Зі смутком в очах через віконне скло дивлюся на похмуре, сіре небо. А воно насупило свої кошлаті хмари-брови і сердито поглядає на весь світ, промовляючи «Ну буде вам зараз, буде! Нагуляєтеся сонячними алеями, натішитеся гарячими пляжами, поласуєте холодним морозивом…»
Грянула літня злива, перетворюючи все, чого сягало око на царство водяних потоків і струмків, холодних, мутних, глиняно-сірих. Загули дахи, голосно обурюючись танком дощових крапель: «Годі вам, годі!». Затанцював вітер, розкуйовджуючи віття дерев та демонструючи вишукані повітряні піруети. Дерева стурбовано проказували: «Гей, ану припини це неподобство! Зіпсуєш передчасно наші зачіски!» «От лихо!», - реготав безтурботний вітер-пустун, тягнучи за зелену косу красуню берізку. Вхопивши кленовий листок, бешкетник замахав ним, наче віялом, проносячись поміж будинками і пильно придивляючись, кому ще можна нашкодити. Навіть довго чекати не довелося – на зустріч мчить горобець. Бідолаха не встиг заховатися і тепер прямує до надійного сховку під котримсь дахом. «Потанцюємо, друже?», - лукаво примружившись, запитує вітер. «Геть з дороги! Не займай!, - кричить горобець. Вітер впевнено опиняється на шляху пташини, розпочинаючи з ним гру – куди горобець – туди й вітер поперед нього.
Одна дощова крапля прилинула до мого вікна. Сердито затупцювала ніжками на підвіконнику, загамселила в шибку крихітними кулачками. «Чого тобі, маленька?», - запитую її. «Впусти-и-и-и-и!!! Впусти-и-и-и-и-и мене до свого дому! У тебе тепло і затишно. Це неподобство!» Я сміюся зі слів пустунки і весело відказую: «А от і не пущу!». «Пустиш-пустиш», - сердиться крапелька і ще дужче гупає ручками і ніжками у моє вікно, бажаючи розбити його на друзки. «І чого ти така сердита?». «А чому ти така суха?», - відповідає малеча. «Ну гаразд, заходь», - прочиняю кватирку. Крапля миттю, поки я не передумала, пробирається у мою кімнату і вмощується на долоні. Стало прохолодно, волого і приємно. Малючка із відчуттям виконаного обов’язку вдоволено розглядається по боках. Хто тут іще сухий? О, чорний котисько! Крапелька швидко опиняється на його носі. Котик здивовано розглядає її і весело муркоче. Йому теж приємно. Крапля без угаву торочить: «Ось така я, така. Страшна, сердита. Усі мене бояться! Ура!» Я ледь стримую сміх, щоб не образити маленьку, нехай собі пишається-величається.
А через хвилину виглянуло сонечко. Зійшло у небесну блакить семибарвним мостиком-веселкою. Причепурило скуйовджені голівки дерев, осушило всі заплакані калюжі. Сонце простягло свій теплий промінчик у кватирку і покликало дощову краплинку додому – назад у небесну височінь. Весело цвірінькнув горобець.