Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Проза
Не пара
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не пара
(Нехудожественные заметки)
Раньше я догадывалась, а сейчас знаю точно: каждый город – это живой организм, со своим дыханием, своей энергией, своими вибрациями. И если ваши – твои и Города – вибрации не совпадают, он тебя выживает, старается изгнать из себя, как желудок плохую пищу…
Несколько лет назад мы с тогда-еще-мужем решили на 8 Марта съездить в Киев. Знать бы…
За час до приезда голова моя разболелась так, что мозгам, казалось, было тесно в коробке. Они рвались наружу, причем в разные стороны, но одновременно. Ощущения разнообразил адский салют ярко-белого цвета.
Не решаясь поднять взгляд (каждая попытка каралась новым взрывом), я плавно вынесла себя на перрон. Мой тогда-еще-муж пошел искать аптечный киоск, взяв с меня «чесслово», что я с места никуда не сдвинусь. Я бы и так не сдвинулась, будучи полуживой иллюстрацией слов известной когда-то песни «Что ж ты, милая, смотришь искоса, низко голову наклоня…». Должно было произойти нечто из ряда вон, чтобы я изменила свое место в пространстве. И оно произошло…
С этой же платформы отправлялась электричка. Она уже фактически отправилась, когда какой-то субъект, уже хорошо отметивший с утра женский праздник, решил тоже уехать в ней. Какое-то время он делал вид, что бежит вровень с последним вагоном, но потом его качнуло так, что он свалился прямо под колеса. И на моих глазах последним колесом последнего вагона ему отрезает кисть левой руки!.. Кровь, крики, мат… А у меня в подобных случаях наступает столбняк. Просто ступор – и в эмоциях, и в действиях. Прибежавший с лекарством тогда-еще-муж боится ко мне прикоснуться, помня о моей головной боли, а я стою столбиком и вдруг понимаю: боли НЕТ! Минус на минус дал плюс. Грешно, конечно, но… факт.
Но и тогда еще я подумала, что это случайности. Полдня ничего такого не происходило, и мы потихоньку пришли в себя. Но Город был настороже…
Свернув за Бессарабский рынок, мы шли по тихой, малолюдной улице. Я остановилась завязать шнурок на кроссовке и услышала какой-то шум, нет, шорох – сверху. Голову поднять не успела, только увидела перед собой на земле внушительный лист железа, который летел с крыши и упал аккурат в то место, где я должна была оказаться, если бы не остановилась…
Этого оказалось достаточно. Остаток времени до поезда мы провели на вокзале. Причем я сидела в зале ожидания, наотрез отказываясь даже подниматься. Мне казалось, что шаг вправо, шаг влево неминуемо повлечет за собой еще что-нибудь ужасное…
Когда мы ехали домой, ночью разразилась гроза. Скажите, часты ли грозы в начале марта?
…
Прошло два года. Теперь я попала в Киев осенью, в командировку. До открытия офиса было около часа. Забредя в кафешку на одной из улочек, втыкающихся в Крещатик, решила перекусить. За дальним столиком сидят несколько человек. Больше никого. Тихо, сонно. Вдруг громко хлопает дверь, входят еще несколько человек. Все в черных пальто с поднятыми воротниками. Становятся так, что я оказываюсь между ними и теми, что за столиком. Один из вошедших отделяется, подходит к напрягшимся сидящим, тихо о чем-то говорит, отходит к своим. После этого тишина взрывается. Начинается разборка, как я потом поняла. Летающие и поломанные стулья, разбитые носы, выбитые зубы, спрятавшийся в подсобку персонал,– все это я наблюдала, находясь в своем спасительном ступоре и очень сосредоточенно поглощая кофе, вернее, уже гущу. Потом я почувствовала, что что-то изменилось вокруг меня. И это не что-то, а кто-то. Этим кто-то был один из Черных пальто, подошедший ко мне. Я подумала: это что, как в плохом кино, сейчас со свидетелями будут разбираться? Даже смешно стало. А он улыбается и говорит, кладя передо мной пачку «Camel» (тогда это было круто!): «Это Вам за выдержку!»
.............................................
И тогда я сдалась. Прости, Киев, мы – не пара…
Раньше я догадывалась, а сейчас знаю точно: каждый город – это живой организм, со своим дыханием, своей энергией, своими вибрациями. И если ваши – твои и Города – вибрации не совпадают, он тебя выживает, старается изгнать из себя, как желудок плохую пищу…
Несколько лет назад мы с тогда-еще-мужем решили на 8 Марта съездить в Киев. Знать бы…
За час до приезда голова моя разболелась так, что мозгам, казалось, было тесно в коробке. Они рвались наружу, причем в разные стороны, но одновременно. Ощущения разнообразил адский салют ярко-белого цвета.
Не решаясь поднять взгляд (каждая попытка каралась новым взрывом), я плавно вынесла себя на перрон. Мой тогда-еще-муж пошел искать аптечный киоск, взяв с меня «чесслово», что я с места никуда не сдвинусь. Я бы и так не сдвинулась, будучи полуживой иллюстрацией слов известной когда-то песни «Что ж ты, милая, смотришь искоса, низко голову наклоня…». Должно было произойти нечто из ряда вон, чтобы я изменила свое место в пространстве. И оно произошло…
С этой же платформы отправлялась электричка. Она уже фактически отправилась, когда какой-то субъект, уже хорошо отметивший с утра женский праздник, решил тоже уехать в ней. Какое-то время он делал вид, что бежит вровень с последним вагоном, но потом его качнуло так, что он свалился прямо под колеса. И на моих глазах последним колесом последнего вагона ему отрезает кисть левой руки!.. Кровь, крики, мат… А у меня в подобных случаях наступает столбняк. Просто ступор – и в эмоциях, и в действиях. Прибежавший с лекарством тогда-еще-муж боится ко мне прикоснуться, помня о моей головной боли, а я стою столбиком и вдруг понимаю: боли НЕТ! Минус на минус дал плюс. Грешно, конечно, но… факт.
Но и тогда еще я подумала, что это случайности. Полдня ничего такого не происходило, и мы потихоньку пришли в себя. Но Город был настороже…
Свернув за Бессарабский рынок, мы шли по тихой, малолюдной улице. Я остановилась завязать шнурок на кроссовке и услышала какой-то шум, нет, шорох – сверху. Голову поднять не успела, только увидела перед собой на земле внушительный лист железа, который летел с крыши и упал аккурат в то место, где я должна была оказаться, если бы не остановилась…
Этого оказалось достаточно. Остаток времени до поезда мы провели на вокзале. Причем я сидела в зале ожидания, наотрез отказываясь даже подниматься. Мне казалось, что шаг вправо, шаг влево неминуемо повлечет за собой еще что-нибудь ужасное…
Когда мы ехали домой, ночью разразилась гроза. Скажите, часты ли грозы в начале марта?
…
Прошло два года. Теперь я попала в Киев осенью, в командировку. До открытия офиса было около часа. Забредя в кафешку на одной из улочек, втыкающихся в Крещатик, решила перекусить. За дальним столиком сидят несколько человек. Больше никого. Тихо, сонно. Вдруг громко хлопает дверь, входят еще несколько человек. Все в черных пальто с поднятыми воротниками. Становятся так, что я оказываюсь между ними и теми, что за столиком. Один из вошедших отделяется, подходит к напрягшимся сидящим, тихо о чем-то говорит, отходит к своим. После этого тишина взрывается. Начинается разборка, как я потом поняла. Летающие и поломанные стулья, разбитые носы, выбитые зубы, спрятавшийся в подсобку персонал,– все это я наблюдала, находясь в своем спасительном ступоре и очень сосредоточенно поглощая кофе, вернее, уже гущу. Потом я почувствовала, что что-то изменилось вокруг меня. И это не что-то, а кто-то. Этим кто-то был один из Черных пальто, подошедший ко мне. Я подумала: это что, как в плохом кино, сейчас со свидетелями будут разбираться? Даже смешно стало. А он улыбается и говорит, кладя передо мной пачку «Camel» (тогда это было круто!): «Это Вам за выдержку!»
.............................................
И тогда я сдалась. Прости, Киев, мы – не пара…
| Найвища оцінка | Олександр Христенко | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Оксана Яблонська | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
