ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Григорій Чубай (1949) /
Поеми
Марія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія
1
бачу траву що померла і не стала по смерті птицею
бачу тюрму і криницю що мають однакові наймення
минулі голоси в магнітофоні як руді білиці в колесі
корабель снігів що у глибоке поле відпливає
давні сліди білиць відносить на собі
.........................................................................
вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
на вологім піску ніхто не танцює екстазно удосвіта
бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар що ніким не підписані –
бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім’я
воно з-за безлюдних горбів виринає
і летить як стріла на тіло незаймане
.................................................
.................................................
....................
– о хто ти о хто
що вже маєш похмурого мужа?
– о хто ти о хто
що вже маєш багато дітей?!
– віддалась йому вперше у високій траві
серед білого дня
на забутому цвинтарі
......................................................................................................................
– хто ж поверне тепер білі сніги до берега?!
– хто прокаже ім’я для найтоншого світла
для найтоншого світла
що так запізнилося?
2
бачу пам’ять її безпритульну що іде по ріллі навпростець
що затьмила собою міста
і снігів кораблі затонулі
діви блакитних дощів на забутому цвинтарі
покинуту нею світлицю вимивають у черепі
шлюбний спів цвіркунів увечері
і волання сови опівночі
зазивають її повернутись додому
......................................................................................................................
– хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
................................................
......................................................................
та ще й рано удосвіта перед світом
голос плоті зачує на темній стежі
восьмилітня жона семилітнього мужа
бачу її найперші слова бачу ходу найпершу
бачу найперші любощі бачу тіло оголене
бачу лице опромінене що невідривно глядить
туди де вода летюча
туди де зірок золоті цвіркуни
3
ті що забули дорогу в поле –
ті співати не вміли
знали ніч на ім’я
але ж не кохали нікого
вони квіти лункі тихими псами цькували
пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки
пам’ять їхня свойого пса
випускає сьогодні на квіти
вони всі на одне лице
але не брати вони
мимо забутого цвинтаря
мають дорогу одну
у порожній гробниці
хочуть мати її за жону
але мають ходу повільну
заки дійдуть – будуть як вітер невидимі
будуть як світло нечутні
будуть землі належати
як і птахи по смерті
......................................................................................................................
бачу тіло її що в полоні освітлених звуків
що й сьогодні од всіх поодаль як і колись
бачу пальці її що біжать по темніючій шибі –
пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби
що з місячних плес відлітає раз і назавжди
бачу як жінка прощається з рибою
бачу як потім іде самотня – обминає струхлявілий час
і його світло-темну рипучу гойдалку
у неї жести фатальні
як волосся у блискавки
її танець весільний має ритми глибокі
що такі як колодязь зорі
4
бачу пам’ять її
що як вода летюча має крило нерухоме
бачу сон бездиханний
що вона його на крилі несе обережно
бачу вирій душі
що його лише раз надивитися можна –
то осінь людська коли облітає волосся і одяг
а найпершими – очі
бачу осінь таку в останньому дні якої
у білім гілляччі кісток завівають вітри
......................................................................................................................
тож не спиняйте її
почужілу для вашого тіла
що була од усіх вас наївніша
до неї світло запізнилось
а тьма наступила до неї опівдні
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя
що навчив би усього боятися потайки
у власну осінь навчив би дивитись безстрашно
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе
вона пам’ятає
вона засвічує місяць собою
і губами засвічує звуки
над колискою вашою бачу її з плачем
над домовиною вашою бачу її зі сміхом
лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює
......................................................................................................................
і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи
і не каже вам прощавайте
1971
бачу траву що померла і не стала по смерті птицею
бачу тюрму і криницю що мають однакові наймення
минулі голоси в магнітофоні як руді білиці в колесі
корабель снігів що у глибоке поле відпливає
давні сліди білиць відносить на собі
.........................................................................
вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
на вологім піску ніхто не танцює екстазно удосвіта
бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар що ніким не підписані –
бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім’я
воно з-за безлюдних горбів виринає
і летить як стріла на тіло незаймане
.................................................
.................................................
....................
– о хто ти о хто
що вже маєш похмурого мужа?
– о хто ти о хто
що вже маєш багато дітей?!
– віддалась йому вперше у високій траві
серед білого дня
на забутому цвинтарі
......................................................................................................................
– хто ж поверне тепер білі сніги до берега?!
– хто прокаже ім’я для найтоншого світла
для найтоншого світла
що так запізнилося?
2
бачу пам’ять її безпритульну що іде по ріллі навпростець
що затьмила собою міста
і снігів кораблі затонулі
діви блакитних дощів на забутому цвинтарі
покинуту нею світлицю вимивають у черепі
шлюбний спів цвіркунів увечері
і волання сови опівночі
зазивають її повернутись додому
......................................................................................................................
– хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
................................................
......................................................................
та ще й рано удосвіта перед світом
голос плоті зачує на темній стежі
восьмилітня жона семилітнього мужа
бачу її найперші слова бачу ходу найпершу
бачу найперші любощі бачу тіло оголене
бачу лице опромінене що невідривно глядить
туди де вода летюча
туди де зірок золоті цвіркуни
3
ті що забули дорогу в поле –
ті співати не вміли
знали ніч на ім’я
але ж не кохали нікого
вони квіти лункі тихими псами цькували
пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки
пам’ять їхня свойого пса
випускає сьогодні на квіти
вони всі на одне лице
але не брати вони
мимо забутого цвинтаря
мають дорогу одну
у порожній гробниці
хочуть мати її за жону
але мають ходу повільну
заки дійдуть – будуть як вітер невидимі
будуть як світло нечутні
будуть землі належати
як і птахи по смерті
......................................................................................................................
бачу тіло її що в полоні освітлених звуків
що й сьогодні од всіх поодаль як і колись
бачу пальці її що біжать по темніючій шибі –
пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби
що з місячних плес відлітає раз і назавжди
бачу як жінка прощається з рибою
бачу як потім іде самотня – обминає струхлявілий час
і його світло-темну рипучу гойдалку
у неї жести фатальні
як волосся у блискавки
її танець весільний має ритми глибокі
що такі як колодязь зорі
4
бачу пам’ять її
що як вода летюча має крило нерухоме
бачу сон бездиханний
що вона його на крилі несе обережно
бачу вирій душі
що його лише раз надивитися можна –
то осінь людська коли облітає волосся і одяг
а найпершими – очі
бачу осінь таку в останньому дні якої
у білім гілляччі кісток завівають вітри
......................................................................................................................
тож не спиняйте її
почужілу для вашого тіла
що була од усіх вас наївніша
до неї світло запізнилось
а тьма наступила до неї опівдні
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя
що навчив би усього боятися потайки
у власну осінь навчив би дивитись безстрашно
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе
вона пам’ятає
вона засвічує місяць собою
і губами засвічує звуки
над колискою вашою бачу її з плачем
над домовиною вашою бачу її зі сміхом
лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює
......................................................................................................................
і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи
і не каже вам прощавайте
1971
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію