Сиділо якось мишеня Пікс осіннім вечором у своїй нірці та сумувало.
І так бідному було сумно, що навіть м'яке світло від воскового недогарка не могло просвітлити його похмурих думок.
- І кому я такий потрібний? Нікому! Сусід Кріт у сусідньому лісі гостює. Сусід Їжак днями й ночами до зими готується. Зайча хутро для білої шубки шукає. А тут ще і Дід Сновід, той, що книгарнею гарних снів відає, з новим сном затримується. Усі мене забули. Усі мене покинули. Що не кажи, а щастя немає.
З вічок мишеняти потекли сльози.
Надворі було темно, а у комині протяжно гудів осінній вітер: У-у-у!
- А що, якщо це не вітер?! – надумало раптом мишеня. – А що, коли це сірий Вовк за кимсь женеться? І комусь потрібна моя допомога...
Пікс підбіг до дверей та прислухався.
У двері хтось постукав.
- Хто там? – тихенько запитало мишеня.
- Це я, - відповів тонесенький голосок.
Відчинивши двері, Пікс побачив мишеня, котре, як дві краплі води, було схоже на самого Пікса.
- Ти хто? – запитав Пікс, із неприхованим здивуванням дивлячись на гостя.
- Я - твоє Щастя! – відповів гість-близнюк.
- Моє Щастя?! – перепитав Пікс, вщипнувши себе якомога міцніше, ніби бажав прокинутися.
- Так, твоє Щастя, - пролунало у відповідь.
- Тоді заходь, - зніяковіло запросив гостя Пікс. – А я саме про тебе згадував.
- Знаю, - відповіло Щастя.
- Невже? – збентежився Пікс.
- Так, адже я поруч сиділо. Але ти мене чомусь навіть бачити не хтів. Усе повторював, що мене немає, – продовжувало Щастя. - А я завжди з тобою. Навіть тоді, коли ти мене не бачиш. Ідеш лісом, а я – поруч. Лягаєш спати, і я з тобою. І тільки тоді, коли ти говориш, що мене немає, я можу заблукати. І тоді буває дуже важко знайти потрібну дорогу.
Так було і сьогодні. Коли ти сказав, що мене немає, я раптом опинився у темному дрімучому лісі. Холодно, моторошно. Жодної живої душі поруч, лише вітер гуде.
Отож, блукаю я лісом, блукаю... І раптом чую: Стій, шилохвосте! Попалося! Тепер не втечеш! На вечерю будеш!
Дивлюся, а це сірий Вовк. Він мене за тебе прийняв. Тут я вже і не пам'ятаю, як побігло. Лапок під собою не чую. Хижий от-от мене схопить, зубами клацає. Усе, думаю, не втекти мені від Вовка! А тут раптом бачу, віконце в нірці світиться.
Я як припущу, та й шмигнув у кущі, не добігаючи нірки. А розбійнику здалося, що я в нірку забігло. Потупцював він біля нірки, потинявся... На місяць поскиглив. Та й пішов собі геть.
А я тоді до тебе постукалося.
- Так… І дісталося тобі за мене, - співчутливо промовив Пікс - Не виріши я, що тебе немає, не довелося б тобі вночі лісом блукати, та від Вовка тікати.
Вибач мені, будь ласка! Тепер я напевно знаю, що ти є, і завжди поруч. А щоб тебе побачити, цього треба тільки захотіти.