ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
у чесність повернути віру,
не красти і багатим буть!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Проза
Не пара
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не пара
(Нехудожественные заметки)
Раньше я догадывалась, а сейчас знаю точно: каждый город – это живой организм, со своим дыханием, своей энергией, своими вибрациями. И если ваши – твои и Города – вибрации не совпадают, он тебя выживает, старается изгнать из себя, как желудок плохую пищу…
Несколько лет назад мы с тогда-еще-мужем решили на 8 Марта съездить в Киев. Знать бы…
За час до приезда голова моя разболелась так, что мозгам, казалось, было тесно в коробке. Они рвались наружу, причем в разные стороны, но одновременно. Ощущения разнообразил адский салют ярко-белого цвета.
Не решаясь поднять взгляд (каждая попытка каралась новым взрывом), я плавно вынесла себя на перрон. Мой тогда-еще-муж пошел искать аптечный киоск, взяв с меня «чесслово», что я с места никуда не сдвинусь. Я бы и так не сдвинулась, будучи полуживой иллюстрацией слов известной когда-то песни «Что ж ты, милая, смотришь искоса, низко голову наклоня…». Должно было произойти нечто из ряда вон, чтобы я изменила свое место в пространстве. И оно произошло…
С этой же платформы отправлялась электричка. Она уже фактически отправилась, когда какой-то субъект, уже хорошо отметивший с утра женский праздник, решил тоже уехать в ней. Какое-то время он делал вид, что бежит вровень с последним вагоном, но потом его качнуло так, что он свалился прямо под колеса. И на моих глазах последним колесом последнего вагона ему отрезает кисть левой руки!.. Кровь, крики, мат… А у меня в подобных случаях наступает столбняк. Просто ступор – и в эмоциях, и в действиях. Прибежавший с лекарством тогда-еще-муж боится ко мне прикоснуться, помня о моей головной боли, а я стою столбиком и вдруг понимаю: боли НЕТ! Минус на минус дал плюс. Грешно, конечно, но… факт.
Но и тогда еще я подумала, что это случайности. Полдня ничего такого не происходило, и мы потихоньку пришли в себя. Но Город был настороже…
Свернув за Бессарабский рынок, мы шли по тихой, малолюдной улице. Я остановилась завязать шнурок на кроссовке и услышала какой-то шум, нет, шорох – сверху. Голову поднять не успела, только увидела перед собой на земле внушительный лист железа, который летел с крыши и упал аккурат в то место, где я должна была оказаться, если бы не остановилась…
Этого оказалось достаточно. Остаток времени до поезда мы провели на вокзале. Причем я сидела в зале ожидания, наотрез отказываясь даже подниматься. Мне казалось, что шаг вправо, шаг влево неминуемо повлечет за собой еще что-нибудь ужасное…
Когда мы ехали домой, ночью разразилась гроза. Скажите, часты ли грозы в начале марта?
…
Прошло два года. Теперь я попала в Киев осенью, в командировку. До открытия офиса было около часа. Забредя в кафешку на одной из улочек, втыкающихся в Крещатик, решила перекусить. За дальним столиком сидят несколько человек. Больше никого. Тихо, сонно. Вдруг громко хлопает дверь, входят еще несколько человек. Все в черных пальто с поднятыми воротниками. Становятся так, что я оказываюсь между ними и теми, что за столиком. Один из вошедших отделяется, подходит к напрягшимся сидящим, тихо о чем-то говорит, отходит к своим. После этого тишина взрывается. Начинается разборка, как я потом поняла. Летающие и поломанные стулья, разбитые носы, выбитые зубы, спрятавшийся в подсобку персонал,– все это я наблюдала, находясь в своем спасительном ступоре и очень сосредоточенно поглощая кофе, вернее, уже гущу. Потом я почувствовала, что что-то изменилось вокруг меня. И это не что-то, а кто-то. Этим кто-то был один из Черных пальто, подошедший ко мне. Я подумала: это что, как в плохом кино, сейчас со свидетелями будут разбираться? Даже смешно стало. А он улыбается и говорит, кладя передо мной пачку «Camel» (тогда это было круто!): «Это Вам за выдержку!»
.............................................
И тогда я сдалась. Прости, Киев, мы – не пара…
Раньше я догадывалась, а сейчас знаю точно: каждый город – это живой организм, со своим дыханием, своей энергией, своими вибрациями. И если ваши – твои и Города – вибрации не совпадают, он тебя выживает, старается изгнать из себя, как желудок плохую пищу…
Несколько лет назад мы с тогда-еще-мужем решили на 8 Марта съездить в Киев. Знать бы…
За час до приезда голова моя разболелась так, что мозгам, казалось, было тесно в коробке. Они рвались наружу, причем в разные стороны, но одновременно. Ощущения разнообразил адский салют ярко-белого цвета.
Не решаясь поднять взгляд (каждая попытка каралась новым взрывом), я плавно вынесла себя на перрон. Мой тогда-еще-муж пошел искать аптечный киоск, взяв с меня «чесслово», что я с места никуда не сдвинусь. Я бы и так не сдвинулась, будучи полуживой иллюстрацией слов известной когда-то песни «Что ж ты, милая, смотришь искоса, низко голову наклоня…». Должно было произойти нечто из ряда вон, чтобы я изменила свое место в пространстве. И оно произошло…
С этой же платформы отправлялась электричка. Она уже фактически отправилась, когда какой-то субъект, уже хорошо отметивший с утра женский праздник, решил тоже уехать в ней. Какое-то время он делал вид, что бежит вровень с последним вагоном, но потом его качнуло так, что он свалился прямо под колеса. И на моих глазах последним колесом последнего вагона ему отрезает кисть левой руки!.. Кровь, крики, мат… А у меня в подобных случаях наступает столбняк. Просто ступор – и в эмоциях, и в действиях. Прибежавший с лекарством тогда-еще-муж боится ко мне прикоснуться, помня о моей головной боли, а я стою столбиком и вдруг понимаю: боли НЕТ! Минус на минус дал плюс. Грешно, конечно, но… факт.
Но и тогда еще я подумала, что это случайности. Полдня ничего такого не происходило, и мы потихоньку пришли в себя. Но Город был настороже…
Свернув за Бессарабский рынок, мы шли по тихой, малолюдной улице. Я остановилась завязать шнурок на кроссовке и услышала какой-то шум, нет, шорох – сверху. Голову поднять не успела, только увидела перед собой на земле внушительный лист железа, который летел с крыши и упал аккурат в то место, где я должна была оказаться, если бы не остановилась…
Этого оказалось достаточно. Остаток времени до поезда мы провели на вокзале. Причем я сидела в зале ожидания, наотрез отказываясь даже подниматься. Мне казалось, что шаг вправо, шаг влево неминуемо повлечет за собой еще что-нибудь ужасное…
Когда мы ехали домой, ночью разразилась гроза. Скажите, часты ли грозы в начале марта?
…
Прошло два года. Теперь я попала в Киев осенью, в командировку. До открытия офиса было около часа. Забредя в кафешку на одной из улочек, втыкающихся в Крещатик, решила перекусить. За дальним столиком сидят несколько человек. Больше никого. Тихо, сонно. Вдруг громко хлопает дверь, входят еще несколько человек. Все в черных пальто с поднятыми воротниками. Становятся так, что я оказываюсь между ними и теми, что за столиком. Один из вошедших отделяется, подходит к напрягшимся сидящим, тихо о чем-то говорит, отходит к своим. После этого тишина взрывается. Начинается разборка, как я потом поняла. Летающие и поломанные стулья, разбитые носы, выбитые зубы, спрятавшийся в подсобку персонал,– все это я наблюдала, находясь в своем спасительном ступоре и очень сосредоточенно поглощая кофе, вернее, уже гущу. Потом я почувствовала, что что-то изменилось вокруг меня. И это не что-то, а кто-то. Этим кто-то был один из Черных пальто, подошедший ко мне. Я подумала: это что, как в плохом кино, сейчас со свидетелями будут разбираться? Даже смешно стало. А он улыбается и говорит, кладя передо мной пачку «Camel» (тогда это было круто!): «Это Вам за выдержку!»
.............................................
И тогда я сдалась. Прости, Киев, мы – не пара…
Найвища оцінка | Олександр Христенко | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Оксана Яблонська | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію