ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.06.20 04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.

Артур Курдіновський
2024.06.20 01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.

Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...

Самослав Желіба
2024.06.19 21:41
А немає за що мене "на місце ставити", Соболю. Вірш суто гумористичний і без переходу на особистості, на відміну від твоїх пашквілів. Тут зовсім інший рівень культури (і це відчутно).

Микола Соболь
2024.06.19 20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?

Самослав Желіба
2024.06.19 17:43
А наш би Соболь
Втричі більше написав –
Лиш дай паперу.

Іван Потьомкін
2024.06.19 17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся

Самослав Желіба
2024.06.19 17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.

Світлана Пирогова
2024.06.19 13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.

Дорога вже закидана камінням,

Юрій Гундарєв
2024.06.19 09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий. Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй. Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі. Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі… Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн

Микола Соболь
2024.06.19 06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.

Віктор Кучерук
2024.06.19 04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.

Артур Курдіновський
2024.06.19 01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)

Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!

Юрко Бужанин
2024.06.18 23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.

Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,

Ольга Олеандра
2024.06.18 08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ

Микола Соболь
2024.06.18 08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.

Віктор Кучерук
2024.06.18 05:57
Іще далеко до світання,
Іще палає з тріском хмиз, –
Ще не втомило споглядання
Твого обличчя дивних рис.
Я ще та ще обводжу оком,
Допоки жар пашить оцей, –
Таку спокусливо-глибоку
Тісну щілинку між грудей.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Лазірко / Проза

 Її кроки
Образ твору I.

-О, Господи, притули! - Холодно...

Слова сходять, як з гуски вода. Замість забутого думками спокою у серці поселилась клаустрофобія - так стиснулось, що бракує місця на жаль і він, виштовхнутий на ніч неповнокровними ударами, шкребоче по повікам-ставням, мов згіллячені руки вітру. Дорога до серця найшвидше будується тоді через відчуття холоду. Вибрукована думками, вона пролягає через політ згубленої останньої пелюстки-нелюбки за яку трималась невідомість, а значить і надія - горіти вічно, переплітатись полум’ям і згаснути водночас.
Холод пробирає до останніх мрій і вимітає їх, як сніжниця сніг на побілілім від неминучості обличчі міста. І появляються, мов зморшки, вади та кам’яніє усмішка на здеревенілих устах. Настає розквіт царства мнимої вічної мерзлоти.
Видається, що це - кінець дороги, світу, всього. Але знаючи яким коласто-кулястим є земний політ - чекання відлиги тліє десь на кордоні між бажанням - жити та щоденним вмиканням очей у мережу соняного світла.

II.

-О, Господи, за що? - Люблю...

Вона приходить, як саркома - не відчуваєш перших симптомів, а потім вже пізно. Вона, як порив прозорий вітру - сам собою невиникаючий, доки долетів - не одну долю зачепив, не одного пальця опоясав, пройшовши крізь простягнуті до щастя долоні. І раптом, ніби нізвідкіля - у холодну, чисту та пусту кімнату серця наливається через вітражі зніяковілих очей гаряче світло, мов кров, що увійшла у пори засохлої плахи. Тут колись доживав своїх днів спокій. Він прокидався з першими півнями і насолоджувався тим, що до вечора, доки у гості не приходила самота, міг розпоряджатися часом, думками та частотою проштовхування кола, котре рухало непримушену можливість - дихати. Спокій - мудре та блаженне сотворіння, з ним рахується здоровий глузд і душа - мов прохолода під тінню корони розколисаного дерева, коли спекота вичавлює залишки вологи та упивається нею так, що від іскрини з вогнем може зникнути дійсність. А яке глибоке небо - глянеш і ніби щось замулене глибшає від ока і до серця. Це той самий спокій - усердно перебирає, мов вервицю - тишу, докопуєтся до суті речей і мимоволі робиться байдуже. Саме ніяково - легкість сприйняття, прилипнутого, як п’явка до тіла, світу.
Нестримне передчуття цвітіння, зорбурхання уявного та зримого навколишнього колориту і ходу подій. Весна не чекає, тепер на її шляху лиш гаряча мерехтлива цятка літа, котре може настати незауваженим і коротокочасним.
Скільки дощу у цій весні - вона вже не пора, а повінь - повінь почуттів, примхливість бажань, відкритість до ласк, розбещенність у словощебетанні, щира розгубленість, повногруда вдоволеність.
Так добре забуватися, що існує ще "решта" і воно не зависло паузою у повітрі, а постійно нагадує про себе на рівні підсвідомості.
Десь існує світ, де окрім почуття, світить ще сонце.

III.

-О, Господи, не губи! - Палаю...

Стільки сонця, що вже не уста - а крила з попелу - зворушує їх лиш вітер безвладно - як, прибиту до берега хвилею, пляшку з посланням надії на примарне спасіння. Є пляшка - нема кому відкоркувати. А колись з неї розливали істину і невідомо скільки сльози моря виїдатимуть і так, помутнілий довкола шийки, стан. Ой, цей стан. Не в стані - не палати. Не божевільний вибирає собі палати, а йому їх приносить невблаганна, по самісінькі довгі рукави сорочки - дбайливість з примусу - це твоє, набите від вставання на ті самі граблі, чоло. Прийдеться знову тримати удар і зашивати, мов білими нитками, долю одним і тим же життям. Обпікатися - боляче, але болючіше - палати знаючи, що тепло та світло згорання не зігріють, не потішать око тому, хто без жодних заслуг став ідолом, лялькою в руках власних сподівань. Ці надії напричуд співживуть з кожнохвилинним усвідмоленням безуправної потреби власності, володіння ситуацією та саможертвоприношення. Що за божевілля, що за божедозвілля - миті, покраяні на полічені браком часу пасма кавіатурного кольору. Монотонні, послідовні удари по клавішах - музика чекання. Так хочеться імрповізації, вибухів ритму в перемішку з несподіваними до нестями зупинками. Хочеться відчути себе звуком акордеону, у пронизаних наскрізь пристрастю, рухах танго. Цей шал, ця нестяма - стати тремоло у кожному м’язі, піднятися веселкою з метеликів понад притихлою рікою жадання.
Ця ріка не підпадає під закони природи, бо не стікає покірливо з голови до низу, не обов'язково впадає, зливається. Вона може стати гірською на здавалося б рівному місці і міняти напрямок течії при найменшому вивиху долі. А є місця, де вона видається майже висхлою, баговинною, непрохідною для розуміння, але завжди за пару кроків приходить межа, де збираються сили, щоби насолодитись вільним водопадовим падінням. Питання про самозбереження відпадає, коли світ заплющено і здоровий глузд вже не кидається більше так явно на, приборкані ставнями, вітражі. Вільне падіння - миті щастя, невагомості, пороги слуху та рутинного розкріпачення. А за порогами - невідоме. Наріжний камінь чи глибинне занурення у вирій некотрольованих навіть часом подій.
Але існує політ і життя примножує себе саме в нім.

15 Серпня 2008

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-08-15 19:35:55
Переглядів сторінки твору 2156
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.076 / 5.5  (5.044 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.060 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2024.03.29 20:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Ганенко (М.К./М.К.) [ 2009-09-13 04:49:31 ]
Вона приходить, як саркома - не відчуваєш перших симптомів, а потім вже пізно. Wow, Юрцю, навдивовижу густе талановите письмо... ПРЕГАРНИЙ ТРИПТИХ..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2009-09-15 16:12:10 ]
Ну хоч комусь цікаво :)
Дякую, Тамаронько.
Трип-тихно,
Л.Ю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тамара Ганенко (М.К./М.К.) [ 2009-09-15 16:17:43 ]
Юрцю, ну та не тільки мені, - колись вдячні нащадки відриють Вашу збірочку чи публікацію, та й собі зачитають до дірок (якщо на тім старім манускрипті можна буде ще хоч кілька дірочок додати:)) А до того часу - гей, мусим почекати:))))))