1. Чи відкриває економічна криза нові можливості для націоналізму?

— Світова економічна криза відверто демонструє глобалістичний характер сучасної капіталістичної Системи і для будь-якого мешканця України може бути в цій ситуації декілька шляхів: 1) визнання кризи і глобалізму неминучими явищами, реальними, невідворотніми, і людина в цій ситуації залишена сама із собою у боротьбі за виживання; 2) визнаючи той же самий стан, людина може звертатися до таких чинників порятунку від неї чи послаблення її впливу, яким є ізоляціонізм, і однією з форм його власне може бути націоналізм як апеляція до потреби у захисті спільно, колективо. Думається, що саме та частина українців, яка ментально і духовно відчуває свою приватність і потребу у її захисті, якоюсь мірою, більшою чи меншою, звернеться до тієї чи іншої форми націоналізму, і тому ріст популярності останнього дещо зросте. Проте розглядати націоналізм як єдину панацею не варто, не враховуючи соціальних і ліберальних чинників. Український націоналізм, на жаль, є націоналізмом української мови, і він не хоче й чути про інші варіації чи можливості.

2. Чи можливе подолання ворожнечі між правими та створення спільного фронту?

— Питання ворожнечі — це перш за все і питання особистостей, лідерів, і питання вимоги розглядати власну позицію як виключно єдиноправильну. Тільки тоді, коли праві зможуть здійснити феноменологічну редукцію, тобто винести за дужки геть те, що їх роз’єднує, тільки тоді можна буде говорити про спілність дій. Але, боюся, що після цієї операції виявиться, що спільне — це абсолютний нуль.

3. Яку ідеологію сповідуєте, і які методи боротьби для Вас є доцільними?

— Будучи представником руху «нових правих» і сповідуючи ідеологію консервативної революції, вважаю, що боротьба із Системою повинна бути системною (даруйте за каламбур). Тільки пізнання глибинних коренів кризи — втрата істинної Традиції і нівелювання особистості як людини, з гідністю приймаючої виклик, — може накреслити шляхи діяльності. Цікавим вважаю досвід націонал-синдикалістського реформування суспільства Іспанії та Латинській Америці (фалангізм, перонізм, інтегралізм, АПРА), який, з доданням модернізаційних елементів інформаційного ери, може претендувати на Інший шлях, відмінний від ліберально-капіталістичного і соціалістичного. Крім того, повинен бути спротив Системі не у формі чітко структурованих груп зі строгою дисципліною і відповідальністю (сучасні терористичні організації є лише останніми могіканами цієї тенденції), а у формі мережевих «неотрайбів»(«нових племен/кланів/спільнот»), і індивіди в цій Мережі можуть вільно мігрувати (сьогодні ти — скінхед-язичник, завтра — націонал-ліберал, далі — гіперсіоніст, шиїтофіл, католицький клерикал) і наносити Системі найвразливіші удари в найнеочікуваніших для Системи і найвигідніших для руху Опору місцях.