ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Журналіст Чесний (1941) /
Публіцистика
/
Голодомор
Голодомор II. 1946-1947 років
Контекст : Голодомор II
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голодомор II. 1946-1947 років
___ Валентин Лабунський, для УП
Про цю трагедію не знає не лише людство, а й більшість українців. Втім, кістлява рука голоду, яким Сталін й по війні "виховував" Україну, забрала 1947 страшного року до мільйона українських життів.
Що стало причиною трагедії, якими були її масштаби, що робила влада, аби допомогти жертвам нового голодомору? Про це розповідають документи.
Ситуацію в сільському господарстві повоєнної України ускладнила політика керівництва республіки й СРСР. Негативний вплив на неї мала, насамперед, невідповідність державних заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію й оптових – на промислові товари, необхідні селу.
Інакше кажучи, плоди праці хліборобів забирали за безцінь, а необхідні їм товари й машини продавали за захмарними цінами. До цього додавалася абсолютно ідіотична податкова система, яка не залишала українському селянинові майже нічого.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що в колгоспах по війні різко зменшилася кількість робочих рук – багато людей загинуло на фронтах, а демобілізовані воїни намагалися правдами й неправдами не повертатися до рідних сіл, де панував кріпосницький лад, й влаштовувалися деінде, аби не в колгоспах – на будовах, заводах, фабриках, лісоповалі...
Новини ТаблоID
Колишня подружка Андрія Ющенко крутить з другом Довгого
Шуфрич показав, як він стріляє з лука
Андрій Ющенко зводив свою нову пасію на бойовик. ФОТО
Сердючка надягла шортики і осідлала тренажер
Головне у середу - смиренність і покаяння
Українська співачка стала "Місіс світу"
[an error occurred while processing this directive]
Основною робочою силою в колгоспній Україні по війні були жінки – питома вага жіночої праці в аграрному секторі української економіки становила в 1946 році 80%.
Широко використовувалася також дитяча праця. У колгоспах України в ті роки працювало 800 тисяч дітей у віці від 12 до 16 років. Не зважаючи на це, компартія й уряд СРСР вимагали беззастережного виконання плану здачі хліба державі.
В неурожайному 1946 році Україна мала здати 340 мільйонів пудів зерна. Пізніше обсяги зерноздачі підвищили до 363 мільйонів. З огляду на посуху, це була абсолютно нереальна цифра, й колгоспи виконати план не змогли.
Тоді з допомогою уповноважених партії усі колгоспи було піддано повторній перевірці. В результаті на заготівельні пункти з колгоспних комор вивезли навіть насінний фонд.
У доповідній записці одного такого уповноваженого читаємо: "Проведеною перевіркою встановлено, що в 47 районах Житомирської, Кіровоградської, Вінницької, Миколаївської, Сумської та Запорізької областей з колгоспів вивезено не тільки весь урожай, а навіть і сортове насіння".
Й так по всій Україні. Це означало, що українські села напередодні зими 1946-1947 року залишилися без хліба. Якщо голова колгоспу намагався залишити бодай щось, його безжалісно карали. За 1946-й і перший квартал 1947 року в Україні було засуджено 1312 голів колгоспів.
Відібраний у хліборобів хліб експортувався за кордон. Згідно з документами, український хліб відвантажувався до Польщі, Чехословаччини, Болгарії. Це була сталінська "інтернаціональна допомога".
Величезні обсяги зерна поставлялися з України до Москви й Ленінграда. В самих же українських селах починався голод. Ось витяг з доповідної записки Дніпропетровського обкому партії Хрущову й Коротченку, які в той час керували підрадянською Україною:
"Повідомляємо, що з 11 681 колгоспу в області видається на один трудодень: в 20 колгоспах – 50 грамів хліба, в 117 – від 50 до 100 грамів, в 486 – від 100 до 200, в 665 – від 200 до 400..."
Але Сталіну та його сатрапам в Києві й цього було недостатньо. Вони зажадали різко зменшити контингент осіб, які отримували хліб за карточками. В сільській місцевості хлібних карточок позбавили 3 мільйони осіб.
Було встановлено нові норми забезпечення хлібом непрацездатних дорослих членів родин (250 грамів на день) і дітей (300 грамів на день).
В Україні почався голод. Доведені до відчаю, перед загрозою голодної смерті колгоспники зверталися до керівництва республіки й країни з розлогими листами.
З листа колгоспників з села Попелюхи Піщанського району Вінницької області тодішньому керівникові України Микиті Хрущову:
"Дорогий Микито Сергійовичу, заступнику наш, важко нам, обірвані ми, голі й босі, брудні й голодні, на людей не схожі, гірше за худобу живемо, ніколи не було так тяжко, як тепер. Люди наші з голоду помирають, діти від недоїдання стають каліками, харчуємося ми лободою й корою, а хліб можна купити лише за 160 кілометрів від нашого села та й грошей у нас немає.
Колгосп нам за нашу працю нічого не дав, й з голоду ми подихаємо. Якщо ви, Микита Сергійовичу, нам не допоможете, то не буде кому наступного року землю орати..."
За зиму 1946-47 року в селі Попелюхи від голоду померло 70 селян. У деяких родинах за зиму винесли по кілька небіжчиків.
З кожної області, з кожного району до Києва й Москви йшли і йшли селянські послання з проханням допомогти. Але залишалися вони голосами волаючих в пустелі.
В Україні почався масовий мор.
З доповідної записки обласного управління МВС по Чернігівської області: "Повідомляємо, що за першу декаду 1947 року в області зареєстровано 2 тисячі 53 особи, хворих на дистрофію, з них 903 особи – діти. За другу декаду 1947 року зареєстровано 2 тисячі 820 таких осіб, з них 1367 чол. – діти..."
Така сама ситуація була й в інших областях України. За приблизними підрахунками, голод 1947 року викосив в Україні від 100 тисяч до мільйона людей, переважно селян.
Під час другого голодомору в Україні, як і під час першого, почалося людоїдство. З доповідної записки від 6 лютого 1947 року українського управління Міністерства державної безпеки своєму московському шефові Абакумову під грифом "Цілком таємно":
"В МДБ України продовжують надходити свідчення про випадки вживання в їжу людських трупів. Так, працівниця підсобного госпордарства депо станції Синельниково Дніпропетровської області П. 13 січня 1947 року з’їла труп своєї матері.
26 й 27 січня в селі Каїри Саратського району Ізмаїльської області зафіксовано 4 випадки вживання людського м’яса. Мешканець міста Ізюм Харківської області К. 55 років, який працював завідувачем місцевим моргом, систематично викрадав трупи померлих дорослих і дітей і вживав їх в іжу.
При обшуку в нього було знайдено дитячі голови й кістки ніг дорослих людей. Колгоспниця Ф. з села Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області 21 січня 1947 року вбила і з’їла трьох своїх неповнолітніх дітей у віці від 3 до 8 років.
Група з шести мешканців села Колотвина Ренійського району Ізмаїльської області викралa з цвинтаря два непохованих трупа і з’їлa їх..."
Холоне кров в жилах, коли читаєш такі документи. Українські чекісти повідомляли в Москву, що за станом на червень 1947 року в Україні було виявлено 130 людоїдів. Це тільки виявлених. А скільки людей божеволіли без фіксації емгебешників і їли власних дітей й матерів?!
Тих, хто не божеволів й шукав бодай якісь шляхи порятунку, кидали за грати. Ось ще один документ – витяг з доповідної записки МВС Української РСР, в якому повідомляється, що лише за перші дві декади 1947 року в Україні було порушено 1727 кримінальних справ. Й далі йде розшифровка:
"Колгоспницю Леско з Чернянського району Одеської області засуджено на 8 років позбавлення волі за крадіжку 3 кілограмів колосків...
Об”їзчика Чайку з колгоспу імені Шевченка Полтавської області засуджено на 5 років позбавлення волі за крадіжку 20 кілограмів колосків...
Сторожа Колінько з Чорнобаївського району Полтавської області засуджено на 8 років позбавлення волі за крадіжку 16 кілограмів гороху...
Колгоспницю Соломаху з колгоспу "20 років Жовтня" засуджено на 10 років позбавлення волі за крадіжку 5 кілограмів колосків…"
Й так далі. Немає кінця цьому документальному свідченню великого злочину страхітливої гідри, ім’я якій – сталінізм. Його єзуїтство тьмяніє навіть на тлі злочинів секредньовічної інквізиції.
Спочатку в людей до зернини забирали все, а потім відправляли в ГУЛАГ на каторгу за те, що вони, напівмертві, намагалися знайти на колгоспному полі бодай якусь поживу.
І коли сьогодні дехто в білокам’яній та їхні підспівувачі в Києві намагаються знівелювати масштаби злочинів кремлівського режиму проти України, так і хочеться надіслати їм ці страхітливі папери.
Валентин Лабунський, для УП
Про цю трагедію не знає не лише людство, а й більшість українців. Втім, кістлява рука голоду, яким Сталін й по війні "виховував" Україну, забрала 1947 страшного року до мільйона українських життів.
Що стало причиною трагедії, якими були її масштаби, що робила влада, аби допомогти жертвам нового голодомору? Про це розповідають документи.
Ситуацію в сільському господарстві повоєнної України ускладнила політика керівництва республіки й СРСР. Негативний вплив на неї мала, насамперед, невідповідність державних заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію й оптових – на промислові товари, необхідні селу.
Інакше кажучи, плоди праці хліборобів забирали за безцінь, а необхідні їм товари й машини продавали за захмарними цінами. До цього додавалася абсолютно ідіотична податкова система, яка не залишала українському селянинові майже нічого.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що в колгоспах по війні різко зменшилася кількість робочих рук – багато людей загинуло на фронтах, а демобілізовані воїни намагалися правдами й неправдами не повертатися до рідних сіл, де панував кріпосницький лад, й влаштовувалися деінде, аби не в колгоспах – на будовах, заводах, фабриках, лісоповалі...
Новини ТаблоID
Колишня подружка Андрія Ющенко крутить з другом Довгого
Шуфрич показав, як він стріляє з лука
Андрій Ющенко зводив свою нову пасію на бойовик. ФОТО
Сердючка надягла шортики і осідлала тренажер
Головне у середу - смиренність і покаяння
Українська співачка стала "Місіс світу"
[an error occurred while processing this directive]
Основною робочою силою в колгоспній Україні по війні були жінки – питома вага жіночої праці в аграрному секторі української економіки становила в 1946 році 80%.
Широко використовувалася також дитяча праця. У колгоспах України в ті роки працювало 800 тисяч дітей у віці від 12 до 16 років. Не зважаючи на це, компартія й уряд СРСР вимагали беззастережного виконання плану здачі хліба державі.
В неурожайному 1946 році Україна мала здати 340 мільйонів пудів зерна. Пізніше обсяги зерноздачі підвищили до 363 мільйонів. З огляду на посуху, це була абсолютно нереальна цифра, й колгоспи виконати план не змогли.
Тоді з допомогою уповноважених партії усі колгоспи було піддано повторній перевірці. В результаті на заготівельні пункти з колгоспних комор вивезли навіть насінний фонд.
У доповідній записці одного такого уповноваженого читаємо: "Проведеною перевіркою встановлено, що в 47 районах Житомирської, Кіровоградської, Вінницької, Миколаївської, Сумської та Запорізької областей з колгоспів вивезено не тільки весь урожай, а навіть і сортове насіння".
Й так по всій Україні. Це означало, що українські села напередодні зими 1946-1947 року залишилися без хліба. Якщо голова колгоспу намагався залишити бодай щось, його безжалісно карали. За 1946-й і перший квартал 1947 року в Україні було засуджено 1312 голів колгоспів.
Відібраний у хліборобів хліб експортувався за кордон. Згідно з документами, український хліб відвантажувався до Польщі, Чехословаччини, Болгарії. Це була сталінська "інтернаціональна допомога".
Величезні обсяги зерна поставлялися з України до Москви й Ленінграда. В самих же українських селах починався голод. Ось витяг з доповідної записки Дніпропетровського обкому партії Хрущову й Коротченку, які в той час керували підрадянською Україною:
"Повідомляємо, що з 11 681 колгоспу в області видається на один трудодень: в 20 колгоспах – 50 грамів хліба, в 117 – від 50 до 100 грамів, в 486 – від 100 до 200, в 665 – від 200 до 400..."
Але Сталіну та його сатрапам в Києві й цього було недостатньо. Вони зажадали різко зменшити контингент осіб, які отримували хліб за карточками. В сільській місцевості хлібних карточок позбавили 3 мільйони осіб.
Було встановлено нові норми забезпечення хлібом непрацездатних дорослих членів родин (250 грамів на день) і дітей (300 грамів на день).
В Україні почався голод. Доведені до відчаю, перед загрозою голодної смерті колгоспники зверталися до керівництва республіки й країни з розлогими листами.
З листа колгоспників з села Попелюхи Піщанського району Вінницької області тодішньому керівникові України Микиті Хрущову:
"Дорогий Микито Сергійовичу, заступнику наш, важко нам, обірвані ми, голі й босі, брудні й голодні, на людей не схожі, гірше за худобу живемо, ніколи не було так тяжко, як тепер. Люди наші з голоду помирають, діти від недоїдання стають каліками, харчуємося ми лободою й корою, а хліб можна купити лише за 160 кілометрів від нашого села та й грошей у нас немає.
Колгосп нам за нашу працю нічого не дав, й з голоду ми подихаємо. Якщо ви, Микита Сергійовичу, нам не допоможете, то не буде кому наступного року землю орати..."
За зиму 1946-47 року в селі Попелюхи від голоду померло 70 селян. У деяких родинах за зиму винесли по кілька небіжчиків.
З кожної області, з кожного району до Києва й Москви йшли і йшли селянські послання з проханням допомогти. Але залишалися вони голосами волаючих в пустелі.
В Україні почався масовий мор.
З доповідної записки обласного управління МВС по Чернігівської області: "Повідомляємо, що за першу декаду 1947 року в області зареєстровано 2 тисячі 53 особи, хворих на дистрофію, з них 903 особи – діти. За другу декаду 1947 року зареєстровано 2 тисячі 820 таких осіб, з них 1367 чол. – діти..."
Така сама ситуація була й в інших областях України. За приблизними підрахунками, голод 1947 року викосив в Україні від 100 тисяч до мільйона людей, переважно селян.
Під час другого голодомору в Україні, як і під час першого, почалося людоїдство. З доповідної записки від 6 лютого 1947 року українського управління Міністерства державної безпеки своєму московському шефові Абакумову під грифом "Цілком таємно":
"В МДБ України продовжують надходити свідчення про випадки вживання в їжу людських трупів. Так, працівниця підсобного госпордарства депо станції Синельниково Дніпропетровської області П. 13 січня 1947 року з’їла труп своєї матері.
26 й 27 січня в селі Каїри Саратського району Ізмаїльської області зафіксовано 4 випадки вживання людського м’яса. Мешканець міста Ізюм Харківської області К. 55 років, який працював завідувачем місцевим моргом, систематично викрадав трупи померлих дорослих і дітей і вживав їх в іжу.
При обшуку в нього було знайдено дитячі голови й кістки ніг дорослих людей. Колгоспниця Ф. з села Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області 21 січня 1947 року вбила і з’їла трьох своїх неповнолітніх дітей у віці від 3 до 8 років.
Група з шести мешканців села Колотвина Ренійського району Ізмаїльської області викралa з цвинтаря два непохованих трупа і з’їлa їх..."
Холоне кров в жилах, коли читаєш такі документи. Українські чекісти повідомляли в Москву, що за станом на червень 1947 року в Україні було виявлено 130 людоїдів. Це тільки виявлених. А скільки людей божеволіли без фіксації емгебешників і їли власних дітей й матерів?!
Тих, хто не божеволів й шукав бодай якісь шляхи порятунку, кидали за грати. Ось ще один документ – витяг з доповідної записки МВС Української РСР, в якому повідомляється, що лише за перші дві декади 1947 року в Україні було порушено 1727 кримінальних справ. Й далі йде розшифровка:
"Колгоспницю Леско з Чернянського району Одеської області засуджено на 8 років позбавлення волі за крадіжку 3 кілограмів колосків...
Об”їзчика Чайку з колгоспу імені Шевченка Полтавської області засуджено на 5 років позбавлення волі за крадіжку 20 кілограмів колосків...
Сторожа Колінько з Чорнобаївського району Полтавської області засуджено на 8 років позбавлення волі за крадіжку 16 кілограмів гороху...
Колгоспницю Соломаху з колгоспу "20 років Жовтня" засуджено на 10 років позбавлення волі за крадіжку 5 кілограмів колосків…"
Й так далі. Немає кінця цьому документальному свідченню великого злочину страхітливої гідри, ім’я якій – сталінізм. Його єзуїтство тьмяніє навіть на тлі злочинів секредньовічної інквізиції.
Спочатку в людей до зернини забирали все, а потім відправляли в ГУЛАГ на каторгу за те, що вони, напівмертві, намагалися знайти на колгоспному полі бодай якусь поживу.
І коли сьогодні дехто в білокам’яній та їхні підспівувачі в Києві намагаються знівелювати масштаби злочинів кремлівського режиму проти України, так і хочеться надіслати їм ці страхітливі папери.
Валентин Лабунський, для УП
Контекст : Голодомор II
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Горе победителям? 15/08/2008 Г.Лолишвили, Канада"
• Перейти на сторінку •
"Ю.Латиніна. Грузія. Безжальна модель ліберальної держави"
• Перейти на сторінку •
"Ю.Латиніна. Грузія. Безжальна модель ліберальної держави"
Про публікацію