Інколи здається,що наше суспільство живе в кількох вимірах. Один прошарок - у розвагах і "гламурах",інший - у "бізнесі", а десь там, в кінці "існує" як отой "іншопланетянин" наш забутий всіма селянин. Про його перебування у сьогоденні нагадує хіба що стільниковий телефон,який подекуди можна побачити в когось з бабусь у селі...Кілька світів,кілька світоглядів, кілька сфер буття...Отак і живемо...

Португалія...Один з "об"єктів", які нині охоче відвідують туристи - "колишнє" село з усім начинням,побутом,довкіллям. От тільки мешканців тут немає. Тож село радше нагадує музей під відкритим небом,на кшталт отих, які можна побачити у нас в Ужгороді,Львові, під Києвом. Португальский "гід" розповідає: "Останні мешканці залишили село понад 20 років тому..." Звідси, прошу, детальніше! 20 років...Всього лише 20 років! За якихось 20 років з села зробився "музей"..."Цивілізація" наступає селянам на п"яти? Яка там цивілізація - люди в селі не годні були звести кінці з кінцями і подалися до міста. Повиривали дерева з корінням...Туристам показують стійла худоби,хліви і комори,рискалі і граблі...Так-так - це цікаво! Сільський туризм нині "в моді". Міську людину тягне "на свіже повітря".

Україна...У нас на очах гине цілий пласт традиційного укладу життя - сільського. За якихось кілька десятків літ місто "поглинуло" село. Постійні сільські мешканці нині - старші, здебільшого самітні люди, переважно жінки. Жінки,на диво,живуть довше від чоловіків. Спрацьовані,вимучені городами,домашніми клопотами,дітьми і онуками - вони живуть довше. Важка щоденна праця робить їх міцнішими і витривалішими...Чоловіки теж наробляться в селі...Але горілка вкорочує їм життя. Причина "закладати" різна - "нема життя", "жінка на заробітках","нема роботи","а ну їх усіх"...Жінка "пити" немає коли - треба доглядати худобу,городи...Приїдуть з міста діти - треба їм щось дати - хіба в них там, у місті,знайдеш таке смачне яєчко з жовтим-прежовтим жовточком? Або хіба прирівняєш їхнє, куплене в супермаркеті курча, до смачненького домашнього? Або домашня сметана і сир? Куди там до них міським "делікатесам". Так-так...Більшість з нас,що живуть нині у місті,лише згадують оту сільську "люґоміну" (смакоту).

Багато сільських вулиць - порожні і осиротілі...То тут, то там доживають старі люди. Навіть поспілкуватися не мають з ким. Зболені ноги не дають змоги перейтися пішки до кінця вулиці до сусіда,щоб перемовитись словом...На колись гомінких сільських вулицях нині тихо..."Клуб" напівзруйнований...Нерідко в селі немає магазину і медичної допомоги...А "кнайпи" є! Щороку закриваються школи - нема дітей...Без дітей в селі нема майбутнього...І в місті теж...

Села, розташовані поблизу міст,ще якось "перебиваються". Подекуди тут живуть заможніші мешканці міст. Дістаються до роботи на машинах - якихось півгодини і ти в місті...А, розташовані далеко від "цивілізації" села, - на межі виживання або покинуті взагалі. Пусткою стоять родючі землі! Порушує тишу хіба що спів пташок і шепіт віття дерев...

Кидаю все і їду до села! В самому кінці кривої,з вибоїнами і калабанями грунтової дороги - хатина бабусі. Маленька,вона стоїть коло брами і чекає нас. "Діти,ходіть до хати,щойно корову подоїла,дам вам молока..." Оглядаюся довкола - нема нікого. То хвилею накотилися спомини...Міраж...фата-моргана...

Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…