...говорити про них за чашкою чаю."
(збірка)


***

Як день у розпалі стояв
І вітер нам зі сходу дмухав
Я малював на простирадлі муху

Коли на полотні живому
Лягли останні тіні дня
Я малював на нім коня

Коли ж ранковий сонця промінь
розтерся в дерть
Я малював на простирадлі смерть


СТЕПАН АНДРОНОВИЧ

По стежці асфальтовій між міських старин
Ішов війни якоїсь ветеран Степан Андронович
Він мав в зубах своїх мундштук з недопалком

Його волосся мало подих сірих фарб
А очі сильно вицвіли від диму
У нього в грудях і на грудях мався скарб

Він чимось схожий був на тих калік
Що без руки, чи без ноги зостались
Він вже п’ять років тихо доживав свій вік –

І спавді міг дожить, але не сталось. Скажу чого -
Побіг по стежці раптом вітер смерті
Штовхнув старого і понісся далі
Степан Андронович розпавсь і відійшов.
Лишилась невеличка купка - попіл і медалі

По стежці асфальтовій між міських старин
Ішов війни якоїсь ветеран Степан Андронович
Він мав в зубах своїх мундштук з недопалком


***

Я ходив був навколо хати
Ненароком надибав садок
У садку тім сиділа дівчина
Рудоволоса, блакитноока.

Я сів біля неї на землю
Її руку узяв у свою
І поглянувши трохи навколо
Заповів отаку от розмову:

„Ось дерево,
Ось листя на його гілках,
Ось ластовиння на твоїх руках,
А ось на гілці дивний птах...

Та підем геть із цього саду -
Хай тут квіт вишні нарозлив
Лиш кулю з дерева для тебе вкраду...

Ба, що це тліє у траві?
Гой, людочки!
Тут свічку Пастернак згубив!”


БУДИНОК СКУЛЬПТОРА

Не мав у житті ні хвороб, ні родичів.
По вівторках працюю на ринку,
Маю ліжко у гарнім великім будинку,
А як люди питають: "Хто тута жиє?"
Я кажу: "Я живу!"

Кожен день мені пташка наспівує щось,
Я сиджу під вікном і слухаю
(як не маю роботи); вітер шторами рухає...
А як люди питають: "Чи хто тута є?"
Я кажу: "Я живу тут!"

На потилиці в мене зелений кашкет,
Трохи крадених книг на полиці
В мене шабля в руці – шабля з криці...
Я отрута, козак, я намет.

(Чую... кличуть мене із криниці.)


***

Кожнеє дерево - велетень.

Чиї кості на пил перетер
Не зважай бо -
то вітер
кості тих, хто вмер...

Вітер пестить їм зелень,
Готує до смерті –
Скоро всенька природа вмре.

Кожнеє дерево - велетень,
Вітер пестить їм зелень -
Так готує до смерті.


***

моя моя Україна
гуси тут прольотом
сірі утки в моїм небі
наче самольоти

на озерах очерети
гнуть невільну спину
білокрила в небі хмара
мчиться без упину

я доїду до кордону
трохи зупинюся
тут півкроку Україна
далі – Білорусія


***

Я зайців випасав за ставком
Ти ловила тритонів в криниці
Сонця мало тоді було
Ми обоє були білолиці

Ти не знала мого ім'я
І твого недослухав я
Але іншу ми мали забаву
І вона нам вдавалась на славу

Коли березень закінчивсь
Ти поїхала з нашого краю
Я у іншу потім влюбивсь
Але досі тебе пам'ятаю


***

ніхто не знав,
що вона – мати.
усі чекали, чекали,
і ніхто не знав.
а коли народила –
отримали сина – вони,
матері так і не дочекавшись.
Тому вони – сироти.


***

я за лівим окраєм неба
кличу тебе на каву
маю вдома чудові меблі
приходь, будь ласкава

бачиш в небі останні хмари
серед вечора розчинилися
швидко! в темряву хилиться день!
спіши, не спізнися!..


***

часом думається мені
чи єдине щастя в житті
аж таке, що заради жити:
відшукати тебе – і любити


***

Скажу тобі:
«Залиш мене на самоті з самим собою
Ніколи я ділитись не хотів своєю тишею
Бо лиш шматок найменший тиші ділиш з іншим
То тиша рушиться, і думи разом з нею...»

І підеш ти, мене полишивши.

Та прийде час і я тебе покличу;
Промовлю: «Тишу цю плекав ночами
І з себе витворив якесь страшне чудовисько...
Прийди ж до мене і своїм ласкавим словом
Збуди мене посеред того дня,
Коли в вікно весіннє сонце світить.
Бо скучив дуже я за ним, за сонцем;
І співу пташечок давно не чув.»
І прийдеш ти і стану я звичайним.
Людиною я стану, як усі;
І мружитимусь променям назустріч,
І більш ніколи я тебе не прожену


***

під сивим килимом стіни
шпалери дихають весною
я чую – зрощують сини
свої сусіди за стіною

тому ще тижні мабуть два
я мчався вихором зими
гули на півночі громи,
і... більше пам’яті нема...

я доторкнуся до вікна
і побалакаю з весною
стіни нема, тебе нема,
весна, весна...
ну й бог з тобою


***

Кульгавий голуб злий
збирає крихти хліба
з-під зими.
Спитай:
нема ноги?
нема душі?
(Нема.)

Якщо й була
душа, -
душа у шиї, -
тепер із неї виросла
жовта квітка
зла...

Він голуб...

Я ж пес –
у мене лишаї...
у мене дві душі...
для себе і для нього.
І жовті очі мої
не просять більш
нічого.


***

я постукав: тук, тук, тук
ніхто не відповів
тоді я сам зайшов туди
там на стіні сидів павук

там на стіні сидів павук
він дуже тихо говорив
про те, що вислизає з рук
про те, що вислизає з рук

А я прокинутись хотів,
лише прокинутись хотів,
я не люблю вбивати мух.
(я не люблю вбивати мух)


***

Ішов по району
вертався додому
ставало вже темно;
у сутінках
тонкі гілки
обліплені снігом;
думки в голові,
наче в’язні в тюрмі,
ходили по колу.

В прихожій у себе
роззувся, роздягся.
Заходив у ванну –
і довго сморкався, –
даремно, –
гармонії не досяг...

Пішов у кімнату,
глянув на захід –
на заході – вікна;
крізь них було видно,
як день уже догорів...

Я сів на диван.
Через декілька днів –
день народження в сина.
Ше є трохи грошей:
треба купить сірників;
і каністру бензина...


***

Любов – не слухай мене,
Роби, як тобі треба,
Роби, як ти хочеш, –
тільки не йди.


***

Коли пливеш по життю – не думай,
чи вмієш ти плавати:
кожна людина створена так,
що тримається на воді.

Головне – не бійся,
що спереду будуть скелі.
Бо якщо скеля справжня –
вода обтікає її...
обнесе і тебе
неушкодженим.

І ще – не топи в паніці тих хто поряд,
Може вони тебе рятують?
І не прив’язуйся ні до кого;
аби не заплутатись у мотузках –
Але тримайся за руки – міцно тримайся.
Бо коли ти один, чи одна – тебе просто носить;
А вдвох ваша подорож буде схожа на танець.
І ви будете як ті дві пушинки,
що злиплися випадково,
і літають тепер усюди разом...


***

ластишся, ластівко -
шматочок скла
в сонці дзеркала
не донесла, згубила...

мила, як ластівка
чиста, швидка,
- любого премогла б
якби захотіла;

вихор в хвості
слова у листі
а лист – на дереві

ластишся, ластівко
в сонці дзеркала
не донесла, згубила...


ДОЛЯ

хвилини, наче лапи такси,
яка біжить за нею...
хто це вигулює так вільно
час на повідку? – та,
хто не визначає час – та,
хто не знає – та,
хто сама іде кудись;
– а ми її чекаємо...


***

Це моя тінь –
вона ходить по місту;
це моя тінь –
вона ходить по місту.
– вона ходить по місту,
заходить на міст,
зайшовши на міст –
подивиться вниз...


***

Чи вони хочуть зайти,
коли стукають в двері?..
Що вони хочуть знайти
для себе у цій оселі?..

Будуть мене допитувать –
де тут і що заховано,
А це взагалі не моя квартира –
це дім моєї знайомої!..

Чи вони тоді розізляться на мене,
прив’яжуть до батареї...
А в чому, в чому я винен?..
Боже ти мій, невже я...


КУПАННЯ

Ми вийшли сім”єю зі сховища
Ми знов на краю середовища
Як тисячі років тому –
Щоб жертви віддати йому

Сестру і старшого брата
І дух неземного тата –
Незрячим думкам води
Ми все принесли сюди

Дивились на цей поріг
І берег тікав з-під ніг

Ми висловили провину
І зникли наполовину...


***

Самогубство –
це коли вже немає
такої людини,
якою ти був.

То змінюйся!