
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.22
21:49
Я не ота і не моя вина,
що пошта переплутала адреси.
Ти слав свої листи до поетеси,
але вона була вже не одна.
Хіба тобі хотілося обману?
Не випадає нам – рука в руці...
А пам’ятаєш місто на ріці,
що пошта переплутала адреси.
Ти слав свої листи до поетеси,
але вона була вже не одна.
Хіба тобі хотілося обману?
Не випадає нам – рука в руці...
А пам’ятаєш місто на ріці,
2023.03.22
21:46
Приснилося – отримала мій лист
моя... ота, яка його чекала
багато років тому... і не знала,
«письмо до запитань» – це на колись.
І як буває інде уві сні
від серця відлягає ця провина,
і відповідь її до мене лине
моя... ота, яка його чекала
багато років тому... і не знала,
«письмо до запитань» – це на колись.
І як буває інде уві сні
від серця відлягає ця провина,
і відповідь її до мене лине
2023.03.22
20:52
…І суть уся каліграфічна
Враз зачитався аж до шпорок…
Від я до я
уся космічна
А ще ті очі… а підбори…
Ніде внікого ні на милю
Тинок чомусь із перелазом…
Враз зачитався аж до шпорок…
Від я до я
уся космічна
А ще ті очі… а підбори…
Ніде внікого ні на милю
Тинок чомусь із перелазом…
2023.03.22
19:44
Коли в мовчанні губ твоїх
Підкреслене звучання тиші,
Злий погляд серце застеріг, -
Закреслить все, що я напишу.
Закреслить біль в звучанні рим,
Заплющить страх на чорну риску
І все розвіється, як дим,
І пустота підступить близько
Підкреслене звучання тиші,
Злий погляд серце застеріг, -
Закреслить все, що я напишу.
Закреслить біль в звучанні рим,
Заплющить страх на чорну риску
І все розвіється, як дим,
І пустота підступить близько
2023.03.22
17:38
Коли тебе торкнулася незримо
наднебна птаха - не жени її-
іще не заґратована у риму,
вона воркує на твоїм пері.
Але не варт - не налягай на плечі
поезії - вона прозора грань -
її розкрилля - слави не предтеча-
наднебна птаха - не жени її-
іще не заґратована у риму,
вона воркує на твоїм пері.
Але не варт - не налягай на плечі
поезії - вона прозора грань -
її розкрилля - слави не предтеча-
2023.03.22
17:34
І постились юдеї, і в шофар так завзято трубили, що скручений ріг барана ледь не вирівнявсь, а дощу все ще не було.
Пішли гурто до мудреця Хоні га-Меагеля й просили: «Помолись нарешті, щоб пішов дощ. Може, Всевишній послухається тебе і воздасть належне
2023.03.22
14:00
Скажи відверто, звідки ти взялась,
в яких світах ховалася допоки.
Зненацька зупинився мій пегас,
лише зачув твої легенькі кроки…
І знову ожило життя моє,
душа співає, всемогутній Боже!.
Я думаю про тебе, бо ти є…
в яких світах ховалася допоки.
Зненацька зупинився мій пегас,
лише зачув твої легенькі кроки…
І знову ожило життя моє,
душа співає, всемогутній Боже!.
Я думаю про тебе, бо ти є…
2023.03.22
11:33
Якби ти знала, хто ти є така!..
Твоя душа давно живе у мене.
Я – щастям переповнена ріка.
Ти – кров моя, що випинає вени.
Якби ти знала, хто ти є така!..
Як міг тебе не знати я раніш?!
Без тебе світ – розбурхана пустеля.
Твоя душа давно живе у мене.
Я – щастям переповнена ріка.
Ти – кров моя, що випинає вени.
Якби ти знала, хто ти є така!..
Як міг тебе не знати я раніш?!
Без тебе світ – розбурхана пустеля.
2023.03.22
11:16
Росія як історично послідовний ворог України.
Наступальними та штурмовими діями ворог намагався покращити тактичну ситуацію, але у ворога нічого не вийшло.
Також ворог намагається відновити втрачене положення, але знову промах.
Але Ворог лютує ві
2023.03.22
09:37
Як жаль, що я в безпам’ятті від вас,
Не випив час, щоб загубити пам'ять,
Що закрутив, дарма, в самотній вальс,
Забувши те, що спогади лукавлять;
Ведуть вони в безумство сновидінь,
Де сам на сам ведеш свої розмови,
А ти стоїш над ложем сну, мов тінь
Не випив час, щоб загубити пам'ять,
Що закрутив, дарма, в самотній вальс,
Забувши те, що спогади лукавлять;
Ведуть вони в безумство сновидінь,
Де сам на сам ведеш свої розмови,
А ти стоїш над ложем сну, мов тінь
2023.03.22
08:53
Світ такий різний, загадковий:
То з щебня гальку робить море –
вода без міцності ховає в собі міць,
а у пустелі грані пірамід шліфує вітер,
зовсім не навмисно, а граючись.
Буває не збагнеш: чи ціле, чи не ціле,
то три в одному, то один із трьох, –
То з щебня гальку робить море –
вода без міцності ховає в собі міць,
а у пустелі грані пірамід шліфує вітер,
зовсім не навмисно, а граючись.
Буває не збагнеш: чи ціле, чи не ціле,
то три в одному, то один із трьох, –
2023.03.22
05:24
Писати вірші треба лиш про секс!
Бо цей сюжет засмоктує відразу.
Нашіптує на вухо Ерос текст.
Та ще й в деталях. Не божок – зараза.
Її у ліжко укладав раз п’ять,
і так, і сяк, і впоперек канапи,
аж зуби вовкогризом цокотять,
Бо цей сюжет засмоктує відразу.
Нашіптує на вухо Ерос текст.
Та ще й в деталях. Не божок – зараза.
Її у ліжко укладав раз п’ять,
і так, і сяк, і впоперек канапи,
аж зуби вовкогризом цокотять,
2023.03.22
05:20
Ще вчора тиша невимовна
Була в порожньому садку,
А нині спів пташиний повнить
Бруньки в затишнім сповитку.
Нічного холоду поблажки
На гожі днини перемнож, –
І заспіває радо пташка,
І забрунькує сад також.
Була в порожньому садку,
А нині спів пташиний повнить
Бруньки в затишнім сповитку.
Нічного холоду поблажки
На гожі днини перемнож, –
І заспіває радо пташка,
І забрунькує сад також.
2023.03.21
22:47
ІЖиву щомиті, а коли існую,
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
то думаю... що де-не-де ще є
флюїди душ, які мене почують.
Невидиме оточення моє
поповнює аннали і досьє,
аж поки не почую алілуя.
Надії коригую щовесни,
аби не усихав критичний розум
2023.03.21
19:41
Бреде повз нас сумний, безкровний лицар,
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
Об землю б’ється отупілий меч,
Примарилось йому одне обличчя,
Подібне до примар його предтеч.
Ця Дама давня бранка менестрелів,
Трувер її оспівував красу,
Дарма, що більше за солодкі трелі,
Спізнати не довод
2023.03.21
19:02
фрагмент фіналу)
Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так, думці тій я вірний буду всюди –
Пізнав нарешті мудрості земні:
Що жити вільно будуть ті лиш люди,
Хто кожен день свій проведе в борні.
Життя в борні невпинній і суворій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.21
2023.03.06
2023.03.04
2023.03.01
2023.02.26
2023.02.25
2023.02.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
цикл до W (завершення)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
цикл до W (завершення)
W
(цикл віршів з присвятою)
7. W
(нарешті пряма присвята)
Не бувають дороги хибними,
Бо ведуть вони всі до цілі.
Об прозорий твій еквілібріум
Розбиваються птахи білі.
Увігнавшись у скло пальцями,
Учепившись в політ поглядом,
Долучитися намагаєшся,
Але ти вже занадто гордий.
Ти тепер вже занадто мертвий,
Ти для мене занадто істинний,
Засклянілий хлопчик упертий,
В монохромній гамі написаний.
Ти вже падав, і падав боляче –
Тож удруге не помилися!
Просто треба вмирати стоячи:
На щитах повертаються ниці!
Серед інших скляних виробів
Ти стечеш своїм смутком теплим.
Всі дороги ведуть до Риму-бо,
Всі дороги ведуть до пекла.
26.09.05
18:55
8. Теологія
Моя теологія – руки по лікоть криваві.
Це – анатомічне натхнення, це – вогнековтання.
Моя тебе-логія пристрасно розчленувала
Усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.
Моя тебе-логія – понаднатхненність, надмірність,
Проста обеззброєність – погляд лишився, як скальпель.
Прорізаність в тебе – єдина моя релігійність,
Як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.
Можливість переспіву, переосмислення плоті.
Забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.
Я мовою п’яного тіла питаюся : Хто ти,
Прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?
Істото із болю і світла, із сперми і меду,
Із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,
Я мушу тебе розтинати, любити. Це – credo.
Це невідворотність кінечності. Будьмо відверті
І не відвертаймось. Це – анатомічний театр,
Видовище латексу, сталі, отрути і крові.
Моя тебе-логія – телеологія* страти.
Моя тебе-логія – це апофатика** болю.
Це змога утвердити смерть як наступну сторінку,
Яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.
Коли ти ітимеш на небо (ти – Бог, а я – жінка),
Всі янголи пошепки в мене питатимуть: “Хто це?”
13:30
1.10.05
* - вчення, що стверджує про наявність
певної загальної причини у всіх явищах.
** - заперечувальне богослів’я;
окреслює сутність Бога через перерахування того,
чим Він не є.
9. Найостанніше (до W)
Збиваюсь із кроку, а час не сповільнює ходу.
Я – мертва, а кров усе рушить, пульсує у вухах.
Я недолітаю. Я не дотикаюся споду.
Я вічно під воду, під воду зсудомленим рухом.
Я вічно крізь тебе, повз тебе – додолу, до скону,
До крику, до тицяння в стіни безоко, насліпо.
А ти – тільки знак, розумієш? Ти ідол, ікона,
Зазначення напрямку, котрим прямують до світла.
І хто тебе знаком призначив? Сприйму, як належне,
Що я через кров, через плоть твою мушу вгризатись
У життєпротяжність, у тривкість, у буттєбезмежність.
У мене всередині – простором засклені ґрати.
У мене всередині – бджоли, пухнасті і теплі:
Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт.
У мене всередині – сповнене відчаєм пекло,
В якому безрото кричать недоношені весни.
У мене всередині – німо закляклі пустоти.
Відсутність тебе – як належність інакшому світу,
Відсутність тебе – як останній наляканий спротив,
Коли розумієш: все скінчено, можна летіти.
19:02
6.10.05
10.PS?
Слово “любов” на вустах, наче бруд, наче виразка.
Я не вмію любити. Я вірю, що вмію щось більше.
Так сидиш попід небом і палиш, і хочеться вирости
Або просто нараз перекинутись в дещо світліше.
І пливуть поза мною автобуси, люди і янголи.
Ти мене навертаєш в свою обезбожену віру.
Я сиджу, але я ж і танцюю шизоїдне танго
З камуфльованим Богом так дивно подібним на звіра.
Вже діватись немає куди – дощ напнувся, завершився.
У пульсуючій капсулі замкнено, засклено місто.
В нас по спинах вже скачуть жорстокі Йоанові вершники,
Що прикінчать усіх, кого ми ще не встигли загризти.
Всім, кому ще підборами черепа не розтрощили,
Подарують маленький ковточок холодного раю.
В тебе запах чужої, нестримно звабливої сили,
І ця сила обіймів твоїх мені шию зламає.
І я матиму честь доживати у тебе в долонях,
Загорнувшися в тінь твоїх натяків, тлін твоїх дотиків,
В твоє тіло – солодке од смерті, жадане і сонне –
На горі із ужитих сьогодні вологих недопалків.
18:50
17.10.05
11. Апофеоз кінця
Тіла молодих монстрів
Маршрути чужих ліній
А жити таки просто
А справа таки в ліні
Для себе – себе мало
Для тебе – тебе вдосталь
Я знати таки мала б
Що тут нас усіх спростять
Над сплесками іс-терик
Над простором без-силля
Спокоєм мене встелять
Спокоєм мене змиють
Спокоєм заткнуть рота
Кричати сто літ німо
За це-ось мене, котик,
З хреста цього й не знімуть
Свої – не чужі – вади
Свої – не чужі – стріли
Мене – не тебе – зрадить
Твоє – не моє – тіло
Розбурханих крил надмір
Із краю мене зрушить
Коли розірве навпіл
Мою – не твою – душу
18:05
31.10.05
(цикл віршів з присвятою)
7. W
(нарешті пряма присвята)
Не бувають дороги хибними,
Бо ведуть вони всі до цілі.
Об прозорий твій еквілібріум
Розбиваються птахи білі.
Увігнавшись у скло пальцями,
Учепившись в політ поглядом,
Долучитися намагаєшся,
Але ти вже занадто гордий.
Ти тепер вже занадто мертвий,
Ти для мене занадто істинний,
Засклянілий хлопчик упертий,
В монохромній гамі написаний.
Ти вже падав, і падав боляче –
Тож удруге не помилися!
Просто треба вмирати стоячи:
На щитах повертаються ниці!
Серед інших скляних виробів
Ти стечеш своїм смутком теплим.
Всі дороги ведуть до Риму-бо,
Всі дороги ведуть до пекла.
26.09.05
18:55
8. Теологія
Моя теологія – руки по лікоть криваві.
Це – анатомічне натхнення, це – вогнековтання.
Моя тебе-логія пристрасно розчленувала
Усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.
Моя тебе-логія – понаднатхненність, надмірність,
Проста обеззброєність – погляд лишився, як скальпель.
Прорізаність в тебе – єдина моя релігійність,
Як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.
Можливість переспіву, переосмислення плоті.
Забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.
Я мовою п’яного тіла питаюся : Хто ти,
Прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?
Істото із болю і світла, із сперми і меду,
Із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,
Я мушу тебе розтинати, любити. Це – credo.
Це невідворотність кінечності. Будьмо відверті
І не відвертаймось. Це – анатомічний театр,
Видовище латексу, сталі, отрути і крові.
Моя тебе-логія – телеологія* страти.
Моя тебе-логія – це апофатика** болю.
Це змога утвердити смерть як наступну сторінку,
Яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.
Коли ти ітимеш на небо (ти – Бог, а я – жінка),
Всі янголи пошепки в мене питатимуть: “Хто це?”
13:30
1.10.05
* - вчення, що стверджує про наявність
певної загальної причини у всіх явищах.
** - заперечувальне богослів’я;
окреслює сутність Бога через перерахування того,
чим Він не є.
9. Найостанніше (до W)
Збиваюсь із кроку, а час не сповільнює ходу.
Я – мертва, а кров усе рушить, пульсує у вухах.
Я недолітаю. Я не дотикаюся споду.
Я вічно під воду, під воду зсудомленим рухом.
Я вічно крізь тебе, повз тебе – додолу, до скону,
До крику, до тицяння в стіни безоко, насліпо.
А ти – тільки знак, розумієш? Ти ідол, ікона,
Зазначення напрямку, котрим прямують до світла.
І хто тебе знаком призначив? Сприйму, як належне,
Що я через кров, через плоть твою мушу вгризатись
У життєпротяжність, у тривкість, у буттєбезмежність.
У мене всередині – простором засклені ґрати.
У мене всередині – бджоли, пухнасті і теплі:
Медують, із болю і солі витворюють Всесвіт.
У мене всередині – сповнене відчаєм пекло,
В якому безрото кричать недоношені весни.
У мене всередині – німо закляклі пустоти.
Відсутність тебе – як належність інакшому світу,
Відсутність тебе – як останній наляканий спротив,
Коли розумієш: все скінчено, можна летіти.
19:02
6.10.05
10.PS?
Слово “любов” на вустах, наче бруд, наче виразка.
Я не вмію любити. Я вірю, що вмію щось більше.
Так сидиш попід небом і палиш, і хочеться вирости
Або просто нараз перекинутись в дещо світліше.
І пливуть поза мною автобуси, люди і янголи.
Ти мене навертаєш в свою обезбожену віру.
Я сиджу, але я ж і танцюю шизоїдне танго
З камуфльованим Богом так дивно подібним на звіра.
Вже діватись немає куди – дощ напнувся, завершився.
У пульсуючій капсулі замкнено, засклено місто.
В нас по спинах вже скачуть жорстокі Йоанові вершники,
Що прикінчать усіх, кого ми ще не встигли загризти.
Всім, кому ще підборами черепа не розтрощили,
Подарують маленький ковточок холодного раю.
В тебе запах чужої, нестримно звабливої сили,
І ця сила обіймів твоїх мені шию зламає.
І я матиму честь доживати у тебе в долонях,
Загорнувшися в тінь твоїх натяків, тлін твоїх дотиків,
В твоє тіло – солодке од смерті, жадане і сонне –
На горі із ужитих сьогодні вологих недопалків.
18:50
17.10.05
11. Апофеоз кінця
Тіла молодих монстрів
Маршрути чужих ліній
А жити таки просто
А справа таки в ліні
Для себе – себе мало
Для тебе – тебе вдосталь
Я знати таки мала б
Що тут нас усіх спростять
Над сплесками іс-терик
Над простором без-силля
Спокоєм мене встелять
Спокоєм мене змиють
Спокоєм заткнуть рота
Кричати сто літ німо
За це-ось мене, котик,
З хреста цього й не знімуть
Свої – не чужі – вади
Свої – не чужі – стріли
Мене – не тебе – зрадить
Твоє – не моє – тіло
Розбурханих крил надмір
Із краю мене зрушить
Коли розірве навпіл
Мою – не твою – душу
18:05
31.10.05
Найвища оцінка | Володимир Вакуленко | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Володимир Ляшкевич | 5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію