ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
11:51
СО-СУ-КУР
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
2024.05.21
11:25
Вертить римами поет,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
2024.05.21
10:58
Мрії збуваються.
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
2024.05.21
08:12
Яка морська краса! Ось "Ланжерон",
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
2024.05.21
07:03
Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
УБОГАКАЗКА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
УБОГАКАЗКА
Була собі в одній країні Людина. Така як усі,не гiрша
і не краща. Щодня ходила вона по землi i з вдячнiстю дивилась на величне Небо, на якому спочивав Бог. Нічого не просила людина у Бога, лише слова хвали та вдячностi лилися променями з очей, що вдивлялися у безмежне.
Та ось одного разу почула людина, що багато людей у своїх молитвах просять Бога покращити їх життя. Хтось у молитвах оспівує Бога i просить виконати їх бажання, а хтось просто просить. І задумалася людина, -"чому ж я нiчого не прошу у Творця? Адже це так просто... А менi це й на думку не спадало..."
Отож упала людина навколiшки i спрямувала птаство своїх слiв до могутнього, древнього Неба, на якому спочивав Бог, i застелила мереживом вуст своїх вологi хмари. Почув це вiчний Бог i промовив до людини :
- Що сталося,дитино моя,що примусило твоє серце спалахнути незвiданим донинi вогнем ? Якi сонця згасли у твоїй утробi ,що твоя душа тепер плавиться ? Нащо тобi той великий клопiт бажань ?
- Великий Володарю,добрий,чистий i прекрасний. Жив я пiд крилом Твого Неба та й не знав про всю велич Твого світу. Та кажуть люди, даєш ти всяке благо,чого лише душа забажає. Прошу Тебе, Господи, дай i менi дарунок своєї милостi.
- Хiба душа Твоя нещасна,- начебто здивувався Бог,- Чого ти не маєш ? Чи є краї, яких я не знаю, чи голоси,
яких я не чую ?
- Боже свiтлий, не знала я всієї величi руки Твоєї...,- гнiтила свої слова людина,- будь милостивим,дай менi,недостойному,те чого душа моя шукає пустельними вiтрами.
- Чому називаєш себе недостойним, сину мiй. Чи правду кажеш,коли так говориш ?
- Пробач,Всемилостивий,- заволала людина,-пробач менi,Боже,але молю, задовольни моє прохання.
- Нащо тобi цей клопіт…. . Та,коли так,то проси.
- Дай менi,Боже всього,всього,що й iншi люди мають. - залопотiла людина,- дай усього !
- Май совiсть, дитино моя. А чи не забагато просиш ? Не вистачить руки твоєї, щоб охопити i крихту. Проси чогось одного. Тож чого саме ти хочеш ? Або те, або інше.
Задумалася людина. Чого ж просити у Бога ? Боялася помилитися. Та врештi - решт визначилася.
- Дай менi,Всевладний,слави. Хай усi,i малi i великi далекi й близькi вклоняються менi i ходять пiд кроною моєї слави.
Дав Бог людинi славу й успіх. Хто де не був,усі як один уклонялися величi та пишнотi людини. З усiх усюд лилися величальнi пiснi та віншування. Але мабуть, не так гріє вогонь,розпалений у палацi i принесений у дім. Тісно було людинi в амулетах та оберегах пустих. І закричала вона:
- Гей,Найвеличнiший i Найлiпший! ...Дай менi,Боже високий, багатства. Багато¬, багато грошей, коштовностей, золота та срiбла, смарагдiв, рубiнiв та дiамантiв. Щоб переливалися у сяйвi сонця.... Твого, найдобрiший, сонця.
Дав Бог людинi багатство. Незлічені коштовностi мерехтiли,грали у промiннi сонця. Божого сонця. Їх веселкове сяйво начебто змагалося із самим Небом,на якому спочивав Бог. Дні й ночi милувалася людина багаттям свого багатства.
Та раптом сталася біда. Ніколи до цього не знала людина розпачу виснаженого ложа. Та з пiзнанням бажань її,певно,пробудила свої бажання бiлоока млява стара Хвороба. І зайнялося тiло людини в гострих лезах болю,i не було вже спокою людинi анi хвилини. Корчилася душа,пiдвискуючи скорботнiй плотi й не було жодного промiнчика у Небi, на якому спочивав Бог. Знову повалилася людина навколiшки i стала благати Бога:
- Боже Всесильний, зглянься, змилуйся на мене, пропащого, допоможи. Не хочу я нi перлiв,нi смарагдiв,не тiшать мене нi килими,нi парча,бо не хочуть вони вiдвести вiд мого чола тягар. Не стають персні та намиста нi мурами,нi щитами, а нi колісницями. Забери вiд мене,Наймилiший Пане,важкi коралi та камеї і дай менi,прошу Тебе,здоров'я мiцного,щоб не страждала душа моя в болотi глевкої недуги.
Виконав i це прохання Бог. І стала людина здоровою та могутньою,мов стиглий колос. Як схiд сонця сяяла щаслива усмiшка у барвистiй душі. Радісно працювала людина на нивах своїх. I пiт її ставав солодким вiд радощiв щасливої працi. Кожен день був днем творiння власного успiху й добробуту.
Та не лише у людини прокинулися руки. Налетіли чорною зграєю заздрощiв злi розбiйники, чи то непоступливi,чи то нескоренi,i не лишилося у людини нічого. Заплакала гiрко людина. Засліплювала,рiзала очi розпачлива темрява зпустошеного крову. Вибухнула людина вогнем та слiзьми,мов грiм та блискавка розколов її крик Небо на якому спочивав Бог:
- Господи всесильний,хiба ти не бачив,яка бiда мене сповила ? Чи не чув ти, як мов гармати душили мiй край копита чужих скакунiв ? Заступися,ти мусиш,Боже! Я - Твiй син ! Я твоє дитя,хочеш ти цього,чи нi ! Допоможи,
Ти мусиш допомогти ! Знаю я,що в далекому краї є Безмежний Простiр слави та багатства,здоров’я i краси. Дай менi таку силу i зброю,щоб збороти далекi зорi,полонити чужi казки,захопити чуже щастя,- захопилася,мов полум'ям, стрiмкими своїми клопотами людина.- Забери вiд мене Совiсть,бо вплітає вона менi квiти у м’язи i дай менi завiрюху та мороз,щоб вишили на моїх очах бiлi мережива пустоти,щоб жоден всесвiт не влився в душу мені. Дай менi силу i зброю,щоб перемагати.
- А хiба ти не знаєш,як перемагати,- пролунало у вiдповiдь,- Ти хочеш, щоб я забрав у тебе совiсть ? А хiба це можливо ?
- Не хочу совiстi,- закричала людина,- не хочу нiчого! Хочу iншого Бога! Iншого Бога хочу !
Так i лунали метушливi барви пiд Небом,
на якому спочивав Бог ,рiжучи вуха архангелам та херувимам...
...А Бог попросив сам у себе,щоб людина стала смiливою i вiльною.
і не краща. Щодня ходила вона по землi i з вдячнiстю дивилась на величне Небо, на якому спочивав Бог. Нічого не просила людина у Бога, лише слова хвали та вдячностi лилися променями з очей, що вдивлялися у безмежне.
Та ось одного разу почула людина, що багато людей у своїх молитвах просять Бога покращити їх життя. Хтось у молитвах оспівує Бога i просить виконати їх бажання, а хтось просто просить. І задумалася людина, -"чому ж я нiчого не прошу у Творця? Адже це так просто... А менi це й на думку не спадало..."
Отож упала людина навколiшки i спрямувала птаство своїх слiв до могутнього, древнього Неба, на якому спочивав Бог, i застелила мереживом вуст своїх вологi хмари. Почув це вiчний Бог i промовив до людини :
- Що сталося,дитино моя,що примусило твоє серце спалахнути незвiданим донинi вогнем ? Якi сонця згасли у твоїй утробi ,що твоя душа тепер плавиться ? Нащо тобi той великий клопiт бажань ?
- Великий Володарю,добрий,чистий i прекрасний. Жив я пiд крилом Твого Неба та й не знав про всю велич Твого світу. Та кажуть люди, даєш ти всяке благо,чого лише душа забажає. Прошу Тебе, Господи, дай i менi дарунок своєї милостi.
- Хiба душа Твоя нещасна,- начебто здивувався Бог,- Чого ти не маєш ? Чи є краї, яких я не знаю, чи голоси,
яких я не чую ?
- Боже свiтлий, не знала я всієї величi руки Твоєї...,- гнiтила свої слова людина,- будь милостивим,дай менi,недостойному,те чого душа моя шукає пустельними вiтрами.
- Чому називаєш себе недостойним, сину мiй. Чи правду кажеш,коли так говориш ?
- Пробач,Всемилостивий,- заволала людина,-пробач менi,Боже,але молю, задовольни моє прохання.
- Нащо тобi цей клопіт…. . Та,коли так,то проси.
- Дай менi,Боже всього,всього,що й iншi люди мають. - залопотiла людина,- дай усього !
- Май совiсть, дитино моя. А чи не забагато просиш ? Не вистачить руки твоєї, щоб охопити i крихту. Проси чогось одного. Тож чого саме ти хочеш ? Або те, або інше.
Задумалася людина. Чого ж просити у Бога ? Боялася помилитися. Та врештi - решт визначилася.
- Дай менi,Всевладний,слави. Хай усi,i малi i великi далекi й близькi вклоняються менi i ходять пiд кроною моєї слави.
Дав Бог людинi славу й успіх. Хто де не був,усі як один уклонялися величi та пишнотi людини. З усiх усюд лилися величальнi пiснi та віншування. Але мабуть, не так гріє вогонь,розпалений у палацi i принесений у дім. Тісно було людинi в амулетах та оберегах пустих. І закричала вона:
- Гей,Найвеличнiший i Найлiпший! ...Дай менi,Боже високий, багатства. Багато¬, багато грошей, коштовностей, золота та срiбла, смарагдiв, рубiнiв та дiамантiв. Щоб переливалися у сяйвi сонця.... Твого, найдобрiший, сонця.
Дав Бог людинi багатство. Незлічені коштовностi мерехтiли,грали у промiннi сонця. Божого сонця. Їх веселкове сяйво начебто змагалося із самим Небом,на якому спочивав Бог. Дні й ночi милувалася людина багаттям свого багатства.
Та раптом сталася біда. Ніколи до цього не знала людина розпачу виснаженого ложа. Та з пiзнанням бажань її,певно,пробудила свої бажання бiлоока млява стара Хвороба. І зайнялося тiло людини в гострих лезах болю,i не було вже спокою людинi анi хвилини. Корчилася душа,пiдвискуючи скорботнiй плотi й не було жодного промiнчика у Небi, на якому спочивав Бог. Знову повалилася людина навколiшки i стала благати Бога:
- Боже Всесильний, зглянься, змилуйся на мене, пропащого, допоможи. Не хочу я нi перлiв,нi смарагдiв,не тiшать мене нi килими,нi парча,бо не хочуть вони вiдвести вiд мого чола тягар. Не стають персні та намиста нi мурами,нi щитами, а нi колісницями. Забери вiд мене,Наймилiший Пане,важкi коралi та камеї і дай менi,прошу Тебе,здоров'я мiцного,щоб не страждала душа моя в болотi глевкої недуги.
Виконав i це прохання Бог. І стала людина здоровою та могутньою,мов стиглий колос. Як схiд сонця сяяла щаслива усмiшка у барвистiй душі. Радісно працювала людина на нивах своїх. I пiт її ставав солодким вiд радощiв щасливої працi. Кожен день був днем творiння власного успiху й добробуту.
Та не лише у людини прокинулися руки. Налетіли чорною зграєю заздрощiв злi розбiйники, чи то непоступливi,чи то нескоренi,i не лишилося у людини нічого. Заплакала гiрко людина. Засліплювала,рiзала очi розпачлива темрява зпустошеного крову. Вибухнула людина вогнем та слiзьми,мов грiм та блискавка розколов її крик Небо на якому спочивав Бог:
- Господи всесильний,хiба ти не бачив,яка бiда мене сповила ? Чи не чув ти, як мов гармати душили мiй край копита чужих скакунiв ? Заступися,ти мусиш,Боже! Я - Твiй син ! Я твоє дитя,хочеш ти цього,чи нi ! Допоможи,
Ти мусиш допомогти ! Знаю я,що в далекому краї є Безмежний Простiр слави та багатства,здоров’я i краси. Дай менi таку силу i зброю,щоб збороти далекi зорi,полонити чужi казки,захопити чуже щастя,- захопилася,мов полум'ям, стрiмкими своїми клопотами людина.- Забери вiд мене Совiсть,бо вплітає вона менi квiти у м’язи i дай менi завiрюху та мороз,щоб вишили на моїх очах бiлi мережива пустоти,щоб жоден всесвiт не влився в душу мені. Дай менi силу i зброю,щоб перемагати.
- А хiба ти не знаєш,як перемагати,- пролунало у вiдповiдь,- Ти хочеш, щоб я забрав у тебе совiсть ? А хiба це можливо ?
- Не хочу совiстi,- закричала людина,- не хочу нiчого! Хочу iншого Бога! Iншого Бога хочу !
Так i лунали метушливi барви пiд Небом,
на якому спочивав Бог ,рiжучи вуха архангелам та херувимам...
...А Бог попросив сам у себе,щоб людина стала смiливою i вiльною.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію