Давним-давно це сталось
ще за часів Велеса і Зевса...
Два поети
(їх імена потонули в небутті)
прийшли до обителі богів
просити крила.
Мовляв,не для них
ходити по землі.
Вони прагли поглянути на світ,
людей і їхні вчинки
з високості,
з неба
( де немає пакостей і злості).
Боги послухали.
Їм крила в дар віддали.

Перший поет перетворився в Альбатроса.
красивий птах, могутній,
пір*я в нього біле, наче сніг,
крильми широкими, як світ, взмахнув
і розтанув у світах.
Вітрах...
Овіяв поглядом весь світ, прорізав небеса
і вітрова гладінь широка
понесла поета
в даль.

З висоти небес світ такий прекрасний,
мільйони людей, що гуляють вранці
і ввечері.
Машини. Парки.
Тихі озера. Гамірні міста.
Буйні ліси. Найвищі вершини.
Ах...красота.
Поет Альбатрос на вірші віддав
усю красу земної хвилини.
Людини...
Красу світу малював. Небо. Щастя. Зорі.
Дельфінів, що плавали у морі.
Поет радів, що вирвався в простори.
Творив красу
і жив красою.
Літав. Співав.
Не знав він неспокою.
Творив красу, літав у високості
і здалеку не бачив він пакостей і злості.

Другий поет перетворився в Ворона.
Страшного. Чорного. І, здавалось, злого.
Птах полетів у сірість міста,
на смітники,
де зранку попрокидалися бомжі,
ішли шукати їсти,
голодні, обмерзлі, кляли небо
і потирали кості.
Ворон пролетів мимо повії,
вона стояла при дорозі,
мерзла,
чекала заробітку, клієнта,
її біль і смуток птах побачив.
Десь на дорозі мрії охололі,
а у провулках сліди
несправжньої любові.
Десь сварку чути із вікна,
десь тихий плач дитини,
небо видно з дна,
та з неба дна не видно.
Ворон сів на гілку. Задивився.
Невже тільки біль і горе?
ні.
Цілувалися закохані.
Сміялися діти.
Ішов хлопець. В очах блиск.
Він переможе.
Щирі усмішки. Дівчинка упала.
Але хлопець допоміг їй встати.
Засміялися.
Ні, Ворон не зможе відірватись від землі,
хоча у нього крила, він не рветься в небо,
йому неба не треба.
З неба не видно землі,
а з землі видно небо.

Минули роки.
Повмирали птахи,
пооблітало пір*я.
Посідали боги
на небесне подвір*я,
почали дивитись, що сотворили птахи.

Хвалили Альбатроса.
Такі прекрасні вірші сотворив.
Прекрасні рими. Образи чудові.
Така краса. Такі мелодії.
Слова небесні і медові.
Хвалили Альбатроса.

Відкрили поезію Ворона.
Пом*яту. Зів*ялу. Написану на обгризках.
Дрібних папірцях.
не раз у Ворона камінням кидали.
Попадали.
Не раз болем і кров*ю вірші стікали.
Боги здивувалися.
Ні рими, ні щастя,
ні краси, ні печалі.
У віршах Ворона - просто життя.
Без тайни вуалі
і без непотрібних прикрас.
Просто життя. Таке як воно є.
і боротьба. Вічна боротьба добра і зла.
Битва, де не буде перемоги.

Ворон бачив знизу те, чого не бачив Альбатрос.
Ворон бачив кожного, Альбатрос тільки всіх.
Ворон бачив дві сторони медалі, Альбатрос її бік.

Час іде. Убиває птахів.
Альбатрос падає у прірву віків.
і його тіло ніхто уже не знайде...
А Ворон гине на току електричних проводів
і його труп валяється на дорозі.
І кожен хто йде
переступає через труп Ворона.
І...