Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
З тобою робитиму те, що наснилось,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
З тобою робитиму те, що наснилось,
2026.03.29
18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
2026.03.29
14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
2026.03.29
13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
2026.03.29
12:58
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2026.03.29
10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
2026.03.29
09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
2026.03.29
08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2026.03.29
07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
2026.03.29
06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
2026.03.29
02:44
Тривога в серці. Морок. П'ята ранку.
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"
2026.03.28
23:30
Якщо довкола тебе крутяться пройдисвіти, це ще не означає, що навколо тебе обертається Земля.
Кожен інший лікар повинен поставити інший діагноз.
Думка поперек звички, мов кістка поперек горла.
Що зверху сплило, те хвиля і виносить.
Інвалідам п
2026.03.28
18:53
коли весна як осінь
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я
2026.03.28
17:58
Ти ще єси і хліб їси насущний,
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
2026.03.28
15:30
Ми зараз - як пуритани
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.
І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.
І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Наталя Пасічник. Гра в три руки
ЧИЯ РУКА ТРЕТЯ?
Наталя Пасічник. Гра в три руки: поезії. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 48 с.
Наталя Пасічник – лауреат міжнародного літературного конкурсу «Гранослов-2008». Окрім того, вона двічі лауреат видавництва «Смолоскип» (2005, 2008), літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича (2005). Народилася в м. Теребовля Тернопільської області.
Збірка поезій, про яку йдеться, третя в доробку поетеси. Спочатку були самвидавська «Елегія печалі» (2002) та «Портрети доби Ренесансу» (2006).
Ініціатором, редактором та автором передмови цього видання є відомий поет Роман Скиба. Він вважає поезію Наталі лаконічною за формою, глибокою за змістом, і бачить її (поезії) витоки у творчості скальдів та менестрелів. Ну, до них, скальдів та менестрелів ми ще повернемось, а поки що пошукаємо ці самі витоки десь ближче.
Аби зрозуміти, звідки народжуються вірші Наталі Пасічник, до них треба призвичаїтись, у них треба уважно вчитатися: «кожен може дізнатись як багато важить слава / і як мало любові знаходиш під нігтями тих / хто обіцяв написати / салют». Враження від її коротких і довгих рядків, часто-густо схвильованих, перерваних, ніби задиханих строф приголомшує: «відстань між нами – / відрізок від ліктя до пальців / проміжок часу тривання осіннього шалу / спробуй впіймай цю найтоншу радіохвилю». Зазвичай, знайоме явище або картина змальовані занадто суб’єктивно, під цілковито несподіваним кутом зору. Наче кваплячись зафіксувати картину або явище, поетеса проминає несуттєве, перериває логічні зв’язки, іноді навіть не називає предмет своєї уваги, даючи можливість читачеві визначитися самому: «віск твоєї присутності / пальці якими виводила контури / щоб не забути».
Чи ставить ця поезія перед собою мету вловити й передати у віршованих рядках справжність, щирість настрою, істинність атмосфери і відповідного їй стану? Думаю, що питання можна поставити ширше. Цей вихор метафор, штрихи і блискітки спостережень, несподіваних, раптових доказів спалахує й вибухає у мозку, а потім розбігається колами та еліпсами особливих, ледве вловимих асоціацій. Щоб тільки витворити особистісні думки, картини, почуття в їхній суцільності, і водночас, плинності, в їхній первісній свіжості, поетеса виробила нічим не обмежений, розкутий синтаксис, що нагадує мову чимось подивованої людини, яка раптово заговорила, і слова вихоплюються самі по собі, немов спонтанно. Строфи звучать великими інтонаційними періодами. Негативісти обов’язково помітять: довгі рядки-побудови деяких віршів схожі на ритмізовану прозу, що просто записана у стовпчик. Наталя прекрасно вміє римувати, але робить це не часто: «ці тижні в тернополі тижні опісля любові / гіркі чаювання при світлі або при вікні / ти плакала вперше а отже ти плакала знову / за тим хто казав тобі – так а виходило – ні».
А тепер повернемося до витоків. Можливо, не акцентуючи увагу на тому спеціально, пан Роман визначив коріння поезії нашої авторки як суто європейське: менестрель – (фр. menestrel) – мандруючий музикант у Франції та Англії середньовіччя; скальд – (ісл. skald) – поет, співак у Норвегії та Ісландії ІХ-ХІІІ століть. Абсолютно погоджуючись із паном Романом, додам власні спостереження. Наталя Пасічник у свій час закінчила факультет іноземних мов і за фахом – англійський філолог. Я думаю, що тяжіння, до філософської медитативності, історико-культурних фабул західноєвропейської поезії, яку вона добре знає, помітно позначились на її творчості. Зрештою, назва другої збірки поезій – «Портрети доби Ренесансу» є вельми показовою! Поезія Наталі Пасічник – європейська, що писана українською мовою. І ще одна паралель, що аж «світиться»: «космічна камерність» (за висловом відомого критика) поезії великої росіянки Марини Цвєтаєвої, що довгий час жила в Парижі, притаманна й поезії українки Наталі Пасічник.
На мою думку, «розгерметизація», вихід, нарешті, з кола мистецької ізоляції є вельми позитивним явищем у царині національної літератури. Поезія Наталі Пасічник – яскраве тому підтвердження: « незбагненно неперевершено / запалюєш цигарку на одному з вокзалів / центральної європи / вуличний хлопчик з порожніми очима / пропонує два тижні свободи і запікається кров / на гострих колінах / на гарячій бруківці в софії чи будапешті / нікому нікому – повторює він / згинаючи вицвілий пергамент / розбиваючи крихке люстерко / торкаючись до двох червоних цяток / на твоїй шиї / залишся зі мною».
Надруковано : "Друг читача" №5-2009,Київська Русь №5-6-2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наталя Пасічник. Гра в три руки
Наталя Пасічник. Гра в три руки: поезії. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2009. – 48 с.
Наталя Пасічник – лауреат міжнародного літературного конкурсу «Гранослов-2008». Окрім того, вона двічі лауреат видавництва «Смолоскип» (2005, 2008), літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича (2005). Народилася в м. Теребовля Тернопільської області.
Збірка поезій, про яку йдеться, третя в доробку поетеси. Спочатку були самвидавська «Елегія печалі» (2002) та «Портрети доби Ренесансу» (2006).
Ініціатором, редактором та автором передмови цього видання є відомий поет Роман Скиба. Він вважає поезію Наталі лаконічною за формою, глибокою за змістом, і бачить її (поезії) витоки у творчості скальдів та менестрелів. Ну, до них, скальдів та менестрелів ми ще повернемось, а поки що пошукаємо ці самі витоки десь ближче.
Аби зрозуміти, звідки народжуються вірші Наталі Пасічник, до них треба призвичаїтись, у них треба уважно вчитатися: «кожен може дізнатись як багато важить слава / і як мало любові знаходиш під нігтями тих / хто обіцяв написати / салют». Враження від її коротких і довгих рядків, часто-густо схвильованих, перерваних, ніби задиханих строф приголомшує: «відстань між нами – / відрізок від ліктя до пальців / проміжок часу тривання осіннього шалу / спробуй впіймай цю найтоншу радіохвилю». Зазвичай, знайоме явище або картина змальовані занадто суб’єктивно, під цілковито несподіваним кутом зору. Наче кваплячись зафіксувати картину або явище, поетеса проминає несуттєве, перериває логічні зв’язки, іноді навіть не називає предмет своєї уваги, даючи можливість читачеві визначитися самому: «віск твоєї присутності / пальці якими виводила контури / щоб не забути».
Чи ставить ця поезія перед собою мету вловити й передати у віршованих рядках справжність, щирість настрою, істинність атмосфери і відповідного їй стану? Думаю, що питання можна поставити ширше. Цей вихор метафор, штрихи і блискітки спостережень, несподіваних, раптових доказів спалахує й вибухає у мозку, а потім розбігається колами та еліпсами особливих, ледве вловимих асоціацій. Щоб тільки витворити особистісні думки, картини, почуття в їхній суцільності, і водночас, плинності, в їхній первісній свіжості, поетеса виробила нічим не обмежений, розкутий синтаксис, що нагадує мову чимось подивованої людини, яка раптово заговорила, і слова вихоплюються самі по собі, немов спонтанно. Строфи звучать великими інтонаційними періодами. Негативісти обов’язково помітять: довгі рядки-побудови деяких віршів схожі на ритмізовану прозу, що просто записана у стовпчик. Наталя прекрасно вміє римувати, але робить це не часто: «ці тижні в тернополі тижні опісля любові / гіркі чаювання при світлі або при вікні / ти плакала вперше а отже ти плакала знову / за тим хто казав тобі – так а виходило – ні».
А тепер повернемося до витоків. Можливо, не акцентуючи увагу на тому спеціально, пан Роман визначив коріння поезії нашої авторки як суто європейське: менестрель – (фр. menestrel) – мандруючий музикант у Франції та Англії середньовіччя; скальд – (ісл. skald) – поет, співак у Норвегії та Ісландії ІХ-ХІІІ століть. Абсолютно погоджуючись із паном Романом, додам власні спостереження. Наталя Пасічник у свій час закінчила факультет іноземних мов і за фахом – англійський філолог. Я думаю, що тяжіння, до філософської медитативності, історико-культурних фабул західноєвропейської поезії, яку вона добре знає, помітно позначились на її творчості. Зрештою, назва другої збірки поезій – «Портрети доби Ренесансу» є вельми показовою! Поезія Наталі Пасічник – європейська, що писана українською мовою. І ще одна паралель, що аж «світиться»: «космічна камерність» (за висловом відомого критика) поезії великої росіянки Марини Цвєтаєвої, що довгий час жила в Парижі, притаманна й поезії українки Наталі Пасічник.
На мою думку, «розгерметизація», вихід, нарешті, з кола мистецької ізоляції є вельми позитивним явищем у царині національної літератури. Поезія Наталі Пасічник – яскраве тому підтвердження: « незбагненно неперевершено / запалюєш цигарку на одному з вокзалів / центральної європи / вуличний хлопчик з порожніми очима / пропонує два тижні свободи і запікається кров / на гострих колінах / на гарячій бруківці в софії чи будапешті / нікому нікому – повторює він / згинаючи вицвілий пергамент / розбиваючи крихке люстерко / торкаючись до двох червоних цяток / на твоїй шиї / залишся зі мною».
Надруковано : "Друг читача" №5-2009,Київська Русь №5-6-2009
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
