Одного ранку ти прокинешся з відчуттям того, що зима таки прийшла. Але зараз осінь, туманно, сиро, волого, море листя і море листів. І глибоко. Бо восени завжди глибоко. А справжня зима – з мокрими рукавичками, сніжинками на губах та передчуттям Різдва.
Взимку добре думається. На підвіконні з горнятком чаю (кави, кави, кави) в долонях, під ліхтарями з самим собою, на даху будинку, де живе подруга, неодмінно з термосом кави і стрічанням сходу сонця... Мислення супроводжується снігопадами, відлигою, ожеледицею. Мислення взаємопов'язане зі спогадами і запахом кімнатних рослин. Ти відкриваєш для себе свої нові звички, набуті за теплий період року, свої нові захоплення, що з'явилися останнім часом, свою пристрасть до поезії, зеленого чаю без цукру (кави, кави, кави), запаху новеньких палітурок, штовханини у натовпі та діаметрально протилежного - самотнього перебування на кухні з ватманами, пензлями та акварелями, кольоровими олівцями і дитячими розмальовками. Життя пахне глицею новорічних ялинок та м'ятними цукерками.
Взимку добре багато читати. Тони книг чекають своєї черги. Найліпше читається ввечері і вночі. І обов'язково з ввімкненою настільною лампою чи запаленими свічками. Таріль із яблуками, вівсяне печиво і шум вулиці. Читання перетворюється на ритуал. Служитель культу ретельно вибирає книгу на нинішній вечір, скажімо, як вибирають улюблену каву, але каву теж потрібно вибрати, бо сьогодні буде не чай, як зазвичай, а кава, може, ячмінна, оригінальність притаманна служителям культу, її приготування теж перетвориться на ритуал, і тоді щоразу ти собі творитимеш особливі вечори. Кількість прочитаних сторінок має бути обмежена, щоб не було надто багато інформації, щоб було досить часу посмакувати кожну сторінку і кожну порцію напою. До такого своєрідного культового читання не маєш звикати. Важливо не зробити собі ідола, тому стережись. Література – світ уяви та вищого нематеріального світу. Кохатися в літературі – кохатися з богами.
Зимова поезія пахне зеленим чаєм (ячмінною кавою – тобі вже досі було б варто визначитись!). Ним неможливо перенасититись, він не може набриднути. Просто інколи запарюй інший чай.
Зима – це дуже особисте. Весною ти прагнеш у височінь, ростеш, тягнешся до сонця, пахнеш і ходиш босий. Чуєш, як росте трава. Влітку ти забуваєш про себе, вбираєш світ повністю, поширюєшся кудись у простір, пізнаєш все, що знаходиться поза тобою (не в тобі). Восени тобі глибоко, торкаєшся своєї душі поглядом, береш її руками, прагнеш пізнати себе. Восени боїшся втопитися у своїх почуваннях.
Зима – це щось дуже особисте. Можеш розповідати про неї, але ніколи не віддавай її повністю. Залиш як таємницю для інших і для себе. Хай хоч трохи буде часу аби добре думалось і читалось.
Коли приходить зима, ти закохуєшся.