І
Рясні дощі, байдужі пасма неба,
відсутні обрії, спохмурені будинки -
невже і справді неземна потреба
веде тебе туди, куди стежинки
вимощує жага оволодіння,
принаймні від часів гріхопадіння?

ІІ
Ти юна, щоби зважувати вчинки,
але кому за них відповідати?
В місцині, де обожнюються ринки,
у всіх своя ціна, контрактні дати,
і в тебе є ціна. Ти з нею згідна?
Ти не така?! І в чому своєрідна?

ІІІ
А скільки коштує талант? А тіло,
твоє доладне тіло, і з душею?
Я заплатив би за таке, і вміло
виточував із тебе Галатею.
Тебе ж цікавлять гроші? Ні? Доволі
зати́шного гнізда у кроні долі?

ІV
Там частий вітер: дужий і холодний,
і самота, і спокою немає.
І вигляд знизу, далебі, не модний,
а сонце ті верхів'я осяває
дізнатись тільки - мертвий чи прозорість
твою довершила безмовна зрілість.

V
Отак воно складається - одвічно
добра жадаєш, де воно відсутнє, -
кохання, пристрасті, де споконвічно
лише самотнє нетілесне сутнє.
А може істина, як сон вчорашній, -
химерна справа? Світе бідолашний.

VІ
"Дороги, що примножували юрби
одного сонячного ранку зникли.
І ти, яка донині жити звикла
не так, як інші, посміхалась, ніби
не диво, що дороги позникали,
та прикро, що залишилися справи..."

VІІ
Не розрізнити звичне і незвичне,
моє з твоїм докупи поєднати
чим, окрім ложа, на якім ридати
з-за краху любощів і є логічне
продовження історії кохання,
у тому ж напрямку – оволодіння.

VІІІ
Оволодіння, імовірно, раєм.
Відмовитись чи зго́дитись – незручно.
"Незручно", певно, ключ, з яким за краєм
стосунків далі все благополучно,
нове продовження не лиховісне,
усе зумисне - не лише тілесне.

ІХ
Авжеж, кохання без любові - ноша,
союз атланта і каріатиди,
і далі тільки гіпсова пороша,
і змучені архітектурні види
на будь-яке майбутнє: "жили пильно,
не кинувши набуте добровільно".

Х
Не кращий приклад? - виключень немає.
Епітафійність справ матеріальних
по суєті безмовно вигасає
на кладовищі образів печальних.
Високолобі кажуть: ентропія.
А я тобі на вушко: є надія!

ХІ
Навпроти, у вікні, відбито вежу,
де звикло крутить стрілками годинник
у напрямку зворотнім, скільки стежу,
і юний обрис твій, що поруч виник
засвідчує одне - життя місцями
йде до народження, а не до ями.

ХІІ
Тому в мистецтві вибір перспективи
є вибором, по суті, відображень,
де, Галатеє, видимі мотиви
здобутків і утрат, і кращих вражень…
То що таке життя, о юна діво?
Гляди крізь дзеркало, й узрієш диво.


2003