Цей хлопчик так боїться привидів.
Але він хоче сказати їм це в обличчя.

Він відчиняє шафу - пильно і сторожко вдивляється всередину. Там темно, там пахне старою вовною, там немає ані скелетів, ані мерців, ані рогатого дідька, ані хоча б хирлявої жалюгідної примари. Там пам'ять, там у кишенях зібгані папірці з номерами телефонів і адресами, монетки і льодяники, на одязі чиїсь запахи - настільки невиразні, що вже й не згадати, чиї. Шафа - пам'ять. Шафа тріщить, переповнена, напхана непотребом. Ти не навідаєшся за цими адресами, сухий листок під пальцями розкришиться на порох. Найбільше, що ти можеш, це пірнути обличчям в розкошлане місиво тканини і хутра, заплющити очі, постояти хвилину чи дві. Потім бракує повітря, потім час на поверхню.

Цей хлопчик відчиняє шафи одну за одною. Хвилею нудоти підступає до горла образа, досада - що ж це, як це ж так. Страх, що його не можна помацати, страшніший за будь-що. Страх, не видимий оку, не чутний вуху, ховається в шафі, сопе під ліжком, чимось темним зачіпає знадвору шибу. Хлопчик відчиняє шафи одну за одною - це сниться тобі, милий, прокинься, це сниться тобі - деякі з них порожні, деякі вивергають зі свого темного черева оберемки поношених лахів, деякі стрічають принизливою акуратністю стосиків чистої постільної білизни. Хлопчик відчиняє шафу за шафою, дерев'яні плечі тремпелів боляче луплять його, гачки для одягу впиваються у шкіру, намагаються заплутатися у волоссі - "не йди! не йди!" (це сниться тобі, будь ласка, будь ласка, прокинься, це сниться тобі) - дамські шуби спокусливо відгинають поли, припрошуючи зануритися в їхнє тепле нутро, чоловічі костюми підморгують темними лискучими ґудзиками (охохо, ахаха), шарфи зміїно шукають теплої шиї.

Цьому хлопчику гаряче, він засапався.
Страх жене його вперед, страх і злість, шафи знавісніло ляпають дверцятами, жадібно стуляють щелепи, намагаючися поцілити по спітнілих пальцях, пил набивається у ніздрі. Цей хлопчик страшенно боїться привидів, відчиняє шафи одну за одною. Прокинься, це сон, прокинься. Застібки-блискавки самі їздять угору-вниз, хижо сяють запонки на мертв'яцьких білих сорочках - прокинься! - протяг женеться за тобою - пам'ять женеться за тобою, якісь голоси, вони знову втручаються, що це за аркуш паперу, чиє це обличчя, вулиця така-то, 6, вузенький ліфт, обписаний чорними непристойностями, постіль пропахла цигарками, постіль зібгана прокинься це сон двері на балкон відчинено ранковий холод невдала перспектива прокинься похмілля обережно з-під зібганої ковдри третій день дощ чого тобі ще чого тобі мені майже так само боляче...

Не плач. Будь ласка, не плач.