ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Шувалова (1986) / Вірші

 Ефеби (цикл)
ефеби

до якої ж, мій хлопчику, міг дорости б ти зради,
як цариці підстаркуваті втрачали глузд би!
але ти сам зробив свій вибір, солодкий лузере:
хто не зводить із неба віч, того небо вкраде,
і усім ризикує шаленець, що жодної вади
у собі не вбачав – і дзеркала здіймав на глузи.

до якого ж ти пекла спуститися б міг, безбатченку,
і яких евридік звідти вивести, сонних, п’яних
світлом жовтого дня… але ти не схотів, тиране.
як би ніжно тебе увінчали їх пещені пальчики
асфоделями. нині ж, mon chere, ти нащадкам у спадщину
залишаєш хіба що сузір’я чи, може, гекзаметр.

на камеях, офортах, на глині вологій і просто
на піску виростають манірні розніжені постаті
як отруйні рослини із повної крові землі
ці солодкі вуста посміхаються тіло припрошує
розірватись і вмерти. я знаю, це дорого коштує
та обіцяні пошепки блага також немалі

вчись брехати, як брешуть ці профі, ці різьблені профілі
тінь струнка вислизає із пальців і з-під простирадел
тінь танцює на кінчику голки, ось-ось вона впаде
в шестистопний тартар. їх - тендітних, як квіти засохлі
опусти в свою пам’ять (спи раб мій спи маг мій спи бог мій)
нездійсненність – це пекло, яке нас ніколи не зрадить.

осяйних колісниць недолугі манірні візничі
тонкостанні примари, закохані в себе панічно,
тавромахи, що ременем крила бинтують до пліч,
розчиняються в часі – і я вже не бачу облич,
це ефеби відходять у міф: там, де замість обличчя,
проростає назовні нічим вже не стримана ніч


фаетон

хлопчик солодкий солоний солодкий солоний
мойри лукаві ласкаві безжалісні хитрі
виснеш ти падаєш виснеш ти мій фаетоне
межи списами трави й гостряками повітря

чадо гірке золоте тонкостанне свавільне
вгору в безодню угору в безодню танцює
панцирний жук колісниці пірнає повільно
й вільно злітає – стріла непідвладна стрільцю. о,

гнівна деметро, не рви своє пишне волосся
повне пожухлої мертвої арніки пижми
падає хлопчик нащадок світила що досі
жодного разу не збочило рух колобіжний

падає хлопчик і висне і падає. тісно
тілу між посвистом вітру і полиском листя
хлопчик скляніє він трісне скляніє він трісне
хлопчик він практик він містик він практик він містик

луком напнувши дзвінкі сухожилля прорісши
омахом полум’я в темне склепіння зірвавши
зв’язки ти з рук випускаєш затиснуті віжки
пучки востаннє цілують розбещену замшу

тіло засмагле рвонеться розпружиться стане
зіркою пам’яттю зіркою кришиться тоне
тоншає вищає іншає міниться тане
вибухнеш згаснеш ти вибухнеш мій фаетоне


орфей І

царство тіней, воно значно ближче ніж ти міг подумати
у тумані рибинами ковзають чорні гондоли
в них загорнуті в шовк і мережива гумберти-гумберти
тонкоруких лоліт покривають під танго п’яццоли

де жона твоя? тінь серед тіней і маска між масками
під спідницею ночі усі ми однаково грішні
над туманами міст зауваж перейти і не впасти
ще ніхто не спромігся. – то може б і ти це облишив?

білогубий поете співцю сам ось-ось зефемернієш
ця бруківка ковтне твої кроки відлуння не висікши
де жона твоя, йолопе? чи не в портовій таверні
чи який випадковий матрос її сльози не висушив?

де жона твоя? місто зімкнулося колом, і все ж таки
ти ще мариш, ще ловиш губами молекули видихи
твоя дівчинка певно давно стала схожа на решту
маскарадних повій і принцес. чи ж тобі не огидно?

це край світу. ти чуєш? це наше приватне інферно.
найінтимніше пекло з можливих, де зрештою кожен
зберігає інкогніто. бардику, думаєш, зможеш

свою втрачену зрештою вивести з міста померлих
зняти з неї пропахлі розпустою шати химерні
і без зайвих вагань повернути до себе на ложе?


орфей ІІ

орфею, хлопчику із лірою,
орфею, чуєш знову кроки ти?
це тінь твоя крадеться звіром чи
це фавни ратицями цокають,

чи ліс, ворочаючи корені,
прямує слід у слід безшелесно,
чи хтось у міф ступа з історії
чи у канон з якоїсь єресі?

десь з-посеред людського місива
зовуть її прозорі пальці,
а дзеркала пускають бісики:
“орфею, йди, не обертайся”.

і ранок твій на тебе падає,
як орди золотої сарани,
як злива гостроперих радощів –
не обертайсь, орфею, царю мій.

хоч крила сонця ранять боляче,
іди, розмазуй піт по вилицях,
іди, іди, орфею, сонечко,
вона лишень тобі наснилася.


нарцис

нарцис собі сам наркотик сам собі вена
нарцис він і центр і відцентровий рух він
аби не украли цілунок із вуст припухлих
слід хлопчика в дзеркалі оберігати ревно

нарцис собі кат і він же водночас жертва
нарцис собі ментор нарцис свій слухняний учень
таких ефемерних слід нескінченно мучити
аж доки від ласк не впадуть на підлогу мертві

нарцис і стріла і лучник він стриж і стрижень
і тридцять три серпанки м’якої плоті
хопчик-негайно і хлопчик-лиши-на-потім

пастка із напнутих жил і порізів свіжих
туга стріпнулася плесом розбіглись брижі
сам себе пестить і сам собі чинить спротив

з’їсти очима поглядом випити вкрасти
випростати на піску розпростерти в листі
цього себе чи його золотої масті
сонячним променем випрямити на вістрі

нарцис зомліває – не знає хто сам хто інший
нарцис під собою, нарцис у собі і глибше

вивернутий назовні метелик болю
простромлений наче голкою сам собою


ікар

вріс головою в сонце
кидаєш тіні якір
монстри потонуть в мороці
падати буде м’яко

падати буде тепло
в глянцевий синій плющ у
море цей космос тетіс
рух що тебе розплющить

в плюшеві надра тріщин
в золото і меркурій
падати буде іншо
падати буде муляти

сіпатись поза торсом
і з-під лопаток рватися
пам’ять про м’якість воску
це рецидив пернатості

падати буде довго
й ніжно – в бісері поту
в амфору з білим горлом
в сни де немає потім

тіло зім’яте м’ятне
плями на пальцях плюскіт
крові у вухах м’ясо
сонця між губ молюсків

мито морському богу
хвилі покірний раб а
довгі засмаглі ноги
мідні цілують краби

спиною в піну лігши
тихше гойдайся тихше
впавши не плач летючий
море тебе приручить

солодко спи у сон твій
плинуть ліниві риби
кидаєш тіні ятір
монстри потонуть в понті
просто сповільнюй ритми
падати буде м’яко




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-05-20 15:49:21
Переглядів сторінки твору 3558
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.849 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.840 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.727
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2013.10.19 08:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-05-20 17:26:32 ]
розібрала на цитати. тепер сидітиму у фаетоні, доки він ще не згорів і не вибухнув, і читатиму знов і знов.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ретро Лю (Л.П./Л.П.) [ 2009-05-20 22:25:31 ]
Не мав часу вчитуватись, але досить багато цікавого, хоча є проблеми з "шипливими" рядками.
Деякі підвірші не є легко читати, хоча тематика знайома і зрозуміла - гекзаметрова :)
Щодо :"спи раб мій спи маг мій спи бог мій" - то це, я так розумію, клична форма іменника,так?
тоді - мій рабе, мій магу, мій боже - ні?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2009-05-21 10:40:45 ]
сам собі наркотик сам собі вена - розкішне визначення самодостатності