То була перша гроза, яку я пам’ятаю. Можливо, вона б і не залишилась у моїй пам’яті, якби не хвилювання дорослих. Бабуся з дідусем, наказавши мені сидіти в хаті, заклопотано заганяли та зачиняли качок та курей, переводили корову з-під навісу у хлів, прибирали все, чому міг зашкодити дощ. А я завмерла на порозі хати, не в змозі відірвати погляд від неба.
Такої величезної сизої хмари і такої чорної її тіні я більше ніколи в житті не бачила. Вони швидко насувались на село, підминаючи під себе тепло і спокій літньої днини. Все якось принишкло, здавалось, що навіть листя на деревах сторожко завмерло, прислухаючись до чогось невідомого. Спочатку хмара стиха загуркотіла, немов би попереджаючи, щоб усе слабке та немічне забиралось з її дороги. Потім, наче на її виклик, з місця рвонув вітер, піднімаючи над селом куряву і не по-літньому дихнувши холодом. Допоміг опасистій господині неба зробити останній крок і шанобливо стих, похитуючи верхів’ями дерев. Знову запала якась дивна тиша. Ясний день так швидко обернувся на сутінки, що можна було бачити, як вони на очах густіють, перетворюючись майже на нічну темряву. І у цих сутінках щось зашурхотіло. То, ледве помітні крізь присмерк, перші, ще рідкі величезні краплі шаруділи листям, стрибали на запилену доріжку і ховались у споришах. І раптом, розкішним блискучим корінням потяглась до землі блискавка. Яка ж вона була гарна! Спалахнула на півнеба і, коли згасла, ще якийсь час яскравим світлом залишалась у моїх очах. Вже крізь це сліпе світло я відчула, як здригнулось усе навкруги від грому, що з гуркотом посипався з хмари, наче невидимі кам’яні брили. І залопотіла листям, заторохтіла дахом, затанцювала по двору злива. Коли сяйво блискавки поступово зникло з моїх очей і крізь суцільну темряву, що прийшла йому на зміну, до мене почав повертатись зір, а побачила густі косі струмені суцільної стіни дощу. Стояла на порозі, вражена силою і красою усього , що побачила і відчула, чекала наступної блискавки і наступного грому. Віднині я була втаємничена у ці поняття: гроза, злива, блискавка, грім… Віднині я була зачарована цим дійством. І віднині я знала, що добро і зло нарізно існують тільки у людських душах, а у природі зливаються в єдине ціле, поєднуючи свою силу.