ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.11.17 22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.

Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.

Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.

Тетяна Левицька
2025.11.17 20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?

У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,

Олександр Сушко
2025.11.17 18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.

Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій

Олександр Сушко
2025.11.17 13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.

Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,

Сергій СергійКо
2025.11.17 11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?

Тетяна Левицька
2025.11.17 09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.

В Горова Леся
2025.11.17 08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.

Олександр Сушко
2025.11.17 07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.

Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк

С М
2025.11.17 05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм

О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів

Борис Костиря
2025.11.16 21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.

Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.

Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.

Володимир Бойко
2025.11.16 20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.

Богдан Фекете
2025.11.16 15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один

Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії

Віктор Кучерук
2025.11.16 15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.

Сергій СергійКо
2025.11.16 14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.

Стіни, стіни зпадають, я

Артур Сіренко
2025.11.16 14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з

Олена Побийголод
2025.11.16 13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...

(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександра Вітановська (1980) / Проза

  Большому городу
Да, город… Мечта… И любовь к большому полису…В котором можно заблудиться и потеряться, навсегда, навеки, обезличить себя, и жить никем не узнанным и не узнаваемым… Остаться навечно в небытии и неизвестности… Ты соринка, песчинка, безликая молекула в этом большом, наполненном машинами и лабиринтами подземных переходов, улиц и площадей… Ты никого не знаешь, и тебя не знает никто… Ты один, ты затерян и потерян… Ты – безлик, и обезличен… И ты свободен… Свободен от скуки, от пересудов, от отношений… Ты живешь один, ни от кого не зависишь… Ты зависаешь в пространстве и ощущаешь освобождение от суеты. Таким образом, ты счастлив…
Ты спускаешься в метро… Ты смотришь сквозь безликие лица напротив твоего лица… Ты проносишься сквозь пространство; время ничего не значит для тебя. Ты не слышишь голоса диктора, объявляющего названия станций. Ты всецело погружен в свои мысли… Ты создаешь роман. В твоей голове рождаются эпизоды. Целые страницы заполняются событиями, которые находятся в твоей голове… И тем не менее, пора выходить…
Опять люди в серых пальто, с серыми тоскливыми обезличенными лицами (хотя каждый при этом наделен своей неповторимой индивидуальностью), а на мраморных плитах тает ржавый снег, оставляя опаловые капли…
Приехали…
Ты становишься на ступеньку эскалатора, ты поднимаешься вверх, ты опять смотришь сквозь людей (сквозь лица).
Ты выходишь на улицу. И видишь серый день. Ты вспоминаешь запись столетней давности из твоего дневника о всаднике на сером в яблоки коне, который посещал твое воображение в такой же серый-серый день. Ты улыбаешься внутри себя – нельзя, чтобы люди увидели твою улыбку. Ты однороден с толпой. Нельзя портить серый узор кислых рож и серых вязких луж.
Всю твою жизнь тебя призывают смириться, стать таким, как тебя видят – серым… И ты почти становишься таким… Только эта улыбка, которая находится внутри тебя, портит твой обезличенный портрет. Ее, конечно, никто не видит, все думают, что ты такой же, как и все – серый… и недалекий. А они нет, они видят себя разукрашенными, совсем не серыми. (Они ведь не знают, что внутри ты весел и смеешься гораздо чаще, чем они могут себе представить…)
Да, эта серая, серо-белая погода сведет всех с ума. Ну, и пусть,… пусть день будет серым,… пусть лица встречных остаются застывшими… Я буду идти, идти, оставляя всех позади, свое прошлое, свои бывшие несбыточные и не сбывшиеся мечты и эту канитель с кино (которое – кино, вино и домино)… И от которого у меня ничего не осталось, даже памятных дат…
Город. Огромный. Большой. Открытый город… В котором я прячусь от себя и от других. В котором я теряюсь и забываю себя, свое имя, свое призвание и все, присущие мне, качества… Я становлюсь одной из всех, той серой или серо-белой, еще лучше – черно-белой пленкой на 16 мм, которую когда-то увидела в парке на другом континенте Земли, там где кино никто не снимает, и не снимал никогда… И я становлюсь опять никем… Как и тогда, в день моего зачатия… Когда ни меня, ни многих, окружающих меня сегодня, людей в этом материальном мире не было и в помине… И память их еще не несла никаких отпечатков реальности. Был белым, чистым лист бумаги (тоже запись из дневника, но более позднего периода)… И так далее…
А теперь, когда «Полковнику никто не пишет… Полковника никто не ждет…»… А не к этому ли я стремилась всегда? К полному отстранению!... Чтобы никто не ждал… не писал… не искал… К Абсолюту, к пустому белому, покрытому дымкой, месту… Я ведь всегда хотела, чтобы меня не существовало…
Вот лежит со мной рядом книга Паоло Коэльо, которую я собралась читать и, которая, очевидно, так и останется непрочитанной… А вдруг, я пишу лучше?.. Но это совсем не значит, что не нужно читать «Вероника решила умереть»… Да, тоска… «Тоска Вероники Фокс»… Райнер Вернер Фасбиндер… И «Сто лет одиночества»… Габриэль Гарсиа Маркес…





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-11 12:30:10
Переглядів сторінки твору 5727
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.051 / 5.25  (3.657 / 5.19)
* Рейтинг "Майстерень" 4.051 / 5.25  (3.701 / 5.25)
Оцінка твору автором 3
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2009.09.16 12:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-06-11 14:45:41 ]
Вітаю на сайті нову цікаву авторку! Гарний нарис, пані Олександро, романтично і філософський водночас. Бочу, у вас добрий смак...Сподіваюся, що і пишете Ви краще за Пауло Коельо. Одна лишень заувага - за Вашим коментом бачу, що Ви досить вправно володієте українською мовою. Чому ж тоді оповідка - російською? Чи Ви пишете двома мовами? А перекладаєте?
Чекаю на Ваші нові твори!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-11 14:51:52 ]
Дякую, П. Ганно, за теплі слова. Справді, я володію українською мовою, бо я читаю багато книжок, в тому числі й українських авторів.
Але я живу в Києві, серед російськомовного оточення, тому мені краще викладати свої думки російською. Але я надіюся, що настане час і я напишу щось мовою Шевченка і Лесі Українки


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 12:54:58 ]
А я, коли жив у великому місті, то їдучи ескалатором, завше рахував скільки назустріч рухається народу...
Дивна звичка. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 13:53:20 ]
Прикольно :).
А я завжди "від’їжджаю"на ескалаторі у простір своїх думок....
Інколи (коли думати не хочеться) внаглу розглядаю людей навпроти, буває - зустрічаю знайомих, деколи вони мене не бачать, їхній погляд ковзає повз мене, як відблиск окулярів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 14:42:30 ]

А спробуйте ще уявити себе невидимкою,
але обережно, не зникніть, розтанувши димкою... :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 14:44:08 ]
Як це СКАЗАНО!!!: "не зникніть, розтанувши димкою"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 15:22:08 ]
Ось цей Маньєрист :)
Та ж він, підступно мав на увазі ковток самогону - як своє хмільне сприйняття прекрасних дам. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 15:52:40 ]
а я думала, то палало його серце, а то просто шкварчала сиґарета


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 16:01:27 ]
Насправді я тільки припалюю дамам,
у сенсі - лікую, дивуючись ранам. :(



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 17:38:23 ]
То от Ви який, Маньєристе Галантний?????


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 17:58:12 ]
Ні, я гірший, трішечки,
дзенькнули келішечки. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-06-12 19:03:30 ]
…а потом ты встречаешь писателя этого большого серого полиса, и он – улыбается на весь сероликий роман…

Зажаданились ми неепатажного слова. Забужили, коли вже гостили у автора без «Дем’янової юшки».
Спасибі!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-15 09:53:36 ]
Зажаданились, Зазабушились, Замалковились, Задерешились, мов Собаки у космосі etc