*

Кажуть, А.П.Чехова дуже турбували письменники-початківці. Вони приносили йому свої твори на рецензію, – а він ніколи не відмовляв; – чи то не міг, чи то не хотів... Кажуть, що був раз такий випадок, ніби якийсь молодий чоловік приніс наче повість – стопку папірців, загорнених у газетку; але коли їх розгорнули, то виявилось, що усі вони пусті. І була лише невеличка приписка на одному із аркушів: "Аби виразити усю свою повагу до Вас – як до письменника, і як до особистості, – віддаю Вам оці чисті листки, на яких краще Ви напишіть щось, аніж я."

*

Якщо довго і нудно казатимеш всім, що брехун – тобі врешті решт можуть повірити.

*

Перетравлюючи дійсність, людина лишає після себе всякий продукт: чи то лайно, якщо людина дурна; чи то корисні фекалії, які удобрюють людям душі.

*

За те, що Прометей дав людям вогонь, боги навічно прикували його до скелі. І кожен день до нього прилітав орел, і викльовував йому печінку. Орла звали Сізіф.

*

Сліпі схожі на малих діток, бо діти так само торкаються пальцями облич людей.

*

Страшно – це коли знаєш свою вину, не відчуваєш її, – і за все це не соромно.

*

Є метелики, що бажають бути схожими на листя дерев - і мають крила з відповідним малюнком. Є листки дерев, які бажають бути схожими на метеликів і восени яскравішають, відриваються з гілок і летять по повітрю додолу. Але як метелик ніколи не матиме рослинного спокою – так і листок з дерева рідко протримається в повітрі довше кількох секунд.

*

Добре би мати хоч трохи віри в людину. Бо коли хтось усе в людині заперечує, то він робить так, як роблять ті, хто хоче здатись розумнішим за інших, не маючи для того інших вагомих підстав окрім категоричності тих заперечень.

*

Коли людина у спокої, вона є такою, якою хоче бути, оскільки вона в цей час хоче бути такою, якою є. Власне, тому вона і спокійна.

*

Ми троє: я, лампочка Ілліча, і муха. Я – думаю, лампочка – світить, муха – літає навколо лампочки. Ми тут, бо всюди є тут, а тут – то є майже всюди. Самотність – то наше єство, бо нас вродь би і троє, але все ж я один. Аби ж я не мав навколо предметів з якими себе порівняти, то я мабуть збожеволів би. А так я маю речі перед собою... Тобто здається, поряд з ними я теж річ – значить, існую.

*

Для нього письменницький труд – то був захист. Тобто саме усвідомлення того, що він „письменник”, а не хтось там ще, давало йому сил. І цікаво те, що кожен раз виходячи навулицю, він брав з собою ручку, і тримав її у руці, міцно стиснувши, - так, наче був готовий атакувати...

*

Він дивився передачу „Служба розшуку дітей”, побачив там дівчину, закохався в неї, знайшов її раніше за всіх, і вона теж в нього закохалась, і він не став її нікому повертати, бо він хотів сам один зробити її щасливою – щоб ніхто тому не завадив... І він міг.

*

Слова у вірші повинні лягати одне до одного так, наче то не слова, а осіннє листя на могилі якогось прозаїка. (трохи жорстоко)

*

Життя на землі – то чиясь розсіянність, в хорошому значенні слова. Коли вдається зосередитись, сфокусувати своє життя в якусь точку – то ось так, мабуть, виглядає смерть.

*

Чим повільніше будеш йти до мети – тим швидше вона наздожене тебе, пробігаючи друге коло.

*

Сидячи в дерев’яному коні, греки заїхали у Трою, хитрістю заманили троянців до себе всередину того коня, і там, в темряві і тисняві, – перебили усіх.

*

Вони забрались на дах будинку, і стоячи біля перил, балакали.
– А я не впаду вниз? – спитала вона.
– Не бійся, – казав він, – якщо ти впадеш, то я стрибну теж; і, я думаю, хтось із нас обов’язково виживе...

*

Зима починається тоді, коли прокинувшись зранку, щоб іти на роботу, люди включають у своїх квартирах світло.

*

Талант часто маскується під випадковості; і тільки кількість цих випадковостей буває його видає. Тому треба написати достатню кількість тексту, аби можна було глянути на статистику.

*

Один молодий музикант, який тіки починав серйозну освіту, розмовляв зі старшим, прославленим і титулованим музикантом.
– Ну от подивіться, – казав молодий, – Ви плідно пропрацювали все життя, заробили собі почесті, славу, повагу, гроші, авторитет... Вас люблять, впізнають, питаються в Вас поради... (піднімає голову – дивиться на старого пильно). Ну невже і я цього хочу?!..

*

Йому, мабуть, здається, що його дитинство – то бездонна прірва, в яку він падатиме усе життя.

*

Він побачив здалеку макове поле, але коли підійшов, виявилося що то помийка, завалена пляшечками від кетчупу.

*

Він хтів бути байдужим до всього, але лиш заради того, аби бути байдужим і до себе... бо розумів, що він сам – то є єдине, до чого він може бути небайдужим. Взагалі, такий стан речей його дуже засмучував.

*

Якщо життя – це сон, то головне – не проспати смерть.

*

Складно зберегти власний погляд на речі,
Коли ніхто тобі не суперечить.

*

Часто письменник – це той, хто придумує гарні назви різним психічним відхиленням.

*

Його катували: прив’язували до стільця так, що він не міг поворушити ні на міліметр жодною частиною тіла і вмикали молдавську народну музику...

*

Добре було б народитись десь в іншій країні, з іншими звичаями і мовою, – в Чувашії, наприклад; десь в чуваському селі... – і не розуміти себе такого, не знати себе, - тобто не бути з собою знайомим, відчувати себе чужим собі, – але при тому знати, що тобі там добре.

*

Він ніяк не міг дочитати до кінця той роман Кафки...

*

Бутерброд падає маслом вниз, бо з тої сторони, де масло, він важчий.

*

«Хвилювання, породжені зовнішніми чинниками, – то нехай буде для інших. А безпідставні хвилювання – сироти. Хто ше крім мене пригріє їх?..»

*

Нечесний склеротик, що позичив в вас гривню – не віддасть вам її. Чесний склеротик віддасть вам ту гривню десять разів.

*

Я вийшов ввечері винести сміття, було досить темно, і будинок навпроти здався мені стооким велетнем, що вилазить головою з землі. Біля одного з трьох синіх смітників стояв невисокий чоловік з ліхтариком і шукав щось.
"що ти шукаєш?" - спитав я.
"їсти" - відповів чоловік.

*

Я думав то два горобця граються на асфальті, перелітаючи і стрибаючи, - а то два засохлих листка груші...