ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.28 21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,

Тетяна Левицька
2026.04.28 10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.

Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці

Борис Костиря
2026.04.28 10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.

Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми

Ольга Олеандра
2026.04.28 08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.

Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.

Віктор Кучерук
2026.04.28 06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.

Володимир Бойко
2026.04.28 00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.

Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну

Іван Потьомкін
2026.04.27 22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні

Світлана Пирогова
2026.04.27 21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.

За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.

С М
2026.04.27 20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно

Немає часу любити, і себе розкрити

Володимир Невесенко
2026.04.27 19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно

Охмуд Песецький
2026.04.27 16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги 
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександра Вітановська (1980) / Проза

  Большому городу
Да, город… Мечта… И любовь к большому полису…В котором можно заблудиться и потеряться, навсегда, навеки, обезличить себя, и жить никем не узнанным и не узнаваемым… Остаться навечно в небытии и неизвестности… Ты соринка, песчинка, безликая молекула в этом большом, наполненном машинами и лабиринтами подземных переходов, улиц и площадей… Ты никого не знаешь, и тебя не знает никто… Ты один, ты затерян и потерян… Ты – безлик, и обезличен… И ты свободен… Свободен от скуки, от пересудов, от отношений… Ты живешь один, ни от кого не зависишь… Ты зависаешь в пространстве и ощущаешь освобождение от суеты. Таким образом, ты счастлив…
Ты спускаешься в метро… Ты смотришь сквозь безликие лица напротив твоего лица… Ты проносишься сквозь пространство; время ничего не значит для тебя. Ты не слышишь голоса диктора, объявляющего названия станций. Ты всецело погружен в свои мысли… Ты создаешь роман. В твоей голове рождаются эпизоды. Целые страницы заполняются событиями, которые находятся в твоей голове… И тем не менее, пора выходить…
Опять люди в серых пальто, с серыми тоскливыми обезличенными лицами (хотя каждый при этом наделен своей неповторимой индивидуальностью), а на мраморных плитах тает ржавый снег, оставляя опаловые капли…
Приехали…
Ты становишься на ступеньку эскалатора, ты поднимаешься вверх, ты опять смотришь сквозь людей (сквозь лица).
Ты выходишь на улицу. И видишь серый день. Ты вспоминаешь запись столетней давности из твоего дневника о всаднике на сером в яблоки коне, который посещал твое воображение в такой же серый-серый день. Ты улыбаешься внутри себя – нельзя, чтобы люди увидели твою улыбку. Ты однороден с толпой. Нельзя портить серый узор кислых рож и серых вязких луж.
Всю твою жизнь тебя призывают смириться, стать таким, как тебя видят – серым… И ты почти становишься таким… Только эта улыбка, которая находится внутри тебя, портит твой обезличенный портрет. Ее, конечно, никто не видит, все думают, что ты такой же, как и все – серый… и недалекий. А они нет, они видят себя разукрашенными, совсем не серыми. (Они ведь не знают, что внутри ты весел и смеешься гораздо чаще, чем они могут себе представить…)
Да, эта серая, серо-белая погода сведет всех с ума. Ну, и пусть,… пусть день будет серым,… пусть лица встречных остаются застывшими… Я буду идти, идти, оставляя всех позади, свое прошлое, свои бывшие несбыточные и не сбывшиеся мечты и эту канитель с кино (которое – кино, вино и домино)… И от которого у меня ничего не осталось, даже памятных дат…
Город. Огромный. Большой. Открытый город… В котором я прячусь от себя и от других. В котором я теряюсь и забываю себя, свое имя, свое призвание и все, присущие мне, качества… Я становлюсь одной из всех, той серой или серо-белой, еще лучше – черно-белой пленкой на 16 мм, которую когда-то увидела в парке на другом континенте Земли, там где кино никто не снимает, и не снимал никогда… И я становлюсь опять никем… Как и тогда, в день моего зачатия… Когда ни меня, ни многих, окружающих меня сегодня, людей в этом материальном мире не было и в помине… И память их еще не несла никаких отпечатков реальности. Был белым, чистым лист бумаги (тоже запись из дневника, но более позднего периода)… И так далее…
А теперь, когда «Полковнику никто не пишет… Полковника никто не ждет…»… А не к этому ли я стремилась всегда? К полному отстранению!... Чтобы никто не ждал… не писал… не искал… К Абсолюту, к пустому белому, покрытому дымкой, месту… Я ведь всегда хотела, чтобы меня не существовало…
Вот лежит со мной рядом книга Паоло Коэльо, которую я собралась читать и, которая, очевидно, так и останется непрочитанной… А вдруг, я пишу лучше?.. Но это совсем не значит, что не нужно читать «Вероника решила умереть»… Да, тоска… «Тоска Вероники Фокс»… Райнер Вернер Фасбиндер… И «Сто лет одиночества»… Габриэль Гарсиа Маркес…





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-11 12:30:10
Переглядів сторінки твору 5863
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.051 / 5.25  (3.657 / 5.19)
* Рейтинг "Майстерень" 4.051 / 5.25  (3.701 / 5.25)
Оцінка твору автором 3
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2009.09.16 12:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-06-11 14:45:41 ]
Вітаю на сайті нову цікаву авторку! Гарний нарис, пані Олександро, романтично і філософський водночас. Бочу, у вас добрий смак...Сподіваюся, що і пишете Ви краще за Пауло Коельо. Одна лишень заувага - за Вашим коментом бачу, що Ви досить вправно володієте українською мовою. Чому ж тоді оповідка - російською? Чи Ви пишете двома мовами? А перекладаєте?
Чекаю на Ваші нові твори!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-11 14:51:52 ]
Дякую, П. Ганно, за теплі слова. Справді, я володію українською мовою, бо я читаю багато книжок, в тому числі й українських авторів.
Але я живу в Києві, серед російськомовного оточення, тому мені краще викладати свої думки російською. Але я надіюся, що настане час і я напишу щось мовою Шевченка і Лесі Українки


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 12:54:58 ]
А я, коли жив у великому місті, то їдучи ескалатором, завше рахував скільки назустріч рухається народу...
Дивна звичка. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 13:53:20 ]
Прикольно :).
А я завжди "від’їжджаю"на ескалаторі у простір своїх думок....
Інколи (коли думати не хочеться) внаглу розглядаю людей навпроти, буває - зустрічаю знайомих, деколи вони мене не бачать, їхній погляд ковзає повз мене, як відблиск окулярів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 14:42:30 ]

А спробуйте ще уявити себе невидимкою,
але обережно, не зникніть, розтанувши димкою... :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 14:44:08 ]
Як це СКАЗАНО!!!: "не зникніть, розтанувши димкою"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 15:22:08 ]
Ось цей Маньєрист :)
Та ж він, підступно мав на увазі ковток самогону - як своє хмільне сприйняття прекрасних дам. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 15:52:40 ]
а я думала, то палало його серце, а то просто шкварчала сиґарета


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 16:01:27 ]
Насправді я тільки припалюю дамам,
у сенсі - лікую, дивуючись ранам. :(



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 17:38:23 ]
То от Ви який, Маньєристе Галантний?????


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 17:58:12 ]
Ні, я гірший, трішечки,
дзенькнули келішечки. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-06-12 19:03:30 ]
…а потом ты встречаешь писателя этого большого серого полиса, и он – улыбается на весь сероликий роман…

Зажаданились ми неепатажного слова. Забужили, коли вже гостили у автора без «Дем’янової юшки».
Спасибі!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-15 09:53:36 ]
Зажаданились, Зазабушились, Замалковились, Задерешились, мов Собаки у космосі etc