ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2025.08.12 17:09
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Наголоси позна

Юрко Бужанин
2025.08.12 17:00
Промені сонця пестливо
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними

І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,

Світлана Пирогова
2025.08.12 13:47
Загубились удвох,
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.

Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звука, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.

Юрій Гундарєв
2025.08.12 10:06
У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,

С М
2025.08.12 07:33
на годиннику час коли зачиняють
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце

Артур Курдіновський
2025.08.12 07:30
МАГІСТРАЛ

Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.

В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк

Юрій Лазірко
2025.08.12 01:23
Асю - в сільмазі і на матраці.
Касю - де Асю, відходячи з каси.
Валю - на валі і сіновалі.
Віку - без ліку та без базіку.
Ніку - як Віку, тільки з базіком.
Жанну - у ванні дуже старанно.
Янку - у ґанку ще з позаранку.
Іру - так щиро, без... і без м

Ярослав Чорногуз
2025.08.12 01:16
Не кажи, не проси, не кляни --
Знову осінь іде до порога.
Як від миру йдемо до війни --
Так підемо в свій час і до Бога.

Може нам, навпаки, порадіть,
Що у пору достиглу вступаєм.
Мудродумання в нас мимохіть

Борис Костиря
2025.08.10 21:55
Мій телефон вимкнувся.
Я подаю сигнали "SOS!"
лише своєю енергетикою.
Мене неможливо
запеленгувати. Я - риба,
яка заплила у найбільші
глибини океану.
Я втратив сутність

Володимир Невесенко
2025.08.10 15:59
Я не чекаю дива. Дав би Бог
дійти до Бога праведно і чесно
крізь метушню, де світ живе облесно
від тайних перемов до перемог,
де чорні тіні безсловесно
ведуть із Сатаною діалог.

Я не чекаю дива. Дав би Бог,

Євген Федчук
2025.08.10 15:46
Поляки – гонорові та часто так бувало:
За гонором уроки минулі забували.
Події в сорок третім трагічні на Волині
Хвилюють українців з поляками донині.
Десятки тисяч люду загинули невинно,
Які жили віками на землях України.
В час, як на Україну знов

Артур Сіренко
2025.08.10 15:37
Країна, де помер вітер,
І воскрес серед паростків жита,
Де сталеві ножі дозрівають мов яблука
На дереві пізнання добра і зла –
На старій яблуні радості.
Весталки розпалюють ватру
Серед глупої ночі осінніх гусей,
Зачиняючи вікна минулого,

Тамара Ганенко
2025.08.10 07:36
Десь твоє серце далеко
Неприкаяне
Піврозчахнуте
Дике
Горде
Домашнє
Умиротворене

Борис Костиря
2025.08.09 21:54
Тихо спадає листя,
як повільна кінохроніка.
Листя - це роки
нашого життя,
вони так само
безслідно зникають у землі.
Невдовзі ліс стане
оголений і зовсім самотній,

Ярослав Чорногуз
2025.08.09 21:11
Неначе у карцері дрібен --
Запхали тебе у тюрму.
Нікому вже ти не потрібен
У світі жахливім цьому.

Старіючий, сивий і хворий --
Чи здох, чи живий -- все одно.
Дурні, безпідставні докори

С М
2025.08.09 13:45
Говорилось
за простори між нас усіх
І людей, що
невидимі нам із-за стін
ілюзійних
Правди не почути
далі пізно геть
нема їх уже
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тіна Рагас (1986) / Проза

 Помилка природи
Народжуються ж інколи такі нещасливі люди як Аня Волосожар. Їй ніколи не щастить, навіть у найменших дрібницях. Здається, що вона просто народилася під такою зіркою і приречена на невезучість у всьому.
От хоча б зараз. Грають дівчата Аня Волосожар, Віка Яблонська, Іра Зінченко в «запам’ятайку». Це така гра, в якій розкладають карточки з різними малюнками, запам’ятовують їх, перекидають і по черзі намагаються відкрити дві однакові. Аня заздалегідь знає, що програє, оскільки в неї виявиться найменша кількість відкритих однакових карточок, але не може відмовитися від гри. Ну що ж, нехай грають, а ми познайомимося ближче з
Анею.
Як уже відомо, Аня Волосожар – дівчина, якій завжди не щастить. Її 13 років, але за такий короткий вік вона зазнала багато образ, зневаги, розчарувань. Аня живе в тісній однокімнатній квартирі лише з татом. Мама дівчинки померла, коли тій було всього лиш 3 роки. З того часу батько, Олександр Богданович, приклався до чарки. Аня живе покладена сама на себе, нікого вона не цікавить і ніхто – її. Особливо важко їй зараз, у підлітковому віці, бачити, що вона нікому не потрібна… Звичайно, у неї є подруги – Віка, Іра – з якими Аня найчастіше проводить час, ще – Олеся Гремайлова, Надя і Катя Орлові. Але всі ці дівчата, які нібито вважаються подругами насправді ніколи не зрозуміють Аню. І не тому, що такі погані. Вони просто не можуть цього зробити, бо їм незрозумілі її страждання, пережиття та втіхи. В їхніх очах Аня просто дуже дивна дівчинка із завжди трохи похмурим поглядом та надміру вразливим характером. А тут ще й така невезучість!
Ну ось, черга за морозивом, і саме перед Аниним носом воно закінчується! Всі подруги ласують, а вона – ні. Ось вкотре Аня програла гру «запам’ятайку», і не тому що неуважна, вона запам’ятала багато карточок, просто їх вже розхапали Віка й Іра. Ось Сергій із сусіднього двору кинув у зграйку дівчат паперову, наповнену водою «бомбочку», яка «розірвалася» саме на Аниних колінах. Бігає за Олесею Володя, намагається попасти жуйкою в її густу чорну косу, але влучає в Анин новий чорний костюм.
Вчиться Анна погано. Та й як тут вчитимешся, якщо вдома або весела компанія огрядних розчервонілих дядечків, які, граючи в карти, займають цілу квартиру, а до того ж ще й голосно лаються, або ж сплячий татусь, який хропе так, що, здається, й сусідам чути. Та не в цьому основна причина. Дівчинці, як не дивно, вдається вивчити якщо й не всі уроки, то принаймні більшу частину. Біда в тому, що її ніколи не запитають те, що вона знає. Обов’язково те, чого не довчила із зрозумілих причин. От і виходить, що коли потрібно відповідати, Аня мовчить, мов риба, під насмішки однокласників.
А ділитися своїми проблемами вона не бажає ні з вчителями, ні з однокласниками. Щодо перших, то була в неї спроба довіритися класній керівничці Лілії Юріївні. Нічого не вийшло, принаймні хорошого. Два дні вчителька терпіла зворушливу розповідь трієчниці, а потім грубо відігнала дівчинку від себе. Її здалося, що Аня все вигадує для того, щоб її жаліли. Більше дівчинка не намагалася нікому довіритися з вчителів.
Однокласники її розуміти не хочуть. Не сподобалася вона їм ще в першому класі. І відтоді вони з неї знущаються. Згодом дізналися, що в Ані немає мами, і який у неї тато, але їхнє ставлення до дівчини не змінилося. Навіть раді, що нікому захистити цю невинну, беззахисну істоту. Аня аж ніяк не вписується зі своїм добродушним, м’яким характером у цей клас. Діти, які в ньому вчаться, від природи потребують безневинної жертви, і вони її мають в особі Анни Волосожар. Але чому обрали нею саме її?..
Невже якщо вона не має яскраво привабливої зовнішності, то всім дозволено насміхатися з неї? Невже зовнішність повинна правити життям людини? Чому ніхто не цінує її інтелекту, добродушного, ніжного характеру? А тому, що ніхто в цьому колективі не хоче бачити в ній щось хороше. Хлопцям навіть на думку не спадає, що вона не така вже й негарна. Просто звикли вже, бачачи її, горлати: «Потвора! Потвора! Жаба! Гидке каченя! Помилка природи!» А втім, набагато «страшнішу» Аліну Горностаєву називають красунею. Всі хлопці упадають за нею. Ніхто, здається, не помічає того, що її ніс нагадує картоплину, розтягнуту на півобличчя. Руде волосся ніколи не буває охайно зачесаним, глянувши на її нігті, складається враження, що Аліна щойно розгрібала землю руками. Та дарма, цього ніхто не бачить, як і того, що в Ані великі блакитні очі, вишневі губи. Блискуче, хвилясте довге волосся гарно спадає на плечі.
Серед дівчат чомусь вважається, що Аня надзвичайно тупа, хитра, брехлива, а до того ж ще й ябеда. Йде коридором Неля Підгірна. Побачивши Аню, тут же волає: «Тупіца брехлива! Базікало нещасне! Розкажеш комусь – вб’ю!». Їй і на думку не спадає, що Аня за своє життя прочитала більше книг, ніж Підгірна бачила, і що понад усе Аня зневажає брехню, ніколи не вибовкала вона чужої таємниці, і як би не доймали її ці жорстокі діти, ніколи вона не скаржилась і не поскаржиться нікому!
Всі Анині подруги – це дівчата-ровесниці, яким по 12 років. Дуже дивне в них ставлення до їхньої старшої товаришки. Вони то жаліють її, то ненавидять, і самі не знають чому. Ну просто дуже-дуже дивна людина…
Цей день розпочався як всі сірі будні. Зранку Аня прокинулася з дуже хорошим настроєм. Поснідавши склянкою кефіру, нічого іншого вдома не було, вона пішла до школи. Першим уроком була хімія. Коли продзеленчав довгожданий дзвоник на перерву, всі учні миттю вийшли за вчителем з класу, але за мить повернулися. В коридорі залишилася лише Аня. Не розуміючи, в чому справа, вона підійшла до класних дверей і тільки прочинила їх, як… на мить дівчина втратила свідомість, але отямилася від жахливого болю в голові і нестримного реготу оточуючих. Мимоволі торкнулася обличчя. Віднявши від нього руку і глянувши на неї, ледь знову не знепритомніла. Ціла долоня була закривавлена… По скроні текла темно-червона струя. Перед очима стояв туман… Нічого не чула крім оглушливого реготу… Раптом – сильний біль на щоці… Раптово з перед очей зник туман і Аня побачила над собою однокласника, який ще раз вдарив її по лиці. Біля неї лежала невелика цеглина, один кутик якої був з металевим гострим наконечником… Очевидно, все було влаштоване навмисно. Перед очима – долоня, яка знову заноситися для удару… Інстинктивно Аня відводить голову від неї. В ту ж мить з її затиснених уст роздається нелюдський стогін… В голові дівчини лунають удари кам’яного молота, який з кожним помахом розбиває її на дрібніші й дрібніші осколки… Ось вже нічого від неї не залишилося, крім розтертого пороху, очей, які так чомусь печуть і кровоточать, та нестерпного болю. Її вже нема, не має вона тіла, тільки біль, який крає її неіснуюче тіло…
На мить – проблиск. Анна бачить свої руки, ноги, тіло. Раптом до неї долітають чиїсь слова: «Добий вже її». О, ні! Цього не буде! Доволі навтішалися нею ці маленькі монстри. Померти!? Ще чого! Їм на втіху і радість!? Ніколи, ніколи! Вона буде жити, буде! І з просто фантастичною силою Аня зривається з підлоги, вилітає блискавкою з класу, зі школи, і біжить, біжить… Ні, вона вже не відчуваю болю, її вже ніщо не болить! Лиш би врятуватись, не дати себе вбити, втекти від монстра, який женеться за нею! О, та це таки справжній монстр! Ні, це не її однокласник, це взагалі не людина!.. Ось на ньому вже розривається шкіра, під якою видно лускатий покрив!..
Як тихо… Як добре… Нікого не має… А де це я?.. Ну чому перед очима лише кров???!!!!!!!!!!...


Вже чотири дні Анни Волосожар ніхто не бачив. Не відвідує школу, не ночує вдома. Лише на третій день затривожився батько… Звернувся в міліцію…


«Тіло Анни Волосожар було знайдене на цвинтарі. Воно лежало на могилі її матері. Те, що дівчину вбили, сумнівам не підлягає. На обличчі – синці, крововиливи. На голові – рана. Пробито череп. Очевидно, це і було причиною смерті. Рана нанесена важким гострим знаряддям. Опитавши вчителів та однокласників, зіставивши деякі дати і години, стає зрозумілим майже все: хтось з однокласників вдарив Анну цеглиною з металевим наконечником. Залишається лише невідомим, хто це зробив. Його ім’я навіки поховане з Анною Волосожар.» Така замітка з’явилася в ранковій газеті.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-01-13 09:18:37
Переглядів сторінки твору 4632
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.620 / 5.5  (4.116 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / 0  (3.859 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.810
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2015.10.22 22:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2009-01-14 10:04:46 ]
Тіно, це радше новела, а не есей.

У Вас гарні задатки прозаїка. Написано дуже зворушливо та образно. Я сама була ізгоєм у школі, тому прекрасно все розумію.

Але зверніть увагу на одну неточність у Вашій новелі. Спочатку Ви стверджуєте, що "Аня живе покладена сама на себе, нікого вона не цікавить і ніхто – її", а потім Ви пишете, що вона-таки страждає від того, що нікому не потрібна.

далі: спочатку Ви кажете, що Анина зовнішність- неприваблива, а потім- що у неї і "вишневі губи", і гарне волосся... Якому твердженню вірити?

Далі: Ви, як на мене, трохи переборщили з трагізмом. Така внутрішньо багата дитина, як Аня (адже ж "прочитала більше книжок, ніж Підгірна бачила"!) не може бути абсолютно нещасною, та й учителька не мала права грубо її відганяти, за це, якби Аня розповіла директорові, їй би "світила" мінімум сувора догана... Вбивство описане настільки перебільшено криваво, що я не повірила жодному слову.

В цілому- "5". Повторюю: у Вас дуже класні задатки, пишіть іще!

І бажано Вам опублікувати бодай один вірш, бо тут рейтинг авторам надається тільки за вірші.

Щасти Вам!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тіна Рагас (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-15 14:36:11 ]
Ганно, щиро дякую за такі теплі слова, а також, гадаю, слушні зауваження. Для мене дуже важлива думка такої досвідченої у цій сфері людини як ви. Обов'язково ще писатиму! Обіцяю!
Спасибі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Звичайна Нявка (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-16 21:36:29 ]
а я повірила... шкода Аню(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тіна Рагас (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-20 15:34:33 ]
Дякую, що повірили Нявко. Аню мені теж шкода! Знаєте, коли писала, просто сльози котилися. А не написати про це не могла! Просто з душі виривалося, з серця, і просилися писати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2009-01-20 16:19:16 ]
Тіно, то Аня- реальна особа???

:*( Але ж це настільки малоймовірно, щоби малі діти були такими жорстокими!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тіна Рагас (Л.П./Л.П.) [ 2009-01-23 09:14:17 ]
Ганнусю, я дуже рада вітати Вас на своїй сторіночці! Гаразд, відкрию невеличку таємницю. Анна Волосожар - це справді неіснуючий персонаж. Але він створений на основі кількох реальних доль справжніх людей, у житті яких траплялося все переказане мною. Просто дуже важко і боляче дивитися на страждання людей... А як вражає дитяча жостокість!.. Не бачила б на власні очі, не повірила, що в душах білих та чистих ангелят може чаїтися просто непроглядний морок, страшна жорстокість, здатна убивати і глумутися над усім, усюди, завжди. Звичайно, я маю на увазі далеко-далеко не всіх дітей!
Щасти Вам!