Минав останній день старого року.
У каміні жваво танцювало вогнище. Помаранчеві язички полум"я горіли бажанням прогулятись по м"якому ворсистому килимку. Та де там . Майстерно зроблена, кована решітка старанно пильнувала , щоб малі бешкетники сиділи дома. Там від них більше користі й тепла. А попаде хоч одна крихітна іскорка до кімнати – наробить біди.
Маленькі милі дівчатка сиділи тихенько у куточку . Трьохрічній Марічці і п»ятирічній Тетянці усе це було добре відомо не тільки з розповідей. Вони сьогодні спробували випустити на волю один полум"яний язичок. Ох і кусючим він виявився. Спочатку ущипнув за руку Тетянку, а потім ще й куснув Маринку за ніжку. Добре , що татко вчасно нагодився й покарав противного шибеника, а разом з ним і малих пустунок. Дісталось і Ясуні , найстаршій з сестричок, за те, що не припильнувала за малечею.
Дівчатка уважно розглядали на собі ледь почервонілі значки від вогню. Чому усі так розізлилися. Нічого ж не сталось. Подумаєш, килим трошечки намочили. То ж не страшно - висохне.
Бабуся чомусь відразу пішла до своєї кімнати пити крапельки . І Ясуня образилась на них.
Мама сиділа на дивані . Вона читала. А може і не читала, бо книжка чомусь була догори ногами. Може це така книжка? А може і не така.
Дівчаткам ставало нудно. А мама все ще сердилась. Час від часу по її обличчі котились крапельки сліз.
« Невже той килим такий дорогий, що мама через нього плаче?»- ніяк не могла зрозуміти причину тих сліз Тетянка.
Марічка дивилась на маму і її маленькі оченята наповнювались слізками. Спочатку почала кривитись одна губка, за нею - друга. Мама плаче - і вона буде.
« Ото зараз крик почнеться».- подумала Тетянка,кидаючи повні тривоги погляди то на маму, то на Марічку.
- Тихенько Марічко, не вередуй, то мама таку книжку читає. Там малюночки не гарні - от вона і плаче. А зараз перегорне сторіночку і перестане,- втішала сестричку Танечка.
Марічка ще кілька раз схлипнула і затихла. Їй і плакати не дуже хотілося, але маму шкода.
Дівчатка ще б до довго нудьгували, але побачили за фіранкою яскраву стрічку. Тетянка швиденько потягнула її до себе . Разом з барвистою стрічкою вилетіла й маленька пухнаста пір»їнка .Вона плавно опустилась Марічці на ручку.
Дівчинка злякано закліпала. Вона так і сиділа на підлозі з протягнутою рукою, на якій примостилось біле, мов сніг пір»ячко. Ой , як їй страшно. Дома усі знали , що маленька Марічка боїться пір"я . Кожен день у будинку старанно працював буркутун-пилотяг. Своїм довгим носом він намагався зібрати усе до найменшої пилинки. Хоч пилотяг уже був старенький- до своїх обов"язків ставився відповідально, бо дуже боявся, що його поміняють на новий.
Звідки взялось оте пір"ячко не знав ніхто, але голосний плач Марічки почули усі. По маленькому личку котились величезні, мов горох сльози, а пухнаста бешкетниця й не думало втікати з дитячої руки.
Завжди така хоробра , Тетянка злякалась. Ні, не пір"їнки. А того, як кричала і плакала сестричка. Та найбільше налякалась мама. Вона дуже втомилася і задрімала. Голосний плач Марічки миттю розігнав дрімоту, але уривочки снів все ще путались у маминій голові. Тому вона відразу не могла зрозуміти , що ж то таке відбувається.
У кімнату забігла Ясуня. Вона ще ображалась на дівчаток, але не могла залишити їх у біді. За нею до вітальні ввірвалась бабця.
-Що , що знову сталося, де горить?- кричала вона з переляку , притримуючи рукою рушника на голові.
Почувши слово «горить» Марічка вмить замовкла й почала роззиратись по кімнаті. Хоч вона маленька, але добре знає, що то таке -"горить".
- Ніде не горить,- заспокоїла усіх і себе саму Тетянка,- то Марічка реве, бо у неї – пір"ячко.
Усі уважно дивились на вказівний палець Танечки, який показував на Маріччину руку й на оте маленьке пухнасте пір"ячко , що підняло на ноги увесь дім.
Мама полегшено зітнула й опустилась на диван. Бабця почала шукати в кишені халата свої чарівні крапельки . Мала Тетянка винюхуувала у повітрі запах диму. А Ясуня підійшла до Марічки і здула з її руки пір"їнку. Ти диви. Вона зовсім не збиралась падати на підлогу. Теплий подих дівчинки підняв її високо-високо і закрутив у танку.
І тут почувся голосний сміх .Весело було усім. Навіть язички полум"я швидше затанцювали у каміні. Вони уже забули свою недавну витівку й хотіли повеселитися разом з усіма.
-Лови її лови,-кричала Тетянка протягуючи вверх руки.
- Летить, мамо , летить,-звінко сміялась Марічка.
Вона теж намагалася впіймати оту неслухняну пір"їнку. Ясуня не давала пір"ячку опуститись на землю і піднімала його, своїм подихом, все вище і вище.
Марічка зачаровано спостерігала як біленька балеринка кружляла по кімнаті. Раптом пір"їнка почала опускатись до низу. Все нижче-нижче- просто на протягнуту ручку Марічки. У кімнаті усі затихли…і чекали. Тетянка закрила вуха руками. На всякий випадок.
Марічка не зводила очей з пухнастої забавки, і як не дивно, зовсім не збиралася ховати рученьку. Пір"їнка плавно опустилась на маленьку пухленьку ручку. Дівчинка легенько погладила її пальчиком, а потім набрала повні груденята повітря і подула. Пір"на злетіла у повітря й закружляла під веселий дитячий сміх.
Бабуся заховала у кишеню свої крапельки, мама тихо посміхнулась, а дівчатка весело бігали по кімнаті, граючись з новою подружкою.
Раптом двері відчинилися і до вітальні зайшов татко. За ним до кімнати прошмигнув легенький подих вітру. Він підхопив пір"їнку і зник разом з нею у полум"ї.
Діти розгублено роззирались довкола. Мама від розчарування прикусила губу. А бабця знову щось почала шукати у кишені. Дивно, але чому татко посміхався ?
- Ну що, замучили бідну пір"Їнку, от вона і втекла, - промовив він , пестячи рукою пухнасте волосячко Марічки.
- Куди це вона втекла, у вогнь?- з легким докором у голосі допитувалась Тетянка.
- Чому у вогонь,- здивувався татко,- вона залетіла у камін, обминула гарячі язички полум"я і разом з теплом від вогнища піднялась вверх по димоході. А звідти- в небо, до подружок.
- Ой татку, щось ти вигадуєш,- з недовірою у голосі промовила Ясуня,- до яких це ще подружок? Вона ж пір"їнка.
Татко з ніжністю подивився на малих бешкетниць. Які ж вони солодкі і милі у такі хвилини. Маленькими- свято вірять у казку. Коли дорослішають- намагаються самі розібратись де правда а де вигадка, але і далі продовжують чекати чуда і не стомлюються вірити в нього.
- Давайте вдягайтесь тепленько і гайда на вулицю. Попрощаємось з нашою пір"їнкою.
Мама здивовано подивилась на татка. Що це він таке вигадав? Але сперечатись не стала.
Усі швиденько натягнули шапки і курточки, взули тепленькі чобітки і вибігли у місячну ніч.
І дійсно - чудо! З неба летіло море білих пухнастих пір"їнок. Вони кружляли у казковому новорічному танці , вигравали яскравими кольорами, засліплювали очі своїм блиском.
- Піляцка, дивіться, мої піляцка,- радісно кричала Маринка і намагалася зловити легкі сніжинки.
Тетянка тупотіла ноженятами по свіжому сніжку , залишаючи після себе стежинку .Ясуня ж уважно вдивлялась у круговерть лапатих сніжинок, намагаючись побачити пухнасту пір"їнку.