ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Павло Гірник. Посвітається
Образ твору Молімось, братове, до наших криниць і джерел

Павло Гірник. Посвітається (поезії). – Хмельницький: Видавництво Алли Цюпак, 2008. – 232 с.
Це не зовсім рецензія, це – спроба передати прозою враження від Поезії, котра вшанована найвищою нагородою – Національною премією України імені Тараса Шевченка 2009 року.
Поетика заголовку книги подає естетичний маніфест в його найстиглішому згорнутому вираженні: «Світає, посвітається, / Людніє слово без’язике, / Скресає, воскрешається. / Співають діти боголикі…».
Перед нами складна поезія, що дає поживу і душі, й розуму. В епатажній смутній атмосфері панування постмодернізму, ми відвикли від справжньої поезії. Ці вірші неможливо поставити у рамки певної школи чи естетики, бо вони містять чи не найбільше парадоксів, чи не найважче надаються дефініціям, але мають фундаментальні національні відмінності, тримають у собі їхню логіку, додержуються їхніх правил. Принципово важливим для розуміння поезії П. Гірника має фольклор, релігія, епоха козацького бароко, езотеричні тексти. Поет свідомо вибудовує свої вірші, спираючись на знання історії, богослів’я, літератури. У віршах зустрічаються імена Г. Сковороди, Т. Шевченка, Л. Українки, В. Стефаника, Є. Плужника, Б.-І. Антонича, П. Тичини, С. Руданського, О. Довженка, В. Короткевича. Багато посилань і звертань до сучасників: М. Вінграновського, Б. Нечерди, Т. Федюка, В. Герасимчука, З. Єндербієва, М. Мазура, Л. Мазур. Поет згадує про Чураївну, останнього лірника Івана Верховця, Вересая, художницю К. Білокур; звучать імена історичних героїв ( Богун, Кривоніс, Палій, Батий) та героїв фольклору ( Перун, Лада, Антей, Стрибог, Харон). У контексті постійно звучать знайомі географічні назви: Голгофа, Чернеча гора, Троя, Львів, Трахтемирів, Медобори, Сибір, Колима.
Як особисте переживання втілюється у вірші, за рахунок чого досвід поета набуває універсальності? Для нашого автора, поезія – не hobbi, а форма буття. Поет проживає своє життя у слові, слово і є його реальність, справжні події відбуваються з ним у віршах. Вірші – це факти біографії поета, чільні знаки на його життєвому шляху. Це прорив від хвилинних настроїв і обставин до реальності: «Часом сниться мені ледь задихане скло / І холодна-холодна безлюдна дорога / Повз похилий вітряк у забуте село, / Де ще є криниці, а не чути нікого».
Художньої точності поет досягає завдяки цілеспрямованій праці над словом і, як результат, у творах нема приблизності – кожен рядок, строфа, вірш перевірені розумом і серцем. Можна заперечити, що точність у поєднанні з лірикою – поняття не зовсім визначене, але завжди відчуваєш, коли її, цієї точності, немає. Читаєш сторінки книги, і перед тобою відкривається до болю відомий світ, адже автор дає змогу відчути цей світ зором, слухом людини, яка виросла в ньому, міцно з ним пов’язана. Слово поета наділено глибокою пам’яттю: «Текли понад нами відлуння таємних дарів, / І сміх немовлят, і плачі поминальних обідів. / І ти мене тихо спитав, чи я врешті прозрів, / І я тобі тихо сказав – не прозрів, але видів».
Словесна тканина густо насичена типовими образами-символами: це – вогонь і свічка: «Вогонь. Пітьма. Свобода. Самота. / Нерозгадана єдність свічі і вогню (…) Палає пустка на самотній кручі – / Вогонь до мене руки простяга (…) Отямився врешті і кинув папір у вогонь». Похідний парний образ до вогню – попіл (попелище, зола): «струшую душу, як попіл якийсь говіркий… і попіл сіється… гріються дикі світи на попелищі… і пий вино, гіркіше полину / і струшуй попіл просто на коліна»; хліб і сіль: «Не біда –є хліб, і сіль, і Україна … Холодний хліб, як правду, ріж… і кобзарю причинна Україна / не хліб і сіль, а попіл подає…; вода (криниця, джерело), мати (бабуся, батьки), крила: «Як літати, то тільки душами, / Обійматися – то крильми»; вселенський мотив самітника: «Золота самота над пером… бо самота, яку не обирав… сувора нитка самоти».
Типовими є композиційні формули-мотиви, типовим є словник: козацький (гайдамаки, чуби, канчук, булава, клейноди, хоругви тощо), пантеїстичний (мальва, полин, ковила, спориш, верба, калина, груша, черешня, яблуня, ялинка, сосна, тополя, ожина, клен, пирій, мак, звіробій, кропива, сонях, м’ята, барвінок, квасоля, гарбуз, бараболя, буряк, кукурудза, вовки, змії, собаки, левеня тощо), релігійно-фольклорно-музичний ( дзвін, хрест, баня, вишиванка, сопілка, скрипка, литаври, бубон, бандура, кобза, трембіта, сурма, ліра тощо), традиційно-сільський (коні, гуси, чайка, журавлі, горлиця, зозуля, голуби, круки, собаки, сова, сич, курка, котеня тощо ). Але в тому то й суть непересічного таланту П. Гірника – все типове перероблено його духовністю так, що сприймається як одкровення і знахідки.
Форма віршів поета досконала, силабо-тоніка традиційна, римування класичне. І все ж, назвати стилістику поета суціль традиційною не можна. Прислухаємося, як звучать його деякі рими: смерть-смерд, ковток-потовк, простір-постріл, ясен-ясел, сіли-силу, голосі-сволоці, тужімо-ожина, потім-попіл, бубон-будень, гуси-загусли, сльота-виміта. Погодьмося, що деякі з них знаходяться на межі – чи то майстерні асонанси, чи то не зовсім точні рими?
Деякі вірші нагадують офорти Ф. Гойї про «сон розуму» – «ти переміг – і тому / сам собі ворог… буде хліб всміхатися до ножа… до неба – крок, до безуму – ковток».
Присутній прямий перегук із Т. Шевченком: «А над вишнями дощ, а під вишнями стіл і сусіди, / і родина твоя, і бджола над холодним вином».
Поет торкається до вічності через сни. Сни поета – таке собі тимчасове забуття, коли дух витає вільно, виокремлюючи феномен свободи переселення душі. Все схоже на майбутнє, тому що нема неминучого «тепер»: «Може це снилось-не снилось якомусь мені, / Тому, що статися має, стуливши повіки? / Раптом розвиднівся лик на церковній стіні / І, посміхнувшись вогню, одвернувся навіки». Хто знає, чи оновлюється майбутнє, чи існує наперед, як дане назавжди. У мові снів всі дієслова, на відміну від дійсності, не мають часу. Сон володіє величезними швидкостями. Як пересувається звук? Його чули пророки. Як пересуваються ангели? Найточніша геометрія їхнього руху – коло. Людина в її метафізичній круговерті належить до історії, ззовні якої перетворюється в ніщо, в пустоту. Поет вибудовує хронотоп поезії на принципі традиційного історизму, на відчутті належності до історії: «і тільки шкода, що нема скрипаля на Вкраїні». Творчість П. Гірника надлишкова, нелогічна, вона зневажає закони ratio. Це як лихоманка – поет реалізує своє право на сповідь: «Се – народ мій. / Се я, причинний. / Се остання сліпа течія. / Посміхається Батьківщина. / Нічия».
Існують місця, де зустрічаються світло й тінь, височінь та глибина, простір і час. Роздоріжжя наших снів. Десь там наші мрії збігаються з реальністю. Це цілковито новий вимір, де перетинаються шляхи пошуку та порозуміння, розлук і зустрічей, шляхи раціонального мислення та емоцій, сподівань і несподіванок. Це – перехрестя навколо нас. Навіть всередині нас. Вони багато можуть розповісти. Просто зупиніться і прислухайтесь. Причастіться…
Зірка впаде, і востаннє багаття війне.
Мова посмертна уже мовчазніша від тиші –
Тої, що всіх поховає, якщо не мине,
Тої, з якої народяться душі і вірші.

Тетяна Дігай
м. Тернопіль


Надруковано : "Культура і життя" №21-2009

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-03-09 18:57:19
Переглядів сторінки твору 10064
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.067 / 5.5  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.992 / 5.5  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.10.26 22:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-03-10 20:58:32 ]
Актуальна рецензія, пані Тетяно. Особливо у контексті наших привітань Павла Гірника з нагоди отримання національної премії ім. Т.Г.Шевченка.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2009-03-12 06:59:07 ]
Щиро дякую за пристойну оцінку моєї роботи.
Т. Д.