ПРОЩАННЯ МАКФЕРСОНА

Прощай, темнице короля;
Гірш пекла – буть у ній!
Макферсона жде вже петля
На шибениці тій.

Хор: Проворно так, моторно так
Долав він путь свою;
Насамкінець пустивсь в танець
Під шибеницею.

Що смерть мені – я на війні
Не раз її боров;
Тоді не вмер, то ж і тепер
Сміюсь над нею знов.

Хор:

Ослабте скрут, звільніть від пут,
Меча мого верніть –
Й хто ризикне здолать мене,
Загине сам в ту ж мить.

Хор:

Життєвий шлях мій весь в боях,
Та зраду як спинить?
Відчай борю, що скоро вмру –
Й ніхто не відомстить.

Хор:

Прощайте дні, такі ясні;
Не зріть мені вже й снів;
Ганьбу знайде, хто смерті жде,
Та вмерти не зумів!

Хор:

ПЛАЧ РАБА-НЕГРА

Був я в ріднім Сенегалі, вороги ж в незнані далі
Повезли аж до Вірджінії;
Рідний край, що наймиліш, вже не бачить мені більш,
Й ось тут мучусь, мучусь нині я;
Рідний край, що наймиліш, вже не бачить мені більш,
Й ось тут мучусь, мучусь нині я.

Край той в пам’яті спливає – снігу й зим там не буває,
Як в холодній цій Вірджінії;
Там струмки – їм втратиш лік, й буйство квітів увесь рік, –
Тут же мучусь, мучусь нині я;
Там струмки – їм втратиш лік, й буйство квітів увесь рік, –
Тут же мучусь, мучусь нині я.

Від знущань і рабства гніту за слізьми не бачу світу
У жорстокій цій Вірджінії;
Тих згадаю, з ким дружив – й краще б я уже не жив,
Бо тут мучусь, мучусь нині я;
Тих згадаю, з ким дружив – й краще б я уже не жив,
Бо тут мучусь, мучусь нині я.

ПЕРЕКЛАДАЧУ МАРЦІАЛА

О ти, кого Поезія боїться,
Кого уже і Проза сторониться,
Крик чуєш? То волає, вставши з гробу,
Сам Марціал: «Покій мій – Бракоробу!»

У ВІДПОВІДЬ НА ТВЕРДЖЕННЯ ПРО ТЕ,
ЩО В ПОГЛЯДІ ВІДОМОЇ ПЕРСОНИ,
ДОКТОРА Б., Є ЩОСЬ ФАЛЬШИВЕ

В те, що в очах цих лиш обман,
Щось віриться не вельми:
Вони говорять – й без оман, –
Що їх хазяїн – шельма.

СЛОВА ВДЯЧНОСТІ В КІРКУДБРАЙТІ

В одних є в бодні – та не голодні;
Ті ж їсти згодні – та пусто в бодні.
В нас є і в бодні, й самі голодні –
Й хвалу шлем Богу за це сьогодні.

ЕПІТАФІЯ ШКІЛЬНОМУ ВЧИТЕЛЮ

Лежить тут Віллі Міч. Повірте,
Він в пеклі вже, хоч в рай хотів.
Вчить бісенят йому довірте,–
З них справжніх зробить він чортів.

ЕПІТАФІЯ ТВЕРДОЛОБОМУ БОЯГУЗУ

Землею серце притрусіть:
Боявсь він так всього,–
Але фортецю спорудіть
Над черепом його.

НА ПОГАНІ ДОРОГИ

Діставсь нарешті,– слава богу!–
Крізь бездоріжжя і багнюку.
На жаль, як добру мать дорогу,
Люд не освоїв ще науку.

І хоч не сильний я в Писанні,
Згадаймо з Біблії страхи:
З гріхів пекельних не останній –
Недбальство про свої шляхи.