ЇЇ світ - особливий. Наніжений, зігрітий свіжим весняним променем, рожево-блакитно-смарагдовий, як вечірнє небо, і бентежний, мов викрите кохання. Тільки тут буденність убирається фарбами, цілунками, чуттями, недвозначими поглядами, чеканнями щастя. У цьому невигаданому світі упізнаєш життєвий щодень, і вражаєшся, наскільки гарним може бути (і є насправді) життя. Тобі навіть може привидітися, ніби класична «Карпатська Мадонна» зійшла з картини Андрія Коцки, вдягла ждинси і пішла блукати брукованими вуличками міста. Ніби чарівна бізнес-леді, наша сучасниця – то загадкова «А.С.» Адальберта Ерделі. Ніби теплі барви Бокшая заграли не на посмішці простої верховинки, а в лукавому погляді зеленоокої жінки-кішки. (Художників Бокшая, Ерделі та Коцку вона справді вважає своїми вчителями і не відкидає їх впливу на свою творчість.) Та насправді на полотні – вона. САМА СІМА. Хто ще зможе так передати світлий сум закоханої і слабкої? І сильної. Та водночас безмежно жіночної. Хто, як не вона? Бо сама і є НЕЮ. Тією, що «Перед великоднем» вмиває свою душу, гречно тримає кавове горнятко при ритуалі «Ранкової кави», солодко муркає на сонечку, купається в квітах, мов у щасті, пливе в «Невагомості», виписуючи у повітрі граційні хвилі. Поталанило Ужгороду мати Наталію Сіму-Павлишин. Не як художницю чи особистість. А як гармонію. Якщо хочете - карпатську Мадонну. У всьому, чого вона торкнеться – суцільна краса. Вона - приклад служіння своєму мистецтву до кінчиків пензлів та її тендітних пальчиків. Сіма сама, здається, є витвором свого пензля. А він – надзвичайно вибагливий, і недосконалості не створить. Її покликання, обов’язок і щастя – бути для нас Сімою.

Сіма живе і пише. Пише картини, і «йде, мов пише», пише книгу свого життя і автографи, але і буквально ПИШЕ. Творча особистісь не знає спокою. Експериментує з сюжетами, барвами і ... видами мистецтва. «Це мене так захопило, що я зараз, напевно, більше хочу писати, ніж малювати, і щодня з нетерпінням поспішаю до свого комп’ютера.» - каже пані Наталя.
Відкриваю журнал «Мистецтво?» №.. Автори: Андрухович, Римарук,... Сіма! Як вам? Сіма-письменниця!
А що за письменник без книги? І пані Наталя вже запрошує нас до ужгородського салону спілки художників на відкриття виставки, а заодно - на презентацію збірки поезій «Невагомість».

Все міняється
але навіщо?
коли я хочу залишити
один-однісінький день
назавжди
хай буде ранок...
з легким паморочливим хвилюванням
у душовій коли натираю своє тіло
бальзамом Маргарити
у передчутті блаженства
політ вулицею в цвітінні сакури
і саме блаженство в пік дня
до нестями
до втоми
до вечора...
а завтрашній день щоб почався
точнісінько там, де вступив у свої права
попередній...

І знов несподіванка. Чи закономірність (це ж бо Сіма). «Невагомість» - не просто книжка. Це прекрасна пісня від першої до останньої сторінки. Кожен аркуш цього літературно-художнього видання ретельно підібраний, співзвучно до задуму збірки. Усе: і репродукції, і фото, і поезії витають у форматі ніби в „Невагомості”. Текстово-графічні розвороти вирішені у теплому складному кольорі (дизайнер відмовився від використання чорного). Стильний інтелігентний шрифт органічно взаємодіє із тонким колажем. Поезії перебувають ніби у танці із фотопортретами своєї чарівної авторки. То торкнуться її волосся, то прихиляться перед нею на коліна. І своїм любовно-чуттєвим змістом нестримно щепочуть їй на вушко таємні освічення. Образний світ її поезій продовжує атмосферу полотен художниці. Якщо вчитатися – то розумієш, що це героїні її картин говорять з нами. Погодьтеся, цікаво буде збагнути глибший зміст знайомої і улюбленої картини, коли вона освячена художнім словом її ж авторки.

Крім того, книжку просто приємно узяти до рук. Як художник пані Наталя разом з дизайнером .. та фотографом .. представила чудовий приклад естетського концептуального видання. Презентована робота – це цілісний довершений твір мистецтва. Чудовий подарунок закарпатському читачу, а особливо – читачці до квітучих днів свята весни.