ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.04.29 21:30
Так хочеться вкритися листям
Й заснути на довгі роки,
Немовби небаченим змістом,
Що з'єднує все навіки.

Так хочеться в сон зазирнути
Між грізних скелястих громадь,
Порвавши ненависні пута,

Віктор Насипаний
2025.04.29 18:36
Цілий день синок надворі.
Мамі врешті став жалітись:
- Певно, мамо, трохи хворий.
Бо живіт почав боліти.

- Бо не хочеш, хлопче, їсти.-
Каже мама до малого.-
В животі, синочку, пусто.

Іван Потьомкін
2025.04.29 18:32
Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
Господній гріб від бозна кого визволяли
І Храм Його дощенту зруйнували...
Чи ж дивина, що болотами й колючками,
А не молочними й медовими річками
Став ти,

Артур Курдіновський
2025.04.29 16:02
Далека музо з добрими очима!
Багато під ногами кропиви!
Блукаю між рядочками сумними
У пошуках квітневої трави.

Ваш голос зігріває люті зими,
В душі зникають зболені рови.
Удвох, натхненні формами твердими,

Віктор Кучерук
2025.04.29 14:05
Коли навкруг цвіте бузок
І зеленіє пряна м'ята, -
Зробити можна швидко крок,
Який нелегко виправляти.
Тюльпани ронять пелюстки
І жалю дух стоїть в садибі,
Неначе мста за помилки,
Немов ціна за хибний вибір.

Юрій Гундарєв
2025.04.29 09:38
Дві п‘ятірки - не лише відмінно,
це не тільки наступний клас,
а й нерідко знешкоджені міни
на шляху кожного з нас.

Але попри тривожний вітер,
щоденне сиренне безсоння
вперед до жаданого світла -

Тетяна Левицька
2025.04.29 06:11
Несамовитий крик сирени, ковдра тепла,
Шахед над головою бавиться... Нестерпно...
Укрилась повністю, тремтять шибки віконні
Формальдегідом пахне смерть в повітрі — стогін.
На схід із бункера жене отар вовчисько,
Гримить і бахкає гроза — ракети близьк

Борис Костиря
2025.04.28 21:56
Людина може перевтілитися
у дельфіна.
Людина може перевтілитися
у ящірку, хранительку
мудрості. Людина може
перевтілитися в ніщо.
Різноманітні форми
перевтілення. Але як важко

С М
2025.04.28 18:31
Мало не остриг
Хайр, у невиразний день
Трохи запатлав
Типу так, але хотів не те
Не остригся, і дивуюся з чуття
Якби утримав дивацький стяг
Ніби віру, що потрібна комусь

Ярослав Чорногуз
2025.04.28 17:50
Розвалився неба п'єдестал,
На комп'ютерні розпався глюки...
Ти раніш Богинею була,
А тепер лише - ревнива злюка.

Де той поклоніння ідеал?
Що плекав у віршах я роками?
При тобі не можу назагал

Олена Побийголод
2025.04.28 14:21
Із Андрія Бєлого

Плещуть скупченням косматим
по сирих полях
кострубаті темні хати,
обсідають шлях.

Пригнобила їх неволя,

Тетяна Левицька
2025.04.28 13:26
Переповнилась чаша терпіння,
перейшов чорний кречет межу.
Може, я не твого, птахо, рівня
та, поглянь, у моєму саду

білопінно розквітнули груші —
на зеленім гіллі — білий сніг.
Не дозволю я кривдити душу,

Юрій Гундарєв
2025.04.28 09:52
квітня народився легендарний воротар непереможного київського «Динамо» 60-х

Один із найкращих голкіперів тогочасної футбольної Європи, він буквально зачаровував своїми неймовірними стрибками, реакцією і пластичністю, за що отримав ім‘я - київська панте

Світлана Пирогова
2025.04.28 09:22
Твоє тепло поглинуло минуле,
Затьмарились імлою риси.
Мовчала з жалібним "ку-ку" зозуля,
Блукала в кроні кипариса.

Рожеві мрії збились гострим списом,
Незіграні зостались ролі.
Вода холодна хлюпала на мисі,

Віктор Кучерук
2025.04.28 06:02
Друзі хутко повтікали
Якнайдалі від війни, –
Спромоглися дати драла
Їхні доньки і сини.
Полякалися родини
Кровожерних вічно псів
І забули, що святині
Захищати треба всім.

Борис Костиря
2025.04.27 21:46
За межами людського пізнання
стоїть башта, до якої
не можуть дійти.
Вежу огортають оруйні
чагарники. Людей, які йдуть до неї,
спіткає якась біда,
щось невідоме чинить перепони.
Мандрівник може
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Не анонімно
2025.04.27

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ванда Нова (1982) / Проза / Мініатюри і оповідання

 Будинок
Вони зазіхнули на мій дім. Подумати тільки – я, неспроможна прив’язатися до жодного місця, вічна мандрівниця, страждаю від того, що моєму будинкові, цій бездушній істоті з цегли та бетону, загрожує повна і абсолютна ліквідація. Здається, яка мені різниця – адже без даху над головою я не залишуся. Аж ні, чомусь ця споруда стала такою дорогою моєму серцю, ніби рідна і близька людина. І страх розлуки з нею болить-пече, і ніщо не здатне повернути мені хороший настрій.

Бульдозери гучно робили свою справу, і їх металеві пащі вихоплювали одна поперед одної ласі шматки. Вже рік, як наш будинок стояв у аварійному стані тут, між акаціями, і ніби нікому не заважав. Проте, міськрада побоювалася, що пожильці таки знайдуть під благеньким дахом біди на свої голови – погане паблісіті гарантовано! – то ж одноголосно вирішили: знести. Підготували наказ, і навіть вивели кампанію на рівень місцевого тижневика, при нагоді цитуючи листи від вдячних громадян, які нібито стомилися від напівлюдського животіння у старій руїні. Районна адміністрація дбайливо виділила нам кімнати у якомусь гуртожитку, пообіцявши у найближчому майбутньому побудувати на місці зносу новеньку багатоповерхівку. Отож, не було іншого вибору, ніж пакувати валізи і рятувати бабусину шафу.

Збираючи речі, згадую слова однієї подруги: «Кожен переїзд дає можливість позбавитися купи непотребу, сміття і старих лахів. У всьому варто шукати позитив.» Я з ентузіазмом узялася за роботу, і вже за кілька годин у коридорі назбирався десяток туго набитих пластикових мішків. На світ Божий з під дивану з’явилася густо припорошена пилюкою книжка Олді з міфічними істотами на обкладинці. Перетрушую сторінки і голосно чхаю…З книжки на підлогу вилітає фотографія з дуже знайомим обличчям, щоправда, як мінімум десятирічної давності.

А зараз ти вже зовсім не такий, довгі кучері давно перетворилися у еклектичну коротку стрижку, і навмисне подерті на колінах джинси змінилися на зручний стиль «мілітарі». Принаймні так ти виглядав, коли ми бачилися востаннє. Я втекла, бо почала прив’язуватися до тебе, а це загрожувало болем і втратою незалежності. Тоді мені важко навіть було думати про таке. Що ж, час минає, люди міняються. Цікаво, де ти тепер і що з тобою?..Намагаючись відігнати від себе надоїдливі думки, запихаю фото назад у книжку, а книжку у напівзаповнену коробку, і продовжую готуватися до переїзду. А в вухах лунає ніби зі старого магнітофона “Opium, desire or will? ” маловідомого у нас на той час гурту Moonspell.

Ідея гуртожитку мене аж ніяк не тішила, крім того, прив’язаність до обжитого місця давалася взнаки. У пригоді стали старі зв'язки, і я оселилася у знайомого піаніста в домі навпроти. Він був винен мені послугу, так як щотижня водив до мене своїх дівчаток, щоб матуся не застала на гарячому. Відверто кажучи, вдача у неї була дійсно нестерпна.

Ні в під'їзді, ні на вулиці вона вперто не віталася з сусідами, килими трусила виключно по неділях і навіть намагалася отруїти кицьку, яка об'їдала вазони на її балконі. Мені було трохи жаль «малого», тому він отримував ключа щоразу, коли я від’їздила у справах. Горгоноподібна піаністова матуся з невід'ємними від її образу рожевими бігуді ще з дня першого знайомства з нею викликала у мене печію. Уфф!.. Хоча зі мною вона трималася на диво люб'язно, адже я відмінно знала її слабке місце: фурію можна було підмовити і на державну зраду, пообіцявши розповісти інтимні подробиці особистого життя акторів “Династії”. Врешті-решт ладнали ми не так погано.

За кілька тижнів на подвір'ї з'явилася череда зубастих бульдозерів і десяток спецівок з прокуреними голосами. Добряче порипавши наш старий будинок, товариство всілося за домашні канапки з ковбасою, а по обіді, підбадьорене міцним самогоном горлало “Розпрягайте хлопці...” і “Чий-то кінь...”, демонструючи неабиякі здібності в найкращих національних традиціях. Наступного дня пішов дощ, і вони гуртом місили багнюку, не звертаючи за лайкою уваги на те, як плакали де-не-де вцілілі вікна. Дітлахи качалися в багнюці, гатили камінням у горобців і вищали від задоволення. Всім було весело. Будинок відповідно радів, що його не чіпали. А мені чомусь, мов від серця відлягло, коли я побачила, що нашу «фортецю» залишили у спокої. Кожен удар, який завдавали будинкові, начебто відбивався на мені, залишаючи невидимі синці і подряпини.

Того вівторка хлопці із бригади ще активно робили вигляд заклопотаних і визираючи із кабін ділилися “конструктивною” інформацією. А в середу, як і слід було цього чекати, всі шість бригад району оголосили страйк. Не платили досить, а може, самогон не сподобався. Густо засмітивши за короткий термін наше подвір'я недопалками, пластиковими пляшками і пакетами, будинок залишили напризволяще. Його зовнішній вигляд мало чим змінився - хіба що не вистачало верхньої частини, і десяток віконниць світилися порожніми очима. Подібна безвідповідальність нікого не здивувала, тільки піаністова матуся, витираючи масні пальці фартухом, зарепетувала з балкону: “Халтурники!!”. На цьому епопея зносу призупинилася. Подвір'я заросло хвощем і лободою, які зовсім сховали заіржавілі поштові скриньки на похиленому стовпці.

Таким чином я дістала купу сюжетів для нового тематичного портфоліо. Захопливо було тишком пробиратися всередину і фотографувати щілини і шмаття на стінах. Мою напівпідвальну комірку майже не пошкодили. Я залишила тут своє старезне металеве ліжко з матрацом на пружинах, бо воно нагадувало в'язничне, і ще багато мотлоху, який не хотілося забирати з собою. Сусіди теж подекуди позалишали різний непотріб, трухляві вицвілі крісла, кульгавий стіл і канапу-мурашник. Принести б сюди свічок і знімати вночі...Уявляю зловісні відблиски у великому дзеркалі з пощербленою рамою. Буває, блукаєш і шукаєш оригінальні кути зору для композицій, а вони ось тут, під ногами, зліва, справа і зверху... З такими думками виходжу, обережно пригинаючи голову, вдивляюся, щоб не перечепитися через уламки стіни чи не потрапити голими ногами у кропиву. Сонячне світло безжально блимає в обличчя, і я на мить намагаюся розслабити всі до одного м'язи…

Ти сидиш за кілька кроків біля огорожі і вимальовуєш гілкою на піску якісь ієрогліфи. Виставив на поталу ультрафіолету свою вже добряче обпалену сонцем спину і гадаєш, що тобі все дозволено?..З'являтися отак раптово, без попередження. І як ти взагалі мене розшукав?

Три останні роки мені було без тебе цілком...інакше. Пригадую, шкільний друзяка розказував, що ти покинув боксувати. І я не сумніваюся, що більше на ринг ти не вийдеш. Скоріш усього, трапилося щось таке, що змусило тебе поставити на цьому крапку. Що ж...А я так і не побачила жодного твого бою. Ніколи не зрозумію насолоди видовища, де двоє чоловіків прикрашають один одного синцями і каліцтвами. Неодноразово зламані ребра, звернуті щелепи, перебиті носи – просто краса! І як тут не згадати про відкушене вухо по-тайсонівськи.

Колись дбайливий батько хотів придбати тобі мансарду в старому будинку коло міської ратуші. Сподівався, що бокс тобі врешті-решт обридне, і ти повернешся до живопису. Дійсно, навіть твої дитячі малюнки вражали дивовижним відчуттям кольору та об'єму. Ці похмурі воїни в обладунках, ікласті крилаті монстри з довгими пазурами часто снилися мені і видавалися аж надто реальними.

Не пам'ятаю, щоб раніше твоє обличчя набувало такого напрочуд довершеного виразу: легка втома і всеохоплюючий спокій. Чудовий, просто чудовий типаж. На жаль, ти чомусь ненавидів позувати для моїх фотографій, хоча і міг розглядати їх годинами. Хіба зараз що-небудь змінилося?
-Гáряче. - Збентежено сідаю поряд. Ти мовчки погоджуєшся і обтрушуєш свої зеленкуваті штани камуфляж. Відставний вояка.
-Хочу тебе дещо попросити. - Наче я не здогадуюся, що ти тут зовсім не для того, щоб розводити милі моєму серцю теревені.
-...?
-Пожити у тебе тижнів зо два.
-Тут? - показую на старого каліку без даху. - Хіба немає кращого варіанту?
-Дуже треба. Неприємності. - Аж такі, що ти зібрався з духом і з'явився мені на очі. Досі цього не спостерігалося.
-Як хочеш. Але не думаю, що тобі тут сподобається.
-Ну, маю надію, що твій підвал вцілів. - Ніякий не підвал, а напівпідвальне приміщення.
-Та вцілів.
Невимушено закладаєш руки за голову і витягуєшся на піску на весь зріст.
-Чудово. А щурі там є?
Жартуєш? Минулого року проводили дезінфекцію.
-Ні, немає. Правда, води з електрикою теж нема.
-Не страшно, - смієшся ти. - Люблю екстремальні умови.

Увечері ти вже сидиш на моєму в'язничному ліжку і поїдаєш яєчню з ковбасою, яку вдалося вихопити практично з-під носа піаністової матусі. Довелося тимчасово покористуватися щедрими запасами продовольства з її холодильника – нехай радіє, що в її синочка вовчий апетит.
Зручно вмощуюся на широкому підвіконні, підібгавши під себе ноги у смугастих вовняних шкарпетках і пірнаю у медитацію...
-Тобі краще із довгим волоссям, – чую раптом. Так, як колись у старі добрі часи, коли ти не відпускав мене від себе ні на мить. Поки я не вирвалася сама.
-Слухай, а чому ти пішов з боксу? Тренер ж обіцяв тобі блискучу кар'єру. - А чому я пішла від тебе? Адже нам передрікали блискуче майбутнє...
-Почало затягувати. Як якась нав'язлива ідея. - Як наркотик. Солодкий опіум – так , здається, я тебе жартома називала. Втім, багато часу минуло, може, я просто щось вигадую.
А мені вже кілька ночей підряд сниться дивний сон. Ніби наш напіврозвалений будинок раптом засяяв, як після кропіткої реставрації…У віконному склі відбиваються сонячні промені, а новенькі пофарбовані двері під’їздів ніби запрошують: «Сюди, сюди! Тут гарно, тепло і затишно!» Навіть, коли прокидаюся, після цього сну залишається невимовне відчуття спокою і тепла.

На стінах будинку потроху виростають рясні ліани, гойдаються банькаті лемури, бігають кумедні макаки, дріботять крилами мініатюрні колібрі. Все цеглисто-червоного кольору. Треба добути тобі кольорової крейди... Можливо цього разу вийде краще.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-03-04 19:59:42
Переглядів сторінки твору 1802
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.084 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.051 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.811
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2012.04.25 12:03
Автор у цю хвилину відсутній