ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.06.12 22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.

Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла

хома дідим
2026.06.12 20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій

Олена Побийголод
2026.06.12 18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)

Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.

    Нам пісня в праці й житті помагає,

Борис Костиря
2026.06.12 13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.

Розпливаються сталі поняття

Татьяна Квашенко
2026.06.12 12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.

У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене

Іван Потьомкін
2026.06.12 09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н

Віктор Кучерук
2026.06.12 07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.

Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -

С М
2026.06.11 21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це

Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про

Роксолана Вірлан
2026.06.11 20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.

Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но

Євген Федчук
2026.06.11 17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при

Ігор Терен
2026.06.11 15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.

***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...

Борис Костиря
2026.06.11 15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.

Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,

Володимир Ляшкевич
2026.06.11 13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.

Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.

Злітають звідтіля провіщення всілякі -

Тетяна Левицька
2026.06.11 08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.

Охмуд Песецький
2026.06.11 07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить. Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов

хома дідим
2026.06.11 06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександра Вітановська (1980) / Проза

  Большому городу
Да, город… Мечта… И любовь к большому полису…В котором можно заблудиться и потеряться, навсегда, навеки, обезличить себя, и жить никем не узнанным и не узнаваемым… Остаться навечно в небытии и неизвестности… Ты соринка, песчинка, безликая молекула в этом большом, наполненном машинами и лабиринтами подземных переходов, улиц и площадей… Ты никого не знаешь, и тебя не знает никто… Ты один, ты затерян и потерян… Ты – безлик, и обезличен… И ты свободен… Свободен от скуки, от пересудов, от отношений… Ты живешь один, ни от кого не зависишь… Ты зависаешь в пространстве и ощущаешь освобождение от суеты. Таким образом, ты счастлив…
Ты спускаешься в метро… Ты смотришь сквозь безликие лица напротив твоего лица… Ты проносишься сквозь пространство; время ничего не значит для тебя. Ты не слышишь голоса диктора, объявляющего названия станций. Ты всецело погружен в свои мысли… Ты создаешь роман. В твоей голове рождаются эпизоды. Целые страницы заполняются событиями, которые находятся в твоей голове… И тем не менее, пора выходить…
Опять люди в серых пальто, с серыми тоскливыми обезличенными лицами (хотя каждый при этом наделен своей неповторимой индивидуальностью), а на мраморных плитах тает ржавый снег, оставляя опаловые капли…
Приехали…
Ты становишься на ступеньку эскалатора, ты поднимаешься вверх, ты опять смотришь сквозь людей (сквозь лица).
Ты выходишь на улицу. И видишь серый день. Ты вспоминаешь запись столетней давности из твоего дневника о всаднике на сером в яблоки коне, который посещал твое воображение в такой же серый-серый день. Ты улыбаешься внутри себя – нельзя, чтобы люди увидели твою улыбку. Ты однороден с толпой. Нельзя портить серый узор кислых рож и серых вязких луж.
Всю твою жизнь тебя призывают смириться, стать таким, как тебя видят – серым… И ты почти становишься таким… Только эта улыбка, которая находится внутри тебя, портит твой обезличенный портрет. Ее, конечно, никто не видит, все думают, что ты такой же, как и все – серый… и недалекий. А они нет, они видят себя разукрашенными, совсем не серыми. (Они ведь не знают, что внутри ты весел и смеешься гораздо чаще, чем они могут себе представить…)
Да, эта серая, серо-белая погода сведет всех с ума. Ну, и пусть,… пусть день будет серым,… пусть лица встречных остаются застывшими… Я буду идти, идти, оставляя всех позади, свое прошлое, свои бывшие несбыточные и не сбывшиеся мечты и эту канитель с кино (которое – кино, вино и домино)… И от которого у меня ничего не осталось, даже памятных дат…
Город. Огромный. Большой. Открытый город… В котором я прячусь от себя и от других. В котором я теряюсь и забываю себя, свое имя, свое призвание и все, присущие мне, качества… Я становлюсь одной из всех, той серой или серо-белой, еще лучше – черно-белой пленкой на 16 мм, которую когда-то увидела в парке на другом континенте Земли, там где кино никто не снимает, и не снимал никогда… И я становлюсь опять никем… Как и тогда, в день моего зачатия… Когда ни меня, ни многих, окружающих меня сегодня, людей в этом материальном мире не было и в помине… И память их еще не несла никаких отпечатков реальности. Был белым, чистым лист бумаги (тоже запись из дневника, но более позднего периода)… И так далее…
А теперь, когда «Полковнику никто не пишет… Полковника никто не ждет…»… А не к этому ли я стремилась всегда? К полному отстранению!... Чтобы никто не ждал… не писал… не искал… К Абсолюту, к пустому белому, покрытому дымкой, месту… Я ведь всегда хотела, чтобы меня не существовало…
Вот лежит со мной рядом книга Паоло Коэльо, которую я собралась читать и, которая, очевидно, так и останется непрочитанной… А вдруг, я пишу лучше?.. Но это совсем не значит, что не нужно читать «Вероника решила умереть»… Да, тоска… «Тоска Вероники Фокс»… Райнер Вернер Фасбиндер… И «Сто лет одиночества»… Габриэль Гарсиа Маркес…





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-11 12:30:10
Переглядів сторінки твору 5949
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.051 / 5.25  (3.657 / 5.19)
* Рейтинг "Майстерень" 4.051 / 5.25  (3.701 / 5.25)
Оцінка твору автором 3
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2009.09.16 12:51
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ганна Осадко (М.К./М.К.) [ 2009-06-11 14:45:41 ]
Вітаю на сайті нову цікаву авторку! Гарний нарис, пані Олександро, романтично і філософський водночас. Бочу, у вас добрий смак...Сподіваюся, що і пишете Ви краще за Пауло Коельо. Одна лишень заувага - за Вашим коментом бачу, що Ви досить вправно володієте українською мовою. Чому ж тоді оповідка - російською? Чи Ви пишете двома мовами? А перекладаєте?
Чекаю на Ваші нові твори!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-11 14:51:52 ]
Дякую, П. Ганно, за теплі слова. Справді, я володію українською мовою, бо я читаю багато книжок, в тому числі й українських авторів.
Але я живу в Києві, серед російськомовного оточення, тому мені краще викладати свої думки російською. Але я надіюся, що настане час і я напишу щось мовою Шевченка і Лесі Українки


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 12:54:58 ]
А я, коли жив у великому місті, то їдучи ескалатором, завше рахував скільки назустріч рухається народу...
Дивна звичка. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 13:53:20 ]
Прикольно :).
А я завжди "від’їжджаю"на ескалаторі у простір своїх думок....
Інколи (коли думати не хочеться) внаглу розглядаю людей навпроти, буває - зустрічаю знайомих, деколи вони мене не бачать, їхній погляд ковзає повз мене, як відблиск окулярів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 14:42:30 ]

А спробуйте ще уявити себе невидимкою,
але обережно, не зникніть, розтанувши димкою... :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 14:44:08 ]
Як це СКАЗАНО!!!: "не зникніть, розтанувши димкою"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-06-12 15:22:08 ]
Ось цей Маньєрист :)
Та ж він, підступно мав на увазі ковток самогону - як своє хмільне сприйняття прекрасних дам. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 15:52:40 ]
а я думала, то палало його серце, а то просто шкварчала сиґарета


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 16:01:27 ]
Насправді я тільки припалюю дамам,
у сенсі - лікую, дивуючись ранам. :(



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-12 17:38:23 ]
То от Ви який, Маньєристе Галантний?????


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галантний Маньєрист (М.К./Л.П.) [ 2009-06-12 17:58:12 ]
Ні, я гірший, трішечки,
дзенькнули келішечки. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2009-06-12 19:03:30 ]
…а потом ты встречаешь писателя этого большого серого полиса, и он – улыбается на весь сероликий роман…

Зажаданились ми неепатажного слова. Забужили, коли вже гостили у автора без «Дем’янової юшки».
Спасибі!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександра Вітановська (Л.П./Л.П.) [ 2009-06-15 09:53:36 ]
Зажаданились, Зазабушились, Замалковились, Задерешились, мов Собаки у космосі etc