Спочатку була сумка.
І не просто сумка, якась там мініатюрна дамська сумочка на блискавці, а справжня господарська торба, торбега для усіляких там банок-склянок, сердельок-сосисок, овочів-фруктів…
Ні, звісно п’ятидесятикілограмова Зіна, обриваючи руки, тягнучи додому важкі торби, могла б припустити, що спочатку були якраз усі ці банки-склянки, але ж якби спочатку не було сумки, то у чому б жінки тягали харчі з базару?
Отже, ніяких сумнівів. Спочатку була сумка.
Потім була жінка.
Бог, створивши сумку і жінку, тяжко замислився: “І для чого я їх створив? У чому ще призначення жінки, окрім тягання сумки? Сумно жінці з сумкою жити. Ніяких тобі розваг, ніяких радощів”
І тоді з’явилися радощі – супермаркети, по зав’язку начинені харчами, речами, охоронцями і камерами спостереження. А з’явилися вони для того, аби жінка з сумкою мали куди піти “порозважатися.”
Творець вже радісно потирав руки, коли зрозумів: «Сумка після таких жіночих розваг у супермаркеті, частіше за все переважує жінку, тому треба якось жінці і сумці діставатися додому, а заодно, продовжити розваги»
І тоді Бог створив легкове авто. Але, на жаль, воно могло перевезти тільки одну-дві жінки і всього кілька сумок, і Богу довелося створювати тролейбус – зручний, дуже комфортний громадський вид транспорту, який міг би вмістити усіх жінок і всі сумки. Тролейбус з’явився для того, щоб жінка і сумка мали в чому “покататися.”
“Далі добрий Бозя створив ліфт, – гірко думала Зіна, підіймаючись сходами на свій восьмий поверх. – Тільки ліфт – не найдосконаліше Його творіння. Часто ламається.”
Ламається ліфт здебільшого від ваги жінок з продуктовими торебками. І не так від ваги жінок, як від ваги їх торебок. Ось, приміром, взяти Зінку – п’ятдесят кілограмів кісток, обтягнутих рожевою шкірою. Подує вітер – і полетить Зіна над містом, легка, як пташка. Та Бог створив для таких, як вона, сумку. І тримає сумка жіночку на землі, не відпускає полетіти за вітром. Ось в чому головна перевага жіночих господарських сумок.
Потім Господь створив плиту. Він створив їх багато: малих, великих, однокамфорних, багатокамфорних, електричних, газових – різноманітних. Скільки жінок з торбами, стільки і плит. Плитa створена для того, щоб жінка мала біля чого “відпочивати.”
“Вісім годин на роботі, одна в супермаркеті, одна в переповненому тролейбусі, дві на кухні, – сумно підраховувала Зіночка, “відпочиваючи” біля плити, – а ще одна – у ванній за пранням, а ще одну потрібно, аби прибрати, а ще… Господи, навіщо Ти створив 24-годинну добу? Мені треба удвічі довшу!”
Потім Бог створив розкішний диван. Створив цей диван і спочатку не міг натішитися своїм творінням. А потім подивився Бог, що жінка весь свій час проводить то на роботі, то “розважаючись” в супермаркеті, то “катаючись” на тролейбусі, то “відпочиваючи” біля плити, то вбиває час пранням, прибиранням, шиттям-вишиванням, що жінка навіть не помічає розкішного дивана, який стоїть посеред кімнати, як сирітка. І дуже засмутився Бог: “Виходить, що даремно я створював цей диван? Ні до чого цей предмет інтер’єру? Що ж робити? Пропаде мій шедевр марно, нема йому призначення.”
Сім днів міркував Отець, добряче міркував, і нарешті створив, створив чоловіка, щоб хтось міг на дивані лежати і займатися філософськими питаннями: “Що спочатку було: курка чи яйце?”
Спочатку була сумка.