
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євгеній Нєфєдьєв (1986) /
Проза
Казка про маленький тролейбус.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про маленький тролейбус.
В одному містечку, майже у самому центрі міста, на перетині сотень електричних дротів розмістився величезний тролейбусний парк. За високим парканом з червоної цегли, склавши свої «ріжки», дрімали тролейбуси, блимаючи у світлі ліхтарів помитими шибками вікон. Завтра в них має бути довгий трудовий день, їм потрібно буде поспішати на вулиці, щоб встигнути вчасно розвезти всіх пасажирів, а поки вони стоять у дворі депо й мирно сплять, зрідка здіймаючи двірники, немов брови, і кожний з них бачить свій тролейбусний сон. Майже у самих дверей вагонного депо стоїть найстарший тролейбус у всьому парку – №005, але всі інші тролейбуси називають його «Генералом» і звертаються до нього не інакше як «пане», а коли зустрічають його на шляху, то завжди сигналять рівно п'ять разів, немов вітають: «Здрастуйте, пане Генерал!». Трохи далі від Генерала сплять двоє близнюків - №015 й №016. Вони прибули у парк в один день і були, що називається, на одні очі. Працівникам депо було дуже жаль розлучати їх, і тому в місті з'явився єдиний тролейбусний потяг з двох вагончиків №015 й №016. Зате тепер вони завжди разом: №015 завжди стежить за дорогою, а №016 іноді сигналить своєму брату, коли незадоволений, що вони так повільно їдуть.
Усього в тролейбусному парку спали майже п'ятдесят тролейбусів, і в кожного була своя цікава історія. Я сказав: «Спали майже п'ятдесят тролейбусів», тому що спали всього тільки 49 тролейбусів, а один тролейбус не спав. Це був наймолодший і найменший тролейбус під номером «001». Він з'явився в депо трохи менше року тому у день народження міста, і, певно, тому і одержав свій «перший» номер. З усіх тролейбусів у парку тільки він один був пофарбований у незвичний бузковий колір. Він, звичайно, трохи ніяковів від цього, і іноді біля його фар можна було помітити легкий рум'янець, але пасажири його дуже любили. А за його кольори вони прозвали його «Бузок». Але ще більше дорослих пасажирів цей тролейбус любили діти. Їм дуже подобався його грайливий характер. Дуже часто його «ріжки» зіскакували з тролеї, і поки водій чіпляв їх назад, діти раділи, що тепер вони можуть спізнитися й не потрапити до лікаря у зубну поліклініку чи пропустити в школі урок нудної хімії. А по вечорах Бузок влаштовував справжні феєрверки. Діти дуже люблять феєрверки, а маленький тролейбус дуже любив дітей і тому з великим задоволенням розсипав бризи іскор з-під дротів. Йому було дуже приємно бачити цей простодушний дитячий захват! А ще він був єдиним тролейбусом у місті, що дружив з трамваями. Саме так! Дивно, але тролейбуси і трамваї в цьому місті змагалися за те, хто з них більш потрібний пасажирам. І коли їм доводилося стикатися фара до фари, то нічим, крім гордого мовчання, вони один одного не вшановували. Інша справа Бузок! Побачивши трамвай, він починав жваво сигналити, зриваючи в небо хмари вороння і галок, і дивно, але у відповідь маленькому тролейбусу трамваї починали так лунко дзенькати, що луна змушувала деренчати шибки у вікнах сусідніх будинків. І вже в депо він часто міг чути за своєю «спиною» пересуди інших тролейбусів, старших за нього та вже тертих досвідом: «От молодь пішла! Така вітряна. Їй аби тільки грати й грати. А про життя й думати не хочуть», - гарчали одні. «Ну, що ви! Згадайте себе в його роки. Адже теж носилися по вулицях, будь здоровий, а тепер гарчите», - відповідали їм інші. Але зараз усі спали, і ніхто не буркотів. Тільки один Бузок не спав. Йому стало раптом самотньо. А все тому, що його водій занедужав, і от уже кілька днів не приходив на роботу. Маленький тролейбус дуже сумував за своїм другом і тому не хотів виїжджати з парку, продовжуючи стояти один у депо. Згодом йому стало здаватися, що всі забули про нього, і він так і стояв собі самісінький, у той час, як інші тролейбуси мчали міськими вулицями.
Минуло ще кілька днів, а водій Бузка так і не вийшов на роботу, і маленький тролейбус продовжував журитися в напівтемряві вагонного депо. Один раз, коли ворота тролейбусного парку закрилися на ніч, його розбудив тихий шепіт інших тролейбусів. Хтось, очевидно «Сімка» (ох, уже ця язиката Хвеська!), ділився з іншими міськими плітками й чутками. Бузок прислухався й засумував ще більше: Сімка розповідала іншими, як одна пані сьогодні сказала, що її чоловік із сьогоднішнього дня виходить на пенсію, і тепер вони можуть присвятити увесь свій час турботі про маленьких онуків, старші-то вже повиростали, поки бабусі-дідусі працювали. А засумував Бузок від того, що чоловік цієї пані і був його водієм.
«Тепер усі про мене забудуть!» - думав він. І так, міркуючи про свою важку вдачу, він не помітив, як ближче до світанку заснув.
Він побачив чудовий сон, що знову мчить вулицями міста і везе пасажирів, що вічно кудись квапляться, розсипаючи бризи іскор і переморгується із зустрічними трамваями.
Але на світанку його раптом щось потурбувало. Крізь сон він відчув, як хтось відкрив його двері й зайшов усередину салону, а потім почав м’яко скребти підлогу мокрою щіткою, змітаючи пил. От хтось ганчіркою став протирати його скло зсередини. А потім... «Бррррр!» - здригнувся Бузок. Його облили холодною піною зі шланга. Він поворушив своїми «вушками»-дзеркалами, щоб спробувати розглянути, хто ж це господарює, але треба ж таке: затерплі від довгої сплячки дзеркала навіть не думали ворушитися. А тим часом його боки вже вимили розчином так, що у світлі денних ліхтарів вони могли б затьмарити сонце. І на завершення його знову облили піною зі шланга. «Фррр», - зафиркав Бузок, коли піна потрапила йому до «очей»-фар, і він замигав - так неприємно щипала йому очі піна. Але от хтось стер з його фар піну, і йому вдалося розглянути «хазяїна». Це був зовсім молодий хлопець. Він охайно витер маленькому тролейбусу фари, протер лобове скло, а потім обійшов тролейбус і, тримаючи за троси «ріжки», поставив їх на дроти. Бузок відчув: от він зайшов у кабіну й сідає в м'яке водійське крісло, і тут щось усередині Бузка зафиркало, забилося - це був двигун, що так довго мовчав усередині тролейбуса. І серце Бузка, якщо, звичайно, у тролейбусів буває серце, сповнилося величезної радості. Водій натиснув клаксон, і Бузок лунко просигналив. От ще й ще. Двері депо відчинилися, і маленький тролейбус побачив яскраве світло нового дня. І треба ж, Бузок поїхав - водій натиснув на педаль, і тролейбус плавно рушив по депо назустріч місту.
Коли маленький тролейбус виїхав з депо, у парку не було жодного тролейбуса. «Напевно, сьогодні багато пасажирів», - подумав Бузок, а водій продовжував упевнено тиснути педаль, і тролейбус, міняючи тролеї, поступово виїхав з парку на міську вулицю.
Дивно, але й на вулиці не було нікого. Ні зустрічних тролейбусів, ні людей. Бузок з подивом і з переляком дивився, як вони з водієм проїжджають порожні зупинки.
Минаючи перехрестя, вони швидко наближалися до центральної площі міста - тієї самої, на якій місту й подарували Бузка. Що там діялося! На площі стояли, немов у музеї, всі сорок дев'ять тролейбусів, блискаючи своїми прозорими шибками. На трамвайному кільці один за одним юрбилися трамваї, і всі були раді один одному, і від цього на площі стояв оглушливий дзенькіт-передзвін, а сама площа була повна городян. І всі були веселі, радісні і задоволені.
А коли Бузок нарешті виїхав на площу, усі раптом замовчали й через секунду проспівали: «Із Днем народження тебе! Це місто - твоя родина!». И Бузок завмер від подиву, радості й щастя. Він згадав, що сьогодні день міста, а отже, його день народження.
Водій повільно вів Бузка по кільцю навколо площі, і то тут, то там на дорогу норовило вискочити дитинча й провести пальцем по корпусу тролейбуса. Але от він вирулив і зупинився між Генералом і близнюками №015-№016. І відразу до тролейбуса кинулися з усіх боків діти. Вони так скучили по своєму другу. І поступово бічні дзеркала у Бузка нагадували гілки верби: діти поначіпляли різнобарвні бантики й кульки.
Свято пройшло дуже весело. Маленький тролейбус подумки підспівував артистам на площі. А після концерту над містом у нічному небі розквіт чарівний сад. Над міськими дахами розквітли троянди, фіалки, маки. Усіх не перелічити. І городяни завмерли, насолоджуючись нічним феєрверком.
«Нічого, - думав Бузок, - все одно я вмію краще».
І дійсно, трохи пізніше, повертаючи городян додому, маленький тролейбус малював під дротами справжню казку.
Усього в тролейбусному парку спали майже п'ятдесят тролейбусів, і в кожного була своя цікава історія. Я сказав: «Спали майже п'ятдесят тролейбусів», тому що спали всього тільки 49 тролейбусів, а один тролейбус не спав. Це був наймолодший і найменший тролейбус під номером «001». Він з'явився в депо трохи менше року тому у день народження міста, і, певно, тому і одержав свій «перший» номер. З усіх тролейбусів у парку тільки він один був пофарбований у незвичний бузковий колір. Він, звичайно, трохи ніяковів від цього, і іноді біля його фар можна було помітити легкий рум'янець, але пасажири його дуже любили. А за його кольори вони прозвали його «Бузок». Але ще більше дорослих пасажирів цей тролейбус любили діти. Їм дуже подобався його грайливий характер. Дуже часто його «ріжки» зіскакували з тролеї, і поки водій чіпляв їх назад, діти раділи, що тепер вони можуть спізнитися й не потрапити до лікаря у зубну поліклініку чи пропустити в школі урок нудної хімії. А по вечорах Бузок влаштовував справжні феєрверки. Діти дуже люблять феєрверки, а маленький тролейбус дуже любив дітей і тому з великим задоволенням розсипав бризи іскор з-під дротів. Йому було дуже приємно бачити цей простодушний дитячий захват! А ще він був єдиним тролейбусом у місті, що дружив з трамваями. Саме так! Дивно, але тролейбуси і трамваї в цьому місті змагалися за те, хто з них більш потрібний пасажирам. І коли їм доводилося стикатися фара до фари, то нічим, крім гордого мовчання, вони один одного не вшановували. Інша справа Бузок! Побачивши трамвай, він починав жваво сигналити, зриваючи в небо хмари вороння і галок, і дивно, але у відповідь маленькому тролейбусу трамваї починали так лунко дзенькати, що луна змушувала деренчати шибки у вікнах сусідніх будинків. І вже в депо він часто міг чути за своєю «спиною» пересуди інших тролейбусів, старших за нього та вже тертих досвідом: «От молодь пішла! Така вітряна. Їй аби тільки грати й грати. А про життя й думати не хочуть», - гарчали одні. «Ну, що ви! Згадайте себе в його роки. Адже теж носилися по вулицях, будь здоровий, а тепер гарчите», - відповідали їм інші. Але зараз усі спали, і ніхто не буркотів. Тільки один Бузок не спав. Йому стало раптом самотньо. А все тому, що його водій занедужав, і от уже кілька днів не приходив на роботу. Маленький тролейбус дуже сумував за своїм другом і тому не хотів виїжджати з парку, продовжуючи стояти один у депо. Згодом йому стало здаватися, що всі забули про нього, і він так і стояв собі самісінький, у той час, як інші тролейбуси мчали міськими вулицями.
Минуло ще кілька днів, а водій Бузка так і не вийшов на роботу, і маленький тролейбус продовжував журитися в напівтемряві вагонного депо. Один раз, коли ворота тролейбусного парку закрилися на ніч, його розбудив тихий шепіт інших тролейбусів. Хтось, очевидно «Сімка» (ох, уже ця язиката Хвеська!), ділився з іншими міськими плітками й чутками. Бузок прислухався й засумував ще більше: Сімка розповідала іншими, як одна пані сьогодні сказала, що її чоловік із сьогоднішнього дня виходить на пенсію, і тепер вони можуть присвятити увесь свій час турботі про маленьких онуків, старші-то вже повиростали, поки бабусі-дідусі працювали. А засумував Бузок від того, що чоловік цієї пані і був його водієм.
«Тепер усі про мене забудуть!» - думав він. І так, міркуючи про свою важку вдачу, він не помітив, як ближче до світанку заснув.
Він побачив чудовий сон, що знову мчить вулицями міста і везе пасажирів, що вічно кудись квапляться, розсипаючи бризи іскор і переморгується із зустрічними трамваями.
Але на світанку його раптом щось потурбувало. Крізь сон він відчув, як хтось відкрив його двері й зайшов усередину салону, а потім почав м’яко скребти підлогу мокрою щіткою, змітаючи пил. От хтось ганчіркою став протирати його скло зсередини. А потім... «Бррррр!» - здригнувся Бузок. Його облили холодною піною зі шланга. Він поворушив своїми «вушками»-дзеркалами, щоб спробувати розглянути, хто ж це господарює, але треба ж таке: затерплі від довгої сплячки дзеркала навіть не думали ворушитися. А тим часом його боки вже вимили розчином так, що у світлі денних ліхтарів вони могли б затьмарити сонце. І на завершення його знову облили піною зі шланга. «Фррр», - зафиркав Бузок, коли піна потрапила йому до «очей»-фар, і він замигав - так неприємно щипала йому очі піна. Але от хтось стер з його фар піну, і йому вдалося розглянути «хазяїна». Це був зовсім молодий хлопець. Він охайно витер маленькому тролейбусу фари, протер лобове скло, а потім обійшов тролейбус і, тримаючи за троси «ріжки», поставив їх на дроти. Бузок відчув: от він зайшов у кабіну й сідає в м'яке водійське крісло, і тут щось усередині Бузка зафиркало, забилося - це був двигун, що так довго мовчав усередині тролейбуса. І серце Бузка, якщо, звичайно, у тролейбусів буває серце, сповнилося величезної радості. Водій натиснув клаксон, і Бузок лунко просигналив. От ще й ще. Двері депо відчинилися, і маленький тролейбус побачив яскраве світло нового дня. І треба ж, Бузок поїхав - водій натиснув на педаль, і тролейбус плавно рушив по депо назустріч місту.
Коли маленький тролейбус виїхав з депо, у парку не було жодного тролейбуса. «Напевно, сьогодні багато пасажирів», - подумав Бузок, а водій продовжував упевнено тиснути педаль, і тролейбус, міняючи тролеї, поступово виїхав з парку на міську вулицю.
Дивно, але й на вулиці не було нікого. Ні зустрічних тролейбусів, ні людей. Бузок з подивом і з переляком дивився, як вони з водієм проїжджають порожні зупинки.
Минаючи перехрестя, вони швидко наближалися до центральної площі міста - тієї самої, на якій місту й подарували Бузка. Що там діялося! На площі стояли, немов у музеї, всі сорок дев'ять тролейбусів, блискаючи своїми прозорими шибками. На трамвайному кільці один за одним юрбилися трамваї, і всі були раді один одному, і від цього на площі стояв оглушливий дзенькіт-передзвін, а сама площа була повна городян. І всі були веселі, радісні і задоволені.
А коли Бузок нарешті виїхав на площу, усі раптом замовчали й через секунду проспівали: «Із Днем народження тебе! Це місто - твоя родина!». И Бузок завмер від подиву, радості й щастя. Він згадав, що сьогодні день міста, а отже, його день народження.
Водій повільно вів Бузка по кільцю навколо площі, і то тут, то там на дорогу норовило вискочити дитинча й провести пальцем по корпусу тролейбуса. Але от він вирулив і зупинився між Генералом і близнюками №015-№016. І відразу до тролейбуса кинулися з усіх боків діти. Вони так скучили по своєму другу. І поступово бічні дзеркала у Бузка нагадували гілки верби: діти поначіпляли різнобарвні бантики й кульки.
Свято пройшло дуже весело. Маленький тролейбус подумки підспівував артистам на площі. А після концерту над містом у нічному небі розквіт чарівний сад. Над міськими дахами розквітли троянди, фіалки, маки. Усіх не перелічити. І городяни завмерли, насолоджуючись нічним феєрверком.
«Нічого, - думав Бузок, - все одно я вмію краще».
І дійсно, трохи пізніше, повертаючи городян додому, маленький тролейбус малював під дротами справжню казку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію