Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
Село...
Інколи здається,що наше суспільство живе в кількох вимірах. Один прошарок - у розвагах і "гламурах",інший - у "бізнесі", а десь там, в кінці "існує" як отой "іншопланетянин" наш забутий всіма селянин. Про його перебування у сьогоденні нагадує хіба що стільниковий телефон,який подекуди можна побачити в когось з бабусь у селі...Кілька світів,кілька світоглядів, кілька сфер буття...Отак і живемо...
Португалія...Один з "об"єктів", які нині охоче відвідують туристи - "колишнє" село з усім начинням,побутом,довкіллям. От тільки мешканців тут немає. Тож село радше нагадує музей під відкритим небом,на кшталт отих, які можна побачити у нас в Ужгороді,Львові, під Києвом. Португальский "гід" розповідає: "Останні мешканці залишили село понад 20 років тому..." Звідси, прошу, детальніше! 20 років...Всього лише 20 років! За якихось 20 років з села зробився "музей"..."Цивілізація" наступає селянам на п"яти? Яка там цивілізація - люди в селі не годні були звести кінці з кінцями і подалися до міста. Повиривали дерева з корінням...Туристам показують стійла худоби,хліви і комори,рискалі і граблі...Так-так - це цікаво! Сільський туризм нині "в моді". Міську людину тягне "на свіже повітря".
Україна...У нас на очах гине цілий пласт традиційного укладу життя - сільського. За якихось кілька десятків літ місто "поглинуло" село. Постійні сільські мешканці нині - старші, здебільшого самітні люди, переважно жінки. Жінки,на диво,живуть довше від чоловіків. Спрацьовані,вимучені городами,домашніми клопотами,дітьми і онуками - вони живуть довше. Важка щоденна праця робить їх міцнішими і витривалішими...Чоловіки теж наробляться в селі...Але горілка вкорочує їм життя. Причина "закладати" різна - "нема життя", "жінка на заробітках","нема роботи","а ну їх усіх"...Жінка "пити" немає коли - треба доглядати худобу,городи...Приїдуть з міста діти - треба їм щось дати - хіба в них там, у місті,знайдеш таке смачне яєчко з жовтим-прежовтим жовточком? Або хіба прирівняєш їхнє, куплене в супермаркеті курча, до смачненького домашнього? Або домашня сметана і сир? Куди там до них міським "делікатесам". Так-так...Більшість з нас,що живуть нині у місті,лише згадують оту сільську "люґоміну" (смакоту).
Багато сільських вулиць - порожні і осиротілі...То тут, то там доживають старі люди. Навіть поспілкуватися не мають з ким. Зболені ноги не дають змоги перейтися пішки до кінця вулиці до сусіда,щоб перемовитись словом...На колись гомінких сільських вулицях нині тихо..."Клуб" напівзруйнований...Нерідко в селі немає магазину і медичної допомоги...А "кнайпи" є! Щороку закриваються школи - нема дітей...Без дітей в селі нема майбутнього...І в місті теж...
Села, розташовані поблизу міст,ще якось "перебиваються". Подекуди тут живуть заможніші мешканці міст. Дістаються до роботи на машинах - якихось півгодини і ти в місті...А, розташовані далеко від "цивілізації" села, - на межі виживання або покинуті взагалі. Пусткою стоять родючі землі! Порушує тишу хіба що спів пташок і шепіт віття дерев...
Кидаю все і їду до села! В самому кінці кривої,з вибоїнами і калабанями грунтової дороги - хатина бабусі. Маленька,вона стоїть коло брами і чекає нас. "Діти,ходіть до хати,щойно корову подоїла,дам вам молока..." Оглядаюся довкола - нема нікого. То хвилею накотилися спомини...Міраж...фата-моргана...
Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Село...
Інколи здається,що наше суспільство живе в кількох вимірах. Один прошарок - у розвагах і "гламурах",інший - у "бізнесі", а десь там, в кінці "існує" як отой "іншопланетянин" наш забутий всіма селянин. Про його перебування у сьогоденні нагадує хіба що стільниковий телефон,який подекуди можна побачити в когось з бабусь у селі...Кілька світів,кілька світоглядів, кілька сфер буття...Отак і живемо...Португалія...Один з "об"єктів", які нині охоче відвідують туристи - "колишнє" село з усім начинням,побутом,довкіллям. От тільки мешканців тут немає. Тож село радше нагадує музей під відкритим небом,на кшталт отих, які можна побачити у нас в Ужгороді,Львові, під Києвом. Португальский "гід" розповідає: "Останні мешканці залишили село понад 20 років тому..." Звідси, прошу, детальніше! 20 років...Всього лише 20 років! За якихось 20 років з села зробився "музей"..."Цивілізація" наступає селянам на п"яти? Яка там цивілізація - люди в селі не годні були звести кінці з кінцями і подалися до міста. Повиривали дерева з корінням...Туристам показують стійла худоби,хліви і комори,рискалі і граблі...Так-так - це цікаво! Сільський туризм нині "в моді". Міську людину тягне "на свіже повітря".
Україна...У нас на очах гине цілий пласт традиційного укладу життя - сільського. За якихось кілька десятків літ місто "поглинуло" село. Постійні сільські мешканці нині - старші, здебільшого самітні люди, переважно жінки. Жінки,на диво,живуть довше від чоловіків. Спрацьовані,вимучені городами,домашніми клопотами,дітьми і онуками - вони живуть довше. Важка щоденна праця робить їх міцнішими і витривалішими...Чоловіки теж наробляться в селі...Але горілка вкорочує їм життя. Причина "закладати" різна - "нема життя", "жінка на заробітках","нема роботи","а ну їх усіх"...Жінка "пити" немає коли - треба доглядати худобу,городи...Приїдуть з міста діти - треба їм щось дати - хіба в них там, у місті,знайдеш таке смачне яєчко з жовтим-прежовтим жовточком? Або хіба прирівняєш їхнє, куплене в супермаркеті курча, до смачненького домашнього? Або домашня сметана і сир? Куди там до них міським "делікатесам". Так-так...Більшість з нас,що живуть нині у місті,лише згадують оту сільську "люґоміну" (смакоту).
Багато сільських вулиць - порожні і осиротілі...То тут, то там доживають старі люди. Навіть поспілкуватися не мають з ким. Зболені ноги не дають змоги перейтися пішки до кінця вулиці до сусіда,щоб перемовитись словом...На колись гомінких сільських вулицях нині тихо..."Клуб" напівзруйнований...Нерідко в селі немає магазину і медичної допомоги...А "кнайпи" є! Щороку закриваються школи - нема дітей...Без дітей в селі нема майбутнього...І в місті теж...
Села, розташовані поблизу міст,ще якось "перебиваються". Подекуди тут живуть заможніші мешканці міст. Дістаються до роботи на машинах - якихось півгодини і ти в місті...А, розташовані далеко від "цивілізації" села, - на межі виживання або покинуті взагалі. Пусткою стоять родючі землі! Порушує тишу хіба що спів пташок і шепіт віття дерев...
Кидаю все і їду до села! В самому кінці кривої,з вибоїнами і калабанями грунтової дороги - хатина бабусі. Маленька,вона стоїть коло брами і чекає нас. "Діти,ходіть до хати,щойно корову подоїла,дам вам молока..." Оглядаюся довкола - нема нікого. То хвилею накотилися спомини...Міраж...фата-моргана...
Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
