Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
2026.01.15
07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
Ода Західному Вітрові (переклад з Шеллі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ода Західному Вітрові (переклад з Шеллі)
1.
О Вітре дикий Західний, о ти,
Син осені, з чиїх тонких обіймів
Так прагне мертве листя утекти,
Як від мольфара духи, – лине вільним
Чумним жовтавим почтом. Ти дмухнеш –
Й розкрилене насіння на могильне
Зимове темне ложе покладеш.
Нехай спочине трупом – мертво, низько.
Аж доки в сонний край Весна прийде,
Сестра твоя, сипне барвисті іскри,
І засурмить над долом досхочу,
Й бруньок отарам знайде пасовиська.
О дикий дух (де хочу – там лечу),
Хранителю, руйнівнику, почуй!
2.
Ти, що зриваєш мертве листя хмар
Зі сплутаних гілок небес і моря,
Мчиш через височин сум’яття й шал
Всіх янголів грози: ген, на просторі,
Крізь здиблений і вільний твій політ,
Зринають розпростерті в непокорі
Менади дикі косми, аж в зеніт
Від горизонту невиразних ліній
Близького шторму пасма. Рік вже зблід,
Ти тужиш гірко – він вмирає. Тіні
Зімкнуть цю ніч могильну: хай течуть
Густі пари, ущільнюють склепіння,
З якого рине чорний вир дощу
І полум’я, і граду: о, почуй!
3.
Це ти збудив з солодких літніх снів
Блакитне Середземне, що дрімало
В потоків кільцях, в кришталі і склі,
Між островів у бухтах. Так недбало
У снах зміїлись тіні древніх веж,
Палаців, вкритих моху покривалом
І квітом дивовижним, – не знайдеш
І слів, щоб змалювати їх. Де шлях твій
Проліг, сама Атлантика, авжеж,
Розверзла темні урвища, й побляклі
Морські ліси, зодягнені в парчу
Важку вологу, затремтіли, вклякли,
Здаля зачувши звук твого плачу,
Й посивіли від страху. О, почуй!
4.
Коли б мене ти теж листком помчав,
Коли б мене підніс – із хмар найлегшу,
Чи хвилею нестримною здійняв,
В свободі тебе, втім, не перевершить,
То хоч би долучитися, о ти,
Нестримний! Я, дитям ще, думав спершу,
Що разом в небесах могли б ми йти,
Як рівні. Та якби ж малому знати,
Що не наздоженеш тебе, прудкий…
Я вже тоді б, як зараз, став благати:
Здійми мене, мов хмару, хвилю, лист!
Життя шипами тіло рве завзято!
Тягар годин так владно тягне вниз
Того, хто вільним був, як ти, колись.
5.
Я буду тобі лірою, як ліс,
Що з того, що, як він, я облітаю!
Якби ж то наші голоси злились,
Цей спів, що сум осінній навіває,
Солодшав би, лишаючись гірким.
Моїм стань духом, дикий Дух, благаю!
Свавільний, мною стань! Помчи думки
Сухі мої крізь світ, новий світанок
Пришвидшимо! Хай бризнуть ці рядки,
Як від багать незгасних жар багряний.
Серед людей хай йдуть мої пісні.
Для сонних нив нехай мій голос стане
Пророчим гласом! Вітре навісний!
Зима вже тут – чи ж довго до Весни?
О Вітре дикий Західний, о ти,
Син осені, з чиїх тонких обіймів
Так прагне мертве листя утекти,
Як від мольфара духи, – лине вільним
Чумним жовтавим почтом. Ти дмухнеш –
Й розкрилене насіння на могильне
Зимове темне ложе покладеш.
Нехай спочине трупом – мертво, низько.
Аж доки в сонний край Весна прийде,
Сестра твоя, сипне барвисті іскри,
І засурмить над долом досхочу,
Й бруньок отарам знайде пасовиська.
О дикий дух (де хочу – там лечу),
Хранителю, руйнівнику, почуй!
2.
Ти, що зриваєш мертве листя хмар
Зі сплутаних гілок небес і моря,
Мчиш через височин сум’яття й шал
Всіх янголів грози: ген, на просторі,
Крізь здиблений і вільний твій політ,
Зринають розпростерті в непокорі
Менади дикі косми, аж в зеніт
Від горизонту невиразних ліній
Близького шторму пасма. Рік вже зблід,
Ти тужиш гірко – він вмирає. Тіні
Зімкнуть цю ніч могильну: хай течуть
Густі пари, ущільнюють склепіння,
З якого рине чорний вир дощу
І полум’я, і граду: о, почуй!
3.
Це ти збудив з солодких літніх снів
Блакитне Середземне, що дрімало
В потоків кільцях, в кришталі і склі,
Між островів у бухтах. Так недбало
У снах зміїлись тіні древніх веж,
Палаців, вкритих моху покривалом
І квітом дивовижним, – не знайдеш
І слів, щоб змалювати їх. Де шлях твій
Проліг, сама Атлантика, авжеж,
Розверзла темні урвища, й побляклі
Морські ліси, зодягнені в парчу
Важку вологу, затремтіли, вклякли,
Здаля зачувши звук твого плачу,
Й посивіли від страху. О, почуй!
4.
Коли б мене ти теж листком помчав,
Коли б мене підніс – із хмар найлегшу,
Чи хвилею нестримною здійняв,
В свободі тебе, втім, не перевершить,
То хоч би долучитися, о ти,
Нестримний! Я, дитям ще, думав спершу,
Що разом в небесах могли б ми йти,
Як рівні. Та якби ж малому знати,
Що не наздоженеш тебе, прудкий…
Я вже тоді б, як зараз, став благати:
Здійми мене, мов хмару, хвилю, лист!
Життя шипами тіло рве завзято!
Тягар годин так владно тягне вниз
Того, хто вільним був, як ти, колись.
5.
Я буду тобі лірою, як ліс,
Що з того, що, як він, я облітаю!
Якби ж то наші голоси злились,
Цей спів, що сум осінній навіває,
Солодшав би, лишаючись гірким.
Моїм стань духом, дикий Дух, благаю!
Свавільний, мною стань! Помчи думки
Сухі мої крізь світ, новий світанок
Пришвидшимо! Хай бризнуть ці рядки,
Як від багать незгасних жар багряний.
Серед людей хай йдуть мої пісні.
Для сонних нив нехай мій голос стане
Пророчим гласом! Вітре навісний!
Зима вже тут – чи ж довго до Весни?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
