Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
2026.10.05
12:19
Нехай же відкидають лизоблюди
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
О-д-и-н-о-ч-е-с-т-в-о
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
О-д-и-н-о-ч-е-с-т-в-о
Проснулась утром. Выходной. Вспомнила, что сегодня праздник. День города. Классно, конечно, вечером фейерверки и массовые гуляния. Весело…
На автопилоте бреду в душ, потом на кухню. Опять закончился кофе. В надежде на чудо проверяю все полки. НЕТУ! Завариваю крепкий чай. Пью. На пару с одиночеством. Оно рядом, сидит, слушает, как я дышу, и вздыхаю.
Солнышко за окном, и так хочется на улицу.
Планы только на 15,00 дня. Концерт. Пойду, чтоб не оставаться в четырех стенах…
Нехотя готовлю завтрак. Без особого аппетита ем, потом… Включаю фильм ужасов, смотрю первые 15 минут, и последние 5 минут, поглядываю в окно, а там по прежнему солнечно и весело. Книга не ложится на душу. Постепенно устаю от одиночества, усталость клонит ко сну, опять срываю покрывало, нехотя ложусь, закрываю глаза, мечтаю… Становится легче, на некоторое время, но от реальности никуда не денешься…
Отбрасываю мрачные мысли. Засыпаю. Дрема приятна, но прерывается будильником, который предварительно заведен на 14,00, чтоб не опоздать на концерт. Еще минут пять лежа отхожу от сна, собираюсь, нехотя, будто на каторгу, одиночество опять грызет, разорвало оболочку моей ауры. Выхожу на улицу, солнце предательски веселится, радости никакой, вот ерунда. Путь лежит через прекрасный парк, вдыхаю ароматы хвойных деревьев, немного успокаиваюсь, но все же…как сложно быть одной. Есть подруги, родители, знакомые, но одиночество нагло пожирает меня изнутри. Рядом нет того, с кем просыпаешься утром, и засыпаешь в объятиях около полуночи. Нет того, кому молвишь ласковое слово, либо просто поругаешься, просто так, потому что хочется эмоционального всплеска. Хотя, вряд ли, я бы ругалась с дорогим сердцу человеком.
И где же ты? А? - мысленно кричу в равнодушное пространство вариантов.
Концерт окончен, немного отвлеклась от грустных мыслей, возвращаюсь в пустую квартиру. Одиночество молча подает тапочки.
Привет, мой спутник верный, - говорю я ему… Равнодушно, холодно, оно смотрит глубоким взглядом, долго, пристально.
Плетусь в ванную, принимаю душ, и спешу в кровать, чтобы закрыв глаза, погрузиться в мир фантазий, преисполненных любовью и счастьем.
На автопилоте бреду в душ, потом на кухню. Опять закончился кофе. В надежде на чудо проверяю все полки. НЕТУ! Завариваю крепкий чай. Пью. На пару с одиночеством. Оно рядом, сидит, слушает, как я дышу, и вздыхаю.
Солнышко за окном, и так хочется на улицу.
Планы только на 15,00 дня. Концерт. Пойду, чтоб не оставаться в четырех стенах…
Нехотя готовлю завтрак. Без особого аппетита ем, потом… Включаю фильм ужасов, смотрю первые 15 минут, и последние 5 минут, поглядываю в окно, а там по прежнему солнечно и весело. Книга не ложится на душу. Постепенно устаю от одиночества, усталость клонит ко сну, опять срываю покрывало, нехотя ложусь, закрываю глаза, мечтаю… Становится легче, на некоторое время, но от реальности никуда не денешься…
Отбрасываю мрачные мысли. Засыпаю. Дрема приятна, но прерывается будильником, который предварительно заведен на 14,00, чтоб не опоздать на концерт. Еще минут пять лежа отхожу от сна, собираюсь, нехотя, будто на каторгу, одиночество опять грызет, разорвало оболочку моей ауры. Выхожу на улицу, солнце предательски веселится, радости никакой, вот ерунда. Путь лежит через прекрасный парк, вдыхаю ароматы хвойных деревьев, немного успокаиваюсь, но все же…как сложно быть одной. Есть подруги, родители, знакомые, но одиночество нагло пожирает меня изнутри. Рядом нет того, с кем просыпаешься утром, и засыпаешь в объятиях около полуночи. Нет того, кому молвишь ласковое слово, либо просто поругаешься, просто так, потому что хочется эмоционального всплеска. Хотя, вряд ли, я бы ругалась с дорогим сердцу человеком.
И где же ты? А? - мысленно кричу в равнодушное пространство вариантов.
Концерт окончен, немного отвлеклась от грустных мыслей, возвращаюсь в пустую квартиру. Одиночество молча подает тапочки.
Привет, мой спутник верный, - говорю я ему… Равнодушно, холодно, оно смотрит глубоким взглядом, долго, пристально.
Плетусь в ванную, принимаю душ, и спешу в кровать, чтобы закрыв глаза, погрузиться в мир фантазий, преисполненных любовью и счастьем.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"C'EST LA VIE (стих посвящаю Надежде Ивановой - женщине, в которой живет вечно девушка)"
• Перейти на сторінку •
"*******"
• Перейти на сторінку •
"*******"
Про публікацію
