
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.05
12:43
Всілися каштанчики
На листках-диванчиках.
Поглядають навкруги
Деревцяток дітлахи.
У коричневій кофтині
Ці каштанчики осінні.
Скучили під шкарлупою,
Гомонять поміж собою.
На листках-диванчиках.
Поглядають навкруги
Деревцяток дітлахи.
У коричневій кофтині
Ці каштанчики осінні.
Скучили під шкарлупою,
Гомонять поміж собою.
2025.10.05
04:13
Чекав на перехресті, там де 42-га Стрит
І копав камінчика, що валявся собі
Почув дивний шум, озирнувся всебіч
А причина метушні о просто віч-на-віч
Як тут не дивуватися, удома я лишав його
Але немає сумніву, це мій власний надгробок
До гендляра за
І копав камінчика, що валявся собі
Почув дивний шум, озирнувся всебіч
А причина метушні о просто віч-на-віч
Як тут не дивуватися, удома я лишав його
Але немає сумніву, це мій власний надгробок
До гендляра за
2025.10.04
22:30
Із кущів простягаються
сотні рук.
Це руки мовчання.
Катарсис дерев
дає необмежені можливості.
Синтаксис тополь
помножений
на пунктуацію кленів.
сотні рук.
Це руки мовчання.
Катарсис дерев
дає необмежені можливості.
Синтаксис тополь
помножений
на пунктуацію кленів.
2025.10.04
22:28
Мила ластівко, швидкокрила!
Де щебечеш сьогодні, люба?
Осінь стріла і відлетіла.
Хай тебе оминає згуба,
Хай щасливиться в тому краї,
Де погожі приходять ранки,
День турботливо зігріває,
Де щебечеш сьогодні, люба?
Осінь стріла і відлетіла.
Хай тебе оминає згуба,
Хай щасливиться в тому краї,
Де погожі приходять ранки,
День турботливо зігріває,
2025.10.04
21:05
Завершилась наша подорож лабіринтами свідомості, де замість Мінотавра нас підстерігали набагато підступніші вороги: Провина, Сором, Образа, Заздрість та їхній перфекціоніст-ватажок — Ревнощі. Ми почали з ниючого болю самоосуду, пройшли через паралізуюче в
2025.10.04
19:58
Так сталося, що у батька зі старшим сином збіглися відпустки, тож вирішили поїхати в Київ, де не були вже кілька років після переїзду в Ізраїль. Хотілося насамперед відвідати дім, в якому мешкали, а головне - школу, де син закінчив десятилітку.
І ось н
2025.10.04
09:35
Жовтого місяця перше число.
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон
Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -
2025.10.04
05:29
У тих краях, де цвітом чистим
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.
2025.10.03
22:31
Куди я біжу? Навіщо?
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,
2025.10.03
20:50
Зелені ягоди калини,
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
життя криваві береги.
Шануй історію країни,
якщо збагнути до снаги…
Коли ж ті ягоди поспіють?
Чи, може, то з чужих калин?
Коли ворожу зграю спинить
народ? Змужніє він коли?
2025.10.03
17:17
Вересню холодний!
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
Прірву чи безодню
Створиш у пораненій душі?
Дихають алеї
Ямбом і хореєм...
Ти, поете, слухай та пиши!
Вересень сльозливий
2025.10.03
12:22
Осінні ружі - відгомін літа,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
Жовті троянди - сонцеві квіти,
І хризантеми, немов королеви,
Сонцепроміння золотить дерева,
Клени вдягають жовті хустини,
Відблиски сонця - янтарні модрини,
Сяйво фарбує гору жовточолу,
Світло тече водограєм до долу,
2025.10.03
12:21
О цей експрес поштовий, бейбі
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
Де взяти чуттів
Усю ніч не спав
На підвіконні висів
Якщо я помру
То на пагорбові
А якщо я не встигну
Бейбі рада усім
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
ІВАСЕВЕ ДИТИНСТВО
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ІВАСЕВЕ ДИТИНСТВО
ІВАСЕВЕ ДИТИНСТВО
I.
– Івасю, де ти запропастився? Ходи на подвір’я! – гукає мама з ґанку до п’ятирічного сина.
Але хіба можна в таку пору всидіти на подвір’ї? Літнє сонце таке лагідне. Порохи на дорозі такі м’якенькі, так приємно лоскочуть п’яти теплом. А як гарно в них бавитися. Де там траві чи піску до них!
– На тобі хліба зі смальцем!
Івась мерщій біжить до хати. Хліб зі смальцем – то смакота. А ще трішки солі і зеленої цибульки. Тутешні дітлахи мають звичку, вийшовши на вулицю з куснем хліба, помащеним чим Бог послав, гордо виставляти його напоказ і примовляти до гурту однолітків: «А що я маю! А що я маю!».
– Івасю, ти знову порохів наївся? Поглянь, який писок брудний! Щоб я більше не бачила тебе на дорозі!
Але спробуй стриматися від отої порохнявої спокуси.
А який чудовий дощ був учора! Наче хтось підігрітої води з неба вилив! Так би й ходив під ним, дарма, що сорочка і штанці промокли наскрізь. Після такого дощу можна сміло рушати на окописько – зарослі травою пагорб і долину край села на місці колишнього єврейського цвинтаря, знищеного німцями під час війни. Дощівка заповнює ямки, утворюючи озерця. Вода в них стоїть ще кілька днів після дощу. Можна купатися, пускати кораблики з горіхової шкаралупи.
– На хліб, сядь собі на гойданку, – мама витирає Івасеві замурзаний писок.
Гойданка давня, її ще дідусь змайстрував. Малий ніколи не бачив його. Знає про нього лише з оповідей мами і бабусі.
Він дуже любить гойдатись і при цьому щось наспівувати. Повторює все, що почує з отого чорного пуделка на стіні, яке мама називає “радіо”. Те “радіо” часом буває дуже страшне. Щодня о шостій ранку і вночі о дванадцятій воно “бамкає”, а потім голосно грає мелодію, яку мама називає “гімн”. Якось Івась узяв віника і почав щосили гамселити ним по тому “радіо”, аби воно перестало грати жахливу музику, що була страшніша за “колядників”, які на Святий вечір прийшли під вікна їхньої хати. Але ж він налякався тоді “кожуха” і “звізди”!
II.
– Івасю, ти будеш доктором, як виростеш? – питає малого бабця Маґда. Вони йдуть за “льодами”. Так бабця називає оту зимну смакоту з родзинками з великого залізного баняка.
–Дам тобі рубля, але скажи, що будеш доктором.
– Буду, бабцю. І буду вас лікувати.
– Файний хлопчик. Бабця така слаба. Зара ті куплю “льодів” і “бамбонів”.
“Бамбонами” бабця називає круглі, посипані цукром цукерки, які можна довго смоктати. “Півники” на патичку теж добрі.
– Зайдемо ще до церкви, – каже бабця. – Мушу подивитися, чи є свічки.
Черга за “льодами” нині не дуже велика. Цьотка в білому халаті набирає «льоди» ложкою з залізного баняка і накладає їх у хрусткі вафельні горнятка. Івась не може дочекатися, коли вона набере “льодів” і дасть йому зі словами: “На, тримай, малий”.
У церкві панує тиша і напівтемрява. Стеля височенна, з величезною “лямпою” на довгому дроті. Івась здивовано оглядає її: “Як вони причепили нагорі той дріт?” Зі стін на малого дивляться обличчя дядьків у довгих плащах із золотими кулками над головою. Бабця називає їх “святими”. Тут так багато цікавого. Дуже кортить подивитися, що за отими дверима посередині, які весь час закриті. Бабця зве їх «царськими воротами» і каже, що їх тільки “панотець” відчиняє. А хто такий той “панотець”?
ІІІ.
Ще одна Івасьова бабця живе в сусідньому селі. В неї є корова – руда з великими, але добрими очима. Часом вона так махає хвостом, що не підходь! Бабця каже, що вона мух відганяє. Мухи її “тнуть”, не даючи спокою.
Навесні дідо вичісує корову щіткою і робить для Івася “м’яч”. Той м’яч дуже файний. Ним ніколи не пошкодиш собі ногу. Щоправда, він трохи замалий, але ніхто з хлопців на вулиці не має такого.
В другої бабці теж цікаво. Мама інколи залишає тут Івася на кілька днів. Друга бабця має на кухні п’єц із круглими залізними кулками посередині. Коли вона робить пироги, то викачує з тіста паляниці й кладе їх на ті залізні кулка. Щойно Івась прокинеться – вона кидає йому на перину смачну, теплу паляницю і всміхається. Залізні кулка з п’єца друга бабця використовує також для лікування. Якось Івась заслаб. Його почав нестерпно боліти живіт. Бабця дала соку з чорниць – не помогло.
– Може, ти забагато яблук наївся або черешень?
– Бабцю, дуже коле в животі!
– Положися до ліжка.
Згодом виявилася причина Івасевої “хвороби”. Довкола хати стояв у в’язанках мак. От Івась і поласував ним нівроку собі на клопіт.
– Потримай це, – каже бабця, загортаючи в рушник гаряче залізне кулко з п’єца, і кладе внукові на живіт. Тепло від кулка розходиться усім тілом. За годину стало легше.
IV.
Ще Івась любить слухати, як вуйко Ромко грає на гармошці. Він привіз її з “армії”. Що то за “армія” і де вона? Гармошка має два ряди більших ґудзиків з одного боку і два менших з іншого. Коли вуйка нема вдома, Івась підходить до гармошки і гладить ґудзики рукою: “Колись я також навчуся грати на тій гармошці”. Як вуйко прийшов з “армії” додому – а його не було довго, – накрили стіл. Івась сидів за столом коло вуйка. Дядьки і цьотки щось пили з малих келішків, кривились і казали, що “моцна”. Івась часом виходив із-за столу і йшов до кухні дивитися, як мама з бабцею пораються біля страв. Побачивши келішок, напився того, що там було. Стало дуже зле. Нудило. Всю ніч мама сиділа коло нього. Скуштував отої “моцної”, думав, що то вода.
– Ви підете нині на рибу? – запитує Івась вуйка.
– Так.
– А мені можна з вами?
– Там болото, ти ще замалий.
– А ви щупака злапаєте?
– Щупака ні, хіба в’юнів.
По обіді вуйко приносить рибу і викладає її до великої миски. Вона в болоті й дуже звивається. Івась обережно торкається її пальцем – “Не кусає!”.
Якось Івась спланував “секретну операцію”. Город коло їхньої хати закінчується невеликим, зарослим травою схилом. Колись надибав на стриху велику чорну парасолю – добру і міцну. Задум Івася був такий: спробувати скочити з парасолею зі схилу. Ходив з вуйком до кіна і бачив, як люди з величезними білими парасолями скакали з літака. Розігнався на городі і шуганув додолу. Парасоля зачепилася за кущі. Після “приземлення” мав кілька синців. Свідком його героїчного стрибка був сусідський хлопчина Петрусь.
– Івасю, ходи вже додому, час митися і спати, – гукає мама.
Смеркається. У траві стрекочуть стрибунці. Часом, майже над головою, пролітають летючі миші. Хлопці казали, що вони можуть зачепитися за волосся і тоді біда. Треба мерщій сховатися до хати.
Мама нагріла на керогазі миску води. Поставила Івася в миску і обмила від порохів, що пристали до нього за цілий день. Потім витерла насухо, загорнула в рушник і понесла до ліжка.
– Зараз дам тобі кислого молока.
Івась, уже в ліжку, випиває горнятко молока з домашнім хлібом.
– Мамо, а правда, що в тих кущах за городом живуть вупирі?
– Та хто тобі таке сказав?
– Петрусь.
– Неправда, ніяких вупирів там нема. Заплющуй очі і спи. Маю ще випрати дещо.
Зігрівшись під периною, Івась поринає у спомини та мрії. Довгий літній день добіг кінця. Тільки в дитинстві дні бувають такі довгі, насичені подіями, сповнені неймовірних пригод, емоцій та відкриттів. Крізь шибку пробивається місячне сяйво. Голосно тріскотять цвіркуни. І як вони це роблять?
I.
– Івасю, де ти запропастився? Ходи на подвір’я! – гукає мама з ґанку до п’ятирічного сина.
Але хіба можна в таку пору всидіти на подвір’ї? Літнє сонце таке лагідне. Порохи на дорозі такі м’якенькі, так приємно лоскочуть п’яти теплом. А як гарно в них бавитися. Де там траві чи піску до них!
– На тобі хліба зі смальцем!
Івась мерщій біжить до хати. Хліб зі смальцем – то смакота. А ще трішки солі і зеленої цибульки. Тутешні дітлахи мають звичку, вийшовши на вулицю з куснем хліба, помащеним чим Бог послав, гордо виставляти його напоказ і примовляти до гурту однолітків: «А що я маю! А що я маю!».
– Івасю, ти знову порохів наївся? Поглянь, який писок брудний! Щоб я більше не бачила тебе на дорозі!
Але спробуй стриматися від отої порохнявої спокуси.
А який чудовий дощ був учора! Наче хтось підігрітої води з неба вилив! Так би й ходив під ним, дарма, що сорочка і штанці промокли наскрізь. Після такого дощу можна сміло рушати на окописько – зарослі травою пагорб і долину край села на місці колишнього єврейського цвинтаря, знищеного німцями під час війни. Дощівка заповнює ямки, утворюючи озерця. Вода в них стоїть ще кілька днів після дощу. Можна купатися, пускати кораблики з горіхової шкаралупи.
– На хліб, сядь собі на гойданку, – мама витирає Івасеві замурзаний писок.
Гойданка давня, її ще дідусь змайстрував. Малий ніколи не бачив його. Знає про нього лише з оповідей мами і бабусі.
Він дуже любить гойдатись і при цьому щось наспівувати. Повторює все, що почує з отого чорного пуделка на стіні, яке мама називає “радіо”. Те “радіо” часом буває дуже страшне. Щодня о шостій ранку і вночі о дванадцятій воно “бамкає”, а потім голосно грає мелодію, яку мама називає “гімн”. Якось Івась узяв віника і почав щосили гамселити ним по тому “радіо”, аби воно перестало грати жахливу музику, що була страшніша за “колядників”, які на Святий вечір прийшли під вікна їхньої хати. Але ж він налякався тоді “кожуха” і “звізди”!
II.
– Івасю, ти будеш доктором, як виростеш? – питає малого бабця Маґда. Вони йдуть за “льодами”. Так бабця називає оту зимну смакоту з родзинками з великого залізного баняка.
–Дам тобі рубля, але скажи, що будеш доктором.
– Буду, бабцю. І буду вас лікувати.
– Файний хлопчик. Бабця така слаба. Зара ті куплю “льодів” і “бамбонів”.
“Бамбонами” бабця називає круглі, посипані цукром цукерки, які можна довго смоктати. “Півники” на патичку теж добрі.
– Зайдемо ще до церкви, – каже бабця. – Мушу подивитися, чи є свічки.
Черга за “льодами” нині не дуже велика. Цьотка в білому халаті набирає «льоди» ложкою з залізного баняка і накладає їх у хрусткі вафельні горнятка. Івась не може дочекатися, коли вона набере “льодів” і дасть йому зі словами: “На, тримай, малий”.
У церкві панує тиша і напівтемрява. Стеля височенна, з величезною “лямпою” на довгому дроті. Івась здивовано оглядає її: “Як вони причепили нагорі той дріт?” Зі стін на малого дивляться обличчя дядьків у довгих плащах із золотими кулками над головою. Бабця називає їх “святими”. Тут так багато цікавого. Дуже кортить подивитися, що за отими дверима посередині, які весь час закриті. Бабця зве їх «царськими воротами» і каже, що їх тільки “панотець” відчиняє. А хто такий той “панотець”?
ІІІ.
Ще одна Івасьова бабця живе в сусідньому селі. В неї є корова – руда з великими, але добрими очима. Часом вона так махає хвостом, що не підходь! Бабця каже, що вона мух відганяє. Мухи її “тнуть”, не даючи спокою.
Навесні дідо вичісує корову щіткою і робить для Івася “м’яч”. Той м’яч дуже файний. Ним ніколи не пошкодиш собі ногу. Щоправда, він трохи замалий, але ніхто з хлопців на вулиці не має такого.
В другої бабці теж цікаво. Мама інколи залишає тут Івася на кілька днів. Друга бабця має на кухні п’єц із круглими залізними кулками посередині. Коли вона робить пироги, то викачує з тіста паляниці й кладе їх на ті залізні кулка. Щойно Івась прокинеться – вона кидає йому на перину смачну, теплу паляницю і всміхається. Залізні кулка з п’єца друга бабця використовує також для лікування. Якось Івась заслаб. Його почав нестерпно боліти живіт. Бабця дала соку з чорниць – не помогло.
– Може, ти забагато яблук наївся або черешень?
– Бабцю, дуже коле в животі!
– Положися до ліжка.
Згодом виявилася причина Івасевої “хвороби”. Довкола хати стояв у в’язанках мак. От Івась і поласував ним нівроку собі на клопіт.
– Потримай це, – каже бабця, загортаючи в рушник гаряче залізне кулко з п’єца, і кладе внукові на живіт. Тепло від кулка розходиться усім тілом. За годину стало легше.
IV.
Ще Івась любить слухати, як вуйко Ромко грає на гармошці. Він привіз її з “армії”. Що то за “армія” і де вона? Гармошка має два ряди більших ґудзиків з одного боку і два менших з іншого. Коли вуйка нема вдома, Івась підходить до гармошки і гладить ґудзики рукою: “Колись я також навчуся грати на тій гармошці”. Як вуйко прийшов з “армії” додому – а його не було довго, – накрили стіл. Івась сидів за столом коло вуйка. Дядьки і цьотки щось пили з малих келішків, кривились і казали, що “моцна”. Івась часом виходив із-за столу і йшов до кухні дивитися, як мама з бабцею пораються біля страв. Побачивши келішок, напився того, що там було. Стало дуже зле. Нудило. Всю ніч мама сиділа коло нього. Скуштував отої “моцної”, думав, що то вода.
– Ви підете нині на рибу? – запитує Івась вуйка.
– Так.
– А мені можна з вами?
– Там болото, ти ще замалий.
– А ви щупака злапаєте?
– Щупака ні, хіба в’юнів.
По обіді вуйко приносить рибу і викладає її до великої миски. Вона в болоті й дуже звивається. Івась обережно торкається її пальцем – “Не кусає!”.
Якось Івась спланував “секретну операцію”. Город коло їхньої хати закінчується невеликим, зарослим травою схилом. Колись надибав на стриху велику чорну парасолю – добру і міцну. Задум Івася був такий: спробувати скочити з парасолею зі схилу. Ходив з вуйком до кіна і бачив, як люди з величезними білими парасолями скакали з літака. Розігнався на городі і шуганув додолу. Парасоля зачепилася за кущі. Після “приземлення” мав кілька синців. Свідком його героїчного стрибка був сусідський хлопчина Петрусь.
– Івасю, ходи вже додому, час митися і спати, – гукає мама.
Смеркається. У траві стрекочуть стрибунці. Часом, майже над головою, пролітають летючі миші. Хлопці казали, що вони можуть зачепитися за волосся і тоді біда. Треба мерщій сховатися до хати.
Мама нагріла на керогазі миску води. Поставила Івася в миску і обмила від порохів, що пристали до нього за цілий день. Потім витерла насухо, загорнула в рушник і понесла до ліжка.
– Зараз дам тобі кислого молока.
Івась, уже в ліжку, випиває горнятко молока з домашнім хлібом.
– Мамо, а правда, що в тих кущах за городом живуть вупирі?
– Та хто тобі таке сказав?
– Петрусь.
– Неправда, ніяких вупирів там нема. Заплющуй очі і спи. Маю ще випрати дещо.
Зігрівшись під периною, Івась поринає у спомини та мрії. Довгий літній день добіг кінця. Тільки в дитинстві дні бувають такі довгі, насичені подіями, сповнені неймовірних пригод, емоцій та відкриттів. Крізь шибку пробивається місячне сяйво. Голосно тріскотять цвіркуни. І як вони це роблять?
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію