Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.10
00:00
Дошкуляє запах димового нікотину,
який осів на шторах ще не твоєї квартири,
але ти знаєш, що багато чого є тимчасовим,
і кинеш палити, як тільки отримаєш запрошення –
ні, не до пульмонолога, а до берега зустрічей
і прогулянок - ні, не там, де тусуєть
2026.05.09
21:45
Атман танцює в TikTokсамсарі,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
Карма лайкає пост про Шиву,
Брахман сміється в WiFiмарані,
Йога в сторіз — без альтернативи.
Крішна з кавою — mood на ранок,
Прана бурлить, як Red Bull, у венах,
Мантра звучить крізь Bluetoothекрани,
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
О-д-и-н-о-ч-е-с-т-в-о
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
О-д-и-н-о-ч-е-с-т-в-о
Проснулась утром. Выходной. Вспомнила, что сегодня праздник. День города. Классно, конечно, вечером фейерверки и массовые гуляния. Весело…
На автопилоте бреду в душ, потом на кухню. Опять закончился кофе. В надежде на чудо проверяю все полки. НЕТУ! Завариваю крепкий чай. Пью. На пару с одиночеством. Оно рядом, сидит, слушает, как я дышу, и вздыхаю.
Солнышко за окном, и так хочется на улицу.
Планы только на 15,00 дня. Концерт. Пойду, чтоб не оставаться в четырех стенах…
Нехотя готовлю завтрак. Без особого аппетита ем, потом… Включаю фильм ужасов, смотрю первые 15 минут, и последние 5 минут, поглядываю в окно, а там по прежнему солнечно и весело. Книга не ложится на душу. Постепенно устаю от одиночества, усталость клонит ко сну, опять срываю покрывало, нехотя ложусь, закрываю глаза, мечтаю… Становится легче, на некоторое время, но от реальности никуда не денешься…
Отбрасываю мрачные мысли. Засыпаю. Дрема приятна, но прерывается будильником, который предварительно заведен на 14,00, чтоб не опоздать на концерт. Еще минут пять лежа отхожу от сна, собираюсь, нехотя, будто на каторгу, одиночество опять грызет, разорвало оболочку моей ауры. Выхожу на улицу, солнце предательски веселится, радости никакой, вот ерунда. Путь лежит через прекрасный парк, вдыхаю ароматы хвойных деревьев, немного успокаиваюсь, но все же…как сложно быть одной. Есть подруги, родители, знакомые, но одиночество нагло пожирает меня изнутри. Рядом нет того, с кем просыпаешься утром, и засыпаешь в объятиях около полуночи. Нет того, кому молвишь ласковое слово, либо просто поругаешься, просто так, потому что хочется эмоционального всплеска. Хотя, вряд ли, я бы ругалась с дорогим сердцу человеком.
И где же ты? А? - мысленно кричу в равнодушное пространство вариантов.
Концерт окончен, немного отвлеклась от грустных мыслей, возвращаюсь в пустую квартиру. Одиночество молча подает тапочки.
Привет, мой спутник верный, - говорю я ему… Равнодушно, холодно, оно смотрит глубоким взглядом, долго, пристально.
Плетусь в ванную, принимаю душ, и спешу в кровать, чтобы закрыв глаза, погрузиться в мир фантазий, преисполненных любовью и счастьем.
На автопилоте бреду в душ, потом на кухню. Опять закончился кофе. В надежде на чудо проверяю все полки. НЕТУ! Завариваю крепкий чай. Пью. На пару с одиночеством. Оно рядом, сидит, слушает, как я дышу, и вздыхаю.
Солнышко за окном, и так хочется на улицу.
Планы только на 15,00 дня. Концерт. Пойду, чтоб не оставаться в четырех стенах…
Нехотя готовлю завтрак. Без особого аппетита ем, потом… Включаю фильм ужасов, смотрю первые 15 минут, и последние 5 минут, поглядываю в окно, а там по прежнему солнечно и весело. Книга не ложится на душу. Постепенно устаю от одиночества, усталость клонит ко сну, опять срываю покрывало, нехотя ложусь, закрываю глаза, мечтаю… Становится легче, на некоторое время, но от реальности никуда не денешься…
Отбрасываю мрачные мысли. Засыпаю. Дрема приятна, но прерывается будильником, который предварительно заведен на 14,00, чтоб не опоздать на концерт. Еще минут пять лежа отхожу от сна, собираюсь, нехотя, будто на каторгу, одиночество опять грызет, разорвало оболочку моей ауры. Выхожу на улицу, солнце предательски веселится, радости никакой, вот ерунда. Путь лежит через прекрасный парк, вдыхаю ароматы хвойных деревьев, немного успокаиваюсь, но все же…как сложно быть одной. Есть подруги, родители, знакомые, но одиночество нагло пожирает меня изнутри. Рядом нет того, с кем просыпаешься утром, и засыпаешь в объятиях около полуночи. Нет того, кому молвишь ласковое слово, либо просто поругаешься, просто так, потому что хочется эмоционального всплеска. Хотя, вряд ли, я бы ругалась с дорогим сердцу человеком.
И где же ты? А? - мысленно кричу в равнодушное пространство вариантов.
Концерт окончен, немного отвлеклась от грустных мыслей, возвращаюсь в пустую квартиру. Одиночество молча подает тапочки.
Привет, мой спутник верный, - говорю я ему… Равнодушно, холодно, оно смотрит глубоким взглядом, долго, пристально.
Плетусь в ванную, принимаю душ, и спешу в кровать, чтобы закрыв глаза, погрузиться в мир фантазий, преисполненных любовью и счастьем.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"C'EST LA VIE (стих посвящаю Надежде Ивановой - женщине, в которой живет вечно девушка)"
• Перейти на сторінку •
"*******"
• Перейти на сторінку •
"*******"
Про публікацію
