ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
2024.05.15
05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
2024.05.15
05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна П'янкова (1985) /
Проза
Cпочатку була сумка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Cпочатку була сумка
Спочатку була сумка.
І не просто сумка, якась там мініатюрна дамська сумочка на блискавці, а справжня господарська торба, торбега для усіляких там банок-склянок, сердельок-сосисок, овочів-фруктів…
Ні, звісно п’ятидесятикілограмова Зіна, обриваючи руки, тягнучи додому важкі торби, могла б припустити, що спочатку були якраз усі ці банки-склянки, але ж якби спочатку не було сумки, то у чому б жінки тягали харчі з базару?
Отже, ніяких сумнівів. Спочатку була сумка.
Потім була жінка.
Бог, створивши сумку і жінку, тяжко замислився: “І для чого я їх створив? У чому ще призначення жінки, окрім тягання сумки? Сумно жінці з сумкою жити. Ніяких тобі розваг, ніяких радощів”
І тоді з’явилися радощі – супермаркети, по зав’язку начинені харчами, речами, охоронцями і камерами спостереження. А з’явилися вони для того, аби жінка з сумкою мали куди піти “порозважатися.”
Творець вже радісно потирав руки, коли зрозумів: «Сумка після таких жіночих розваг у супермаркеті, частіше за все переважує жінку, тому треба якось жінці і сумці діставатися додому, а заодно, продовжити розваги»
І тоді Бог створив легкове авто. Але, на жаль, воно могло перевезти тільки одну-дві жінки і всього кілька сумок, і Богу довелося створювати тролейбус – зручний, дуже комфортний громадський вид транспорту, який міг би вмістити усіх жінок і всі сумки. Тролейбус з’явився для того, щоб жінка і сумка мали в чому “покататися.”
“Далі добрий Бозя створив ліфт, – гірко думала Зіна, підіймаючись сходами на свій восьмий поверх. – Тільки ліфт – не найдосконаліше Його творіння. Часто ламається.”
Ламається ліфт здебільшого від ваги жінок з продуктовими торебками. І не так від ваги жінок, як від ваги їх торебок. Ось, приміром, взяти Зінку – п’ятдесят кілограмів кісток, обтягнутих рожевою шкірою. Подує вітер – і полетить Зіна над містом, легка, як пташка. Та Бог створив для таких, як вона, сумку. І тримає сумка жіночку на землі, не відпускає полетіти за вітром. Ось в чому головна перевага жіночих господарських сумок.
Потім Господь створив плиту. Він створив їх багато: малих, великих, однокамфорних, багатокамфорних, електричних, газових – різноманітних. Скільки жінок з торбами, стільки і плит. Плитa створена для того, щоб жінка мала біля чого “відпочивати.”
“Вісім годин на роботі, одна в супермаркеті, одна в переповненому тролейбусі, дві на кухні, – сумно підраховувала Зіночка, “відпочиваючи” біля плити, – а ще одна – у ванній за пранням, а ще одну потрібно, аби прибрати, а ще… Господи, навіщо Ти створив 24-годинну добу? Мені треба удвічі довшу!”
Потім Бог створив розкішний диван. Створив цей диван і спочатку не міг натішитися своїм творінням. А потім подивився Бог, що жінка весь свій час проводить то на роботі, то “розважаючись” в супермаркеті, то “катаючись” на тролейбусі, то “відпочиваючи” біля плити, то вбиває час пранням, прибиранням, шиттям-вишиванням, що жінка навіть не помічає розкішного дивана, який стоїть посеред кімнати, як сирітка. І дуже засмутився Бог: “Виходить, що даремно я створював цей диван? Ні до чого цей предмет інтер’єру? Що ж робити? Пропаде мій шедевр марно, нема йому призначення.”
Сім днів міркував Отець, добряче міркував, і нарешті створив, створив чоловіка, щоб хтось міг на дивані лежати і займатися філософськими питаннями: “Що спочатку було: курка чи яйце?”
Спочатку була сумка.
І не просто сумка, якась там мініатюрна дамська сумочка на блискавці, а справжня господарська торба, торбега для усіляких там банок-склянок, сердельок-сосисок, овочів-фруктів…
Ні, звісно п’ятидесятикілограмова Зіна, обриваючи руки, тягнучи додому важкі торби, могла б припустити, що спочатку були якраз усі ці банки-склянки, але ж якби спочатку не було сумки, то у чому б жінки тягали харчі з базару?
Отже, ніяких сумнівів. Спочатку була сумка.
Потім була жінка.
Бог, створивши сумку і жінку, тяжко замислився: “І для чого я їх створив? У чому ще призначення жінки, окрім тягання сумки? Сумно жінці з сумкою жити. Ніяких тобі розваг, ніяких радощів”
І тоді з’явилися радощі – супермаркети, по зав’язку начинені харчами, речами, охоронцями і камерами спостереження. А з’явилися вони для того, аби жінка з сумкою мали куди піти “порозважатися.”
Творець вже радісно потирав руки, коли зрозумів: «Сумка після таких жіночих розваг у супермаркеті, частіше за все переважує жінку, тому треба якось жінці і сумці діставатися додому, а заодно, продовжити розваги»
І тоді Бог створив легкове авто. Але, на жаль, воно могло перевезти тільки одну-дві жінки і всього кілька сумок, і Богу довелося створювати тролейбус – зручний, дуже комфортний громадський вид транспорту, який міг би вмістити усіх жінок і всі сумки. Тролейбус з’явився для того, щоб жінка і сумка мали в чому “покататися.”
“Далі добрий Бозя створив ліфт, – гірко думала Зіна, підіймаючись сходами на свій восьмий поверх. – Тільки ліфт – не найдосконаліше Його творіння. Часто ламається.”
Ламається ліфт здебільшого від ваги жінок з продуктовими торебками. І не так від ваги жінок, як від ваги їх торебок. Ось, приміром, взяти Зінку – п’ятдесят кілограмів кісток, обтягнутих рожевою шкірою. Подує вітер – і полетить Зіна над містом, легка, як пташка. Та Бог створив для таких, як вона, сумку. І тримає сумка жіночку на землі, не відпускає полетіти за вітром. Ось в чому головна перевага жіночих господарських сумок.
Потім Господь створив плиту. Він створив їх багато: малих, великих, однокамфорних, багатокамфорних, електричних, газових – різноманітних. Скільки жінок з торбами, стільки і плит. Плитa створена для того, щоб жінка мала біля чого “відпочивати.”
“Вісім годин на роботі, одна в супермаркеті, одна в переповненому тролейбусі, дві на кухні, – сумно підраховувала Зіночка, “відпочиваючи” біля плити, – а ще одна – у ванній за пранням, а ще одну потрібно, аби прибрати, а ще… Господи, навіщо Ти створив 24-годинну добу? Мені треба удвічі довшу!”
Потім Бог створив розкішний диван. Створив цей диван і спочатку не міг натішитися своїм творінням. А потім подивився Бог, що жінка весь свій час проводить то на роботі, то “розважаючись” в супермаркеті, то “катаючись” на тролейбусі, то “відпочиваючи” біля плити, то вбиває час пранням, прибиранням, шиттям-вишиванням, що жінка навіть не помічає розкішного дивана, який стоїть посеред кімнати, як сирітка. І дуже засмутився Бог: “Виходить, що даремно я створював цей диван? Ні до чого цей предмет інтер’єру? Що ж робити? Пропаде мій шедевр марно, нема йому призначення.”
Сім днів міркував Отець, добряче міркував, і нарешті створив, створив чоловіка, щоб хтось міг на дивані лежати і займатися філософськими питаннями: “Що спочатку було: курка чи яйце?”
Спочатку була сумка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію