
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.01.30
18:31
Я гладив ніжний шовк твого волосся,
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
2023.01.30
18:27
Помер Дмитро Павличко — блискучий поет, перекладач, публіцист, наш український класик, титан праці, велет українського духу, один з провісників незалежної України як народний депутат Верховної ради України, який боровся у рядах УПА за її незалежність, сл
2023.01.30
17:13
Збудиш – нікуди не дінешся!
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
2023.01.30
17:10
Рідний дім – це той, в якому
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
2023.01.30
15:36
Ніч зійшла в долину пустощів
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
2023.01.30
15:04
Жодного слова. І тиша така громовержна.
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
2023.01.30
12:06
Соснам заздрю, що, мов скалолази,
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
2023.01.30
03:43
Сіється надмірно
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
2023.01.30
02:52
Віктор Кучерук
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
2023.01.29
21:25
… і навіть сніг покинув двір.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
2023.01.29
16:52
Крізь численні страждання,
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
2023.01.29
15:56
Летять вітри в Україну, несуть чорні хмари.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
2023.01.29
15:06
Застряг у висі погляд, як у глею:
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
2023.01.29
13:07
Ти – весь мій світ від краю і до краю!
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
2023.01.29
12:44
– Ну, что? – спросил я своего сослуживца, почти предвидя ответ.
– Ужас, – как-то неохотно выдавил он из себя, и при этом, как мне показалось, его даже передернуло.
Не понаслышке знал я, что Михаил всегда как-то болезненно неохотно расставался с деньгами
2023.01.29
10:31
Інна Кінь
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу
Кохання лише до кінця зими…
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу: Повість – К.: Факт, 2008. – 278 с. (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Нова повість луцького поета, прозаїка, критика, лауреата Шевченківської премії Василя Слапчука “Жінка зі снігу” вийшла у київському видавництві “Факт”. Популярне видавництво проводить захоплюючий і в чомусь небезпечний експеримент: заснувавши в 2003 році серію “Exeptis excipiendis” ( в перекладі українською – “усе, крім того, що потребує вилучення”), видає в цій серії новинки української сучасної поезії та прози.
У молодого романтичного поета Овідія (саме так – на честь Публія Овідія Назона) в його 25-річному віці чималенький досвід бабія. Уся повість просякнута прагматичними одкровеннями героя про безперервні пошуки справжнього кохання. Щоправда, як воно має виглядати – він не знає, тому й придумав собі поетичне виправдання - любити можна лише жінку, яку сам собі зліпиш зі снігу, а те, що вона зникне разом із зимою, розтане – пусте, головне, аби красиво! Час від часу герой спілкується зі своїм родинним оточенням: батьками, сестрами та їхніми дрібними дітьми. І все. За вигадливою назвою більше нічого не ховається. Правда, є маленький сюжетний вузлик, що десь наприкінці оповіді додає трохи “перчику до пісної страви”: старша сестра Неоніла – не сестра, а мати героя, бо неповнолітньою “скочила в гречку”, дід із бабою якимось чином зробилися батьками, ну всі решта відповідно поміняли статус. Майже кримінал!
Зрілий, органічний, природний у поетичній творчості, письменник Василь Слапчук у черговому прозовому опусі блідий і невиразний. Він продукує шаблон, хай достовірний і реальний, але необов’язковий. Так, автор, оповідаючи про речі, давно всім відомі, певно, не боїться видатися банальним. Сьогодні - це його позиція і він, безперечно, має на неї право. І багато чого письменник для неї (позиції) робить: у формі викладу превалює простота (не спрощеність), прозорість, у слові - тактовність, тон оповіді – самоіронічний, ненав’язливий, хоча, повторюю, відчуття читацької насолоди небагато. Ну, не хоче автор нікого нічим дивувати! Нова якість у контексті сучасної української прози? Не знаю! Але чомусь пригадалися рядки з листа Лесі Українки до свого брата Михайла Косача, що не так давно перечитувала: ”…в літературі мають вартість портрети, а не фотографії (розумієш різницю?)…/… справді реальним описом можна назвати тільки той, що ставить ярку, виразну картину перед очі читача” (Леся Українка. Твори в чотирьох томах, т. 4-й, ст. 245, вид-во “Дніпро”, 1982).
Очікувану книгу я читала з неочікуваним розчаруванням, а, дочитавши до кінця невеличку повістину, відчула навіть здивування: якби на обкладинці не значилося - Василь Слапчук, я би подумала на когось з молодих і «нарваних», які наввипередки оголюють перед читачем усе, що заманеться, насамперед, грішне тіло, смакуючи деталі особистого сексуального досвіду. Але вони хоча би не маскуються і речі називають відповідно до їх точного значення. І тому їхнє письмо викликає більше довіри, бо адекватне особі того, хто пише.
Я свідома того, що мої враження від книги “Жінка зі снігу” вельми суб’єктивні.
. Впевнена, що повість пошанують прихильні читачі і це є нормально. Зрештою, я її теж прочитала, але перечитувати мене не тягне. А от рядки з поетичної збірки “Малювання в темряві”»: “Злічив краплини дощу, / Зорі порахував…/ А скільки жінок / під небом – не відаю. / На тобі збиваюся” - ці рядки завжди зі мною. Вони справжні, бо належать перу справжнього поета Василя Слапчука.
Надруковано : "Київська Русь" №1-2 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слапчук, Василь. Жінка зі снігу

Слапчук, Василь. Жінка зі снігу: Повість – К.: Факт, 2008. – 278 с. (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Нова повість луцького поета, прозаїка, критика, лауреата Шевченківської премії Василя Слапчука “Жінка зі снігу” вийшла у київському видавництві “Факт”. Популярне видавництво проводить захоплюючий і в чомусь небезпечний експеримент: заснувавши в 2003 році серію “Exeptis excipiendis” ( в перекладі українською – “усе, крім того, що потребує вилучення”), видає в цій серії новинки української сучасної поезії та прози.
У молодого романтичного поета Овідія (саме так – на честь Публія Овідія Назона) в його 25-річному віці чималенький досвід бабія. Уся повість просякнута прагматичними одкровеннями героя про безперервні пошуки справжнього кохання. Щоправда, як воно має виглядати – він не знає, тому й придумав собі поетичне виправдання - любити можна лише жінку, яку сам собі зліпиш зі снігу, а те, що вона зникне разом із зимою, розтане – пусте, головне, аби красиво! Час від часу герой спілкується зі своїм родинним оточенням: батьками, сестрами та їхніми дрібними дітьми. І все. За вигадливою назвою більше нічого не ховається. Правда, є маленький сюжетний вузлик, що десь наприкінці оповіді додає трохи “перчику до пісної страви”: старша сестра Неоніла – не сестра, а мати героя, бо неповнолітньою “скочила в гречку”, дід із бабою якимось чином зробилися батьками, ну всі решта відповідно поміняли статус. Майже кримінал!
Зрілий, органічний, природний у поетичній творчості, письменник Василь Слапчук у черговому прозовому опусі блідий і невиразний. Він продукує шаблон, хай достовірний і реальний, але необов’язковий. Так, автор, оповідаючи про речі, давно всім відомі, певно, не боїться видатися банальним. Сьогодні - це його позиція і він, безперечно, має на неї право. І багато чого письменник для неї (позиції) робить: у формі викладу превалює простота (не спрощеність), прозорість, у слові - тактовність, тон оповіді – самоіронічний, ненав’язливий, хоча, повторюю, відчуття читацької насолоди небагато. Ну, не хоче автор нікого нічим дивувати! Нова якість у контексті сучасної української прози? Не знаю! Але чомусь пригадалися рядки з листа Лесі Українки до свого брата Михайла Косача, що не так давно перечитувала: ”…в літературі мають вартість портрети, а не фотографії (розумієш різницю?)…/… справді реальним описом можна назвати тільки той, що ставить ярку, виразну картину перед очі читача” (Леся Українка. Твори в чотирьох томах, т. 4-й, ст. 245, вид-во “Дніпро”, 1982).
Очікувану книгу я читала з неочікуваним розчаруванням, а, дочитавши до кінця невеличку повістину, відчула навіть здивування: якби на обкладинці не значилося - Василь Слапчук, я би подумала на когось з молодих і «нарваних», які наввипередки оголюють перед читачем усе, що заманеться, насамперед, грішне тіло, смакуючи деталі особистого сексуального досвіду. Але вони хоча би не маскуються і речі називають відповідно до їх точного значення. І тому їхнє письмо викликає більше довіри, бо адекватне особі того, хто пише.
Я свідома того, що мої враження від книги “Жінка зі снігу” вельми суб’єктивні.
. Впевнена, що повість пошанують прихильні читачі і це є нормально. Зрештою, я її теж прочитала, але перечитувати мене не тягне. А от рядки з поетичної збірки “Малювання в темряві”»: “Злічив краплини дощу, / Зорі порахував…/ А скільки жінок / під небом – не відаю. / На тобі збиваюся” - ці рядки завжди зі мною. Вони справжні, бо належать перу справжнього поета Василя Слапчука.
Надруковано : "Київська Русь" №1-2 2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію