Virsh vrawajychuj! Ja pobachula cjy kartuny sercem: samotnje, zabyte selo... Hochetsja sistu tam bilja tuny i mrijatu.
Djakyjy za chydovuj nastrij.

Так лірично, образно про долю неперспективних, небригадних сіл.А церква з костуром - неймовірно
сумно.

ходила навколо вірша купу днів, а надумала сказати тільки от що: Оленко, я вражена. вірш із тих, проходячи повз які, треба знімати капелюха, а читаючи - тримати свічку. у мене не те, щоб мороз по шкірі, у мене цілі льодовики жилами дрейфували... а було і інше: один момент, що мені вибився з загального настрою і якось наче розрідив його (а це для такого сильнющого вірша не є бажано). то я про "кукуріку" :) – от, і тут не втрималась від смайла… контекстно образ класний і зрозумілий, але зрозумілий – вже потім. спочатку – дисонуючий (нмд). виходить певна підміна смислів у образі, ну, це наче образ квітенятка, що пробилось крізь асфальт, який ніби має викликати відчай і акцентувати урбаністичні мотиви, а натомість викликає добру посмішку і надію на те, що скоро понаростає отаких квітенят ціла торба, і потрощить усі бетони-асфальти до ляхіття.
а взагалі я дуже вболіваю за цей вірш, мов за свій, їй-доле. аж ніби якість такі дівчачі сентименти прорізаються... йой :)
з.і. пардона ме за мегабалакучість…
тисну руку.

Додати ще щось до Нікіного коментаря важко.. Тому я просто.. Оте ваше "кукуріку" та "церква із костуром" якось зовсім інакше забарвлюють вашу творчість, із якою я мигцем знайома. Якось дуже дорослий філософський твір вималювався. Несподівано дорослий. Несподівано не для вас, - для мене. Оленко, а ходіть до нас у гості :)

Велике Вам дякую, Оксано. Навіть не очікувала такої позитивної реакції на твір трирічної давності. Хоча, напевно, вірші не мають віку, вони безсмертні. А у гості до Вас сходжу з превеликою роадістю.