ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Критика | Аналітика
«ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І КРИТИКА: НА РУЇНАХ ГОЛОВЛІТУ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І КРИТИКА: НА РУЇНАХ ГОЛОВЛІТУ»
1. В українській політиці, як ми знаємо, лишилися ті ж люди, що свого часу творили розвинений соціалізм. Те ж спостерігаємо і в літературі. Особливо це стосується старших поколінь літературознавців і критиків. Виникає питання: чи спроможні ці люди перейматися ідеями іншої літератури на противагу соцреалістичній?
— Про політику зараз говорити принципово не хочу.
У 1997 році вийшла у світ моя книжка «Митець — Влада — Преса: історико-типологічний аналіз». Там на значному-знаковому фактографічному матеріалі підтверджується, «що ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».
Для того ж, кому потрібна література як релігія: із запасом енергетично красивого світла на тисячоліття, а не на десятиліття («сімдесятники», «дев’яностики»...») соціал-ізми-капітал-ізми, постмодерн-ізми... та інші «ізми» — ні до чого. А що люди, які «Лєніна бачили», зосталися — наші батьки, діди, — так дай їм Всевишній здоров’я. Ми ж не спартанці... І хто скаже однозначно, коли митцеві було рабськи, а коли райськи: адже жилося і творилося — різні поняття. Невже ми такі мишині, що боїмося перестарілих сталіністів?
А Володимир Базилевський, Іван Дзюба, Микола Жулинський, чи Володимир Моренець, Тарас Салига, Михайло Слабошпицький... — хіба не сучасні літературознавці-критики?
Мене більше лякають молоді, неакуратно розжирілі на заморських «гнилоковбасних» грантах зрадники, які «пісають» на колеса млинів убивчих для нас ідеологій за ситуації, коли наша національна ідеологія і механізми її захисту — в анабіозі.
2. На Вашу думку, чим є сьогодні літературна критика? Чи її взагалі не стало? Натомість маємо низку філологинь-феміністок та «інститут» самообслуговування, коли письменники пишуть один про одного.
— Щоби говорити сьогодні на цю тему, варто віддиференціювати три поняття: Головліт, критика, реклама.
6 червня 1922 року усю цензуру було об’єднано в спеціально створений орган — Головне управління у справах літератури і видавництв при Народному комісаріаті освіти, яке у нас було ліквідовано у 1991 році.
Головліт контролював репертуар творчих установ на місцях, «забороняючи видавати й розповсюджувати твори, які а) мають агітацію проти радянської влади, б) розголошують військові таємниці, в) збурюють громадську думку шляхом поширення неправдивих відомостей, г) мають порнографічний характер. Не допускав у світ творів, які відображали «ворожу ідеологію в основних питаннях (політиці, релігії, економіці, у національному питанні, галузі мистецтва тощо)».
Все закономірно і нормально для будь-якої Системи — від клітини до держави: мати захисну мембрану, охороняти свій генетичний код від мутацій, від виродження. Інша справа — як це вділюється в життя.
У США, де я рік працював, нині ідеологічна цензура не менш жорстка, як в СРСР періоду холодної війни. А в нас — «демократія»!..
Критика (грецькою — судження) як одна з основних літературознавчих дисциплін разом із теорією та історією літератури — нині, у час тотальної комерціалізації всього святого-ірраціонального, — більше реклама (повідомлення про річ з метою продажу) ніж ідеологія, етика чи естетика.
Щодо «філологинь-феміністок»... Вони нещасні, «на Бога ображені». Їх, як плакав Паніковський, «ніхто не любить». Мила Анно! Ви ж знаєте, я джентльмен...
3. Протягом останніх років відбувається своєрідна поляризація явищ літ процесу: з одного боку, відверта порнографія, тобто література найнижчих «полиць», з другого, постмодерністська депресивна проза. Як обслуговує літ критика ці, сказати б, літ потоки?
— От цей маразм, «що не тоне», і обслуговує «за тридцять срібняків» таку ж саму «літературу», яку б Ви і я своїм дітям не показували, адже нація наша і так вимирає... Моя література — це Хемінґвей, Плужник, Борис Олійник, Джек Лондон, Такубоку, Єсєнін, Вінграновський, брати Тютюнники... Ліна Костенко, Богдан Бастюк... Боюся, що в «мирне плем’я шухи-мухи» знову захоче прийти (прийшло) якесь «плем’я шобло-й...» — і «наробити потерухи, здоровенне одоробло» (як писав Іван Драч) нам — господарям на батьківській землі. Як у часи подій описаних у «Слові о полку Ігоревім», автор якого благав руських князів об’єднатися, а вони об’їдалися…
Нам із зовнішніми ворогами треба визначитися, а не «самим себе звойовувати».
4. Зі зникненням Головліту зникла цензура. Це добре чи зле? Чи, може, цензура все таки існує?
— Ні святе, ні грішне місця порожніми не бувають. Якщо, наприклад, із часопису «Критика» мені пишуть: «ви не наш формат», — для мене то і є цензура. Тільки не наша, не національна. Національні журнали нидіють.
Ми наївно-аборигенськи віддали агресивним і хитрим неоконкістадорам і їх служкам «із наших» зброю, заводи, жінок, інтелект, ідеологію... цензуру...
Тепер вони хочуть наші душі.
Тому як письменник я не буду стояти осторонь.
Цензура ж у нас наразі відсутня лише в Інтернеті.
5. Як Ви почуваєтесь у нових умовах творення літ процесу? Що Вам у ньому подобається, а що — ні?
— Як риба в польоті. Чоловік я загартований, не заґратований... Доволі самоіронічний. Мені приємно, що про мою творчість пишуть найкращі критики України, а світ почав мене перекладати. А критики-ворóни (дрискачові розмаїті), якщо й капають, то, вважається у нас, «на щастя», так чи інакше — вони трубадури моєї письменницької слави. Як писав класик, «мені подобається, коли каменюки лайки летять у мене...».
Подобається те, що держава письменників не убиває (хоча загибель журналістів у декого породжує атмосферу страху).
Не подобається те, що національна, душевна, здорова, корінно-крилата (наша) література — на дні, а зверху плаває те, що оплачене Сходом, Заходом, Північчю, Півднем.... Вірус попси. Як у двадцятих роках ХХ століття — партійно-комсомольські агітки Дєм’яна Бєдного, тепер — якоїсь Вєркі Ахметової.
Не подобається, що моральна шкода не має чіткого визначення в українському законодавстві. Я вже колись казав, що хотів би узаконення дуелей. Тоді би кожен відповідав за «базар».
6. Як Ви вважаєте, є перспектива у літератури, котра не обслуговується літературною критикою?
— Є. Адже літературна критика — самостійний вид творчої діяльності. Чимало критиків — латентні поети, які не відбулися, тобто люди закомплексовані, які прагнуть паразитувати на творчості Митців «від Бога». Як там у Шевченка:
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки (...)
Хоча є критики вроджені, наші, як-от (з молодших) Ярослав Голобородько, Євген Баран, Олена Логвиненко, Петро Сорока, Людмила Тарнашинська, Петро Іванишин, Ігор Ольшевський, Дмитро Дроздовський...
7. Чи можливе повернення нашої літератури в лоно соціалістичного реалізму?
— У нас тепер не соціалістичний і не капіталістичний реалізм. Ми беремо секондхенд і з капіталізму, і з соціалізму. У нас нині СНІДД — синдром набутого імуно-духодефіциту.
А повернення можливе і соціально реальне, адже «все повертається на круги своя». І, як казав мій дід: «Так-то-воно-так, браття, — але що скаже Китай?..». Не забуваймо, що успішний нині і потужний на планеті сусід нашого сусіда — Китай — духовно соціалістичний. І Головліт у нього є... І нобелівський літературний лауреат Гао Сінцзянь...
Бо всі сильні нації у світі (і великі, і маленькі) свій час і себе люблять, а минуле і сусідів по планеті поважають.
Так я кажу своїм дітям.
На запитання Анни Лобановської відповідав Ігор Павлюк.
— Про політику зараз говорити принципово не хочу.
У 1997 році вийшла у світ моя книжка «Митець — Влада — Преса: історико-типологічний аналіз». Там на значному-знаковому фактографічному матеріалі підтверджується, «що ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».
Для того ж, кому потрібна література як релігія: із запасом енергетично красивого світла на тисячоліття, а не на десятиліття («сімдесятники», «дев’яностики»...») соціал-ізми-капітал-ізми, постмодерн-ізми... та інші «ізми» — ні до чого. А що люди, які «Лєніна бачили», зосталися — наші батьки, діди, — так дай їм Всевишній здоров’я. Ми ж не спартанці... І хто скаже однозначно, коли митцеві було рабськи, а коли райськи: адже жилося і творилося — різні поняття. Невже ми такі мишині, що боїмося перестарілих сталіністів?
А Володимир Базилевський, Іван Дзюба, Микола Жулинський, чи Володимир Моренець, Тарас Салига, Михайло Слабошпицький... — хіба не сучасні літературознавці-критики?
Мене більше лякають молоді, неакуратно розжирілі на заморських «гнилоковбасних» грантах зрадники, які «пісають» на колеса млинів убивчих для нас ідеологій за ситуації, коли наша національна ідеологія і механізми її захисту — в анабіозі.
2. На Вашу думку, чим є сьогодні літературна критика? Чи її взагалі не стало? Натомість маємо низку філологинь-феміністок та «інститут» самообслуговування, коли письменники пишуть один про одного.
— Щоби говорити сьогодні на цю тему, варто віддиференціювати три поняття: Головліт, критика, реклама.
6 червня 1922 року усю цензуру було об’єднано в спеціально створений орган — Головне управління у справах літератури і видавництв при Народному комісаріаті освіти, яке у нас було ліквідовано у 1991 році.
Головліт контролював репертуар творчих установ на місцях, «забороняючи видавати й розповсюджувати твори, які а) мають агітацію проти радянської влади, б) розголошують військові таємниці, в) збурюють громадську думку шляхом поширення неправдивих відомостей, г) мають порнографічний характер. Не допускав у світ творів, які відображали «ворожу ідеологію в основних питаннях (політиці, релігії, економіці, у національному питанні, галузі мистецтва тощо)».
Все закономірно і нормально для будь-якої Системи — від клітини до держави: мати захисну мембрану, охороняти свій генетичний код від мутацій, від виродження. Інша справа — як це вділюється в життя.
У США, де я рік працював, нині ідеологічна цензура не менш жорстка, як в СРСР періоду холодної війни. А в нас — «демократія»!..
Критика (грецькою — судження) як одна з основних літературознавчих дисциплін разом із теорією та історією літератури — нині, у час тотальної комерціалізації всього святого-ірраціонального, — більше реклама (повідомлення про річ з метою продажу) ніж ідеологія, етика чи естетика.
Щодо «філологинь-феміністок»... Вони нещасні, «на Бога ображені». Їх, як плакав Паніковський, «ніхто не любить». Мила Анно! Ви ж знаєте, я джентльмен...
3. Протягом останніх років відбувається своєрідна поляризація явищ літ процесу: з одного боку, відверта порнографія, тобто література найнижчих «полиць», з другого, постмодерністська депресивна проза. Як обслуговує літ критика ці, сказати б, літ потоки?
— От цей маразм, «що не тоне», і обслуговує «за тридцять срібняків» таку ж саму «літературу», яку б Ви і я своїм дітям не показували, адже нація наша і так вимирає... Моя література — це Хемінґвей, Плужник, Борис Олійник, Джек Лондон, Такубоку, Єсєнін, Вінграновський, брати Тютюнники... Ліна Костенко, Богдан Бастюк... Боюся, що в «мирне плем’я шухи-мухи» знову захоче прийти (прийшло) якесь «плем’я шобло-й...» — і «наробити потерухи, здоровенне одоробло» (як писав Іван Драч) нам — господарям на батьківській землі. Як у часи подій описаних у «Слові о полку Ігоревім», автор якого благав руських князів об’єднатися, а вони об’їдалися…
Нам із зовнішніми ворогами треба визначитися, а не «самим себе звойовувати».
4. Зі зникненням Головліту зникла цензура. Це добре чи зле? Чи, може, цензура все таки існує?
— Ні святе, ні грішне місця порожніми не бувають. Якщо, наприклад, із часопису «Критика» мені пишуть: «ви не наш формат», — для мене то і є цензура. Тільки не наша, не національна. Національні журнали нидіють.
Ми наївно-аборигенськи віддали агресивним і хитрим неоконкістадорам і їх служкам «із наших» зброю, заводи, жінок, інтелект, ідеологію... цензуру...
Тепер вони хочуть наші душі.
Тому як письменник я не буду стояти осторонь.
Цензура ж у нас наразі відсутня лише в Інтернеті.
5. Як Ви почуваєтесь у нових умовах творення літ процесу? Що Вам у ньому подобається, а що — ні?
— Як риба в польоті. Чоловік я загартований, не заґратований... Доволі самоіронічний. Мені приємно, що про мою творчість пишуть найкращі критики України, а світ почав мене перекладати. А критики-ворóни (дрискачові розмаїті), якщо й капають, то, вважається у нас, «на щастя», так чи інакше — вони трубадури моєї письменницької слави. Як писав класик, «мені подобається, коли каменюки лайки летять у мене...».
Подобається те, що держава письменників не убиває (хоча загибель журналістів у декого породжує атмосферу страху).
Не подобається те, що національна, душевна, здорова, корінно-крилата (наша) література — на дні, а зверху плаває те, що оплачене Сходом, Заходом, Північчю, Півднем.... Вірус попси. Як у двадцятих роках ХХ століття — партійно-комсомольські агітки Дєм’яна Бєдного, тепер — якоїсь Вєркі Ахметової.
Не подобається, що моральна шкода не має чіткого визначення в українському законодавстві. Я вже колись казав, що хотів би узаконення дуелей. Тоді би кожен відповідав за «базар».
6. Як Ви вважаєте, є перспектива у літератури, котра не обслуговується літературною критикою?
— Є. Адже літературна критика — самостійний вид творчої діяльності. Чимало критиків — латентні поети, які не відбулися, тобто люди закомплексовані, які прагнуть паразитувати на творчості Митців «від Бога». Як там у Шевченка:
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки (...)
Хоча є критики вроджені, наші, як-от (з молодших) Ярослав Голобородько, Євген Баран, Олена Логвиненко, Петро Сорока, Людмила Тарнашинська, Петро Іванишин, Ігор Ольшевський, Дмитро Дроздовський...
7. Чи можливе повернення нашої літератури в лоно соціалістичного реалізму?
— У нас тепер не соціалістичний і не капіталістичний реалізм. Ми беремо секондхенд і з капіталізму, і з соціалізму. У нас нині СНІДД — синдром набутого імуно-духодефіциту.
А повернення можливе і соціально реальне, адже «все повертається на круги своя». І, як казав мій дід: «Так-то-воно-так, браття, — але що скаже Китай?..». Не забуваймо, що успішний нині і потужний на планеті сусід нашого сусіда — Китай — духовно соціалістичний. І Головліт у нього є... І нобелівський літературний лауреат Гао Сінцзянь...
Бо всі сильні нації у світі (і великі, і маленькі) свій час і себе люблять, а минуле і сусідів по планеті поважають.
Так я кажу своїм дітям.
На запитання Анни Лобановської відповідав Ігор Павлюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію