ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Проза
Привиди з шафи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Привиди з шафи
Цей хлопчик так боїться привидів.
Але він хоче сказати їм це в обличчя.
Він відчиняє шафу - пильно і сторожко вдивляється всередину. Там темно, там пахне старою вовною, там немає ані скелетів, ані мерців, ані рогатого дідька, ані хоча б хирлявої жалюгідної примари. Там пам'ять, там у кишенях зібгані папірці з номерами телефонів і адресами, монетки і льодяники, на одязі чиїсь запахи - настільки невиразні, що вже й не згадати, чиї. Шафа - пам'ять. Шафа тріщить, переповнена, напхана непотребом. Ти не навідаєшся за цими адресами, сухий листок під пальцями розкришиться на порох. Найбільше, що ти можеш, це пірнути обличчям в розкошлане місиво тканини і хутра, заплющити очі, постояти хвилину чи дві. Потім бракує повітря, потім час на поверхню.
Цей хлопчик відчиняє шафи одну за одною. Хвилею нудоти підступає до горла образа, досада - що ж це, як це ж так. Страх, що його не можна помацати, страшніший за будь-що. Страх, не видимий оку, не чутний вуху, ховається в шафі, сопе під ліжком, чимось темним зачіпає знадвору шибу. Хлопчик відчиняє шафи одну за одною - це сниться тобі, милий, прокинься, це сниться тобі - деякі з них порожні, деякі вивергають зі свого темного черева оберемки поношених лахів, деякі стрічають принизливою акуратністю стосиків чистої постільної білизни. Хлопчик відчиняє шафу за шафою, дерев'яні плечі тремпелів боляче луплять його, гачки для одягу впиваються у шкіру, намагаються заплутатися у волоссі - "не йди! не йди!" (це сниться тобі, будь ласка, будь ласка, прокинься, це сниться тобі) - дамські шуби спокусливо відгинають поли, припрошуючи зануритися в їхнє тепле нутро, чоловічі костюми підморгують темними лискучими ґудзиками (охохо, ахаха), шарфи зміїно шукають теплої шиї.
Цьому хлопчику гаряче, він засапався.
Страх жене його вперед, страх і злість, шафи знавісніло ляпають дверцятами, жадібно стуляють щелепи, намагаючися поцілити по спітнілих пальцях, пил набивається у ніздрі. Цей хлопчик страшенно боїться привидів, відчиняє шафи одну за одною. Прокинься, це сон, прокинься. Застібки-блискавки самі їздять угору-вниз, хижо сяють запонки на мертв'яцьких білих сорочках - прокинься! - протяг женеться за тобою - пам'ять женеться за тобою, якісь голоси, вони знову втручаються, що це за аркуш паперу, чиє це обличчя, вулиця така-то, 6, вузенький ліфт, обписаний чорними непристойностями, постіль пропахла цигарками, постіль зібгана прокинься це сон двері на балкон відчинено ранковий холод невдала перспектива прокинься похмілля обережно з-під зібганої ковдри третій день дощ чого тобі ще чого тобі мені майже так само боляче...
Не плач. Будь ласка, не плач.
Але він хоче сказати їм це в обличчя.
Він відчиняє шафу - пильно і сторожко вдивляється всередину. Там темно, там пахне старою вовною, там немає ані скелетів, ані мерців, ані рогатого дідька, ані хоча б хирлявої жалюгідної примари. Там пам'ять, там у кишенях зібгані папірці з номерами телефонів і адресами, монетки і льодяники, на одязі чиїсь запахи - настільки невиразні, що вже й не згадати, чиї. Шафа - пам'ять. Шафа тріщить, переповнена, напхана непотребом. Ти не навідаєшся за цими адресами, сухий листок під пальцями розкришиться на порох. Найбільше, що ти можеш, це пірнути обличчям в розкошлане місиво тканини і хутра, заплющити очі, постояти хвилину чи дві. Потім бракує повітря, потім час на поверхню.
Цей хлопчик відчиняє шафи одну за одною. Хвилею нудоти підступає до горла образа, досада - що ж це, як це ж так. Страх, що його не можна помацати, страшніший за будь-що. Страх, не видимий оку, не чутний вуху, ховається в шафі, сопе під ліжком, чимось темним зачіпає знадвору шибу. Хлопчик відчиняє шафи одну за одною - це сниться тобі, милий, прокинься, це сниться тобі - деякі з них порожні, деякі вивергають зі свого темного черева оберемки поношених лахів, деякі стрічають принизливою акуратністю стосиків чистої постільної білизни. Хлопчик відчиняє шафу за шафою, дерев'яні плечі тремпелів боляче луплять його, гачки для одягу впиваються у шкіру, намагаються заплутатися у волоссі - "не йди! не йди!" (це сниться тобі, будь ласка, будь ласка, прокинься, це сниться тобі) - дамські шуби спокусливо відгинають поли, припрошуючи зануритися в їхнє тепле нутро, чоловічі костюми підморгують темними лискучими ґудзиками (охохо, ахаха), шарфи зміїно шукають теплої шиї.
Цьому хлопчику гаряче, він засапався.
Страх жене його вперед, страх і злість, шафи знавісніло ляпають дверцятами, жадібно стуляють щелепи, намагаючися поцілити по спітнілих пальцях, пил набивається у ніздрі. Цей хлопчик страшенно боїться привидів, відчиняє шафи одну за одною. Прокинься, це сон, прокинься. Застібки-блискавки самі їздять угору-вниз, хижо сяють запонки на мертв'яцьких білих сорочках - прокинься! - протяг женеться за тобою - пам'ять женеться за тобою, якісь голоси, вони знову втручаються, що це за аркуш паперу, чиє це обличчя, вулиця така-то, 6, вузенький ліфт, обписаний чорними непристойностями, постіль пропахла цигарками, постіль зібгана прокинься це сон двері на балкон відчинено ранковий холод невдала перспектива прокинься похмілля обережно з-під зібганої ковдри третій день дощ чого тобі ще чого тобі мені майже так само боляче...
Не плач. Будь ласка, не плач.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію