ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати

Ірина Білінська
2026.01.27 11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?

Борис Костиря
2026.01.27 10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,

Микола Дудар
2026.01.26 21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле

Ігор Терен
2026.01.26 18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.

***
А лінія життя, що на долоні,

Юрій Лазірко
2026.01.26 18:11
Пав король. Бажання випало за ним.
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...

Приспів:

В Горова Леся
2026.01.26 16:48
Сьогодні сніг колишній втратив присмак.
В дитинстві пах весняною грозою,
Озоном літнім, і сідав зумисно
На губи, щоб розтанути росою,
Та смакуватися у чистих бризках,
І хвастатись- такий бадьоросвіжий,
Що можна з'їсти з нього цілу сніжку!

Марія Дем'янюк
2026.01.26 16:19
Тут час дрімає на ялинці,
І я блукаю наодинці,
А сніг всміхається - блищить,
Синичка на гіллі сидить,
І раптом пурх і полетіла,
А я сніжиноньки ловила...
Гойдається ялини гілка,
Вже не синиця...Певне білка...

Олена Побийголод
2026.01.26 12:08
Із Леоніда Сергєєва

Дійові особи:
• Режисер
• Оператор
• Головний герой
• Головна героїня
• Дівчина з хлопавкою

Ольга Олеандра
2026.01.26 09:09
Маю знайти у цьому мороці світло і сенс – свої власні.
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.

Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот

Ярослав Чорногуз
2026.01.26 07:03
Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.

Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександра Вітановська (1980) / Проза

  Большому городу
Да, город… Мечта… И любовь к большому полису…В котором можно заблудиться и потеряться, навсегда, навеки, обезличить себя, и жить никем не узнанным и не узнаваемым… Остаться навечно в небытии и неизвестности… Ты соринка, песчинка, безликая молекула в этом большом, наполненном машинами и лабиринтами подземных переходов, улиц и площадей… Ты никого не знаешь, и тебя не знает никто… Ты один, ты затерян и потерян… Ты – безлик, и обезличен… И ты свободен… Свободен от скуки, от пересудов, от отношений… Ты живешь один, ни от кого не зависишь… Ты зависаешь в пространстве и ощущаешь освобождение от суеты. Таким образом, ты счастлив…
Ты спускаешься в метро… Ты смотришь сквозь безликие лица напротив твоего лица… Ты проносишься сквозь пространство; время ничего не значит для тебя. Ты не слышишь голоса диктора, объявляющего названия станций. Ты всецело погружен в свои мысли… Ты создаешь роман. В твоей голове рождаются эпизоды. Целые страницы заполняются событиями, которые находятся в твоей голове… И тем не менее, пора выходить…
Опять люди в серых пальто, с серыми тоскливыми обезличенными лицами (хотя каждый при этом наделен своей неповторимой индивидуальностью), а на мраморных плитах тает ржавый снег, оставляя опаловые капли…
Приехали…
Ты становишься на ступеньку эскалатора, ты поднимаешься вверх, ты опять смотришь сквозь людей (сквозь лица).
Ты выходишь на улицу. И видишь серый день. Ты вспоминаешь запись столетней давности из твоего дневника о всаднике на сером в яблоки коне, который посещал твое воображение в такой же серый-серый день. Ты улыбаешься внутри себя – нельзя, чтобы люди увидели твою улыбку. Ты однороден с толпой. Нельзя портить серый узор кислых рож и серых вязких луж.
Всю твою жизнь тебя призывают смириться, стать таким, как тебя видят – серым… И ты почти становишься таким… Только эта улыбка, которая находится внутри тебя, портит твой обезличенный портрет. Ее, конечно, никто не видит, все думают, что ты такой же, как и все – серый… и недалекий. А они нет, они видят себя разукрашенными, совсем не серыми. (Они ведь не знают, что внутри ты весел и смеешься гораздо чаще, чем они могут себе представить…)
Да, эта серая, серо-белая погода сведет всех с ума. Ну, и пусть,… пусть день будет серым,… пусть лица встречных остаются застывшими… Я буду идти, идти, оставляя всех позади, свое прошлое, свои бывшие несбыточные и не сбывшиеся мечты и эту канитель с кино (которое – кино, вино и домино)… И от которого у меня ничего не осталось, даже памятных дат…
Город. Огромный. Большой. Открытый город… В котором я прячусь от себя и от других. В котором я теряюсь и забываю себя, свое имя, свое призвание и все, присущие мне, качества… Я становлюсь одной из всех, той серой или серо-белой, еще лучше – черно-белой пленкой на 16 мм, которую когда-то увидела в парке на другом континенте Земли, там где кино никто не снимает, и не снимал никогда… И я становлюсь опять никем… Как и тогда, в день моего зачатия… Когда ни меня, ни многих, окружающих меня сегодня, людей в этом материальном мире не было и в помине… И память их еще не несла никаких отпечатков реальности. Был белым, чистым лист бумаги (тоже запись из дневника, но более позднего периода)… И так далее…
А теперь, когда «Полковнику никто не пишет… Полковника никто не ждет…»… А не к этому ли я стремилась всегда? К полному отстранению!... Чтобы никто не ждал… не писал… не искал… К Абсолюту, к пустому белому, покрытому дымкой, месту… Я ведь всегда хотела, чтобы меня не существовало…
Вот лежит со мной рядом книга Паоло Коэльо, которую я собралась читать и, которая, очевидно, так и останется непрочитанной… А вдруг, я пишу лучше?.. Но это совсем не значит, что не нужно читать «Вероника решила умереть»… Да, тоска… «Тоска Вероники Фокс»… Райнер Вернер Фасбиндер… И «Сто лет одиночества»… Габриэль Гарсиа Маркес…





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-11 12:30:10
Переглядів сторінки твору 5762
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.051 / 5.25  (3.657 / 5.19)
* Рейтинг "Майстерень" 4.051 / 5.25  (3.701 / 5.25)
Оцінка твору автором 3
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2009.09.16 12:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-06-11 14:45:41 ]
Вітаю на сайті нову цікаву авторку! Гарний нарис, пані Олександро, романтично і філософський водночас. Бочу, у вас добрий смак...Сподіваюся, що і пишете Ви краще за Пауло Коельо. Одна лишень заувага - за Вашим коментом бачу, що Ви досить вправно володієте українською мовою. Чому ж тоді оповідка - російською? Чи Ви пишете двома мовами? А перекладаєте?
Чекаю на Ваші нові твори!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-11 14:51:52 ]
Дякую, П. Ганно, за теплі слова. Справді, я володію українською мовою, бо я читаю багато книжок, в тому числі й українських авторів.
Але я живу в Києві, серед російськомовного оточення, тому мені краще викладати свої думки російською. Але я надіюся, що настане час і я напишу щось мовою Шевченка і Лесі Українки


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 12:54:58 ]
А я, коли жив у великому місті, то їдучи ескалатором, завше рахував скільки назустріч рухається народу...
Дивна звичка. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 13:53:20 ]
Прикольно :).
А я завжди "від’їжджаю"на ескалаторі у простір своїх думок....
Інколи (коли думати не хочеться) внаглу розглядаю людей навпроти, буває - зустрічаю знайомих, деколи вони мене не бачать, їхній погляд ковзає повз мене, як відблиск окулярів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 14:42:30 ]

А спробуйте ще уявити себе невидимкою,
але обережно, не зникніть, розтанувши димкою... :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 14:44:08 ]
Як це СКАЗАНО!!!: "не зникніть, розтанувши димкою"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 15:22:08 ]
Ось цей Маньєрист :)
Та ж він, підступно мав на увазі ковток самогону - як своє хмільне сприйняття прекрасних дам. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 15:52:40 ]
а я думала, то палало його серце, а то просто шкварчала сиґарета


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 16:01:27 ]
Насправді я тільки припалюю дамам,
у сенсі - лікую, дивуючись ранам. :(



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 17:38:23 ]
То от Ви який, Маньєристе Галантний?????


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 17:58:12 ]
Ні, я гірший, трішечки,
дзенькнули келішечки. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-06-12 19:03:30 ]
…а потом ты встречаешь писателя этого большого серого полиса, и он – улыбается на весь сероликий роман…

Зажаданились ми неепатажного слова. Забужили, коли вже гостили у автора без «Дем’янової юшки».
Спасибі!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-15 09:53:36 ]
Зажаданились, Зазабушились, Замалковились, Задерешились, мов Собаки у космосі etc