...... Пам’яті земляка-поета
Ану,скажи, ану, посмій!
А я скажу, а я посмію.
Шістнадцятиголовий змій
тоді був схожий на Росію.

А ми були такі малі,
з ім’ям підтятим – Підкарпаття,
братів хотіли на землі,
і нас почули східні браття.

Не шкодували ми зусиль
іти за стягом гегемонським.
В селі Воловім ріс Василь,
і виріс він із Гренджі – Донським.

О Доне, мудрі язики
гляголять нам права совіцькі.
Донські в Карпатах козаки
уже з’явились – плюс яїцькі.

І що в нас є – то завжди плюс.
І біля кримського есмінця
москаль, хохол чи малорус –
немає тільки українця.

Бо наша правдв – для тюрми.
А на свободі надто гречна.
Збагне Америка, не ми,
що є поет високий – Гренджа.

Він є і каже: я – це ви.
Та в путах держать нас "гулаги".
Ми Закарпаття для Москви,
і Підкарпаття ми – для Праги.

І каже він: блудні сини,
повзуча ваша суть зміїна.
Таж ми – не просто русини,
таж ми – Карпатська Україна.

Всіма світами я пропах,
мої заблукані людкове.
І довго, ніби на волах.
до вас вертаюсь, у Волове.

І я у вас ще буду свій,
і підказати вам посмію:
шістнадцятиголовий змій –
його не спишеш на Росію.

Подонки – в нас, побіля нас.
але ж не весь народ "подонський".
І ще гряде – вкраїнський час,
як я намислив, Гренджа-Донський.

Я йду до вас. Не знаю, де
моє Волове й предків тіні...
Мені сказали : в СНД.
А я шукаю в Україні.
1992