ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.10.26 12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.

І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,

Ігор Шоха
2026.10.26 08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес

Віктор Кучерук
2026.10.26 06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.

Володимир Бойко
2026.10.25 23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.

Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.

Віктор Насипаний
2026.10.25 23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не

С М
2026.10.25 21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей

Ігор Лубкевич
2026.10.25 18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..

Я сам намагаю

Олена Кіс
2026.10.25 17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.

І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та

Артур Курдіновський
2026.10.25 15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.

Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,

Борис Костиря
2026.10.25 14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.

Я жду листа, що нині заспокоїть,

Євген Федчук
2026.10.25 14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп

хома дідим
2026.10.25 14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються

Світлана Пирогова
2026.10.25 12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.

Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,

Віктор Кучерук
2026.10.25 07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.

Борис Костиря
2026.10.24 21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.

Іван Потьомкін
2026.10.24 20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександра Вітановська (1980) / Проза

  Большому городу
Да, город… Мечта… И любовь к большому полису…В котором можно заблудиться и потеряться, навсегда, навеки, обезличить себя, и жить никем не узнанным и не узнаваемым… Остаться навечно в небытии и неизвестности… Ты соринка, песчинка, безликая молекула в этом большом, наполненном машинами и лабиринтами подземных переходов, улиц и площадей… Ты никого не знаешь, и тебя не знает никто… Ты один, ты затерян и потерян… Ты – безлик, и обезличен… И ты свободен… Свободен от скуки, от пересудов, от отношений… Ты живешь один, ни от кого не зависишь… Ты зависаешь в пространстве и ощущаешь освобождение от суеты. Таким образом, ты счастлив…
Ты спускаешься в метро… Ты смотришь сквозь безликие лица напротив твоего лица… Ты проносишься сквозь пространство; время ничего не значит для тебя. Ты не слышишь голоса диктора, объявляющего названия станций. Ты всецело погружен в свои мысли… Ты создаешь роман. В твоей голове рождаются эпизоды. Целые страницы заполняются событиями, которые находятся в твоей голове… И тем не менее, пора выходить…
Опять люди в серых пальто, с серыми тоскливыми обезличенными лицами (хотя каждый при этом наделен своей неповторимой индивидуальностью), а на мраморных плитах тает ржавый снег, оставляя опаловые капли…
Приехали…
Ты становишься на ступеньку эскалатора, ты поднимаешься вверх, ты опять смотришь сквозь людей (сквозь лица).
Ты выходишь на улицу. И видишь серый день. Ты вспоминаешь запись столетней давности из твоего дневника о всаднике на сером в яблоки коне, который посещал твое воображение в такой же серый-серый день. Ты улыбаешься внутри себя – нельзя, чтобы люди увидели твою улыбку. Ты однороден с толпой. Нельзя портить серый узор кислых рож и серых вязких луж.
Всю твою жизнь тебя призывают смириться, стать таким, как тебя видят – серым… И ты почти становишься таким… Только эта улыбка, которая находится внутри тебя, портит твой обезличенный портрет. Ее, конечно, никто не видит, все думают, что ты такой же, как и все – серый… и недалекий. А они нет, они видят себя разукрашенными, совсем не серыми. (Они ведь не знают, что внутри ты весел и смеешься гораздо чаще, чем они могут себе представить…)
Да, эта серая, серо-белая погода сведет всех с ума. Ну, и пусть,… пусть день будет серым,… пусть лица встречных остаются застывшими… Я буду идти, идти, оставляя всех позади, свое прошлое, свои бывшие несбыточные и не сбывшиеся мечты и эту канитель с кино (которое – кино, вино и домино)… И от которого у меня ничего не осталось, даже памятных дат…
Город. Огромный. Большой. Открытый город… В котором я прячусь от себя и от других. В котором я теряюсь и забываю себя, свое имя, свое призвание и все, присущие мне, качества… Я становлюсь одной из всех, той серой или серо-белой, еще лучше – черно-белой пленкой на 16 мм, которую когда-то увидела в парке на другом континенте Земли, там где кино никто не снимает, и не снимал никогда… И я становлюсь опять никем… Как и тогда, в день моего зачатия… Когда ни меня, ни многих, окружающих меня сегодня, людей в этом материальном мире не было и в помине… И память их еще не несла никаких отпечатков реальности. Был белым, чистым лист бумаги (тоже запись из дневника, но более позднего периода)… И так далее…
А теперь, когда «Полковнику никто не пишет… Полковника никто не ждет…»… А не к этому ли я стремилась всегда? К полному отстранению!... Чтобы никто не ждал… не писал… не искал… К Абсолюту, к пустому белому, покрытому дымкой, месту… Я ведь всегда хотела, чтобы меня не существовало…
Вот лежит со мной рядом книга Паоло Коэльо, которую я собралась читать и, которая, очевидно, так и останется непрочитанной… А вдруг, я пишу лучше?.. Но это совсем не значит, что не нужно читать «Вероника решила умереть»… Да, тоска… «Тоска Вероники Фокс»… Райнер Вернер Фасбиндер… И «Сто лет одиночества»… Габриэль Гарсиа Маркес…





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-11 12:30:10
Переглядів сторінки твору 6219
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.051 / 5.25  (3.657 / 5.19)
* Рейтинг "Майстерень" 4.051 / 5.25  (3.701 / 5.25)
Оцінка твору автором 3
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2009.09.16 12:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-06-11 14:45:41 ]
Вітаю на сайті нову цікаву авторку! Гарний нарис, пані Олександро, романтично і філософський водночас. Бочу, у вас добрий смак...Сподіваюся, що і пишете Ви краще за Пауло Коельо. Одна лишень заувага - за Вашим коментом бачу, що Ви досить вправно володієте українською мовою. Чому ж тоді оповідка - російською? Чи Ви пишете двома мовами? А перекладаєте?
Чекаю на Ваші нові твори!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-11 14:51:52 ]
Дякую, П. Ганно, за теплі слова. Справді, я володію українською мовою, бо я читаю багато книжок, в тому числі й українських авторів.
Але я живу в Києві, серед російськомовного оточення, тому мені краще викладати свої думки російською. Але я надіюся, що настане час і я напишу щось мовою Шевченка і Лесі Українки


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 12:54:58 ]
А я, коли жив у великому місті, то їдучи ескалатором, завше рахував скільки назустріч рухається народу...
Дивна звичка. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 13:53:20 ]
Прикольно :).
А я завжди "від’їжджаю"на ескалаторі у простір своїх думок....
Інколи (коли думати не хочеться) внаглу розглядаю людей навпроти, буває - зустрічаю знайомих, деколи вони мене не бачать, їхній погляд ковзає повз мене, як відблиск окулярів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 14:42:30 ]

А спробуйте ще уявити себе невидимкою,
але обережно, не зникніть, розтанувши димкою... :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 14:44:08 ]
Як це СКАЗАНО!!!: "не зникніть, розтанувши димкою"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 15:22:08 ]
Ось цей Маньєрист :)
Та ж він, підступно мав на увазі ковток самогону - як своє хмільне сприйняття прекрасних дам. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 15:52:40 ]
а я думала, то палало його серце, а то просто шкварчала сиґарета


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 16:01:27 ]
Насправді я тільки припалюю дамам,
у сенсі - лікую, дивуючись ранам. :(



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 17:38:23 ]
То от Ви який, Маньєристе Галантний?????


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 17:58:12 ]
Ні, я гірший, трішечки,
дзенькнули келішечки. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-06-12 19:03:30 ]
…а потом ты встречаешь писателя этого большого серого полиса, и он – улыбается на весь сероликий роман…

Зажаданились ми неепатажного слова. Забужили, коли вже гостили у автора без «Дем’янової юшки».
Спасибі!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-15 09:53:36 ]
Зажаданились, Зазабушились, Замалковились, Задерешились, мов Собаки у космосі etc