Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Степан Руданський (1834 - 1873) /
Вірші
/
Співомовки
Преслів'я
Вір не вір, а не кажи- "Брешеш".
Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.
А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.
В дупло руку — не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла -
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по дуплі...
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.
Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.
Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
Я і взявся йому зад
З верби підправляти,
І підправив, та й залір
На годинку спати.
А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.
А для моїх шпаченят
Того було й треба —
Додряпались по вербі
До самого неба.
Пробудився — до шпаків —
Та де вже до ката!..
Аж на небі половив
Свої шпаченята!..
Ото знову до верби!
А верба й пропала,
Бо коняка напаслась
Та й,знать, побрикала.
Щастя тілько, що святі
Не горшки ліпили,
Але якось на той час
Гречку молотили.
Розказав я їм біду,
Випросив полови
Та з полови ізсукав
Мотуз прездоровий.
Вп'яв до неба та й униз!
Мені й горя мало!..
Аж до низу на сім миль
Мотуза не стало.
Згори й кажуть, що скачи!
Але я не хочу,
Що вгорі собі урву,
То внизу надточу.
Cпускаюсь собі вниз,
Мало й остається,
Ще б урвати кілька раз,
А мотуз не рветься.
І висів я кілька літ,
Мамина дитина,
І висохла, як дупло,
Уся середина.
А рій якось пролітав
Та туда й забрався,
Наніс меду, щільників,
Розхазяювався.
Наніс меду кілька пуд,
Ну його з бідою!..
Мотуз рветься — яв багно
Чуть не з головою.
А тут якось по багні
І качка ходила,
На чуприну набрела,
Гніздо собі звила.
Яєць много нанесла.
За дітей помовка,
Аж нечистая несе
Голодного вовка.
Та фурнула з голови,
А той завинувся,
Поїв яйця та й на чуб
Хвостом обернувся.
А я за хвіст: "Гуттю-га!"
А вовк налякався
Та як скочить — я і — гоп!
На світ показався!
II
І ото вже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
А батька й не було.
То, бувало,коли хто
В гості запрошає,
То дід сяде на полу
Та мене й питає:
"А хто ж, сину, піде з нас?"
То я його гладжу:
"Та хто б,— кажу,— не пішов,
Все то їдно,— кажу.—
Або я піду туди,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду".
А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається дідунь:
"Що, сину, робити?"
А що ж,— кажу,— тра комусь
їхати в дубину!"
То, бувало, й каже діді
"Хто ж поїде, сину?"
То я й кажу: "Хоч сидіть,
А я не поїду!
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте, діду!"
То, бувало, й їде дід...
А раз таки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.
Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп! —
Заєць з-під ломаччя.
А ми собі не страшкі!..
"Гуттю-га!" — на зайця!
Та живенько до лом ач —
Аж там сиві яйця.
"Заберімо!" — "Заберім!"
Зважили дрючками,
То насилу що згорнув
У шапку руками.
Ото я їх і приніс,
А в нас на ту пору
Розквокталася свиня,
Квокче коло двору.
"Пійміть, діду!" Дід пійняв,
Посадив на яйця...
То ми мали шість волів,
Як орлів, від зайця.
Зараз таки й запрягли,
Припічок зорали,
То такого ж, кажу, ми
Того хліба мали!..
Що як то вже нам женців
Прийшлося збирати,
То безрукая якась
Сама прийшла жати.
І нажала ж вона нам
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще жала.
"А що, сину? — каже дід.—
Треба спогадати,
А де-то ми ті стирти
Будем закладати?"
То, бувало, я сиджу
Та й дідові раджу:
"Адже у нас комин е,
На комині! — кажу.—
На комині як складем,
То й не;тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем молотити!"
То, бувало,святий хліб
Аж комин колише!..
Ідна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.
А кіт якось на полу
Із дідунем грався,
Від дідуня гиць на піч,
В закутку закрався...
Та як хвостом замахнув -
Жиди б його з'їли! —
То в помийницю стирти
Так і полетіли!
III
А ото вже дід підріс
Та й і одубився;
Після нього через рік
І батько родився.
Та ото вже тра було
Батька мені вчити;
Але зато, як навчив,—
То-то було жити!
Все було у нас їдно:
Здатність і заможність,
І хазяйство, й ремество,
І смак, і набожність.
Мати любить все парне,
А ми з батьком кисле,
Мати парить по селу,
А ми собі киснем.
Мати ходить цілий день,
Тілько оглядає,
А ми з батьком уночі
Вудку закидаєм.
То, бувало,таки так
В добрую годину,
Як не клюнеться кожух,
То тягнем свитину.
Купувати коли що —
То рука дрижала,
Зато купим, то по нас
Аж земля движала.
А набожні що були,
То сохрани, боже!
Як до церкви серед дня
І не пустять, може,
То, бувало, уночі
Церкву підкопаєм,
Помолитись хоч на час
Таки повлізаєм.
То так собі розжились,
Що й світлицю мали,
Світилося, куди глянь,
Лиш стовпи стояли!
А одежі що було!
Боже, твоя воле!
Вісім було свит бери,
А все тіло голе.
Та й хазяйство таки ми
Поряднеє мали,
Бо сусіди навкруги
В два плуги орали.
Та й воли які були!
Рога не дістати,
Бо то чорт його і мав
Кому доставати.
А як поле ізорем,
То вже чиє краще?
То.не наше, а чуже,
То чуже, не наше.
А раз мати таки нам
Збитка ізробила:
Взяла батьковий кожух
Та й гречку накрила.
А худоби було шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з кожуха як пішла —
Чисто гречку з'їла.
А було й таке у нас,
Що ми й лавки мали,
Та все-таки через ню
І то позбували.
Як умерла — де було
Домовини взяти?
Мусили вже для біди
І лавки віддати.
Та ще потім по біді
І обід справляли,
Взяли собі понад став
Людей поскликали.
Та й просимо їх удвох"
"Пийте юшку, люди!
Як вип'єте теє все —
То там рибка буде!"
А тепер ми розійшлись —
Батько шинк тримати,
А я не так до шинка,
Як люблю орати.
Батько п'яний все держить
За шинок рукою,
А я орю, як уп'юсь,
Носом за корчмою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Преслів'я
Вір не вір, а не кажи- "Брешеш".Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.
А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.
В дупло руку — не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла -
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по дуплі...
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.
Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.
Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
Я і взявся йому зад
З верби підправляти,
І підправив, та й залір
На годинку спати.
А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.
А для моїх шпаченят
Того було й треба —
Додряпались по вербі
До самого неба.
Пробудився — до шпаків —
Та де вже до ката!..
Аж на небі половив
Свої шпаченята!..
Ото знову до верби!
А верба й пропала,
Бо коняка напаслась
Та й,знать, побрикала.
Щастя тілько, що святі
Не горшки ліпили,
Але якось на той час
Гречку молотили.
Розказав я їм біду,
Випросив полови
Та з полови ізсукав
Мотуз прездоровий.
Вп'яв до неба та й униз!
Мені й горя мало!..
Аж до низу на сім миль
Мотуза не стало.
Згори й кажуть, що скачи!
Але я не хочу,
Що вгорі собі урву,
То внизу надточу.
Cпускаюсь собі вниз,
Мало й остається,
Ще б урвати кілька раз,
А мотуз не рветься.
І висів я кілька літ,
Мамина дитина,
І висохла, як дупло,
Уся середина.
А рій якось пролітав
Та туда й забрався,
Наніс меду, щільників,
Розхазяювався.
Наніс меду кілька пуд,
Ну його з бідою!..
Мотуз рветься — яв багно
Чуть не з головою.
А тут якось по багні
І качка ходила,
На чуприну набрела,
Гніздо собі звила.
Яєць много нанесла.
За дітей помовка,
Аж нечистая несе
Голодного вовка.
Та фурнула з голови,
А той завинувся,
Поїв яйця та й на чуб
Хвостом обернувся.
А я за хвіст: "Гуттю-га!"
А вовк налякався
Та як скочить — я і — гоп!
На світ показався!
II
І ото вже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
А батька й не було.
То, бувало,коли хто
В гості запрошає,
То дід сяде на полу
Та мене й питає:
"А хто ж, сину, піде з нас?"
То я його гладжу:
"Та хто б,— кажу,— не пішов,
Все то їдно,— кажу.—
Або я піду туди,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду".
А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається дідунь:
"Що, сину, робити?"
А що ж,— кажу,— тра комусь
їхати в дубину!"
То, бувало, й каже діді
"Хто ж поїде, сину?"
То я й кажу: "Хоч сидіть,
А я не поїду!
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте, діду!"
То, бувало, й їде дід...
А раз таки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.
Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп! —
Заєць з-під ломаччя.
А ми собі не страшкі!..
"Гуттю-га!" — на зайця!
Та живенько до лом ач —
Аж там сиві яйця.
"Заберімо!" — "Заберім!"
Зважили дрючками,
То насилу що згорнув
У шапку руками.
Ото я їх і приніс,
А в нас на ту пору
Розквокталася свиня,
Квокче коло двору.
"Пійміть, діду!" Дід пійняв,
Посадив на яйця...
То ми мали шість волів,
Як орлів, від зайця.
Зараз таки й запрягли,
Припічок зорали,
То такого ж, кажу, ми
Того хліба мали!..
Що як то вже нам женців
Прийшлося збирати,
То безрукая якась
Сама прийшла жати.
І нажала ж вона нам
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще жала.
"А що, сину? — каже дід.—
Треба спогадати,
А де-то ми ті стирти
Будем закладати?"
То, бувало, я сиджу
Та й дідові раджу:
"Адже у нас комин е,
На комині! — кажу.—
На комині як складем,
То й не;тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем молотити!"
То, бувало,святий хліб
Аж комин колише!..
Ідна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.
А кіт якось на полу
Із дідунем грався,
Від дідуня гиць на піч,
В закутку закрався...
Та як хвостом замахнув -
Жиди б його з'їли! —
То в помийницю стирти
Так і полетіли!
III
А ото вже дід підріс
Та й і одубився;
Після нього через рік
І батько родився.
Та ото вже тра було
Батька мені вчити;
Але зато, як навчив,—
То-то було жити!
Все було у нас їдно:
Здатність і заможність,
І хазяйство, й ремество,
І смак, і набожність.
Мати любить все парне,
А ми з батьком кисле,
Мати парить по селу,
А ми собі киснем.
Мати ходить цілий день,
Тілько оглядає,
А ми з батьком уночі
Вудку закидаєм.
То, бувало,таки так
В добрую годину,
Як не клюнеться кожух,
То тягнем свитину.
Купувати коли що —
То рука дрижала,
Зато купим, то по нас
Аж земля движала.
А набожні що були,
То сохрани, боже!
Як до церкви серед дня
І не пустять, може,
То, бувало, уночі
Церкву підкопаєм,
Помолитись хоч на час
Таки повлізаєм.
То так собі розжились,
Що й світлицю мали,
Світилося, куди глянь,
Лиш стовпи стояли!
А одежі що було!
Боже, твоя воле!
Вісім було свит бери,
А все тіло голе.
Та й хазяйство таки ми
Поряднеє мали,
Бо сусіди навкруги
В два плуги орали.
Та й воли які були!
Рога не дістати,
Бо то чорт його і мав
Кому доставати.
А як поле ізорем,
То вже чиє краще?
То.не наше, а чуже,
То чуже, не наше.
А раз мати таки нам
Збитка ізробила:
Взяла батьковий кожух
Та й гречку накрила.
А худоби було шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з кожуха як пішла —
Чисто гречку з'їла.
А було й таке у нас,
Що ми й лавки мали,
Та все-таки через ню
І то позбували.
Як умерла — де було
Домовини взяти?
Мусили вже для біди
І лавки віддати.
Та ще потім по біді
І обід справляли,
Взяли собі понад став
Людей поскликали.
Та й просимо їх удвох"
"Пийте юшку, люди!
Як вип'єте теє все —
То там рибка буде!"
А тепер ми розійшлись —
Батько шинк тримати,
А я не так до шинка,
Як люблю орати.
Батько п'яний все держить
За шинок рукою,
А я орю, як уп'юсь,
Носом за корчмою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
