ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2025.12.17 00:04
Привіт! Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр

Борис Костиря
2025.12.16 17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.

Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,

Сергій Губерначук
2025.12.16 13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.

Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові

Юлія Щербатюк
2025.12.16 13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".

Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.

Юрко Бужанин
2025.12.16 12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,

Артур Курдіновський
2025.12.16 12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.

Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,

Олександр Сушко
2025.12.16 10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.

МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги

Тетяна Левицька
2025.12.16 09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.

Віктор Кучерук
2025.12.16 06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.

Володимир Бойко
2025.12.15 23:52
Недобре добро називати добром недобре. Кремлівські недомірки міряють світ своєю міркою. Ворожка ворогам ворожила вороже. Генії на гени не нарікають. Світило у світі недовго світило. Пан Баняк до банку поклав грошей банку. Одержимі своє о

Ярослав Чорногуз
2025.12.15 21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.

Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...

Тетяна Левицька
2025.12.15 20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.

За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть

Сергій СергійКо
2025.12.15 20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.

Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.

Борис Костиря
2025.12.15 19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.

У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,

Іван Потьомкін
2025.12.15 19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.

Кока Черкаський
2025.12.15 14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.

не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07

Гриць Янківська
2025.10.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Шувалова (1986) / Вірші

 Ода Західному Вітрові (переклад з Шеллі)
1.
О Вітре дикий Західний, о ти,
Син осені, з чиїх тонких обіймів
Так прагне мертве листя утекти,

Як від мольфара духи, – лине вільним
Чумним жовтавим почтом. Ти дмухнеш –
Й розкрилене насіння на могильне

Зимове темне ложе покладеш.
Нехай спочине трупом – мертво, низько.
Аж доки в сонний край Весна прийде,

Сестра твоя, сипне барвисті іскри,
І засурмить над долом досхочу,
Й бруньок отарам знайде пасовиська.

О дикий дух (де хочу – там лечу),
Хранителю, руйнівнику, почуй!

2.
Ти, що зриваєш мертве листя хмар
Зі сплутаних гілок небес і моря,
Мчиш через височин сум’яття й шал

Всіх янголів грози: ген, на просторі,
Крізь здиблений і вільний твій політ,
Зринають розпростерті в непокорі

Менади дикі косми, аж в зеніт
Від горизонту невиразних ліній
Близького шторму пасма. Рік вже зблід,

Ти тужиш гірко – він вмирає. Тіні
Зімкнуть цю ніч могильну: хай течуть
Густі пари, ущільнюють склепіння,

З якого рине чорний вир дощу
І полум’я, і граду: о, почуй!

3.
Це ти збудив з солодких літніх снів
Блакитне Середземне, що дрімало
В потоків кільцях, в кришталі і склі,

Між островів у бухтах. Так недбало
У снах зміїлись тіні древніх веж,
Палаців, вкритих моху покривалом

І квітом дивовижним, – не знайдеш
І слів, щоб змалювати їх. Де шлях твій
Проліг, сама Атлантика, авжеж,

Розверзла темні урвища, й побляклі
Морські ліси, зодягнені в парчу
Важку вологу, затремтіли, вклякли,

Здаля зачувши звук твого плачу,
Й посивіли від страху. О, почуй!

4.
Коли б мене ти теж листком помчав,
Коли б мене підніс – із хмар найлегшу,
Чи хвилею нестримною здійняв,

В свободі тебе, втім, не перевершить,
То хоч би долучитися, о ти,
Нестримний! Я, дитям ще, думав спершу,

Що разом в небесах могли б ми йти,
Як рівні. Та якби ж малому знати,
Що не наздоженеш тебе, прудкий…

Я вже тоді б, як зараз, став благати:
Здійми мене, мов хмару, хвилю, лист!
Життя шипами тіло рве завзято!

Тягар годин так владно тягне вниз
Того, хто вільним був, як ти, колись.

5.
Я буду тобі лірою, як ліс,
Що з того, що, як він, я облітаю!
Якби ж то наші голоси злились,

Цей спів, що сум осінній навіває,
Солодшав би, лишаючись гірким.
Моїм стань духом, дикий Дух, благаю!

Свавільний, мною стань! Помчи думки
Сухі мої крізь світ, новий світанок
Пришвидшимо! Хай бризнуть ці рядки,

Як від багать незгасних жар багряний.
Серед людей хай йдуть мої пісні.
Для сонних нив нехай мій голос стане

Пророчим гласом! Вітре навісний!
Зима вже тут – чи ж довго до Весни?




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-05-20 15:57:58
Переглядів сторінки твору 4687
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.849 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.840 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.663
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2013.10.19 08:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Шувалова (Л.П./М.К.) [ 2009-05-20 16:00:08 ]
I.

O Wild West Wind, thou breath of Autumn's being,
Thou, from whose unseen presence the leaves dead
Are driven, like ghosts from an enchanter fleeing,

Yellow, and black, and pale, and hectic red,
Pestilence-stricken multitudes: O thou,
Who chariotest to their dark wintry bed

The wingèd seeds, where they lie cold and low,
Each like a corpse within its grave, until
Thine azure sister of the spring shall blow

Her clarion o'er the dreaming earth, and fill
(Driving sweet buds like flocks to feed in air)
With living hues and odors plain and hill:

Wild Spirit, which art moving everywhere;
Destroyer and preserver; hear, oh, hear!

II.

Thou on whose stream, 'mid the steep sky's commotion,
Loose clouds like earth's decaying leaves are shed,
Shook from the tangled boughs of Heaven and Ocean,

Angels of rain and lightning: there are spread
On the blue surface of thine airy surge,
Like the bright hair uplifted from the head

Of some fierce Mænad, even from the dim verge
Of the horizon to the zenith's height,
The locks of the approaching storm. Thou dirge

Of the dying year, to which this closing night
Will be the dome of a vast sepulchre,
Vaulted with all thy congregated might

Of vapors, from whose solid atmosphere
Black rain, and fire, and hail, will burst: oh hear!

III.

Thou who didst waken from his summer dreams
The blue Mediterranean, where he lay,
Lulled by the coil of his crystalline streams,

Beside a pumice isle in Baiæ's bay,
And saw in sleep old palaces and towers
Quivering within the wave's intenser day,

All overgrown with azure moss and flowers
So sweet, the sense faints picturing them! Thou
For whose path the Atlantic's level powers

Cleave themselves into chasms, while far below
The sea-blooms and the oozy woods which wear
The sapless foliage of the ocean, know

Thy voice, and suddenly grow gray with fear,
And tremble and despoil themselves: oh, hear!

IV.

If I were a dead leaf thou mightest bear;
If I were a swift cloud to fly with thee;
A wave to pant beneath thy power, and share

The impulse of thy strength, only less free
Than thou, O uncontrollable! if even
I were as in my boyhood, and could be

The comrade of thy wanderings over heaven,
As then, when to outstrip thy skyey speed
Scarce seemed a vision; I would ne'er have striven

As thus with thee in prayer in my sore need.
Oh! lift me as a wave, a leaf, a cloud!
I fall upon the thorns of life! I bleed!

A heavy weight of hours has chained and bowed
One too like thee: tameless, and swift, and proud.

V.

Make me thy lyre, even as the forest is;
What if my leaves are falling like its own!
The tumult of thy mighty harmonies

Will take from both a deep, autumnal tone,
Sweet though in sadness. Be thou, Spirit fierce,
My spirit! Be thou me, impetuous one!

Drive my dead thoughts over the universe
Like withered leaves to quicken a new birth!
And, by the incantation of this verse,

Scatter, as from an extinguished hearth
Ashes and sparks, my words among mankind!
Be through my lips to unwakened earth

The trumpet of a prophecy! O Wind,
If Winter comes, can Spring be far behind?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2009-05-20 21:49:14 ]
Прошу сказати, чи відомі інші переклади цього твору іншими митцями ? ))