1
бачу траву що померла і не стала по смерті птицею
бачу тюрму і криницю що мають однакові наймення

минулі голоси в магнітофоні як руді білиці в колесі
корабель снігів що у глибоке поле відпливає
давні сліди білиць відносить на собі
.........................................................................
вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
на вологім піску ніхто не танцює екстазно удосвіта

бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар що ніким не підписані –
бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім’я
воно з-за безлюдних горбів виринає
і летить як стріла на тіло незаймане
.................................................
.................................................
....................


– о хто ти о хто
що вже маєш похмурого мужа?
– о хто ти о хто
що вже маєш багато дітей?!

– віддалась йому вперше у високій траві
серед білого дня
на забутому цвинтарі
......................................................................................................................


– хто ж поверне тепер білі сніги до берега?!
– хто прокаже ім’я для найтоншого світла
для найтоншого світла
що так запізнилося?

2
бачу пам’ять її безпритульну що іде по ріллі навпростець
що затьмила собою міста
і снігів кораблі затонулі

діви блакитних дощів на забутому цвинтарі
покинуту нею світлицю вимивають у черепі

шлюбний спів цвіркунів увечері
і волання сови опівночі
зазивають її повернутись додому
......................................................................................................................


– хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
................................................
......................................................................
та ще й рано удосвіта перед світом
голос плоті зачує на темній стежі
восьмилітня жона семилітнього мужа

бачу її найперші слова бачу ходу найпершу
бачу найперші любощі бачу тіло оголене
бачу лице опромінене що невідривно глядить
туди де вода летюча
туди де зірок золоті цвіркуни

3
ті що забули дорогу в поле –
ті співати не вміли
знали ніч на ім’я
але ж не кохали нікого

вони квіти лункі тихими псами цькували

пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки
пам’ять їхня свойого пса
випускає сьогодні на квіти

вони всі на одне лице
але не брати вони

мимо забутого цвинтаря
мають дорогу одну
у порожній гробниці
хочуть мати її за жону

але мають ходу повільну
заки дійдуть – будуть як вітер невидимі
будуть як світло нечутні
будуть землі належати
як і птахи по смерті
......................................................................................................................


бачу тіло її що в полоні освітлених звуків
що й сьогодні од всіх поодаль як і колись

бачу пальці її що біжать по темніючій шибі –
пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби
що з місячних плес відлітає раз і назавжди

бачу як жінка прощається з рибою
бачу як потім іде самотня – обминає струхлявілий час
і його світло-темну рипучу гойдалку
у неї жести фатальні
як волосся у блискавки

її танець весільний має ритми глибокі
що такі як колодязь зорі

4
бачу пам’ять її
що як вода летюча має крило нерухоме
бачу сон бездиханний
що вона його на крилі несе обережно

бачу вирій душі
що його лише раз надивитися можна –
то осінь людська коли облітає волосся і одяг

а найпершими – очі

бачу осінь таку в останньому дні якої
у білім гілляччі кісток завівають вітри
......................................................................................................................


тож не спиняйте її
почужілу для вашого тіла
що була од усіх вас наївніша
до неї світло запізнилось
а тьма наступила до неї опівдні
......................................................................................................................


не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя

що навчив би усього боятися потайки
у власну осінь навчив би дивитись безстрашно
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді
......................................................................................................................


не спиняйте її
бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе
вона пам’ятає

вона засвічує місяць собою
і губами засвічує звуки

над колискою вашою бачу її з плачем

над домовиною вашою бачу її зі сміхом

лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює
......................................................................................................................


і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи
і не каже вам прощавайте

1971