ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.09.07 07:01
https://www.facebook.com/share/p/1G79yWG3eF/

Віктор Кучерук
2025.09.07 05:44
Жінки красиві втомлюють мій зір
І білий світ затьмарюють собою, –
Коли зближався з гарною на спір,
То розчинявся в ній перед юрбою.
Мов безвісті, відразу пропадав
Не лиш для інших, а також для себе, –
Отак, буває, покидає, став
У пошуках річок б

Юрій Лазірко
2025.09.06 22:40
Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох

Борис Костиря
2025.09.06 21:50
Я в'язну в снігах, ніби в пісках часу.
Я в'язну в часі, наче в снігах.
Погана видимість через снігопад
створює плівку, через яку
можна побачити драму століть.
Сніги засмоктують мене,
як трясовина. У снігах
я потрапляю в пастку,

С М
2025.09.06 13:49
Синій хліб не їж, матимеш недуг
Що вбили брата, убили сестру
А курчачий гриль на скошених пісках
Не зрівняю із бобами що у твоїх руках

О, Мейбел, Мейбел
Люблю тебе, дівча
Та я не певний

Віктор Насипаний
2025.09.06 12:39
Ще день висить на сонця цвяшку.
Давно печуться хмари-калачі.
І небо крадне пізню пташку,
Сплітають синь шипшин кущі.

Прив’яже ніч на нитку тиші
Старий горіх- тепла віщун.
І трави стануть неба вищі.

М Менянин
2025.09.06 11:59
Каже батько: годі, сину!
Досить статку!! Рівно спину!!!
Ростив змалку – відпочину:
Боже зранку, всім по чину!

06.09.2025р. UA

Віктор Кучерук
2025.09.06 07:19
І уявити не можу
В снах, або в мріях своїх,
Щоб я на тебе схожу
Стріти колись десь зміг.
Тож не покину ніколи
І не ображу ніяк, –
В мене залюблену долю
Більше не стріну – це факт.

Володимир Бойко
2025.09.06 02:51
Повзучі гади теж літають, якщо їх добряче копнути. Тим, що живуть у вигаданому світі, краще там і помирати. Хочеш проблем собі – створи проблеми іншим. Не дикун боїться цивілізації, а цивілізація дикуна. Люди якщо і змінюються, то не в кращий

Борис Костиря
2025.09.05 21:30
Мене жене гостроконечний сніг,
Мов кара неба чи лиха примара.
Як Жан Жене, наздоганяє сміх.
Примарою стає гірка омана.

Мене жене непереможний сніг.
Він вічний, він біблійний і арктичний.
Сніг падає, немовби пес, до ніг

Ярослав Чорногуз
2025.09.05 16:40
Зелен-листя поволеньки в'яне,
Опадає додолу, сумне.
Затужу за тобою, кохана,
Щем осінній огорне мене.

Наших зустрічей, Боже, як мало --
Світлих днів у моєму житті.
Наче кинутий я на поталу

Володимир Ляшкевич
2025.09.05 11:18
Ця ніч,
зла ніч -
зліт Зла!

І чорнота
із-зусебіч
наповза!

Віктор Кучерук
2025.09.05 09:33
Життю радію, мов дитина,
І щиро тішуся щодня,
Що в хату пнеться без упину
Моя турботлива рідня.
Найближчим людям небайдуже
В яких умовах я живу, –
Що тре робити швидко й дружно,
Аби лишався на плаву.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.05 08:09
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Карнавал пон

Борис Костиря
2025.09.04 21:59
Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.

Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,

Євген Федчук
2025.09.04 19:28
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Багряний / Вірші / Золотий бумеранг

 Вандея
Лю Мартиновській

То не сонце затріпало крилами
І упало в пісок золотий…
Гей, і правду сказати несила мі,
А збрехати…
А ти…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І

На зорі прокричали когути…
На зорі проскакали ми.
На підмо…
на підмо…
на підмогу йти!
Коню мій, коню!
Стреми!..

На зорі десь кричали, никали
І сміяли…
О, гей, мовчіть!
Там десь сонце, проколоте піками,
Умирає на синім мечі.

Ой, не сонце ж то! — серце птицею!
І не крик то — чаїне “киги”…
Коню мій, — капотить крівавицею,
Капотить на холодні сніги…

То вона — під’яремна, розп’ята —
То любов,
Моя перша любов…
Гей, мовчіть там, кого не прип’ято!
Друзі, агов!!

Попереду відтяті артерії,
А позаду:
липка імла.
Мої друзі, і дикі прерії,
Й синій піт з неживого чола…

Є безумні і є заплакані,
Але то не за свій живіт, —
Нам рвучко страшною атакою
Перекинути б навзнак світ.

Перекинути світ облудливий,
Розірвати оброть віків…
Ми законні створіння, люди ми!
Хоч не люди у нас батьки.

Ми безумні на грізній виставі;
Без запросин прийшли на ню…
Проти в с і х — тільки серце розхристане,
Проти криці — всього лиш юнь.

Є прохмурі і є заплакані…
Але то не за свій живіт. —
І в атаку!..
В атаку!..
Атакою
Перекинути навзнак світ.

Поламати мечі п’ятирицею
(Не для слави, не ради звитяг)
І поставить над цею в ’я з н и ц е ю
Малиновий, кривавий стяг.

В свою кров його фарбить будемо.
З своїх серць сплетемо вінки…
У атаку!!
В атаку!!

Люди ми.
Хоч не люди у нас батьки.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Присягали на тінь Ревашельову, —
Так. Несіть, донесуть до кінця
Під старою брудною шинелею
На любов і на смерть серця.

Поклянлись на мозоль порепаний,
Поклялись — так рушайте в путь.
Щоб юність на колір креповий
Без вагання за нюх обернуть.

Щоб планета — єдина матінка
І єдиний закон — любов!..
Осб оце в нас мета одна тільки,
Ось для цього юнацька кров.

Через душі, крізь темінь Крезову
Нумо, раз! Непокірний мій…
То струмить її кров по лезові,
То сльозина в куточку вій…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
На зорі прокричаи когути.
На зорі проскакали ми.
На підмо…
На підмо…
На підмогу йти!
Коню, стреми!..

ІІ

У шпиталі, обмотана марлею,
На тобі — не твоя голова…
Десь далеко-далеко армія
І так близько —
розбита брова.

І здавались чужими тепер ми, —
Ні привіту,
ні сліз,
ні думок
Там, де очі ясніли озерами,
Там, де брови були, як шнурок.

Вчора ще,
до лафету прикована,
Доливаючи кров’ю шолом,
За останній, за бій ризикований
Тріпотіла безбровим чолом.

Тріпотіла… Просила і кликала…
Обіцяла л ю б о в і п р и в і т:
“Будьте с м і л и м и!
Будьте в е л и к и м и!
У п е р е д!!
А н а з а д — і повік!..”
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Пелюстками опали зів’ялені
Довгі вії до серця не в лад.
Десь горять бриґантини запалені…
Нам повік не дістатись назад.

Не дістатись…
Хороша! Омріяна! —
П е р е м о г а!! Ти чуєш це, Лю?!
Я люблю тебе, димом овіяну,
І шість ран на тобі люблю.

Караваном грімливим, осяяним
Вирушати нам в край новий…
А над ким та й над ким же то зграями
Воронння припада й шумить?

То була не любов — прелюдія.
Ось тепер ми дійшли до мети!..
Гей, ніколи Твоїм я не буду,
Як не будеш моєю і Ти.

І чужі, і далекі тепера ми…
Ні привіту, ні сліз, ні думок.
Там, де очі ясніли озерами,
Там, де брови були, як шнурок.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Поєдналось з старим сьогодняшнє:
(Ну, а що я собі зроблю?)
Я люблю тебе юну, соняшу
І шість ран на тобі люблю.

Пам’ятаю: просила, кликала, —
Обіцяла любов і привіт…
Ось того я жадання не викинув
Перекинути навзнак світ.

ІІІ

Дикий вихор… Корогви і шоломи…
Чорний стяг… А за ним голубий…
Та червоний не зрадим ніколи ми…
Навіть в цей семикутний бій.

Коливається світ у аґонії…
Поспішає умерти живий…
Хтось у рани свої ж незагоєні
Ятаган наставляє свій…

Хто сказав: переможено? Хто-бо то?!
Хто початок прийняв за кінець?!
Не одну перемогу чоботом
Роздушило оте… крив’яне.

Хто тут свій і хто ворог і де іти, —
Чи по зорях, а чи по шликах?..
Ех, Вандея,
Вандея,
Вандея ти
У рудих, у брудних сіряках!

Закрутилась баґнетом годована
(Бачу, й досі вони стремлять)…
Твої діти без ліку мордовані
І зґвалтована тричі земля.

Закрутилась в пожежі без пам’яти,
Розгубилась і що… і куди…
А чи справді на молоха з нами йти,
А чи нас на рожно посадить.

Та й недаром віками крутила нас.
Закрутили в останню мить:
Гей, насунула міць неосилена,
У рейтузах на нас стремить.

То не гунни, не скити, не половці, —
То новий “золотий Тамерлан”…
На твоїх на полях, на околицях
Напосіли ворони орла…

Твої діти живими обскубані,
А батьки позбулися очей…
Ех, Вандея,
Вандея ти рубана
Під чужим і гербом, і мечем.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дикий вихор. Корогви і шоломи…
Чорний стяг, а за ним голубий…
Та червоний не зрадим ніколи ми,
Навіть в цей семикутний бій.

IV

І пройшли, пронесли не подолані
І встромили на чорнім шпилі.
Не один на коліна оволений,
Не один припадав до землі!

“Ми підем… Ми підем… Тільки де іти?
І кого за любов розстрілять?!”
Е-ех… “Вандея” ти —
Сама сміла і буйна земля.

V

Скільки нас у цьому семикутньому
Полоскалось в крові і в сльозах…
Одиниці дійшли до майбутнього —
Тисячі не вернулись назад.

Бо була в них мета одна тілько
І єдиний кінечний шлях:
Щоб планета всім — рідна матінка,
Щоб любов — на твоїх полях…

Ось за це, за любов порепану
Свою юнь — злотопіняву юнь —
Без вагання на колір креповий,
На кістки
обернули за ню.

Не було, не було незабутнього…
Хто насподі —
не буде над…
Одиниці дійшли до майбутнього,
Тисячі не вернулись назад…

Хай і д е!.. Вона знає, де іти.
Хай не ронить сльозу з очей…
Ех, Вандея…
Вандея…
Вандея ти
Під чужим
і гербом,
і мечем.

1928




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-08-18 16:29:15
Переглядів сторінки твору 2873
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.529 / 5.5  (4.405 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 4.529 / 5.5  (4.503 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.09.29 10:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2009-08-18 19:48:20 ]
Дякую майстерень редакції
За змістовні такі публікації!