Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
18:03
Люди запилених перехресть
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
Замовили в ковалів залізних снів
Трохи гострих апострофів.
Вони ще не знали,
Що сухий ясен торішнього
Втопився в прозорому Озері Сліз*,
А на поверхні того спокійного ставу,
Яку не може збурити
2026.05.19
16:26
Навколо - тепло, а у серці - темно.
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
Стискають горло помилки, гріхи.
Неначе, травень... І давно сніги
Завершили історію буремну...
Хіба ще актуальна пісня щемна
Для простору ледачої нудьги?
Бо навесні всі тьмяні береги
2026.05.19
13:41
На перевалі торохкотять закіптюжені авто.
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
Кам’яними стежками блукають туристи,
смакують осінь, мов вистояне вино,
купують каву, сендвічі, кожушки і намиста.
Видряпавшись на вершину, вигукують: «Боже!
Онде гори, наче льодяники кольорові.»
Летять на
2026.05.19
11:30
Колишня спалена епоха
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
Ущент, навіки і дотла.
В снах Єремії та Єноха
Говорить немічна зола.
Епоха німо заговорить
Про дні звитяги і борні,
Здійнявши суєтливий ворох
2026.05.19
11:14
Тихше-но, рак-ліцемір, вуса повільні і довгі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.
Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі
2026.05.19
09:42
Фіолетовий вибух травневого дня,
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей кв
2026.05.19
05:54
Янголе світлий! Солодких видінь.
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне коханн
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гуменюк (1957) /
Поеми
Покликаний, щоб правду донести
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Покликаний, щоб правду донести
ДЖЕЙМСУ МЕЙСУ ПРИСВ'ЯЧЕНО
Мені сьогодні снився дивний сон:
Земля стогнала голосом тривожним,
Взивала слізно шепотом ікон,
Що тихо плакали в хатах порожніх,
І сум лягав туманом, як гудрон.
Лякливо ранок глянув з-за вікна,
Дерева простягали віти-руки,
І тиша обривалась, мов струна,
Немов молитву видавала звуки:
Така щемливо-дивна і сумна.
Тривога наростала із грудей
І кликала мільйонно-голосисто,
Здавалось, в тисячах сумних очей
Зібралося одне сумління чисте,
Й волає голосом замучених людей.
Напружено минув той дивний день,
Зростав тягар, немов гірська лавина,
Благав сумлінням, просьбою з ніде:
„Вгамуй мій біль, я зранена Вкраїна,
Трагедію розкрий моїх дітей.”
Вдягнула темряву натруджена земля,
Та у пітьмі не задрімали звуки,
Вони зростали, мов вітри здаля,
І доносили стогони й розпуку:
З людьми надривно плакала земля.
Заглянув сумно місяць із-за хмар,
Покликав зорі-тліючі вуглини,
Здалося: він у дзвін б’є, мов дзвонар,
Й запитує: ”Ти чув про Україну -
Там голод панував, мов лютий цар?”
Шукаю мапу. Мушу ж віднайти
Ту зболену й незнану Україну,
Щоб зняти їй з душі тяжкі хрести
Й вернути радість, хоч би по краплині:
До світу мушу правду донести.
***
Як пощастило: книжка у руках,
В ній правда про репресії, Вкраїну,
Не знаю мови – та переклад в словниках,
Відкрию з ними тайну одержиму,
Як мандрівник дорогу по зірках.
Не зауважую – надворі день чи ніч,
Спочину хвилю , й знову за читання.
Сатрап там царство виткав з протиріч,
Прирік народ на муки й вимирання,
Й панує сам, немов у пітьмі сич.
Стискає серце мука тих людей,
І спокій мою душу покидає:
Як виправдати звірства тих ідей,
Що через них народи прирікають -
Й винищують, мов польових мишей.
І спомин зойком вирвався гіркий:
Вісконсін зі сльозами покидали,
Бо ідол - золото, черокі шлях важкий
Ув Оклахому. Як худобу гнали,-
Для індіанців світ став затісний.
Гірчить сльоза, яку зронив мій дід,
Та будить пам'ять , в горлі застрягає,
Де нафти запах. - О, якби я міг
Знайти ключі, що щастя відкривають,
усьому людству дав би оберіг.
***
Вишукую між емігрантами людей,
Що в Україні лихоліття пережили.
Їх споминами приближається той день,
Коли докажемо, як голодом морили
Та нищили мільйонами людей.
Гіркий тягар вкраїнської біди,
Запав у серце, як у грунт зернина.
Здається, по землі цій я ходив,
Страждав тоді приречено із тими,
Кого режим до страти приводив.
І як знаходжу однодумців тут,
Або когось зустріну з України,
То тішусь, мов звільняюся від пут,
І думка в край цей загадковий лине,
Де ще облуди причаївся спрут.
А тут ще сон наснився уночі,
Що в краї тім, що так запав у серце,
Чекають очі, мов вода в ріці,
Тієї, що єдиною назветься,
Та стане другом вірним у житті.
Тепер дивлюся легше в майбуття,
Бо вірю у зорю свою щасливу,
Де мрія йтиме з покликом життя,
Й побачу землю зболену й звабливу,
Там краще зрозумію сенс буття.
І скільки ще відведе доля днів,
Що маю цьому світу послужити,
Буду шукати правди, як вогнів,
Які в темряві мушу запалити,
Щоби незрячий від незнань прозрів.
***
В трагедій також є свій ювілей,
Й нехай він з панахидами й сльозами,
Та дзвони пам’яті пробуджують людей,
І страх погасне, сіяний роками,
Тоді про голод правда до живих дійде.
І як би не збігав часу потік невпинний,
Й не забирав з собою свідків в небуття,
Та свідчення докажуть, хто повинен
відповідати за цей голод люто –дивний,
Й тяжку зневагу до вкраїнського життя.
…Виповнюється п’ять десятків літ,
Як по землі пройшла пекельна хвиля,
Я опрацьовую з комісією спогади, як звіт,
Про варварство, і голод і насилля,
Щоб правду знав Конгрес і усвідомив світ.
І, узагальнюючи тиранічність владних дій,
Напрошується висновок логічний :
Щоб Сталіну у владі втриматись жорсткій,
Народ цей мужній мусив нищити фізично,
Лише тоді губився груз проблем важкий.
Тривога з сумом огортає знов мене,
Чому тиран безкарно і свавільно
Палив Вкраїну мору нищівним вогнем,
Чом світ не зупинив цю дику божевільню,
Чом вбивства не судив огудою й мечем?
***
В далекий край дорога пролягла, -
Лечу сьогодні вперше до Вкраїни,
Щоб правда в цьому світі ожила,
З собою маю свідчення безцінні,
Які комісія у дивом вижитих взяла.
І, наче бачу погляди сумні,
Обличчя, помережані рубцями,
Голодну смерть, і пшениці на пні,
Та чую голос:»Їсти хочу, мамо,».
Ятриться серце від тих слів мені.
Там небеса від горя запеклись,
і в сонця закривавлене проміння,
А ті, що з муки вирвались й зійшлись,
Стоять лякливо, мов в оціпенінні,
Лише німіє серце, як колись.
Та спомини не в’януть у душі:-
Стоять хрести у полі й біля хати,
І сняться часто з споришу коржі,
Та родичі, яких тягли ховати,
Немов снопів, уранці до межі.
Ще з тих часів лунають голоси:
«Продукти маєш – віддавай поставку,»
І з трупами скриплять тяжкі вози,
Й опухлий батько падає на лавку,
Й безслізно мати в хаті голосить.
Там страх ще влади не віддав нікому,
Він тисне, наче пресом, на людей,
І так в облуду вводить їх свідомість,
Що ті не бачать істинних речей,
та ідолу вклоняються чужому.
Звучить там мова зайшла між людьми,
Цураються сини свого коріння,
Диктат насилля тягне люд до тьми,
Минувшини не знають покоління,
Бояться правди й світла новизни.
Гіркий тягар голодного життя
Переорав у душах українців,
Посіяв страх, зневіру й забуття,
Покору й поклоніння до чужинців,
Зібрав постгеноцидне майбуття.
Дрімає волі непокірний дух,
Надламаний ще голодом й терором.
Та, наче промінь, - оживає « Рух»,
Надія є ,що зміниться все скоро, -
Позбудеться земля пекельних мук.
...Нехай не всі чекають з радістю мене, -
Для влади цей візит, немов громи зимою.
Та я не відступлю, допоки не блисне
Про мор цей правда, не знайду спокою, -+
Послом померлі вибрали мене!
Мені сьогодні снився дивний сон:
Земля стогнала голосом тривожним,
Взивала слізно шепотом ікон,
Що тихо плакали в хатах порожніх,
І сум лягав туманом, як гудрон.
Лякливо ранок глянув з-за вікна,
Дерева простягали віти-руки,
І тиша обривалась, мов струна,
Немов молитву видавала звуки:
Така щемливо-дивна і сумна.
Тривога наростала із грудей
І кликала мільйонно-голосисто,
Здавалось, в тисячах сумних очей
Зібралося одне сумління чисте,
Й волає голосом замучених людей.
Напружено минув той дивний день,
Зростав тягар, немов гірська лавина,
Благав сумлінням, просьбою з ніде:
„Вгамуй мій біль, я зранена Вкраїна,
Трагедію розкрий моїх дітей.”
Вдягнула темряву натруджена земля,
Та у пітьмі не задрімали звуки,
Вони зростали, мов вітри здаля,
І доносили стогони й розпуку:
З людьми надривно плакала земля.
Заглянув сумно місяць із-за хмар,
Покликав зорі-тліючі вуглини,
Здалося: він у дзвін б’є, мов дзвонар,
Й запитує: ”Ти чув про Україну -
Там голод панував, мов лютий цар?”
Шукаю мапу. Мушу ж віднайти
Ту зболену й незнану Україну,
Щоб зняти їй з душі тяжкі хрести
Й вернути радість, хоч би по краплині:
До світу мушу правду донести.
***
Як пощастило: книжка у руках,
В ній правда про репресії, Вкраїну,
Не знаю мови – та переклад в словниках,
Відкрию з ними тайну одержиму,
Як мандрівник дорогу по зірках.
Не зауважую – надворі день чи ніч,
Спочину хвилю , й знову за читання.
Сатрап там царство виткав з протиріч,
Прирік народ на муки й вимирання,
Й панує сам, немов у пітьмі сич.
Стискає серце мука тих людей,
І спокій мою душу покидає:
Як виправдати звірства тих ідей,
Що через них народи прирікають -
Й винищують, мов польових мишей.
І спомин зойком вирвався гіркий:
Вісконсін зі сльозами покидали,
Бо ідол - золото, черокі шлях важкий
Ув Оклахому. Як худобу гнали,-
Для індіанців світ став затісний.
Гірчить сльоза, яку зронив мій дід,
Та будить пам'ять , в горлі застрягає,
Де нафти запах. - О, якби я міг
Знайти ключі, що щастя відкривають,
усьому людству дав би оберіг.
***
Вишукую між емігрантами людей,
Що в Україні лихоліття пережили.
Їх споминами приближається той день,
Коли докажемо, як голодом морили
Та нищили мільйонами людей.
Гіркий тягар вкраїнської біди,
Запав у серце, як у грунт зернина.
Здається, по землі цій я ходив,
Страждав тоді приречено із тими,
Кого режим до страти приводив.
І як знаходжу однодумців тут,
Або когось зустріну з України,
То тішусь, мов звільняюся від пут,
І думка в край цей загадковий лине,
Де ще облуди причаївся спрут.
А тут ще сон наснився уночі,
Що в краї тім, що так запав у серце,
Чекають очі, мов вода в ріці,
Тієї, що єдиною назветься,
Та стане другом вірним у житті.
Тепер дивлюся легше в майбуття,
Бо вірю у зорю свою щасливу,
Де мрія йтиме з покликом життя,
Й побачу землю зболену й звабливу,
Там краще зрозумію сенс буття.
І скільки ще відведе доля днів,
Що маю цьому світу послужити,
Буду шукати правди, як вогнів,
Які в темряві мушу запалити,
Щоби незрячий від незнань прозрів.
***
В трагедій також є свій ювілей,
Й нехай він з панахидами й сльозами,
Та дзвони пам’яті пробуджують людей,
І страх погасне, сіяний роками,
Тоді про голод правда до живих дійде.
І як би не збігав часу потік невпинний,
Й не забирав з собою свідків в небуття,
Та свідчення докажуть, хто повинен
відповідати за цей голод люто –дивний,
Й тяжку зневагу до вкраїнського життя.
…Виповнюється п’ять десятків літ,
Як по землі пройшла пекельна хвиля,
Я опрацьовую з комісією спогади, як звіт,
Про варварство, і голод і насилля,
Щоб правду знав Конгрес і усвідомив світ.
І, узагальнюючи тиранічність владних дій,
Напрошується висновок логічний :
Щоб Сталіну у владі втриматись жорсткій,
Народ цей мужній мусив нищити фізично,
Лише тоді губився груз проблем важкий.
Тривога з сумом огортає знов мене,
Чому тиран безкарно і свавільно
Палив Вкраїну мору нищівним вогнем,
Чом світ не зупинив цю дику божевільню,
Чом вбивства не судив огудою й мечем?
***
В далекий край дорога пролягла, -
Лечу сьогодні вперше до Вкраїни,
Щоб правда в цьому світі ожила,
З собою маю свідчення безцінні,
Які комісія у дивом вижитих взяла.
І, наче бачу погляди сумні,
Обличчя, помережані рубцями,
Голодну смерть, і пшениці на пні,
Та чую голос:»Їсти хочу, мамо,».
Ятриться серце від тих слів мені.
Там небеса від горя запеклись,
і в сонця закривавлене проміння,
А ті, що з муки вирвались й зійшлись,
Стоять лякливо, мов в оціпенінні,
Лише німіє серце, як колись.
Та спомини не в’януть у душі:-
Стоять хрести у полі й біля хати,
І сняться часто з споришу коржі,
Та родичі, яких тягли ховати,
Немов снопів, уранці до межі.
Ще з тих часів лунають голоси:
«Продукти маєш – віддавай поставку,»
І з трупами скриплять тяжкі вози,
Й опухлий батько падає на лавку,
Й безслізно мати в хаті голосить.
Там страх ще влади не віддав нікому,
Він тисне, наче пресом, на людей,
І так в облуду вводить їх свідомість,
Що ті не бачать істинних речей,
та ідолу вклоняються чужому.
Звучить там мова зайшла між людьми,
Цураються сини свого коріння,
Диктат насилля тягне люд до тьми,
Минувшини не знають покоління,
Бояться правди й світла новизни.
Гіркий тягар голодного життя
Переорав у душах українців,
Посіяв страх, зневіру й забуття,
Покору й поклоніння до чужинців,
Зібрав постгеноцидне майбуття.
Дрімає волі непокірний дух,
Надламаний ще голодом й терором.
Та, наче промінь, - оживає « Рух»,
Надія є ,що зміниться все скоро, -
Позбудеться земля пекельних мук.
...Нехай не всі чекають з радістю мене, -
Для влади цей візит, немов громи зимою.
Та я не відступлю, допоки не блисне
Про мор цей правда, не знайду спокою, -+
Послом померлі вибрали мене!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
