Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе
ЗА СТІНОЮ БУКОВОГО ПРАЛІСУ…
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе: Роман: К.: Факт, 2008. – 344 с. – (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Новий роман Софії Майданської “Сподіваюся на Тебе” – це містерія, коли крізь слова звучить музика споминів, це коштовна перлина, яку зберігає людська пам’ять, а «пам'ять – це тиха присутність любові, тінь якої завжди стоятиме за вашою спиною».
Сюжетом роману є історія кохання головних героїв Богдана та Єви: історія довга, бо включає спільне дитинство, довгу розлуку, окремішне життя кожного, випадкову зустріч й усвідомлення близькості та неможливості жити далі один без одного; історія віртуальна, де наші герої – зірки, що заблукали, де реальні події інтимно-особистісного світу нагадують магічні ритуали, де магія місця (містечко Садгора, де вони жили дітьми) задіяна як таємнича просторінь за межею видимого; історія, в якій поєдналися відтінок нереальності й щемливої загадки з правдою настрою. «Я покажу тобі щось не таке, // Як тінь твоя, що йде за тобою уранці, // чи тінь твоя, що ввечері встає тобі назустріч; // Я покажу тобі розпуку в жмені праху» (Т. С. Елліот. Безплідна земля ).
Композиція роману дещо мозаїчна, місцями трапляються текстові вставки, що мають до сюжетної лінії принагідний стосунок, наприклад, використання ще не опублікованих мемуарів вченого-дослідника С. А. Висоцького. Чи виправданий це прийом – питання риторичне, хоча ці вставки, на мою думку, не порушують загальної гармонії, додаючи історичні факти, натяки, алюзії, символи тощо.
Авторка сповідує: минуле незнищенне, допоки воно фіксується пам’яттю, а письменницька пам'ять – це загострене відчуття внутрішнього слуху, яке не дозволяє просте переписування минулих подій на догоду тій чи іншій кон’юнктурі, це трагічні паралелі екстремальних обставин, філософське їх осмислення: «Кожна людина, Синцю, прийшовши на світ, мусить щось у ньому змінити, щоб ті, які прийдуть пізніше, нічого не змогли впізнати – такою вже є жорстока реальність, вона не терпить втручання минулого, бо сьогоднішній день, навіть якщо його облягли темні дощові хмари, не визнає сонячного, вчорашнього, бо свіжому ранковому житньому хлібу надають перевагу перед вечірнім, навіть якщо він і був спечений з кращого петльованого борошна – кожній епосі належиться инча пара кальошів…». Місцями оповідь нагадує ‘’дитячий театр ляльок’’, настільки непідробно щира, наскільки непідробно щирими бувають діти.
Окремої розмови заслуговує мова роману. Письменниця не зважає на мінливу літературну моду, бо розуміє, що справді нове народжується з тієї іскри, яка викрешується , коли ти бачиш по-новому звичні й усталені речі. І тому мовний колорит роману надзвичайно насичений, глибокий, багатошаровий, що часом нагадує прозорі фарби акварелі, часом, картину, писану маслом, часом, чорно-білу графіку… Це поєднання кольорів є цілком природнім для Софії Майданської, здатної зберегти національні цінності і довести, що мода і традиція осучаснена – різні речі. Насолоджуємося: “…із безбарвної, заскнілої дороги, з обсотаних іржавим дротом руїн камінного муру, з нагромадженого каліччя мармурових лавочок та розбитих статуй, із запліснявілих каскадів, затягнутих каламутними більмами, все виразніше проступали сад і місто, дуже схожі на веселі, густо засипані дітлахами брейгелівські пейзажі…// Пасторальна ясність і спокій, і далекі сплески дзвонів нагадали про сталий, не скутий тайною сповіді стан певності неквапливого повернення з паші. Навіть дорогі заміські вілли нової забудови, що сусідили з богобоязливою архаїкою сільських садиб, щоб не порушити цієї молитовної тиші, вкритої густим вечірнім запахом молочарні, сором’язливо ховали свої екстравагантні шати за химерними ширмами орієнтальних палісадників».
Роман «Сподіваюся на Тебе» сприймається немовби на перетині тенденцій, смаків, естетичних цінностей. Достеменний світ завше мінливий і потребує уважного ставлення, уміння розрізняти справжнє від фальшивого, часто принадного, яскраво оздобленого. Дешева сенсаційність, ідеологічні спекуляції, епатаж, ненормативна лексика заполонили літературний простір, перетворили книгу на річ бездуховну – об’єкт тимчасової уваги читача. Однак виявляється, що й крізь суцільний галас можна-таки пробитися до свого читача, і для цього потрібно всього-навсього неголосне, але чисте та щире письмо. Давно підмічено, що в мистецтві головне – відсутність фальші. Філософсько-інтимний, притишений, несфальшований голос письменниці, як у краплі води, відбиває кращі традиційні риси західноєвропейської та української культури: інтелігентність, духовність, здатність виконувати свій святий обов’язок – ошляхетнювати людину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе: Роман: К.: Факт, 2008. – 344 с. – (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Новий роман Софії Майданської “Сподіваюся на Тебе” – це містерія, коли крізь слова звучить музика споминів, це коштовна перлина, яку зберігає людська пам’ять, а «пам'ять – це тиха присутність любові, тінь якої завжди стоятиме за вашою спиною».
Сюжетом роману є історія кохання головних героїв Богдана та Єви: історія довга, бо включає спільне дитинство, довгу розлуку, окремішне життя кожного, випадкову зустріч й усвідомлення близькості та неможливості жити далі один без одного; історія віртуальна, де наші герої – зірки, що заблукали, де реальні події інтимно-особистісного світу нагадують магічні ритуали, де магія місця (містечко Садгора, де вони жили дітьми) задіяна як таємнича просторінь за межею видимого; історія, в якій поєдналися відтінок нереальності й щемливої загадки з правдою настрою. «Я покажу тобі щось не таке, // Як тінь твоя, що йде за тобою уранці, // чи тінь твоя, що ввечері встає тобі назустріч; // Я покажу тобі розпуку в жмені праху» (Т. С. Елліот. Безплідна земля ).
Композиція роману дещо мозаїчна, місцями трапляються текстові вставки, що мають до сюжетної лінії принагідний стосунок, наприклад, використання ще не опублікованих мемуарів вченого-дослідника С. А. Висоцького. Чи виправданий це прийом – питання риторичне, хоча ці вставки, на мою думку, не порушують загальної гармонії, додаючи історичні факти, натяки, алюзії, символи тощо.
Авторка сповідує: минуле незнищенне, допоки воно фіксується пам’яттю, а письменницька пам'ять – це загострене відчуття внутрішнього слуху, яке не дозволяє просте переписування минулих подій на догоду тій чи іншій кон’юнктурі, це трагічні паралелі екстремальних обставин, філософське їх осмислення: «Кожна людина, Синцю, прийшовши на світ, мусить щось у ньому змінити, щоб ті, які прийдуть пізніше, нічого не змогли впізнати – такою вже є жорстока реальність, вона не терпить втручання минулого, бо сьогоднішній день, навіть якщо його облягли темні дощові хмари, не визнає сонячного, вчорашнього, бо свіжому ранковому житньому хлібу надають перевагу перед вечірнім, навіть якщо він і був спечений з кращого петльованого борошна – кожній епосі належиться инча пара кальошів…». Місцями оповідь нагадує ‘’дитячий театр ляльок’’, настільки непідробно щира, наскільки непідробно щирими бувають діти.
Окремої розмови заслуговує мова роману. Письменниця не зважає на мінливу літературну моду, бо розуміє, що справді нове народжується з тієї іскри, яка викрешується , коли ти бачиш по-новому звичні й усталені речі. І тому мовний колорит роману надзвичайно насичений, глибокий, багатошаровий, що часом нагадує прозорі фарби акварелі, часом, картину, писану маслом, часом, чорно-білу графіку… Це поєднання кольорів є цілком природнім для Софії Майданської, здатної зберегти національні цінності і довести, що мода і традиція осучаснена – різні речі. Насолоджуємося: “…із безбарвної, заскнілої дороги, з обсотаних іржавим дротом руїн камінного муру, з нагромадженого каліччя мармурових лавочок та розбитих статуй, із запліснявілих каскадів, затягнутих каламутними більмами, все виразніше проступали сад і місто, дуже схожі на веселі, густо засипані дітлахами брейгелівські пейзажі…// Пасторальна ясність і спокій, і далекі сплески дзвонів нагадали про сталий, не скутий тайною сповіді стан певності неквапливого повернення з паші. Навіть дорогі заміські вілли нової забудови, що сусідили з богобоязливою архаїкою сільських садиб, щоб не порушити цієї молитовної тиші, вкритої густим вечірнім запахом молочарні, сором’язливо ховали свої екстравагантні шати за химерними ширмами орієнтальних палісадників».
Роман «Сподіваюся на Тебе» сприймається немовби на перетині тенденцій, смаків, естетичних цінностей. Достеменний світ завше мінливий і потребує уважного ставлення, уміння розрізняти справжнє від фальшивого, часто принадного, яскраво оздобленого. Дешева сенсаційність, ідеологічні спекуляції, епатаж, ненормативна лексика заполонили літературний простір, перетворили книгу на річ бездуховну – об’єкт тимчасової уваги читача. Однак виявляється, що й крізь суцільний галас можна-таки пробитися до свого читача, і для цього потрібно всього-навсього неголосне, але чисте та щире письмо. Давно підмічено, що в мистецтві головне – відсутність фальші. Філософсько-інтимний, притишений, несфальшований голос письменниці, як у краплі води, відбиває кращі традиційні риси західноєвропейської та української культури: інтелігентність, духовність, здатність виконувати свій святий обов’язок – ошляхетнювати людину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
