Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
2026.06.11
07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить.
Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов
2026.06.11
06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
2026.06.11
05:55
Лисуватий, крутолобий,
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.
2026.06.10
23:58
Нумо в коло йдіть до нас,
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…
Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі
2026.06.10
21:26
Стільки причин в юдеїв для печалі.
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве
2026.06.10
19:47
Поки ворог протягує лапи,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.
***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,
2026.06.10
19:19
Час квітучих чилійських суниць
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки
2026.06.10
19:10
Господи, ти ж говорив, що все забудеться,
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча
2026.06.10
18:21
Напевно, що ти не така, як усі,
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не
2026.06.10
17:20
Вся голова - у творчому процесі!
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.
Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.
Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,
2026.06.10
13:35
Хтось уривається в буття
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.
Хтось уривається у сон,
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.
Хтось уривається у сон,
2026.06.10
06:20
Мляво позначається на ранок
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.
2026.06.09
19:11
Запорошило всі мости,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.
Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,
2026.06.09
13:34
Михайло Свєтлов (1903-1964; народився й провів молодість в Україні)
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.
Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,
2026.06.09
11:33
Надміру сяють кігті ніг,
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Назар Федорак (1974) /
Вірші
/
Переклади. Дж. Р. Р. Толкін
Дж.Р.Р.Толкін. Із роману «Володар Перстенів»
***
Три персні для ельфів – для їх королів,
Сім – гордим гномам з камінних палат,
Ще Дев’ять – людям смертних родів,
Один – Повелителю тьми, де імла
В Мордорі та морок і тінь на землі.
Один з них керує, Один – всіх знайде,
Один їх збере й у пітьмі всіх зведе
В Мордорі, де морок і тінь на землі.
***
Не золото – все, що сяє,
Не всі, хто блукає, – блуднí;
Старе та тривке – не зникає,
Глибокі коріння – міцні.
Із жарин вогонь розгориться,
І світло із тіні сяйне;
Відновиться тріснута криця,
Ізгой знов корону вдягне.
***
Книга 1. Розділ 9. Під вивіскою «Брикливий поні»
Весела і стара корчма
під пагорбом стоїть,
Там темні варяться пива,
І навіть Місяць раз – дива! –
забрів там посидіть.
У конюха є п’яний кіт,
на скрипці грає він;
Угору-вниз смичок пливе,
То запищить, то зареве,
то задзвенить, як дзвін.
Господар має цуценя,
що ловить кожен жарт;
Як тільки зажартує гість,
Не п’є той песик і не їсть –
регоче так, що ґвалт.
Корова ще рогата є,
велична, мов княжна;
Та тільки музику і спів
Зачує десь – трясецься хлів,
вигоцкує вона.
А ось тарелів срібних ряд
і срібних ложок стрій!
Окрема ж пара – для неділь,
Її шкребе ціла артіль
в суботу так, як стій.
І Місяць пиво пив до дна,
і кіт нявчав-нявчав;
Тарілка з ложкою – в танок,
Корова скоком у садок,
а пес свій хвіст впіймав.
Замовив Місяць гальбу ще
і покотивсь під стіл;
І там дрімав, і пиво снив,
Аж поки день не наступив
із сонцем на хвості.
Конюх тоді сказав коту:
«Там Місяця скакун
Гризе вудила та ірже,
Але гоподар спить – і вже,
а сонце – як кавун!»
Тоді хапає скрипку кіт,
і шкварить джиґу він;
Смичок реве, пищить, кричить,
Господар Місяць термосить:
«Вже ранок біля стін!»
І покотили пиячка
горою до небес,
Позаду кінь його чвалав,
Корова гордо-пишно йшла,
тарілка, ложка й пес.
Все швидше, швидше скрипа гра,
і песик скавулить,
Корова й кінь – на головах,
Гасають гості по ліжках,
танцюють, аж курить.
Аж раптом тріснула струна!
корова – стриб і скік,
Зареготало цуценя,
Тарілка вибігла, й півдня
Всі чули ложки крик.
Нарешті Місяць в небесах,
але і сонце там.
Під звуки танцю й скрипки гри
На всіх них дивиться згори,
не вірячи очам.
Книга 1. Розділ 11. Меч у пітьмі
Ґіл-ґалад ельфів був король.
Сумний у нього ореол:
останній він, чия земля
від Моря аж до Гір цвіла.
Мав довгий меч, мав гострий спис,
його шолом крізь ніч світивсь;
всі зорі в небі, золоті,
відбились у його щиті.
Та він відплив кудись давно
і де тепер – кому дано
те знать? Зайшла його зоря,
де над Мордором тінь ширя.
Книга 2. Розділ 4. Подорож у пітьмі
Був юний світ і зелень гір,
І Місяць чистий, як папір,
Струмок без назви біг між скал –
Тоді лиш Дарін тут блукав,
Прокинувшись; він називав
Долини й гори; куштував
Незайманих джерел кришталь,
Над Озером Дзеркальним став
І бачив в ньому, як зірки
Сплелись в корону навіки.
Високі гори, дивний світ
Перед падінням Давніх Літ –
Час незабутніх королів.
О Нарґотронд і Гондолін!
Що відпливли вже за Моря –
Чудова Даріна Пора.
Він посідав різьблений трон
У залі з безліччю колон:
Зі срібла – діл, зі злота – дах,
І руни влади на дверях.
Як сонце, місяць і зірки,
Світили ясно в ті віки –
В той час без горя і жалю –
Сяйливі лампи з кришталю.
Там молот по залізу бив,
Тесак тесав, різець різьбив,
кували лезо й рукоять,
Копали шахти, клали гать.
І на кольчуги йшли метал,
Берил, і перли, і опал;
Щити і лати, меч і спис
Горою там росли увись.
Народ невтомний Дарін мав,
Він під горою грав, співав,
Під арфу менестрель тужив,
А з-за воріт сурмач сурмив.
Миршаві гори, сірий світ,
Ковальський горн – як зимний лід.
Не чути арфи, молот стих:
Загинув, Даріне, і ти...
Його могила – тінь і сум
У Морії, де Казад-дум.
Та світить зірка не одна
В Дзеркальнім Озері із дна:
Його корона там лежить,
Допоки Дарін все ще спить.
Книга 2. Розділ 6. Лотлорієн
Жила давним-давно колись,
Як зірка серед дня,
Ельфійська діва. Сонця блиск
Було її вбрання.
Зоря цвіла на голові,
Й волосся те було,
Мов сонце поміж верховіть,
Що в Лорієн прийшло.
Тих довгих кіс і білих рук
Була краса ясна;
Не йшла – пливла – як вітру звук,
Як липи лист вона.
На водоспаді Німродель,
Де чистих вод свіжінь,
Чий голосок дзюрчав щодень,
Як срібла передзвін?
І де ж тепер вона? Хто зна:
Під сонцем чи в тіні,
В минуле канула весна
Й осінні її дні.
Чекав ельфійский корабель
Під прихистком гори
На юну діву Німродель,
Та звіялись вітри.
В Північних землях уночі,
І море заревло,
І судно узяли смерчі
На навісне крило...
Коли світанок засірів,
То не було землі
Посеред хвиль і між вітрів, --
Лиш сум на кораблі.
Даремно в даль вдивлявсь Амрот –
Прокляв він корабель,
Що був його й відносив от
Його від Німродель.
Він ельфів був король тоді –
Дерев, ущель здавен, --
Коли ще цвів і молодів
Прекрасний Лорієн.
У море раптом він стрибнув,
Рішуче, мов стріла,
І в сірі води він пірнув
І хвиля розійшлась
Волосся вітер розвівав,
Пінився водний шлях;
Прекрасний лебідь відпливав –
Так бачилось здаля.
Та вісті з Заходу не йдуть
На смутний Берег Цей:
Ніде про Амрота не чуть
Між ельфів і людей.
Книга 3. Розділ 6. Король Золотого Палацу
Де зараз кінь, і де вершник? Де зараз ріг, що сурмив тут?
Де зараз шолом, кольчуга, волос, вітром умитий?
Руки на арфових струнах, і багаття червоні?
Де та весна, урожаї, де пшеничні гони?
Проминуло все, наче злива, ніби вітер у лузі;
На Захід за пагорби дні, мов тіні, відчалили в тузі.
Хто затримає дим цих лісів згорідих
Чи поверне ті роик, що за Море сплили?
***
У Двіморден, у Лорієн
Не запливав людський човен,
Не для людських очей горить
Тамтешнє світло кожну мить.
Ґаладріель! Ґаладріель!
П’янка вода твоїх джерел;
Зоря в руці твоїй ясна;
О найчистіша сторона,
Прекрасна дотепер здавен!
Книга 4. Розділ 3. Чорну браму зачинено
Сірий, як миша,
Велій, як хижа,
Ніс, як змія,
Трясу землю я;
Коли йду по траві,
Усі ледь живі.
Мій рот – як сурма,
Жах Південь пройма.
Літа, весни й зими
Фаю ушима,
Все лажу та лажу,
На землю не ляжу,
Хай навіть вмирать.
Бо я оліфант –
Більший за всіх,
Старший за сміх.
Як хто мя спіткає –
То запамятає,
Кому ж не судьба,
Тим я – ворожба;
А все ж оліфантом я є,
Брехать – не моє.
2006
Переклад віршів Назара Федорака
Подано за виданням Дж. Р. Руел Толкін Володар Перстенів. - Львів Астролябія, 2006.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дж.Р.Р.Толкін. Із роману «Володар Перстенів»
***Три персні для ельфів – для їх королів,
Сім – гордим гномам з камінних палат,
Ще Дев’ять – людям смертних родів,
Один – Повелителю тьми, де імла
В Мордорі та морок і тінь на землі.
Один з них керує, Один – всіх знайде,
Один їх збере й у пітьмі всіх зведе
В Мордорі, де морок і тінь на землі.
***
Не золото – все, що сяє,
Не всі, хто блукає, – блуднí;
Старе та тривке – не зникає,
Глибокі коріння – міцні.
Із жарин вогонь розгориться,
І світло із тіні сяйне;
Відновиться тріснута криця,
Ізгой знов корону вдягне.
***
Книга 1. Розділ 9. Під вивіскою «Брикливий поні»
Весела і стара корчма
під пагорбом стоїть,
Там темні варяться пива,
І навіть Місяць раз – дива! –
забрів там посидіть.
У конюха є п’яний кіт,
на скрипці грає він;
Угору-вниз смичок пливе,
То запищить, то зареве,
то задзвенить, як дзвін.
Господар має цуценя,
що ловить кожен жарт;
Як тільки зажартує гість,
Не п’є той песик і не їсть –
регоче так, що ґвалт.
Корова ще рогата є,
велична, мов княжна;
Та тільки музику і спів
Зачує десь – трясецься хлів,
вигоцкує вона.
А ось тарелів срібних ряд
і срібних ложок стрій!
Окрема ж пара – для неділь,
Її шкребе ціла артіль
в суботу так, як стій.
І Місяць пиво пив до дна,
і кіт нявчав-нявчав;
Тарілка з ложкою – в танок,
Корова скоком у садок,
а пес свій хвіст впіймав.
Замовив Місяць гальбу ще
і покотивсь під стіл;
І там дрімав, і пиво снив,
Аж поки день не наступив
із сонцем на хвості.
Конюх тоді сказав коту:
«Там Місяця скакун
Гризе вудила та ірже,
Але гоподар спить – і вже,
а сонце – як кавун!»
Тоді хапає скрипку кіт,
і шкварить джиґу він;
Смичок реве, пищить, кричить,
Господар Місяць термосить:
«Вже ранок біля стін!»
І покотили пиячка
горою до небес,
Позаду кінь його чвалав,
Корова гордо-пишно йшла,
тарілка, ложка й пес.
Все швидше, швидше скрипа гра,
і песик скавулить,
Корова й кінь – на головах,
Гасають гості по ліжках,
танцюють, аж курить.
Аж раптом тріснула струна!
корова – стриб і скік,
Зареготало цуценя,
Тарілка вибігла, й півдня
Всі чули ложки крик.
Нарешті Місяць в небесах,
але і сонце там.
Під звуки танцю й скрипки гри
На всіх них дивиться згори,
не вірячи очам.
Книга 1. Розділ 11. Меч у пітьмі
Ґіл-ґалад ельфів був король.
Сумний у нього ореол:
останній він, чия земля
від Моря аж до Гір цвіла.
Мав довгий меч, мав гострий спис,
його шолом крізь ніч світивсь;
всі зорі в небі, золоті,
відбились у його щиті.
Та він відплив кудись давно
і де тепер – кому дано
те знать? Зайшла його зоря,
де над Мордором тінь ширя.
Книга 2. Розділ 4. Подорож у пітьмі
Був юний світ і зелень гір,
І Місяць чистий, як папір,
Струмок без назви біг між скал –
Тоді лиш Дарін тут блукав,
Прокинувшись; він називав
Долини й гори; куштував
Незайманих джерел кришталь,
Над Озером Дзеркальним став
І бачив в ньому, як зірки
Сплелись в корону навіки.
Високі гори, дивний світ
Перед падінням Давніх Літ –
Час незабутніх королів.
О Нарґотронд і Гондолін!
Що відпливли вже за Моря –
Чудова Даріна Пора.
Він посідав різьблений трон
У залі з безліччю колон:
Зі срібла – діл, зі злота – дах,
І руни влади на дверях.
Як сонце, місяць і зірки,
Світили ясно в ті віки –
В той час без горя і жалю –
Сяйливі лампи з кришталю.
Там молот по залізу бив,
Тесак тесав, різець різьбив,
кували лезо й рукоять,
Копали шахти, клали гать.
І на кольчуги йшли метал,
Берил, і перли, і опал;
Щити і лати, меч і спис
Горою там росли увись.
Народ невтомний Дарін мав,
Він під горою грав, співав,
Під арфу менестрель тужив,
А з-за воріт сурмач сурмив.
Миршаві гори, сірий світ,
Ковальський горн – як зимний лід.
Не чути арфи, молот стих:
Загинув, Даріне, і ти...
Його могила – тінь і сум
У Морії, де Казад-дум.
Та світить зірка не одна
В Дзеркальнім Озері із дна:
Його корона там лежить,
Допоки Дарін все ще спить.
Книга 2. Розділ 6. Лотлорієн
Жила давним-давно колись,
Як зірка серед дня,
Ельфійська діва. Сонця блиск
Було її вбрання.
Зоря цвіла на голові,
Й волосся те було,
Мов сонце поміж верховіть,
Що в Лорієн прийшло.
Тих довгих кіс і білих рук
Була краса ясна;
Не йшла – пливла – як вітру звук,
Як липи лист вона.
На водоспаді Німродель,
Де чистих вод свіжінь,
Чий голосок дзюрчав щодень,
Як срібла передзвін?
І де ж тепер вона? Хто зна:
Під сонцем чи в тіні,
В минуле канула весна
Й осінні її дні.
Чекав ельфійский корабель
Під прихистком гори
На юну діву Німродель,
Та звіялись вітри.
В Північних землях уночі,
І море заревло,
І судно узяли смерчі
На навісне крило...
Коли світанок засірів,
То не було землі
Посеред хвиль і між вітрів, --
Лиш сум на кораблі.
Даремно в даль вдивлявсь Амрот –
Прокляв він корабель,
Що був його й відносив от
Його від Німродель.
Він ельфів був король тоді –
Дерев, ущель здавен, --
Коли ще цвів і молодів
Прекрасний Лорієн.
У море раптом він стрибнув,
Рішуче, мов стріла,
І в сірі води він пірнув
І хвиля розійшлась
Волосся вітер розвівав,
Пінився водний шлях;
Прекрасний лебідь відпливав –
Так бачилось здаля.
Та вісті з Заходу не йдуть
На смутний Берег Цей:
Ніде про Амрота не чуть
Між ельфів і людей.
Книга 3. Розділ 6. Король Золотого Палацу
Де зараз кінь, і де вершник? Де зараз ріг, що сурмив тут?
Де зараз шолом, кольчуга, волос, вітром умитий?
Руки на арфових струнах, і багаття червоні?
Де та весна, урожаї, де пшеничні гони?
Проминуло все, наче злива, ніби вітер у лузі;
На Захід за пагорби дні, мов тіні, відчалили в тузі.
Хто затримає дим цих лісів згорідих
Чи поверне ті роик, що за Море сплили?
***
У Двіморден, у Лорієн
Не запливав людський човен,
Не для людських очей горить
Тамтешнє світло кожну мить.
Ґаладріель! Ґаладріель!
П’янка вода твоїх джерел;
Зоря в руці твоїй ясна;
О найчистіша сторона,
Прекрасна дотепер здавен!
Книга 4. Розділ 3. Чорну браму зачинено
Сірий, як миша,
Велій, як хижа,
Ніс, як змія,
Трясу землю я;
Коли йду по траві,
Усі ледь живі.
Мій рот – як сурма,
Жах Південь пройма.
Літа, весни й зими
Фаю ушима,
Все лажу та лажу,
На землю не ляжу,
Хай навіть вмирать.
Бо я оліфант –
Більший за всіх,
Старший за сміх.
Як хто мя спіткає –
То запамятає,
Кому ж не судьба,
Тим я – ворожба;
А все ж оліфантом я є,
Брехать – не моє.
2006
Переклад віршів Назара Федорака
Подано за виданням Дж. Р. Руел Толкін Володар Перстенів. - Львів Астролябія, 2006.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
