хороший текст. прктично правда жізні...
(зовсім таке риторичне питння - а хто ж тепер кошенят топитиме?)

От, Лар, кажуть же мудрі люди: "Бійтеся своїх бажань - вони можуть виповнитися" :)
А "всує" і не треба говорити. Наймудріші серед всіх - коти, кошечки і кошенята :)

всує щось казати - все сказано. по-земному, по-людськи якось. велике браво, схиляюсь перед вашим талантом.
з повагою, я.

скільки мені попадається на очі цей вірш (його початок), стільки я згадую старезну пісеньку русійської співачки алєгрової (я її коли чую, алєгрову, в мене алергія):
Я так молила: "Позови!", но ты молчал.
Я так молила: "Удержи!" - не удержал...
чи ця алюзія зумисна? чи це я такий збочений і нічого такого тут нема??

а котові таки везуха: дві пантери під боком... сам багатодєтний папаша - і при цьому напрягатися зовсім не треба.

Найбільше ціную в чоловіках розум і почуття гумору... та правда, це одне і те ж.

Звичайно, алюзія є, хоч Алєгрову ніколи не слухала (теж алергія).
Само вийшло.
В якомусь моєму вірші взагалі прочитується, як мені сказали: «я стою у ресторана, замуж поздно...» ну і так далі. :) Я начебто нічого такого і не писала, а от же які алюзії...

Чому люди говорять не правду? Обоє ви Алегрову слухаєте аж бігом.) А під коньк всеожно що слухати.:) Без образ, шановні метри. А вірш , Ларисо, бажає кращого, як для вже обтесаного самородка. Я читала у Вас досконаліші речі. З повагою.

З якої причини я повинна Вам заздрити, Ларисо? Що у Вас є такого чого не маю я?
Зареєстрована я , як Блакитна Кішка, або ж уже Ірбіс.
Що ж до навчань, як писати відгуки ставлюся спокійно, але уявіть собі : ви приходите в магазин обирати сукню. Хіба ви пояснюєте кравчині - модельєру, що -це не Ваше?
От і мені легше взяти Ваш вірш і зробити з нього щось цікаве, але ж знаходяться люди, яким і у Вашому варіанті : життєво, тому " на вкус и цвет товарищей нет." Хай Армік підніме настрій.)))

Напевно, Кицю, щось таки певно є, бо я не стала (говорячи мовою Ваших порівнянь) заходити до крамниці і говорити продавцям, що вони, хоч і обтесані, але товар мають гнилий і поганий, а на їх запитання — гордо повернутися і вийти: от яка, мовляв, крута!
А поезія — це не крамниця: якщо людина підходить до своєї справи професійно, їй є що сказати колезі (якщо вона тільки не ставиться до неї як до «обтесаного самородка»).
Отакі справи...
Ну та ладно, часу маю, на жаль, обмаль, та й нецікаво так спілкуватися...

Давайте замінемо слово " обтесаний" на вигранениний, відшліфований. Приміром - діамант. Можливо таким чином знайдемо компроміс. Я - не професіонал, Ларисо. Просто жінка. Гарна і розумна.
Емоційність і нестача досвіду в інетному спілкуванні, не дають нікому права називати Кицею. Окрім рідних людей. Хай щастить Вам.

Ми всі, хто пише, люди емоційні. Перепрошую, якщо чимось образила. Але ж це так просто: якщо я Лариса, то я не пишу, що я, к приміру, Зелена Бабка. Бо хочу, щоб люди зверталися до мене на ім’я. А як звертатися до Блакитної Кішки? Я не телепат, щоб вгадувати потаємні бажання авторів. Чесно кажучи, завжди відчуваю незручність, коли не можу звернутися до людини на ім’я.
А щодо цих деталей — діамант там чи гранений стакан — чесно кажучи — це все лушпиння. Тобто хіба це має якесь значення? Як на мене, найголовніше — це можливість спілкуватися з цікавими людьми, обмінюватись з ними думками, надихатися, зростати... Тобто — те, на що я трошки сподівалася, відповідаючи Вам. На щастя, маємо такий сайт. :))
Щасти Вам!