
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.21
22:47
ІЖиву щомиті, а коли існую,
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
2023.03.21
19:41
Бреде повз нас сумний, безкровний лицар,
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
2023.03.21
19:02
фрагмент фіналу)
Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
2023.03.21
16:29
Плескіт хвильок і сюрчання
Неутомних цвіркунів
Тішать слух безперестанно
Біля сталих берегів
Дорогої серцю річки,
Що, здається так чогось,
Уплелась, як синя стрічка,
В пишну зелень верб і лоз.
Неутомних цвіркунів
Тішать слух безперестанно
Біля сталих берегів
Дорогої серцю річки,
Що, здається так чогось,
Уплелась, як синя стрічка,
В пишну зелень верб і лоз.
2023.03.21
14:16
Не сумуй, що на сватів
Онук більше схожий,
Краще, люба, – порадій,
Що в ньому хороше:
Як і тобі, йому найгірш
Без діла сидіти.
Як і мені, йому миліш
Щось в землі робити.
Онук більше схожий,
Краще, люба, – порадій,
Що в ньому хороше:
Як і тобі, йому найгірш
Без діла сидіти.
Як і мені, йому миліш
Щось в землі робити.
2023.03.21
11:32
Старанно так
ти намагався вибратися
з прірви, з безнадії.
Немає більше віри
в твоїх очах.
Не б'ється серце
в палких почуттях.
Без сенсу минає життя.
ти намагався вибратися
з прірви, з безнадії.
Немає більше віри
в твоїх очах.
Не б'ється серце
в палких почуттях.
Без сенсу минає життя.
2023.03.21
11:17
Зміни стилю – це штампи постійні,
це екскурсії у підсвідомість,
а затим, поміж проміжків ліні,
навпаки – у свідомість, натомість.
8 травня 2003 р., Богдани
це екскурсії у підсвідомість,
а затим, поміж проміжків ліні,
навпаки – у свідомість, натомість.
8 травня 2003 р., Богдани
2023.03.21
11:17
Він безликий Тезей і сказати йому більше нічого.
Рвуть з безодні голодною люттю важкої стопи,
Що на грузному схилі їх черепа; бивнями й хоботом,
Чорним поглядом ярості в тучах являлись слони.
В дикім буйстві атраменту неба, дрижанні небесному,
Одержи
Рвуть з безодні голодною люттю важкої стопи,
Що на грузному схилі їх черепа; бивнями й хоботом,
Чорним поглядом ярості в тучах являлись слони.
В дикім буйстві атраменту неба, дрижанні небесному,
Одержи
2023.03.21
10:09
непоспішною ходою
мандрівник по стежці брів,
пліч-о-пліч зі самотою,
в недосяжнім для вітрів
тихім затінку гаїв.
йшов нешвидко але сміло.
під ногами, крокам в такт,
мандрівник по стежці брів,
пліч-о-пліч зі самотою,
в недосяжнім для вітрів
тихім затінку гаїв.
йшов нешвидко але сміло.
під ногами, крокам в такт,
2023.03.21
09:31
Весна прискорює ходу,
вкриває луки квітом,
а у діброві біс не спить
ні взимку, ані літом.
Вночі виходить на поля
збирати людські душі.
Допоки крутиться земля
попереджати мушу:
вкриває луки квітом,
а у діброві біс не спить
ні взимку, ані літом.
Вночі виходить на поля
збирати людські душі.
Допоки крутиться земля
попереджати мушу:
2023.03.21
09:19
В марте этого года великому французскому актёру Марселю Марсо
исполнилось бы сто лет.
Создатель образа белолицего клоуна Бипа - это не только самый
знаменитый на сегодня в мире артист-мим, подаривший в своё время
Майклу Джексону лунную походку, ч
исполнилось бы сто лет.
Создатель образа белолицего клоуна Бипа - это не только самый
знаменитый на сегодня в мире артист-мим, подаривший в своё время
Майклу Джексону лунную походку, ч
2023.03.21
05:52
Зник інтернет. Хтось ходить по квартирі.
А двері холодильника – ляп-ляп…
І лячно так, що, аж дужа у вирій
зібралася, а я стою, мов цап.
Якісь ідеї зріють в безтолківці*,
передчуття ж волає: «Все, біжи!!!» –
коли не гладить доля по голівці
повторюйт
А двері холодильника – ляп-ляп…
І лячно так, що, аж дужа у вирій
зібралася, а я стою, мов цап.
Якісь ідеї зріють в безтолківці*,
передчуття ж волає: «Все, біжи!!!» –
коли не гладить доля по голівці
повторюйт
2023.03.20
22:45
Не я, вона - майстриня все ж таки
Одна із помилок моїх… цікаво,
А що як уявити навпаки
І запросити ( підсказує) на каву…
О дівонько, приставлена з небес…
Надіюсь, цього разу не відмовиш?
Повіримо, що я й для цього скрес
Одна із помилок моїх… цікаво,
А що як уявити навпаки
І запросити ( підсказує) на каву…
О дівонько, приставлена з небес…
Надіюсь, цього разу не відмовиш?
Повіримо, що я й для цього скрес
2023.03.20
19:19
Очі бабця намастила
Фіолетовим чорнилом,
А ще пурпуровим губи,
Може, хто таку полюбить?
Так нафарбувала брови,
Що сміялися корови
І всі кури позбігались,
Індики перелякались.
Фіолетовим чорнилом,
А ще пурпуровим губи,
Може, хто таку полюбить?
Так нафарбувала брови,
Що сміялися корови
І всі кури позбігались,
Індики перелякались.
2023.03.20
17:33
ІМи ніколи не були братами
із юрбою орків-упирів.
Нас гойдали різні матері
як дітей Яфета, Сима й Хама
і єднали протягом віків
чільною культурою одною
із улусом силою дурною,
нищачи традиції дідів,
із юрбою орків-упирів.
Нас гойдали різні матері
як дітей Яфета, Сима й Хама
і єднали протягом віків
чільною культурою одною
із улусом силою дурною,
нищачи традиції дідів,
2023.03.20
12:24
Патріотизм судять не по словах, а по справах людини. Любов до Батьківщини є виявом гордості за свою рідну землю, за її матеріальні й духовні надбання. Це готовність захищати інтереси насамперед країни, а не власні.
Україна – це земля, де живуть сильні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олена Пашук (1982) /
Проза
МУЗА НА ТИЖДЕНЬ
...І хто посмів їй сказати, що вона його погана звичка. Що вона цигарка без фільтру, посмішка зеленого змія. Вона ж райське яблуко в саду Семираміди, яке будь за що треба дістати, скуштувати, і за яке не шкода геть із обіймів Бога. Її два великих ока, мов кубла ночі. У них можна навіть відкласти по зірці. Коли він заходив у її великі очі, то вдягав білизну навиворіт. У забобони треба вірити, тоді є на що перекласти вину при нагоді. Вона не любила, коли з кутика його губ звисала цівка диму, чи то туману. У тумані вони завжди прогулювали ранок, обмінювалися прочитаними снами і витиралися насухо в бавовняне повітря.
Він любив майструвати сопілки без дірочок, аби змія-мелодія не змогла втекти на волю. Може це егоїстично, так само, як і запхнути океан до свого акваріуму і чекати на білих китів у гості...
Задля неї він став поетом. Зараз модно бути бідним поетом і щодня змінювати муз як шкарпетки.
Щопонеділка вона Муза-медсестра. Робить штучне дихання його натхненню і кімната по вінця наповнюється білими віршами. Бо до верлібру він ще замалий, як і збирати листя з долонь Уїтмена.
Муза-кішка – по вівторках. Зачаївшись у нього на руках, прислухається, як недосвідчене серце збивається з ритму. Смішно, як для людини, у якої з ременя звисають скальпи прочитаних жінок.
У середу – просто Муза, у хатніх капцях, без макіяжу, халат у сонячні зайчики. Така вміє програвати. Особливо коли за крила прикута до місяця, а ноги сплутані блискавкою. Гойдається під храп Великої Ведмедиці. Так гойдатися вміє хіба що дитинство на нервах верби, та ще п’яні чоловіки і хрести на цвинтарі. Буду гойдатися допоки я твоя Муза, жертва. Допоки твоя. У моєму серці – Ти, твої вірші, я в твоїх віршах. Кругообіг думок, душ, тіл...
Тс-с-с, бо день задушив ніч в одному ліжку. Ми свідки.
Танець самки богомола – у четвер. Він заплющував повіки, бо не мав права дивитися в її гострі очі. Там віддзеркалювалися душі померлих.
Опівночі він сідає за стіл, аби написати заповіт. Бо руки, його списані до крові руки мусять дістатися тій, яка любила відчувати їх у своєму волоссі. Вони так надривно вміли грати на гітарі, що навіть струни пітніли.
Душа поета настільки тендітна, що може загинути від крапель дощу.
–– Пішли, пішли у зливу, – кричала вона. Там можна не соромитися мокрих плям на одязі. Сядемо на катамаран і будемо листати воду на захід...
Згадую п’ятницю. Я була ополонка, в якій ти втопився. Разом із своїми віршами, джинсами, картатими сорочками і думкою про мене. Усі поети недолюблені. Вони знімають квартири в чистилищі і роздумують над своїм, несвоїм життям. Життя – це політ стріли, яка обов’язково застряне у віку труни. Ти завжди хотів дізнатися, хто прийде до тебе на кладовище схуднути на дві сльози. Ти ба, прийшла навіть та, з якою ви колись сиділи на березі неба і жбурляли рими у воду. Прикормлювали золотих рибок, бо у вас була купа недолугих бажань, одне з яких тієї ночі таки здійснилося. Вона не стала твоєю Музою навіть на півгодини, бо мала настільки коротку зачіску, що аж просвічувалися мізки, точніше їх нестача. А твоя слабість – це довге розкішне волосся, яким і не шкода бути задушеним. У неї не було родимки на серці, а її серце – всього лиш двокамерне, дві порожні камери схову. Але вона могла заримувати ніч і ліжко. Ти кинув тоді їй кілька мідяків, а вона тепер – грудку землі тобі у совість.
Прийшла навіть циганка, яку ти сам наврочив на любов до себе. Щодня вона розкидала карти Таро аби дізнатися про той день, коли відбудеться злиття ваших аур. Вона наче Ірод вбивала всі дні, в яких тебе не було. Хто не хотів би померти у вулику з медом? Циганка жбурляла до ями різні закляття, просилася в твої холодні обійми. Аби хоч під землею бути разом, слухати кроки хрестів над собою та плач пересмішника. Навіть у чорноземі не стати їй твоєю Музою. Вона не вміє заправляти ліжко до сходу сонця і читати по губах твоїх рибок.
Музи не завжди носять короткі спідниці і довгі вії. Вони можуть мати драглистий живіт, але мусять уміти готувати. Бо що то за жінка, яка не може замісити тісто зі снігу, бодай позаторішнього. Сніг – це очищення, спогад, біла лихоманка під ногами. Усі поети люблять сніг, він загоює свіжі рани. Кажуть, чоловіків прикрашають шрами, гаманці та вродливі жінки. Ти вибрав за краще взяти до рук лезо і зайнятися каліграфією на своєму тілі. Мусиш вгамовувати свій біль, бо твоя Муза тут поряд. Ти відчуваєш її присутність як і свічка, що власною слиною захлинулася.
Вірші народжуються в цілковитій темряві, пошепки, по одному. Ти читаєш їх уголос, немов сповідаєшся. Я плачу, прощаю тобі всі гріхи, бо я твій найбільший гріх. Через мене тебе не взяли до ковчегу. А плавати, плавати ти не вмів. Бо хіба здатні ці списані до крові руки відштовхувати воду. Ці руки ти заповів мені. Вони знають мене напам’ять, на усіх мовах світу.
... Я – Муза-неділя. У весільній сукні, у чорній хустці. Відразу після вінчання прийду у морок, стану поряд твоїх нетвоїх колишніх. Моє серце чисте, мої руки в крові, мої губи в цілунках. Ти прожив рівно сім днів, щоночі вмираючи по частинах. А сьогодні тебе не стало. Зовсім. Як поета. Мене. Як Музи. Беремося за руки і йдемо у зливу.
P.S. А Музи-суботи не було. Музи теж мають право на вихідний, на келих вина, на зраду, на синець під оком, на прощення, чорт забирай.
P.S. Коли мене замало в Мені, я з’їдаю плитку чорного шоколаду, слухаю джазові платівки з Муракамі і вагітнію.
P.S. Я плащаниця з відбитком твого тіла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МУЗА НА ТИЖДЕНЬ
...І хто посмів їй сказати, що вона його погана звичка. Що вона цигарка без фільтру, посмішка зеленого змія. Вона ж райське яблуко в саду Семираміди, яке будь за що треба дістати, скуштувати, і за яке не шкода геть із обіймів Бога. Її два великих ока, мов кубла ночі. У них можна навіть відкласти по зірці. Коли він заходив у її великі очі, то вдягав білизну навиворіт. У забобони треба вірити, тоді є на що перекласти вину при нагоді. Вона не любила, коли з кутика його губ звисала цівка диму, чи то туману. У тумані вони завжди прогулювали ранок, обмінювалися прочитаними снами і витиралися насухо в бавовняне повітря.
Він любив майструвати сопілки без дірочок, аби змія-мелодія не змогла втекти на волю. Може це егоїстично, так само, як і запхнути океан до свого акваріуму і чекати на білих китів у гості...
Задля неї він став поетом. Зараз модно бути бідним поетом і щодня змінювати муз як шкарпетки.
Щопонеділка вона Муза-медсестра. Робить штучне дихання його натхненню і кімната по вінця наповнюється білими віршами. Бо до верлібру він ще замалий, як і збирати листя з долонь Уїтмена.
Муза-кішка – по вівторках. Зачаївшись у нього на руках, прислухається, як недосвідчене серце збивається з ритму. Смішно, як для людини, у якої з ременя звисають скальпи прочитаних жінок.
У середу – просто Муза, у хатніх капцях, без макіяжу, халат у сонячні зайчики. Така вміє програвати. Особливо коли за крила прикута до місяця, а ноги сплутані блискавкою. Гойдається під храп Великої Ведмедиці. Так гойдатися вміє хіба що дитинство на нервах верби, та ще п’яні чоловіки і хрести на цвинтарі. Буду гойдатися допоки я твоя Муза, жертва. Допоки твоя. У моєму серці – Ти, твої вірші, я в твоїх віршах. Кругообіг думок, душ, тіл...
Тс-с-с, бо день задушив ніч в одному ліжку. Ми свідки.
Танець самки богомола – у четвер. Він заплющував повіки, бо не мав права дивитися в її гострі очі. Там віддзеркалювалися душі померлих.
Опівночі він сідає за стіл, аби написати заповіт. Бо руки, його списані до крові руки мусять дістатися тій, яка любила відчувати їх у своєму волоссі. Вони так надривно вміли грати на гітарі, що навіть струни пітніли.
Душа поета настільки тендітна, що може загинути від крапель дощу.
–– Пішли, пішли у зливу, – кричала вона. Там можна не соромитися мокрих плям на одязі. Сядемо на катамаран і будемо листати воду на захід...
Згадую п’ятницю. Я була ополонка, в якій ти втопився. Разом із своїми віршами, джинсами, картатими сорочками і думкою про мене. Усі поети недолюблені. Вони знімають квартири в чистилищі і роздумують над своїм, несвоїм життям. Життя – це політ стріли, яка обов’язково застряне у віку труни. Ти завжди хотів дізнатися, хто прийде до тебе на кладовище схуднути на дві сльози. Ти ба, прийшла навіть та, з якою ви колись сиділи на березі неба і жбурляли рими у воду. Прикормлювали золотих рибок, бо у вас була купа недолугих бажань, одне з яких тієї ночі таки здійснилося. Вона не стала твоєю Музою навіть на півгодини, бо мала настільки коротку зачіску, що аж просвічувалися мізки, точніше їх нестача. А твоя слабість – це довге розкішне волосся, яким і не шкода бути задушеним. У неї не було родимки на серці, а її серце – всього лиш двокамерне, дві порожні камери схову. Але вона могла заримувати ніч і ліжко. Ти кинув тоді їй кілька мідяків, а вона тепер – грудку землі тобі у совість.
Прийшла навіть циганка, яку ти сам наврочив на любов до себе. Щодня вона розкидала карти Таро аби дізнатися про той день, коли відбудеться злиття ваших аур. Вона наче Ірод вбивала всі дні, в яких тебе не було. Хто не хотів би померти у вулику з медом? Циганка жбурляла до ями різні закляття, просилася в твої холодні обійми. Аби хоч під землею бути разом, слухати кроки хрестів над собою та плач пересмішника. Навіть у чорноземі не стати їй твоєю Музою. Вона не вміє заправляти ліжко до сходу сонця і читати по губах твоїх рибок.
Музи не завжди носять короткі спідниці і довгі вії. Вони можуть мати драглистий живіт, але мусять уміти готувати. Бо що то за жінка, яка не може замісити тісто зі снігу, бодай позаторішнього. Сніг – це очищення, спогад, біла лихоманка під ногами. Усі поети люблять сніг, він загоює свіжі рани. Кажуть, чоловіків прикрашають шрами, гаманці та вродливі жінки. Ти вибрав за краще взяти до рук лезо і зайнятися каліграфією на своєму тілі. Мусиш вгамовувати свій біль, бо твоя Муза тут поряд. Ти відчуваєш її присутність як і свічка, що власною слиною захлинулася.
Вірші народжуються в цілковитій темряві, пошепки, по одному. Ти читаєш їх уголос, немов сповідаєшся. Я плачу, прощаю тобі всі гріхи, бо я твій найбільший гріх. Через мене тебе не взяли до ковчегу. А плавати, плавати ти не вмів. Бо хіба здатні ці списані до крові руки відштовхувати воду. Ці руки ти заповів мені. Вони знають мене напам’ять, на усіх мовах світу.
... Я – Муза-неділя. У весільній сукні, у чорній хустці. Відразу після вінчання прийду у морок, стану поряд твоїх нетвоїх колишніх. Моє серце чисте, мої руки в крові, мої губи в цілунках. Ти прожив рівно сім днів, щоночі вмираючи по частинах. А сьогодні тебе не стало. Зовсім. Як поета. Мене. Як Музи. Беремося за руки і йдемо у зливу.
P.S. А Музи-суботи не було. Музи теж мають право на вихідний, на келих вина, на зраду, на синець під оком, на прощення, чорт забирай.
P.S. Коли мене замало в Мені, я з’їдаю плитку чорного шоколаду, слухаю джазові платівки з Муракамі і вагітнію.
P.S. Я плащаниця з відбитком твого тіла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію