Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Григорій Чубай (1949) /
Поеми
Марія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія
1
бачу траву що померла і не стала по смерті птицею
бачу тюрму і криницю що мають однакові наймення
минулі голоси в магнітофоні як руді білиці в колесі
корабель снігів що у глибоке поле відпливає
давні сліди білиць відносить на собі
.........................................................................
вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
на вологім піску ніхто не танцює екстазно удосвіта
бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар що ніким не підписані –
бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім’я
воно з-за безлюдних горбів виринає
і летить як стріла на тіло незаймане
.................................................
.................................................
....................
– о хто ти о хто
що вже маєш похмурого мужа?
– о хто ти о хто
що вже маєш багато дітей?!
– віддалась йому вперше у високій траві
серед білого дня
на забутому цвинтарі
......................................................................................................................
– хто ж поверне тепер білі сніги до берега?!
– хто прокаже ім’я для найтоншого світла
для найтоншого світла
що так запізнилося?
2
бачу пам’ять її безпритульну що іде по ріллі навпростець
що затьмила собою міста
і снігів кораблі затонулі
діви блакитних дощів на забутому цвинтарі
покинуту нею світлицю вимивають у черепі
шлюбний спів цвіркунів увечері
і волання сови опівночі
зазивають її повернутись додому
......................................................................................................................
– хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
................................................
......................................................................
та ще й рано удосвіта перед світом
голос плоті зачує на темній стежі
восьмилітня жона семилітнього мужа
бачу її найперші слова бачу ходу найпершу
бачу найперші любощі бачу тіло оголене
бачу лице опромінене що невідривно глядить
туди де вода летюча
туди де зірок золоті цвіркуни
3
ті що забули дорогу в поле –
ті співати не вміли
знали ніч на ім’я
але ж не кохали нікого
вони квіти лункі тихими псами цькували
пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки
пам’ять їхня свойого пса
випускає сьогодні на квіти
вони всі на одне лице
але не брати вони
мимо забутого цвинтаря
мають дорогу одну
у порожній гробниці
хочуть мати її за жону
але мають ходу повільну
заки дійдуть – будуть як вітер невидимі
будуть як світло нечутні
будуть землі належати
як і птахи по смерті
......................................................................................................................
бачу тіло її що в полоні освітлених звуків
що й сьогодні од всіх поодаль як і колись
бачу пальці її що біжать по темніючій шибі –
пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби
що з місячних плес відлітає раз і назавжди
бачу як жінка прощається з рибою
бачу як потім іде самотня – обминає струхлявілий час
і його світло-темну рипучу гойдалку
у неї жести фатальні
як волосся у блискавки
її танець весільний має ритми глибокі
що такі як колодязь зорі
4
бачу пам’ять її
що як вода летюча має крило нерухоме
бачу сон бездиханний
що вона його на крилі несе обережно
бачу вирій душі
що його лише раз надивитися можна –
то осінь людська коли облітає волосся і одяг
а найпершими – очі
бачу осінь таку в останньому дні якої
у білім гілляччі кісток завівають вітри
......................................................................................................................
тож не спиняйте її
почужілу для вашого тіла
що була од усіх вас наївніша
до неї світло запізнилось
а тьма наступила до неї опівдні
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя
що навчив би усього боятися потайки
у власну осінь навчив би дивитись безстрашно
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе
вона пам’ятає
вона засвічує місяць собою
і губами засвічує звуки
над колискою вашою бачу її з плачем
над домовиною вашою бачу її зі сміхом
лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює
......................................................................................................................
і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи
і не каже вам прощавайте
1971
бачу траву що померла і не стала по смерті птицею
бачу тюрму і криницю що мають однакові наймення
минулі голоси в магнітофоні як руді білиці в колесі
корабель снігів що у глибоке поле відпливає
давні сліди білиць відносить на собі
.........................................................................
вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
на вологім піску ніхто не танцює екстазно удосвіта
бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар що ніким не підписані –
бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім’я
воно з-за безлюдних горбів виринає
і летить як стріла на тіло незаймане
.................................................
.................................................
....................
– о хто ти о хто
що вже маєш похмурого мужа?
– о хто ти о хто
що вже маєш багато дітей?!
– віддалась йому вперше у високій траві
серед білого дня
на забутому цвинтарі
......................................................................................................................
– хто ж поверне тепер білі сніги до берега?!
– хто прокаже ім’я для найтоншого світла
для найтоншого світла
що так запізнилося?
2
бачу пам’ять її безпритульну що іде по ріллі навпростець
що затьмила собою міста
і снігів кораблі затонулі
діви блакитних дощів на забутому цвинтарі
покинуту нею світлицю вимивають у черепі
шлюбний спів цвіркунів увечері
і волання сови опівночі
зазивають її повернутись додому
......................................................................................................................
– хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
................................................
......................................................................
та ще й рано удосвіта перед світом
голос плоті зачує на темній стежі
восьмилітня жона семилітнього мужа
бачу її найперші слова бачу ходу найпершу
бачу найперші любощі бачу тіло оголене
бачу лице опромінене що невідривно глядить
туди де вода летюча
туди де зірок золоті цвіркуни
3
ті що забули дорогу в поле –
ті співати не вміли
знали ніч на ім’я
але ж не кохали нікого
вони квіти лункі тихими псами цькували
пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки
пам’ять їхня свойого пса
випускає сьогодні на квіти
вони всі на одне лице
але не брати вони
мимо забутого цвинтаря
мають дорогу одну
у порожній гробниці
хочуть мати її за жону
але мають ходу повільну
заки дійдуть – будуть як вітер невидимі
будуть як світло нечутні
будуть землі належати
як і птахи по смерті
......................................................................................................................
бачу тіло її що в полоні освітлених звуків
що й сьогодні од всіх поодаль як і колись
бачу пальці її що біжать по темніючій шибі –
пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби
що з місячних плес відлітає раз і назавжди
бачу як жінка прощається з рибою
бачу як потім іде самотня – обминає струхлявілий час
і його світло-темну рипучу гойдалку
у неї жести фатальні
як волосся у блискавки
її танець весільний має ритми глибокі
що такі як колодязь зорі
4
бачу пам’ять її
що як вода летюча має крило нерухоме
бачу сон бездиханний
що вона його на крилі несе обережно
бачу вирій душі
що його лише раз надивитися можна –
то осінь людська коли облітає волосся і одяг
а найпершими – очі
бачу осінь таку в останньому дні якої
у білім гілляччі кісток завівають вітри
......................................................................................................................
тож не спиняйте її
почужілу для вашого тіла
що була од усіх вас наївніша
до неї світло запізнилось
а тьма наступила до неї опівдні
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя
що навчив би усього боятися потайки
у власну осінь навчив би дивитись безстрашно
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе
вона пам’ятає
вона засвічує місяць собою
і губами засвічує звуки
над колискою вашою бачу її з плачем
над домовиною вашою бачу її зі сміхом
лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює
......................................................................................................................
і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи
і не каже вам прощавайте
1971
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
