.
75] В смутку моїм простягни мені руку. Ви спалите тіло,
76] Й більше сюди із дому Аїда я вже не вернуся.
77] Сидячи одаль від друзів, не будемо більше з тобою
78] Радити раду живі. Мене-бо поглинула Кера
79] Згубна, яка від народження долею стала моєю.
80] Суджено все ж і тобі, на безсмертних подібний Ахілле,
81] Біля твердині багатих троян осягнути загибель.
82] Інше тобі я скажу і послухать прошу мого, слова.
83] Кості мої поховай од твоїх не окремо, Ахілле.
84] Разом, як ми в вашім домі зростали, нехай спочивають.
85] З дня, коли хлопчиком батько Менойт мене із Опоента
86] В дім ваш привіз, - убивство вчинив-бо я там з безголов'я:
87] Сина Амфідаманта убив я тоді ненавмисно,
88] Через нерозум дитячий, в грі в кості із ним посварившись, -
89] Радо прийняв мене в дім свій Пелей, комонник славетний,
90] Виростив, ще й твоїм супутцем у битвах поставив.
91] Хай же і кості нам спільна обом золота двоєручна
92] Урна ховає, що мати шановна тобі дарувала».
93] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
94] «Нащо сюди, моя голово люба, до мене прийшов ти
95] Й так докладно говориш? Усе-бо тобі учиню я,
96] Як ти велиш, у всьому послухаю, що ти накажеш.
97] Ближче до мене підходь! Обнімім один одного міцно
98] Й хоч на хвилину болючим уп'ємося щирим риданням!»
99] Мовивши так, простягнув він товаришу любому руки,
100] Та не обняв, - душа його зникла, як дим той, під землю
101] З шелестом тихим. Скочив на ноги Ахілл, здивувавшись,
102] Журно руками сплеснув і з жалем глибоким промовив:
103] «Леле! То навіть в оселі Аїдовій мають прожиток
104] Тінь людини й душа, хоч снаги в них нема життьової.
105] Цілу-бо ніч біля мене стояла в журбі і риданні
106] Тінь мого друга, Патрокла бездольного, дивно на нього
107] Виглядом схожа, й зі мною докладно отут розмовляла».
108] Мовив він так, і плакати всім розбудив він бажання.
109] Отже, умитих слізьми їх застала Еос розоперста
110] Круг бездиханного тіла. Володар мужів Агамемнон,
111] Мулів тим часом зібравши й людей із наметів, звелів їм
112] Дров привезти для багаття. Очолював їх благородний
113] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея.
114] Рушили в ліс, дроворубні сокири у руки узявши
115] Й сплетені міцно вірьовки, а мули ішли перед ними.
116] Вгору й в яри, уздовж і впоперек довго ходили,
117] Поки дійшли до узгір'я багатоджерельної Іди.
118] Високоверхі дуби вони там гостролезою міддю
119] Стали завзято рубать, і з хряскотом дужим дерева
120] Падали долі. На дрова усе розколовши, ахеї
121] Мулів вантажили ними, й, копитами риючи землю,
122] Ті на рівнину крізь хащі ледь з вантажем продирались.
123] Та й дроворуби несли по колоді важкій, як звелів їм
124] Муж Меріон, товариш одважного Ідоменея.
125] На узбережжі вантаж поскладали, де пагорб могильний
126] Приготувати намислив Ахілл для Патрокла й для себе.
127] А як нарубаних дров доволі у стос наскладали,
128] Сіли трохи спочити. Тим часом Ахілл богосвітлий
129] Вже наказав війнолюбним своїм мірмідонянам мідне
130] Підперезати озброєння й до колісниць запрягати
131] Коней. Усі підхопилися, зброю свою надягнули,
132] Скочили спритно на повози - разом бійці і візничі.
133] Рушили спершу комонні, за ними пішли і піхоти
134] Тисячі. Тіло Патрокла несли посередині друзі.
135] Кучері кожен із себе зрізав, і ними все тіло
136] Вкрили йому. Підтримував журно Ахілл богосвітлий
137] Голову ззаду - в Ащ проводжав бездоганного друга.
138] А як до місця при морі дійшли, що Ахілл показав їм,
139] Тіло на землю спустили і дрова взялись укладати.
140] Інше замислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий.
141] Ставши оподаль багаття, він кучері зрізав русяві,
142] Змалку рощені для річкового бога Сперхея,
143] Глянув на хлань винно-темну і в прикрім засмученні мовив:
144] «Марно, Сперхею, мій батько Пелей тобі дав обіцянку,
145] В разі до рідної я повернуся своєї вітчизни,
146] Кучері зрізать мої й принести у святій гекатомбі,
147] В жертву овнів нехолощених аж п'ятдесят заколоти
148] Над джерелом, де дільниця твоя і вівтар запашистий.
149] Так обіцявся старий, але ти не здійснив заповіту.
150] Нині, коли я до рідної вже не вернуся вітчизни,
151] Кучері дам я Патроклу-героєві взяти з собою».
152] Мовив він так і поклав свої кучері любому в руки
153] Свому товаришу, й плакати всім розбудив він бажання.
154] Так би вони сумували й до заходу сонця ясного,
155] Та, підійшовши, тим часом Ахілл Агамемнону мовив:
156] «Сину Атреїв, слова твойого синове ахейські
157] Більше послухають, - встигнем плачем ще наситити серце.
158] Хай від багаття розходяться, краще звели їм вечерю
159] Приготувати. А ми, що найбільше сумуєм за вмерлим,
160] 1 Зробимо все, що потрібно. Вожді хай лишаються з нами».
161] Щойно слова ці почувши, володар мужів Агамемнон
162] Людям звелів розходитись до кораблів рівнобоких.
163] Тільки лишилися ті, що ховали, й усі поскладали
164] Дрова у стос по сто ступнів завдовжки вони і завширшки,
165] Й в тузі сердечній на вогнище мертвого зверху поклали.
166] Жирних багато овець і повільних биків круторогих
167] Ріжучи біля вогню, вони білували. А, знявши
168] Жир з них, Патрокла Ахілл обіклав ним, душею могутній,
169] Від голови аж до п'ят, тут же кинув і туші обдерті.
170] Порозставляв він і дзбани з оливою й медом дворучні,
171] їх прихиливши до мар. Крутошиїх аж четверо коней,
172] Тяжко зітхаючи, вправно поклав він в огонь пломенистий.
173] Дев'ять собак від столу Ахілла-вождя годувалось,
174] Двох з-поміж них забивши, також він на вогнище кинув;
175] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх,
176] Гострою міддю зарізав, лихе учиняючи діло.
177] Давши на них випасатися полум'я силі залізній,
178] Сам заридав і крізь сльози товариша любого кликав:
179] «Радуйся, друже Патрокле, і в темній оселі А'іда!
180] Все я для тебе роблю, що тобі обіцяв я раніше.
181] Воїв троянських дванадцять одважних, душею могутніх,
182] Разом з тобою вогонь пожере. Тільки сина Пріама -
183] Ректора - я у поживу оддам не вогню, а собакам».
184] Так він з погрозою мовив. Та пси не торкнулися тіла,
185] Бо ж відганяла тих псів Афродіта, Зевсова донька,
186] Вдень і вночі і нетлінним мастила трояндовим маслом
187] Гектора тіло, щоб, хоч і волочене, цілим лишилось.
188] Чорную хмару із неба над ним простелив у долину
189] Феб-Аполон і нею те місце покрив, де лежало
190] Вбитого тіло, щоб променів сонця палючого сила
191] Висушить жили й суглоби на нім не могла передчасно.
192] Не розгорівся, проте, вогонь над Патроклом померлим.
193] Інше намислив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
194] Осторонь ставши багаття, двом він вітрам помолився -
195] Разом з Бореєм Зефірові, жертв обіцяючи гарних.
196] Із золотого келиха творячи їм узливання,
197] Швидше благав прилетіти, щоб дрова палали палкіше
198] Й полум'я трупи мерщій охопило. Тим часом Іріда,
199] Вчувши благання його, до вітрів подалася із вістю.
200] Разом зібрались вони в буревійного домі Зефіра
201] Й учту справляли. Вбігши до них, зупинилась Іріда
202] На кам'яному порозі. Вісницю щойно уздрівши,
203] З місць повставали усі і запрошував кожен до себе.
204] Та ж відмовилась сісти й таке до них мовила слово:
205] «Часу не маю сидіти, - до течій спішу океанських,
206] В край ефіопів, де мають приносить вони гекатомби
207] Вічним богам, - хотіла б із ними я учтувати.
208] Але Ахілл і Борея, й Зефіра бурхливого просить
209] Допомогти йому, жертв принести обіцяючи гарних,
210] Тільки б роздмухали полум'ям вогнище ви, на якому
211] Мертвий Патрокл опочив, що за ним усі плачуть ахеї».
212] Мовивши так, відлетіла Іріда. Вітри ж підвелися
213] Й ринули шумно, хмурні перед себе вигонячи хмари.
214] Подихом несамовитим до моря сягнули, й бурхлива
215] Хвиля на ньому знялась. Як дістались родючої Трої,
216] Впали на тліюче вогнище, й полум'я аж застогнало.
217] Так цілу ніч вони вдвох над багаттям вогонь роздували
218] З свистом пронизливим. Так цілу ніч і Ахілл прудконогий
219] Глеком дводонним вино із чаші черпав золотої,
220] І, узливання вчиняючи гойні, зволожував землю,
221] Й душу Патрокла він кликав, свого бідолашного друга.
222] Так же, як батько сумує над вогнищем мертвого сина,
223] Що до одруження ще тяжкого завдав йому горя,
224] Так сумував і Ахілл над вогнищем мертвого друга,
225] Й тяжко зітхаючи, кроком повільним багаття обходив.
226] Променем ясним уже світлоносець зійшов над землею,
227] В шатах шафранних Еос над хланню морською простерлась,
228] Став притухати вогонь, і багаття поволі погасло.
229] Знову знялися вітри і додому назад полетіли
230] Морем Фракійським, і спінені хвилі його застогнали.
231] А Пелеїд одійшов од багаття і, зморений тяжко,
232] Ліг одпочити, й солодкий сон огорнув йому тіло.
233] Інші ж тим часом круг сина Атрея усі позбирались.
234] Гомін і кроків їх тупіт Ахілла від сну розбудили,
235] Сів він, прокинувшись раптом, і слово таке до них мовив:
236] «Сину Атрея славетний та інші вожді всеахейські!
237] Перш за все полум'я швидше вином погасіть ви іскристим
238] Всюди, де сила вогню ще таїться. Потім зберімо
239] Кості Патрокла, що був Менойта славного сином, -
240] їх відібравши з-між інших, адже розпізнать їх неважко:
241] Він-бо лежав посередині вогнища, інші ж оподаль -
242] Коні і люди - з країв того полум'я всуміш горіли.
243] Кості складемо в фіал золотий, обгорнувши подвійно
244] Жиром, аж поки і сам я зійду до оселі Аїда.
245] Пагорб насипать над ним я просив би не дуже великий, -
246] Був би пристойний лише. А вже після того, ахеї,
247] Що в кораблях многовеслих іще лишитесь після мене,
248] Насип могильний над нами широкий зробіть і високий».
249] Мовив він так, і погодились всі з прудконогим Пелідом.
250] Перш за все вогнище зразу ж вином погасили іскристим
251] Скрізь, де ходило ще полум'я, й густо посипався попіл.
252] Потім, товариша милого білії кості зібравши,
253] Склали в фіал золотий і, в жир обгорнувши подвійно,
254] Все віднесли до намету й лляним покривалом накрили.
255] Місце належне одміряли, тут же заклали основи
256] В межах багаття і зразу ж насипали пагорб могильний.
257] Пагорб насипавши, мали вже йти. Та Ахілл богосвітлий,
258] Стримавши їх, посадив на широкім для ігор загоні,
259] Із кораблів нагороди приніс - казани і триноги,
260] Мулів пригнав сюди, й коней баских, і биків міднолобих,
261] І підперезаних гарно жінок, та ще сиве залізо.
262] Перш за все кращим комонникам визначив він нагороди -
263] Жінку привів, у тонких рукоділлях досвідчену вельми,
264] Ще й у додачу триніжок у двадцять дві міри двоухий -
265] Першому; а шестирічну кобилу, яка не бувала
266] В запрягу, мулом жеребну, для другого він приділяє;
267] Третьому - гарний казан, що вогонь його ще не торкався,
268] Білий, іще не задимлений, місткістю в міри чотири;
269] Золота два таланти четвертому він приділяє;
270] П'ятому - дзбан двоєручний, який на вогні не бував ще.
271] Встав після того Ахілл і так до аргеїв промовив:
272] «Сину Атрея і всі в наголінниках гарних ахеї!
273] Ось перед нами звитяжцям у гонах лежать нагороди.
274] В іншого пам'ять якби ми змагалися нині, ахеї,
275] Першу б я нагороду приніс до свойого намету.
276] Знаєте ви, що швидкістю всіх перевершують інших
277] Коні безсмертні мої: Посейдон їх привів у дарунок
278] Батьку моєму Пелею, а той вже мені передав їх.
279] Та не змагатимусь я й мої коні однокопиті.
280] Славного втратить візничого їм довелося, що стільки
281] Ласки вділяв їм, так часто оливою змащував ніжно
282] Гриви густі, у чистій воді їх старанно омивши.
283] Тим-то й стоять непорушно, до самого долу спустивши
284] Гриви густі, і тяжко своїми сумують серцями.
285] Ви ж починайте змагання, - хай участь в них візьме з ахеїв
286] Кожен, хто певен у конях своїх і міцних колісницях».
287] Так говорив Пелеїд, і вершники стали збиратись.
288] Виступив перший Евмел, численного люду володар,
289] Син славетний Адмета, у кінських змаганнях умілий.
290] Зразу ж підвівся за ним Діомед, син Тідея могутній, -
291] В запряг колись під ярмо запровадив він Тросових коней,
292] Взятих в Енея, коли той врятований був Аполлоном.
293] А після нього Атрід Менелай русокудрий підвівся
294] Богонароджений, - коней баских він у ярма впровадив -
295] Агамемнонову Ету із власним у парі Подаргом.
296] Анхісіад Ехепол Агамемнону дав у дарунок
297] Ету, щоб з ним не пливти у вітрами обвіяну Трою
298] Й, дома лишившись, у радості жить, де велике багатство
299] Дав йому Зевс, Ехепол же в просторому жив Сікіоні.
300] Впріг у ярмо Менелай цю кобилу, що рвалася бігти.
301] Коней гривастих четвертим тоді Антілох запрягає,
302] Нестора, високодумного володаря Неле'ща
303] Син знаменитий. Проворні, народжені в Пілосі коні
304] Мчали його колісницю. А батько старий, надійшовши,
305] Став юнакові поради давать тямовитому й мовив:
306] «Хоч, Антілоху, ти ще молодий, а тебе полюбили
307] Зевс з Посейдоном і в кінських змаганнях навчили всіляких
308] Засобів. Отже, не дуже-то й треба мені тебе вчити.
309] Знаєш ти й сам, як на закруті стовп об'їжджать. Але коні
310] Надто повільні у тебе. Боюсь, як би лиха не сталось.
311] Коні в суперників наших жвавіші. Самі ж анітрохи
312] Не розумніші за тебе і вигадать щось незугарні.
313] Тож постарайся, мій любий, усю свою вияви спритність
314] В засобах гонів, щоб часом не вислизла з рук нагорода.
315] Вмілістю більше, ніж силою рук, лісоруб устигає,
316] Вмілістю свій корабель і стерник в винно-темному морі
317] Сміло по хвилях веде під пориви бурхливого вітру;
318] Вмілістю й в гонах візничого перемагає візничий.
319] Інший занадто на коней своїх покладається й повіз
320] І безрозсудно туди і сюди відхиляється з ними,
321] Й коні безладно по полю біжать - ними він не керує.
322] Той же, хто знається в гонах, хоч гіршими гнатиме кіньми,
323] Бачить той стовп увесь час, і спритно його об'їжджає,
324] Й не забуває, як треба натягувать віжки ремінні.
325] Міцно трима й за переднім візничим пильнує невпинно.
326] Знак я виразний тобі покажу - ти його не забудеш:
327] Онде стирчить аж на сажень дерева всохлого стовбур -
328] Дуба чи, може, сосни - не згнив він іще під дощами.
329] Білих сіріє два камені стовбура того обабіч,
330] Де завертає дорога, а поле навкруг усе рівне.
331] Може, то знак надмогильний раніше померлого мужа
332] Чи поворотний то стовп, тут людьми установлений здавна,
333] Й от для змагань його взяв прудконогий Ахілл богосвітлий,
334] Тож, під'їжджаючи, ближче спрямуй до стовпа свої коні,
335] Сам же міцніше тримайся у кузові, сплетенім гарно,
336] Вліво схилившись, і сильно по правому хльосни коневі
337] З криком гучним, і ремінні в той час попусти йому віжки.
338] Лівий же кінь хай тримається ближче стовпа, щоб здавалось,
339] Ніби на всьому бігу об нього черкне неминуче
340] Колеса вісь. Стережися, щоб каменя не зачепити,
341] Бо покалічиш ти коней і повіз ущент поламаєш -
342] То була б радість для інших усіх, а для тебе самого
343] Тільки ганьба! Будь же, друже, обачливий та обережний!
344] А як на закруті стовп удасться тобі обігнути,
345] Не обжене тоді в гонах ніхто вже тебе й не настигне,
346] Хоч би погнавсь за тобою і сам Аріон богосвітлий,
347] Кінь прудконогий Адраста, що рід од богів свій виводить,
348] Чи в Іліоні годовані Лаомедонтові коні».
349] Мовивши так, сів Нелеїв син Нестор на місці своєму
350] В крісло, коханому синові давши свої настанови.
351] П'ятий тоді Меріон пишногривих виставив коней.
352] Вийшли на повози всі й жеребки у шолом, поскидали.
353] Ними Ахілл потрусив, і перший припав Антілоху,
354] Нестора синові, другий за ним - владареві Евмелу,
355] Третій діставсь Менелаєві, славному списом, Атріду;
356] Гнати за ним довелось Меріонові; врешті останній
357] Був Тіде'щ, найкращий в умілості гнатись на конях.
358] Стали всі вряд. Показав їм Ахілл вдалині поворотний
359] Знак серед рівного поля й послав уперед він дозорцем
360] Фенікса, рівного богу, що батьковим був зброєносцем,
361] Щоб наглядав за змаганням і правду усю повідомив.
362] Всі батогами ураз на коней вони замахнулись.
363] Хльоснули віжками лунко і окриком грізним погнали
364] Вчвал їх. І коні вперед подались по широкій рівнині
365] Від кораблів бистрохідних. І хмарою ніби чи вихром
366] Курява в них з-під грудей аж до самого неба сягала.
367] Й гриви у коней швидких розвівалися з вітру диханням.
368] Повози ж їх то землі многоплідної ледве торкались,
369] То у повітря злітали. І, стоячи на колісницях,
370] Правили кіньми візничі, й звитяги жадобою кожне
371] Билося серце, і коней своїх підбадьорював кожен
372] Криком, і, куряву знявши, летіли вони по рівнині.
373] Тільки коли вже кінчалися гони й до сивого моря
374] Коні вертали швидкі, почала виявлятися здатність
375] Кожного, й швидкості коні тоді наддали. І помчали
376] Феретіадові перед всіма прудконогі кобили,
377] Зразу ж услід Діомедом керовані огирі мчали -
378] Тросові коні - так близько за ним, що от-от вже, здавалось,
379] Мали в Евмелову раптом ускочить вони колісницю,
380] Плечі і карк гарячим диханням йому обдавали
381] Ззаду і, голови зовсім на нього поклавши, летіли.
382] Вже б він його обігнав чи принаймні із ним порівнявся,
383] Але, розгнівавшись Феб-Аполлон на сина Тідея,
384] Раптом блискучий батіг в ту хвилину із рук його вирвав.
385] Бризнули сльози з очей Діомедових, щойно побачив,
386] Як почали віддалятись від нього Евмелові коні
387] Й як без бича усе більш відстають жеребці його власні.
388] Та від Афіни не вкрилось, що сину Тідея накоїв
389] Феб-Аполлон, подалась вона вмить за керманичем люду,
390] В руки дала батога й надихнула снаги його коням.
391] Потім у гніві вона за Адметовим сином помчала
392] Й ярма над кіньми зламала у нього. Метнулися коні
393] В різні боки від дороги, і дишель на землю звалився.
394] Сам же Евмел з колісниці злетів і, під колесо впавши,
395] Лікті подряпав собі, закривавив і губи, і ніздрі,
396] Лоба розбив над бровами, й рясними йому налилися
397] Очі слізьми, і дзвінкого він голосу раптом позбувся.
398] Вмить Тідеїд обігнав його однокопитими кіньми
399] Й інших далеко усіх за собою лишив, бо Афіна
400] Коням снаги надихнула і славу йому дарувала.
401] Слідом за ним син Атрея промчав, Менелай русокудрий.
402] А Антілох до баских гукнув тоді батькових коней:
403] «Ну-бо, наддайте і ви! Й біжіть якомога жвавіше!
404] Я не наказую вам з отими змагатися кіньми,
405] Що Тідеїд ними, серцем одважний, керує, - Афіна
406] Швидкості їм надала і славу йому дарувала.
407] Коней Атрідових лиш доженіть, лиш од них не відстаньте!
408] Отже, мерщій уперед, щоб соромом вас не окрила
409] Ета кобила! Чого ж ви відстали, мої найдорожчі?
410] От що тепер я скажу, й неодмінно це сповнитись має:
411] Ласки від Нестора, люду керманича, вже вам надалі
412] Не сподіватись, - одразу вас гострою міддю зітне він,
413] Тільки-но гіршу взяли б через лінощі ми нагороду.
414] Мчіть же мерщій навздогін, летіть якомога жвавіше!
415] Якось уже примудрюсь я в найвужчому місці дороги
416] Миттю прорватись вперед, - од мене тоді не втече він!»
417] Мовив він так, і вони, господарів окрик почувши,
418] Бігли проворніше деякий час. Але серед дороги
419] Звуження шляху нерівного вздрів Антілох войовничий.
420] В грунті вибоїна там утворилась, де води зимові
421] Землю розмили й місцевості тої поглибили рівень.
422] Щоб не зіткнутися, там керував Менелай обережно.
423] А Антілох тоді коней погнав своїх однокопитих,
424] Збочивши трохи, і мчав що є духу над краєм дороги.
425] ¦ Остраху повний тоді Менелай Антілохові крикнув:
426] «Не шаленій уже так, Антілоху! Вгамуй своїх коней!
427] Надто ж дорога вузька! Обганятимеш далі, де ширше!
428] Лихо нам буде обом, як зчепляться тут колісниці!»
429] Мовив він так, а той, вдаючи, ніби слів тих не чує,
430] 1 Коней ще швидше погнав, батогом їх шмагаючи сильно.
431] Скільки простору закинутий з розмаху диск пролітає,
432] Пущений з рук юнака, що свою випробовує силу, -
433] Стільки неслись вони поруч. Та врешті позаду лишились
434] Коні Атрідові. їх поганяти вже й сам перестав він,
435] Щоб на вузькім не зіткнулися коні їх однокопиті,
436] Не перекинули б повозів, сплетених міцно, самі ж бо
437] Щоб не попадали в пил, пориваючись до перемоги.
438] Крикнув з обуренням гнівним тоді Менелай русокудрий:
439] «В цілому світі чи є, Антілоху, вредніший за тебе!
440] Мчись же! А досі розумним вважали й тебе між ахеїв!
441] Та без клятви тепер не здобути тобі нагороди!»
442] Мовивши так, Менелай до коней звернувся і крикнув:
443] «Не відставайте, хоч серцем засмучені 1м, не баріться!
444] Адже раніше в тих коней потомляться ноги й коліна,
445] Аніж у вас: давно-бо обом їм минулася юність!»
446] Так він гукнув, а вони, владаревим настрашені криком,
447] Швидше побігли і коней передніх небавом дігнали.
448] В час той аргеї на зборах сиділи народних і пильно
449] Стежили, як, піднімаючи куряву, коні змагались.
450] Ідоменей, що над Крітом владарить, їх перший помітив -
451] Осторонь зборів окремо сидів він на місці дозорнім.
452] Окрик візничого вчувши, здаля він пізнав його звучний
453] Голос, угледів також і коня, що летів попереду:
454] Кінь-бо на масть був каштановий весь, і тільки на лобі
455] Пляма у нього біліла, як місяць уповні, округла.
456] Ідоменей тоді встав і так до аргеїв промовив:
457] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
458] Чи то лиш я розрізняю там коней, чи й ви так же само?
459] Тож наперед уже інші, здається, там вигнались коні.
460] Тож і візничий, ввижається, інший. Затримались, видно,
461] В полі кобили Евмелові, бігли ж вони попереду.
462] Бачив я, як вони перші на закруті стовп обігнули,
463] А от тепер їх не можу побачити, й марно за ними
464] Очі блукають мої по троянській рівнині просторій.
465] Може, із рук у візничого випали віжки, й не встиг він
466] Стримати коней як слід, обгинаючи закрут невдало.
467] Впав він, боюсь я, на землю, і повіз йому поламався,
468] Й переполохані врозтіч розбіглися раптом кобили.
469] Встаньте-но й ви і самі подивіться: не дуже-бо добре
470] Я добачаю. Здається мені, ніби мчить попереду
471] Муж етолійського роду, аргеїв володар одважний,
472] Славний Тідея комонного син, Діомед премогутній».
473] Грубо Еант відповів йому, син прудконогий Ойлеїв:
474] «Ідоменею, ну що це ти мелеш завчасно? Ті ж самі
475] Там прудконогі кобили біжать по троянській рівнині.
476] Не наймолодший-бо віком ти тут серед інших аргеїв,
477] Не найзіркіші за всіх з-під чола твого дивляться очі, -
478] Ти ж, проте, завжди щось мелеш! Але тобі зовсім не личить
479] Тут теревенити, - є значно кращі за тебе тут люди!
480] Ті, що й раніше, Евмелові спереду скачуть кобили
481] Бистрі, і сам він, із віжками стоячи, їх поганяє».
482] Гнівом скипівши, йому відповів тоді крітян привідця:
483] «Перший до звади, Еанте підступний, а в іншому слабший
484] Поміж аргеїв усіх, і вдачею ти злозичливий.
485] Дай об заклад на триніг чи котел поб'ємось між собою,
486] А за суддю оберім Агамемнона, сина Атрея.
487] Знатимеш добре, програвши, чиї там попереду коні».
488] Мовив він так, і підвівсь тоді син прудконогий Ойлеїв
489] Відповісти йому сповненим гніву образливим словом.
490] Сварка ще гірша точилася б далі іще поміж ними,
491] Та от підвівся Ахілл і слово таке до них мовив:
492] «Годі лайливими кидатись вам так завзято словами,
493] Ідоменею й Еанте, - обом це вам зовсім не личить!
494] Іншого ви б і самі осудили, хто так учинив би.
495] Отже, спокійно сидіть на місцях і стежте, як мчаться
496] Коні. Сюди незабаром примчать вони всі у погоні
497] За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає
498] Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі».
499] Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався,
500] Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні
501] Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли,
502] Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя.
503] Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим
504] Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало
505] Слід після себе в м'якому піску тонко куте обіддя
506] Бистрих коліс, - так швидко над шляхом вони пролітали.
507] От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих
508] Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю,
509] Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив
510] І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу,
511] Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду.
512] Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету,
513] Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.
514] Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней;
515] Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая.
516] Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні -
517] Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим
518] В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині,
519] Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обідця
520] Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна
521] їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській.
522] За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко
523] Мчав Менелай - спочатку на кинутий диск одставав він,
524] Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили
525] Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета.
526] Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони,
527] То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну.
528] Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний,
529] Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая,
530] Та повільні у нього були пишногривії коні,
531] Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах.
532] Син же Адмета пізніше од всіх останній^з'явився,
533] Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней.
534] Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
535] Став між аргеями він і слово промовив крилате:
536] «Кращий їздець - останнім славетних привів своїх коней!
537] Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду
538] Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить».
539] Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили.
540] Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї,
541] Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею,
542] Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:
543] «Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш
544] Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду,
545] Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней
546] Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних
547] Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім.
548] А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато
549] Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней
550] Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць.
551] Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду,
552] Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї.
553] Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати,
554] Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!»
555] Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий,
556] На Антілоха милуючись, - був то друг його любий.
557] Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:
558] «Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі
559] Я пошукав нагороду, - як хочеш ти, так і вчиню я.
560] Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея,
561] Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю
562] Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок».
563] Мовив він так і панцир сюди принести свого друга
564] Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету
565] Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.
566] З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця,
567] На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно
568] Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав
569] Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:
570] «Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти!
571] Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней,
572] Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато.
573] Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду!
574] Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, -
575] Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних:
576] «Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні,
577] Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу
578] Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато».
579] Хочете - сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен,
580] Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий.
581] Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів,
582] Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить,
583] В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш,
584] Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним,
585] Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим».
586] Відповідаючи, мовив йому Антілох тямовитий:
587] «О заспокойсь, володарю, молодший-бо я набагато,
588] Ти ж, Менелаю, й роками, і доблестю старший за мене.
589] Знаєш ти й сам, як в захопленні молодь заноситься часом.
590] Прагнення буйні у неї, а розум її нерозважний.
591] Стримай же серце своє. Віддаю тобі сам кобилицю,
592] Що в нагороду здобув. А бажав би із мого ти дому
593] Більше щось мати, то краще волів би я, паростку Зевсів,
594] Все тобі дати, ніж випасти з серця твойого назавжди
595] І нечестивцем назавжди лишитись в очах у безсмертних».
596] Мовивши так, взяв коня за повіддя син Нестора славний
597] Та передав Менелаєві, й серце у того зраділо,
598] Наче ранковими росами вмите колосся зернисте
599] На половіючій ниві, що збіжжям наїжилось густо.
600] Так же і серце у грудях твоїх, Менелаю, зраділо.
601] До Антілоха звернувся Атрід із словом крилатим:
602] «Нині я сам, Антілоху, тобі уступаю, хоч дуже
603] Гнівавсь на тебе. Ніколи ти досі не був нерозважним
604] Чи легкодумним. Лиш юність сьогодні твій розум здолала.
605] Остерігайся ж надалі обманювать кращих за тебе!
606] Переконав би не так мене скоро хтось інший з ахеїв.
607] Ти ж задля мене багато зазнав, потрудився багато,
608] Разом з тобою й твій батько славетний і брат благородний.
609] Тим-то й зроблю, як ти просиш, і дам тобі я кобилицю,
610] Хоч і належну по праву мені, щоб знали всі інші,
611] Що не злостивий вдачею я і не високодумний».
612] Мовивши так, Антілоху візничому дав Ноемону
613] Ту одвести кобилицю, собі взяв казан він блискучий;
614] А Меріон, що четвертим прийшов, два одержав таланти
615] Золота. П'ята лишалася ще нічия нагорода -
616] Дзбан двоєручний. Ахілл його Нестору в руки старому
617] Дав, через збори аргеїв пронісши, і мовив до нього:
618] «На ось, візьми собі, старче, - хай буде тобі цей дарунок
619] В пам'ять про похорон тіла Патрокла. Його не побачиш
620] Ти уже серед аргеїв. Даю тобі цю нагороду
621] Поза змаганням. Не будеш ні битися ти навкулачки,
622] Ані боротись, ні кидати списа, ні бігти невтомно
623] На перегонах: важка-бо старість тебе пригнітила».
624] Мовивши так, він вручив подарунок. Той взяв його радо
625] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:
626] «Любий мій сину, отут говорив ти цілком справедливо.
627] В м'язах у мене вже сила не та, неміцні мої ноги,
628] Руки у плечах ходять зі скрипом, не так, як раніше.
629] От якби юністю й силою цвів я такою, як в давній
630] Час, коли славні епеї ховали в Бупрасії тіло
631] Амарінкея-вождя і діти державця змагались.
632] Тож не було мені рівного ні між одважних епеїв,
633] Ні між пілоських бійців, ні між духом стійких етоліян.
634] Я навкулачки побив Клітомеда, сина Енопа;
635] Легко здолав і Анкея з Плеврона, що вийшов боротись;
636] Далі, Іфікла, славетного в бігові, теж перегнав я,
637] А у метанні списів переміг Полідора й Філея.
638] Акторіони, проте, на конях мене обігнали,
639] Кількістю взявши лише у заздрій жазі перемоги,
640] Бо щонайвищі за це лишалися ще нагороди.
641] Двоє було їх, близнят, - з них один керував лише кіньми,
642] Кіньми лише керував, батогом їх постьобував другий.
643] От який був я колись. А нині нехай вже молодші
644] За нагороди змагаються. Я ж підкоритись нужденній
645] Старості мушу, хоч гордо пишався колись між героїв.
646] Та продовжуй, Ахілле, змагання на честь твого друга.
647] Я твій дарунок приймаю охоче і серцем радію,
648] Що не забув ти про мене, мою ти любов пам'ятаєш
649] І вшанував мене-гідною шаною серед ахеїв.
650] Хай же за все це боги подадуть тобі ласку жадану!»
651] Мовив він так. Дослухавши слово Неліда похвальне,
652] Рушив до місця свойого Ахілл між рядами ахеїв.
653] Тут за важку навкулачки борню він поклав нагороди -
654] Вивів на збори й припнув до стовпа шестирічну мулицю,
655] Що, терпелива й уперта, до запрягу ще не давалась.
656] А переможений мав одержати келих дводонний.
657] Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:
658] «Сину Атреїв і всі в наголінниках мідних ахеї!
659] Найсміливіших мужів викликаємо двох - навкулачки
660] Битись за цю нагороду. 1 той, кому Феб дальносяжний
661] Дасть перемогу (і згодні усі із цим будуть ахеї),
662] Хай до намету свойого веде терпеливу мулицю.
663] А переможений хай собі візьме цей келих дводонний».
664] Мовив він так. І підвівсь тоді велетень, воїн могутній,
665] Син Панопея Епей, умілий в бою навкулачки.
666] Він терпеливу мулицю за гриву схопив і промовив:
667] «Ну-бо, підходь, хто хотів би хоч келих придбати дводонний!
668] Тож не здобуде мулиці, я певен того, із ахеїв
669] Жоден, мене навкулачки здолавши, бо я тут найдужчий!
670] Хоч поступаюсь в бою, - чи не досить? Адже неможливо
671] В кожному ділі майстерним однаково мужеві бути.
672] От що скажу я тепер, і слова мої збудуться справді:
673] Шкіру на ньому порву і геть розтрощу його кості;
674] Ті, хто ховать його має, збирайтесь сюди й зачекайте -
675] Труп заберете, коли мої руки його подолають».
676] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
677] Врешті підвівся єдиний лише Евріал богорівний,
678] Талайоніда могутнього син, владаря Мекістея.
679] В Фіви прибувши колись, де ігри ішли похоронні
680] В пам'ять Едіпа померлого, всіх переміг він кадмеїв.
681] Списом славетний Тідід супроводив його в тім змаганні,
682] Дух бадьорив йому словом, бажаючи щиро звитяги.
683] Спершу він пояс йому пов'язав охоронний, потому
684] Ремені дав йому, скроєні з шкури вола польового.
685] Підперезавшись, бійці на середину вийшли обидва
686] І, замахнувшись руками потужними, враз один з одним
687] Люто зчепились, лиш руки важкі замелькали в повітрі,
688] Щелепів скрегіт страшенний лунав, з їх тіл ручаями
689] Піт опливав. Коли раптом Епей налетів богосвітлий,
690] Вдарив в щоку Евріала, як той озирнувсь. І не встояв
691] Він на ногах - цілим тілом лиснючим умить надломився.
692] Наче з поривом Бореєвим з моря виплигує риба
693] В трави на березі, темна ж і там покрива її хвиля, -
694] Так Евріал від удару підскочив. Його підхопивши,
695] Великодушний підтримав Епей. В оточенні друзів,
696] Що повели Евріала, він ледь волочив свої ноги,
697] Згустками крові плював, голова йому набік звисала.
698] Поміж своїми його, непритомного зовсім, поклали
699] І, повернувшись на збори, одержали келих дводонний.
700] Третю данаям тоді Ахілл показав нагороду,
701] За велетрудне змагання в завзятій борні призначивши:
702] Для переможця - великий триніг, щоб на вогнищі ставить, -
703] Аж у дванадцять биків той триніг оцінили ахеї;
704] А переможений мав одержати жінку, майстриню
705] В різних роботах, - її у чотири бики оцінили.
706] Став між аргеїв Ахілл і таке до них вимовив слово:
707] «Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!»
708] Мовив він так, і підвівся великий Еант Теламоній,
709] Встав Одіссей велемудрий, на хитрощі всякі умілий.
710] Підперезавшись, вони на середину вийшли обидва
711] І, один одного міцно руками схопивши, сплелися,
712] Наче ті крокви, що ними високого дому будову
713] Тесля скріпляє славетний на захист од буйного вітру.
714] В дужих обіймах напружених рук безнастанно тріщали
715] Спини могутні в обох, і піт заливав їх струмками.
716] Смуги криваво-червоні у них на боках і на плечах
717] Понабігали одна при одній, а вони все боролись,
718] Прагнучи перемогти і триніг той коштовний здобути.
719] Ні Одіссей на землю не міг повалити Еанта,
720] Ані Еант подолати не міг Одіссеєву силу.
721] Тож надокучило це в наголінниках мідних ахеям,
722] І Одіссеєві мовив Еант Теламоній великий:
723] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
724] Ти підніми, чи тебе підніму я. Все ж інше - від Зевса!»
725] ' Мовив він так і підняв. Одіссей, не забувши про підступ,
726] Ззаду ударив його в підколінок і м'язи розслабив.
727] Навзнак звалився Еант; Одіссей же до нього на груди
728] Також упав. Дивились лише й дивувалися люди.
729] Хтів і Еанта незламний піднять Одіссей богосвітлий,
730] Та не здолав, тільки трошечки зрушив його над землею
731] Й ногу підставив йому. Упали на землю обидва
732] Поряд один біля одного й пилом тіла забруднили.
733] Скочили б зразу вони і втретє боротися стали б,
734] Та підвівся Ахілл і такими їх стримав словами:
735] «Годі змагатися вам! Не трудіть свої сили так тяжко!
736] Перемогли ви обидва, й однакова вам нагорода.
737] Тож одійдіть, щоб і інші могли позмагатись ахеї».
738] Мовив він так, і послухали мови тієї обидва,
739] І відійшли, й, обтрусивши весь пил, одягнули хітони.
740] А Пелеїд бігунам швидконогим поклав нагороди:
741] Ковану з срібла кратеру велику, що шість уміщала
742] Мір, і красою рівної їй не було ще на світі, -
743] Так сідонські митці чудово її змайстрували,
744] А фінікійські мужі повезли через море імлисте,
745] В гавань зайшли і Тоантові тут віддали в подарунок.
746] Син же Язона Евней Патроклові дав ту кратеру
747] Викупом за Лікаона, славетного сина Пріама.
748] Нині поставив Ахілл як першу її нагороду
749] Мужу, що вийде найшвидшим у гонах на честь його друга.
750] Другому - рослий, годований бик в нагороду мав бути,
751] В дар же останньому - золота визначив він півталанта.
752] Став між аргеїв Ахілл і слово таке до них мовив:
753] «Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!»
754] Мовив він так, і Еант, син Ойлеїв, підвівсь, прудконогий,
755] Встав Одіссей велемудрий і Нестора, віком старого,
756] Син Антілох, що молодь усю подолав бистротою.
757] Стали всі поряд. Мету показав їм Ахілл богорівний.
758] Кинулись бігти вони. Попереду всіх опинився
759] Зразу ж Еант, а за ним Одіссей поспішав богосвітлий
760] Зовсім близенько, як ткаля ставна тримає мотушку
761] Перед грудьми, руками її притягнувши, тоді як
762] Нить крізь основу вона пропускає, тримаючи близько
763] Перед грудьми, - Одіссей за Еантом летів так же близько,
764] В слід попадаючи швидше, ніж курява з нього здіймалась.
765] Біг так за ним Одіссей богосвітлий і дихав жагуче
766] Над головою його. Гукали навколо ахеї,
767] Бачачи рвійність таку, й бадьорили його до звитяги.
768] А як кінчалися гони, звернувсь Одіссей богосвітлий
769] До ясноокої діви Афіни у серці своєму:
770] «Зглянься, богине, і доброю будь помічницею в гонах!»
771] Мовив він так із благанням, і вчула Паллада Афіна, -
772] Легкість дала і рукам, і ногам, і цілому тілу.
773] Вже добігали вони, і близько була нагорода,
774] Раптом Еант послизнувсь, - перешкоду вчинила Афіна! -
775] Він на лайно наступив, що ревучі бики залишили,
776] В пам'ять Патрокла Ахіллом зарізані, бистрим на ноги.
777] В ніздрі Еанту і в рот лайно натовклося бичаче.
778] Отже, кратеру незламний здобув Одіссей богосвітлий,
779] Першим прибігши, бика ж одержав Еант світлосяйний.
780] Встав він, руками за роги бика ухопив польового,
781] Виплюнув з рота лайно і так до аргеїв промовив:
782] «Горе! Та сама, мабуть, мені сплутала ноги богиня,
783] Що Одіссея, як мати, давно береже й доглядає!»
784] Мовив він так, і на вигляд його всі навкруг засміялись.
785] А Антілох, здобувши останню лише нагороду
786] І усміхаючись, слово таке до аргеїв промовив:
787] «Знаєте, друзі, й самі ви те, що вам зараз скажу я.
788] Старших роками людей і понині шанують безсмертні.
789] Не набагато Еант, але трохи старіший за мене,
790] Цей же - із давнього роду, з давніше народжених смертних.
791] Тож Одіссей ще, як кажуть, бадьорий старий, і ахеям,
792] Крім лиш Ахілла, у швидкості з ним змагатися важко».
793] Мовив він так в похвалу прудконогому сину Пелея.
794] Відповідаючи, так Ахілл йому тут же промовив:
795] «Без нагороди хвала не лишиться твоя, Антілоху,
796] Щирого золота нині ж додам я тобі півталанта».
797] Мовлячи так, дав дарунок йому, - й той прийняв його радо.
798] Виніс тоді син Пелеїв Ахілл довготінного списа
799] І перед зборами поряд поклав із щитом і шоломом -
800] Всю Сарпедонову зброю, зняту із нього Патроклом.
801] Став між аргеїв тоді і слово таке до них мовив:
802] «Найкмітливіших мужів викликаємо двох - всеоружно,
803] З гострою міддю в руках, що тіло навиліт проймає,
804] Вийти і перед всіма у збройне вступити змагання.
805] Хто супротивнику перший прекрасного тіла торкнеться,
806] Списом крізь лати пройме і чорної крові наточить, -
807] Срібноцвяхований дам я тому цей чудовий фракійський
808] Меч в нагороду, що зняв я в бою його з Астеропея.
809] А Сарпедонову зброю поділять нехай між собою.
810] Щедрою учтою потім в наметах обох почастуєм».
811] Мовив він так, і підвівся великий Еант Теламоній,
812] Зразу ж підвівся за ним Діомед, син Тідеїв могутній.
813] А як між воїв своїх озброївся осторонь кожен,
814] То на середину вийшли обидва, готові до бою,
815] Зиркнувши грізно очима, і жахом окрились ахеї.
816] Так один з одним вони, наступаючи, близько зійшлися.
817] Кидались тричі у бій, і тричі списами стикались.
818] Перший Еант своїм ратищем довгим пробив Діомедів
819] Круглий щит, не досяг, проте, тіла: спинив його панцир.
820] Син же Тідеїв над верхом щита велетенського цілив
821] Списа блискучого вістрям Бантові прямо у шию.
822] Та, боячись за Еанта, притьмом зажадали ахеї
823] Бій припинить, нагороду ж порівну обом поділити.
824] Але Ахілл Діомедові меч той віддав величезний
825] Разом із піхвами й ременем, скроєним з гарної шкіри.
826] Потім приніс Пелеїд виливаний диск із заліза, -
827] Кидала ним ще колись Етіонова сила могутня.
828] Та, убивши його, прудконогий Ахілл богосвітлий
829] На кораблі своїм диск той із іншими скарбами вивіз.
830] Став між аргеїв Ахілл і таке до них вимовив слово:
831] «Встаньте, хто хоче також і цю нагороду здобути!
832] В круговороті часу не витратить він за п'ять років
833] Цього заліза, хоча б і найдалі лежало родюче
834] Поле його. Не схоче пастух чи орач по залізо
835] В місто далеке ходити, бо знайде його й біля себе».
836] Мовив він так, і встав Поліпет, нездоланний у битвах,
837] І Леонтея звелась богорівного сила велика,
838] Встав і Еант Теламоній і разом Епей богосвітлий.
839] Стали вони у рядок, і перший Епей богосвітлий
840] З розмаху кинув той диск, і усі засміялись ахеї.
841] Другим той диск Леонтей, Ареєва парость, закинув.
842] Третій рукою могутньою син Теламона великий
843] Кинув Еант його, й диск той попереду всіх опинився.
844] Потім той диск запустив Поліпет, нездоланний у битвах,
845] Наче пастух свою палицю з розмаху кидає в полі,
846] Й над чередою корів крутіжем вона вдаль пролітає, -
847] Так він далеко закинув, і в захваті всі закричали.
848] Товариші Поліпета могутнього з місць підвелися
849] Й до кораблів глибодонних йому понесли нагороду.
850] Потім для лучників виніс Ахілл темно-синє залізо -
851] Десять двогострих сокир та десять іще однолезих.
852] І з корабля темноносого щоглу високу поставив
853] Він у пісок одцаля й полохливу до щогли голубку
854] На мотузочку тонкім прив'язав за ніжку, звелівши
855] В неї стріляти. «Хто вцілить у цю полохливу голубку,
856] Десять двогострих сокир понесе із собою додому.
857] Хто ж в мотузок попаде, а в пташку саму не потрапить,
858] Той, як слабкіший стрілець, одержить лише однолезі».
859] Мовив він так. Підвелась тоді сила володаря Тевкра,
860] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея.
861] В мідний шолом повкидали вони жеребки і струснули, -
862] Перший був Тевкрові постріл. Лук туго напнувши, стрілу він
863] З силою кинув, але дальносяжцю не дав обіцянки
864] В дар із ягнят первородних йому принести гекатомбу.
865] В пташку не вцілив він. Феб-Аполлон відмовив у цьому.
866] Втрапив лише в мотузочок, що зв'язував ніжку пташину,
867] І перерізав стрілою він гострою той мотузочок.
868] Пурхнула в небо голубка, й відрізаний край мотузочка
869] Звис до землі, і голосно всі дивувались ахеї.
870] Вибіг тоді Меріон, і з Тевкрових рук тої ж миті
871] Вихопив лук, і стрілу приладнав, що тримав наготові.
872] Він дальносяжцю тоді Аполлонові дав обіцянку
873] В дар із ягнят первородних йому принести гекатомбу.
874] В небі під хмарами він полохливу побачив голубку
875] І на льоту під крило її гострою ранив стрілою,
876] Й, наскрізь пройнявши голубку, у землю стріла уп'ялася,
877] Впавши до ніг Меріонові. Пташка ж поранена з неба
878] Прямо на щоглу човна темноносого тихо спустилась,
879] Набік схилилась їй шийка і крила повисли безсило.
880] Дух же легкий відлетів з її тільця, й на землю далеко
881] Впала вона. Дивилися люди усі й дивувались.
882] Десять двогострих сокир Меріон в нагороду одержав,
883] Тевкр однолезих десяток поніс до човнів крутобоких.
884] Спис довготінний приніс Пелеїд і котел міднокутий,
885] Ще не задимлений, вартий вола, весь у квітах різьблених,
886] І перед зборами склав. І списники вийшли змагатись:
887] Перший Атрід Агамемнон підвівсь тоді широковладний,
888] Встав Меріон з ним, супутник досвідчений Ідоменея.
889] Так до них мовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
890] «Знаємо, сину Атреїв, що ти перевищуєш інших
891] Силою й вмінням далеко закинути спис довготінний.
892] Отже, бери нагороду оцю й до човнів крутобоких
893] З нею іди. Меріонові ж списа дамо в нагороду,
894] Якщо на те твоя згода, а я саме так уважав би».
895] Мовив він так, і погодивсь володар мужів Агамемнон.
896] Мідного списа він дав Меріонові. Син же Атреїв
897] Віснику в руки Талтібію славну віддав нагороду.
* * *
Примітки
33. Гефест не лише бог-коваль, а також і бог вогню. Тому тут, як і в інших місцях, вогонь зветься Гефестовим навіть тоді, коли Гефест до нього не має відношення.
34. Згідно із стародавніми віруваннями, мрець живиться кров'ю, ніби цим і беручи участь у похоронній учті.
46. Обряд офірування мерцеві волосся, властивий багатьом народам, був, можливо, заміною людського жертвоприношення.
65-76. Епізод з появою Патроклової душі дає підставу висловити ряд міркувань про суперечливість гомерівських уявлень, пов'язаних з потойбічним світом. З одного боку, невиразні тіні мерців, що блукають в Аїді, ніби зовсім відірвані від земного життя й людських справ. А з другого, поширені в свій час вірування припускали активне втручання померлих у справи живих, та й ховають
Патрокла так, ніби привиди й на тому світі мають вести життя, подібне до того, яке вони вели на землі. В «Іліаді» звичайне явище: коли герой гине у битві, душа його негайно йде в Аїд, незалежно від того, де лишається його тіло. В епізоді з Патроклом виявляється, що душі померлих не пускають до Аїду тіні героя, поки його тіло лишається непохованим. Ці суперечності пояснюються тим, що в поемі знайшли відбиток вірування різних періодів і різних племен.
78. Кера - див. прим, до 302 рядка II пісні.
226. Світлоносець - ранкова зірка, Венера
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію