ПІСНЯ, СКЛАДЕНА В СЕРПНІ

Пейзаж цей весь і постріл десь –
Це вже пора осіння:
Куріпки зліт серед боліт,
І вересу цвітіння,
Й гладь золота там, де жита,
На радість селянину;
В млі осяйній я повен мрій
Про тебе лиш, єдину.

Люб голубку гайок в ярку,
В’юркам же – схил гористий;
Для чаплі рай – озерний край,
Зна вальдшнеп ліс тінистий;
Дрозд має скит в сплетінні віт
Ліщин біля полянки;
Де ж глід в кущах весь в колючках –
Притулок коноплянки.

З живих усяк свій має смак –
Було так, є й понині:
Той між юрби не зна журби,
А цей – у самотині.
Але – шкода! – вже скрізь біда,
Людське тиранство всюди:
Мисливців зов, на пір’ї кров,
Пробиті дробом груди.

Вечірня мла нас облягла,
Гурт ластівок в польоті;
Й полів краса, де зелень вся
Вже в ніжній позолоті.
Як любо нам удвох буть там,
Де втіх очам доволі:
Являє гай плодів розмай,
Ждуть жнив жита у полі.

Любові жар, й розмови чар,
І місяця сіяння;
Й моя рука твою стиска,
Й освідчення, й зізнання.
Як любі всім дощ літній, грім;
Як осінь – селянину, –
Вночі і вдень люблю лишень
Тебе я так, єдину!

БЕРІЗКИ ЕБЕРФЕЛЬДІ

Хор: Любко мила, чи прийдеш, чи прийдеш, чи прийдеш;
Любко мила, чи прийдеш до берізок Еберфельді?

Горбів квіт зве, чарує даль,
Манять струмки, що мов кришталь;
Підем, забудем про печаль
Біля берізок Еберфельді.

Пташки співають і між віт
Ліщини, й роблячи обліт
Горбів, де скрізь буяє квіт,
Біля берізок Еберфельді.

Й там, де крута горбів гряда,
Бурлить і піниться вода,
Й тут вже дзюркоче, як спада,
Біля берізок Еберфельді.

Крім квітів, ще одна з відрад:
Мов злива справжня, бризок град
Дарує в спеку водоспад
Біля берізок Еберфельді.

Хай доля навмання свій дар
Вручає – я не вдамсь до чвар:
Мій скарб весь – ти й любові чар
Біля берізок Еберфельді.

ПОЧУВШИ ПІСНЮ ДРОЗДА ПІД ЧАС
ПРОГУЛЯНКИ СІЧНЕВИМ РАНКОМ

Співай, дрозде, в морозяній імлі,
Співай, мій друже, серед голих віт.
Зима у відповідь на твій привіт
Розгладжує – глянь – зморшки на чолі.

Ось так же й злигоднів могильний прах
Безпечну й милу втіху не затьмить,
Що радісно стрічає кожну мить,
Несе вона надію хай чи страх.

За те, що в позолоту сонця день
Вдяга вже далі, вдячний я тобі.
Взамін багатств ти інші дав скарби:
Все золото не варт твоїх пісень.

Прийди ж, дитя нестатків і тривог,
Й на двох розділим, що пошле нам Бог.