
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:40
Більшість моїх розповідей є наболілими і базуються або на напрацьованому досвіді протягом тривалого часу, або інсайтах, що виникли в ході певного клінічного випадку. Ця історія не стала винятком. На прийомі молода жінка зі скаргами на тривожність, панічні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
О-д-и-н-о-ч-е-с-т-в-о
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
О-д-и-н-о-ч-е-с-т-в-о
Проснулась утром. Выходной. Вспомнила, что сегодня праздник. День города. Классно, конечно, вечером фейерверки и массовые гуляния. Весело…
На автопилоте бреду в душ, потом на кухню. Опять закончился кофе. В надежде на чудо проверяю все полки. НЕТУ! Завариваю крепкий чай. Пью. На пару с одиночеством. Оно рядом, сидит, слушает, как я дышу, и вздыхаю.
Солнышко за окном, и так хочется на улицу.
Планы только на 15,00 дня. Концерт. Пойду, чтоб не оставаться в четырех стенах…
Нехотя готовлю завтрак. Без особого аппетита ем, потом… Включаю фильм ужасов, смотрю первые 15 минут, и последние 5 минут, поглядываю в окно, а там по прежнему солнечно и весело. Книга не ложится на душу. Постепенно устаю от одиночества, усталость клонит ко сну, опять срываю покрывало, нехотя ложусь, закрываю глаза, мечтаю… Становится легче, на некоторое время, но от реальности никуда не денешься…
Отбрасываю мрачные мысли. Засыпаю. Дрема приятна, но прерывается будильником, который предварительно заведен на 14,00, чтоб не опоздать на концерт. Еще минут пять лежа отхожу от сна, собираюсь, нехотя, будто на каторгу, одиночество опять грызет, разорвало оболочку моей ауры. Выхожу на улицу, солнце предательски веселится, радости никакой, вот ерунда. Путь лежит через прекрасный парк, вдыхаю ароматы хвойных деревьев, немного успокаиваюсь, но все же…как сложно быть одной. Есть подруги, родители, знакомые, но одиночество нагло пожирает меня изнутри. Рядом нет того, с кем просыпаешься утром, и засыпаешь в объятиях около полуночи. Нет того, кому молвишь ласковое слово, либо просто поругаешься, просто так, потому что хочется эмоционального всплеска. Хотя, вряд ли, я бы ругалась с дорогим сердцу человеком.
И где же ты? А? - мысленно кричу в равнодушное пространство вариантов.
Концерт окончен, немного отвлеклась от грустных мыслей, возвращаюсь в пустую квартиру. Одиночество молча подает тапочки.
Привет, мой спутник верный, - говорю я ему… Равнодушно, холодно, оно смотрит глубоким взглядом, долго, пристально.
Плетусь в ванную, принимаю душ, и спешу в кровать, чтобы закрыв глаза, погрузиться в мир фантазий, преисполненных любовью и счастьем.
На автопилоте бреду в душ, потом на кухню. Опять закончился кофе. В надежде на чудо проверяю все полки. НЕТУ! Завариваю крепкий чай. Пью. На пару с одиночеством. Оно рядом, сидит, слушает, как я дышу, и вздыхаю.
Солнышко за окном, и так хочется на улицу.
Планы только на 15,00 дня. Концерт. Пойду, чтоб не оставаться в четырех стенах…
Нехотя готовлю завтрак. Без особого аппетита ем, потом… Включаю фильм ужасов, смотрю первые 15 минут, и последние 5 минут, поглядываю в окно, а там по прежнему солнечно и весело. Книга не ложится на душу. Постепенно устаю от одиночества, усталость клонит ко сну, опять срываю покрывало, нехотя ложусь, закрываю глаза, мечтаю… Становится легче, на некоторое время, но от реальности никуда не денешься…
Отбрасываю мрачные мысли. Засыпаю. Дрема приятна, но прерывается будильником, который предварительно заведен на 14,00, чтоб не опоздать на концерт. Еще минут пять лежа отхожу от сна, собираюсь, нехотя, будто на каторгу, одиночество опять грызет, разорвало оболочку моей ауры. Выхожу на улицу, солнце предательски веселится, радости никакой, вот ерунда. Путь лежит через прекрасный парк, вдыхаю ароматы хвойных деревьев, немного успокаиваюсь, но все же…как сложно быть одной. Есть подруги, родители, знакомые, но одиночество нагло пожирает меня изнутри. Рядом нет того, с кем просыпаешься утром, и засыпаешь в объятиях около полуночи. Нет того, кому молвишь ласковое слово, либо просто поругаешься, просто так, потому что хочется эмоционального всплеска. Хотя, вряд ли, я бы ругалась с дорогим сердцу человеком.
И где же ты? А? - мысленно кричу в равнодушное пространство вариантов.
Концерт окончен, немного отвлеклась от грустных мыслей, возвращаюсь в пустую квартиру. Одиночество молча подает тапочки.
Привет, мой спутник верный, - говорю я ему… Равнодушно, холодно, оно смотрит глубоким взглядом, долго, пристально.
Плетусь в ванную, принимаю душ, и спешу в кровать, чтобы закрыв глаза, погрузиться в мир фантазий, преисполненных любовью и счастьем.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"C'EST LA VIE (стих посвящаю Надежде Ивановой - женщине, в которой живет вечно девушка)"
• Перейти на сторінку •
"*******"
• Перейти на сторінку •
"*******"
Про публікацію