В одному містечку, майже у самому центрі міста, на перетині сотень електричних дротів розмістився величезний тролейбусний парк. За високим парканом з червоної цегли, склавши свої «ріжки», дрімали тролейбуси, блимаючи у світлі ліхтарів помитими шибками вікон. Завтра в них має бути довгий трудовий день, їм потрібно буде поспішати на вулиці, щоб встигнути вчасно розвезти всіх пасажирів, а поки вони стоять у дворі депо й мирно сплять, зрідка здіймаючи двірники, немов брови, і кожний з них бачить свій тролейбусний сон. Майже у самих дверей вагонного депо стоїть найстарший тролейбус у всьому парку – №005, але всі інші тролейбуси називають його «Генералом» і звертаються до нього не інакше як «пане», а коли зустрічають його на шляху, то завжди сигналять рівно п'ять разів, немов вітають: «Здрастуйте, пане Генерал!». Трохи далі від Генерала сплять двоє близнюків - №015 й №016. Вони прибули у парк в один день і були, що називається, на одні очі. Працівникам депо було дуже жаль розлучати їх, і тому в місті з'явився єдиний тролейбусний потяг з двох вагончиків №015 й №016. Зате тепер вони завжди разом: №015 завжди стежить за дорогою, а №016 іноді сигналить своєму брату, коли незадоволений, що вони так повільно їдуть.
    Усього в тролейбусному парку спали майже п'ятдесят тролейбусів, і в кожного була своя цікава історія. Я сказав: «Спали майже п'ятдесят тролейбусів», тому що спали всього тільки 49 тролейбусів, а один тролейбус не спав. Це був наймолодший і найменший тролейбус під номером «001». Він з'явився в депо трохи менше року тому у день народження міста, і, певно, тому і одержав свій «перший» номер. З усіх тролейбусів у парку тільки він один був пофарбований у незвичний бузковий колір. Він, звичайно, трохи ніяковів від цього, і іноді біля його фар можна було помітити легкий рум'янець, але пасажири його дуже любили. А за його кольори вони прозвали його «Бузок». Але ще більше дорослих пасажирів цей тролейбус любили діти. Їм дуже подобався його грайливий характер. Дуже часто його «ріжки» зіскакували з тролеї, і поки водій чіпляв їх назад, діти раділи, що тепер вони можуть спізнитися й не потрапити до лікаря у зубну поліклініку чи пропустити в школі урок нудної хімії. А по вечорах Бузок влаштовував справжні феєрверки. Діти дуже люблять феєрверки, а маленький тролейбус дуже любив дітей і тому з великим задоволенням розсипав бризи іскор з-під дротів. Йому було дуже приємно бачити цей простодушний дитячий захват! А ще він був єдиним тролейбусом у місті, що дружив з трамваями. Саме так! Дивно, але тролейбуси і трамваї в цьому місті змагалися за те, хто з них більш потрібний пасажирам. І коли їм доводилося стикатися фара до фари, то нічим, крім гордого мовчання, вони один одного не вшановували. Інша справа Бузок! Побачивши трамвай, він починав жваво сигналити, зриваючи в небо хмари вороння і галок, і дивно, але у відповідь маленькому тролейбусу трамваї починали так лунко дзенькати, що луна змушувала деренчати шибки у вікнах сусідніх будинків. І вже в депо він часто міг чути за своєю «спиною» пересуди інших тролейбусів, старших за нього та вже тертих досвідом: «От молодь пішла! Така вітряна. Їй аби тільки грати й грати. А про життя й думати не хочуть», - гарчали одні. «Ну, що ви! Згадайте себе в його роки. Адже теж носилися по вулицях, будь здоровий, а тепер гарчите», - відповідали їм інші. Але зараз усі спали, і ніхто не буркотів. Тільки один Бузок не спав. Йому стало раптом самотньо. А все тому, що його водій занедужав, і от уже кілька днів не приходив на роботу. Маленький тролейбус дуже сумував за своїм другом і тому не хотів виїжджати з парку, продовжуючи стояти один у депо. Згодом йому стало здаватися, що всі забули про нього, і він так і стояв собі самісінький, у той час, як інші тролейбуси мчали міськими вулицями.
    Минуло ще кілька днів, а водій Бузка так і не вийшов на роботу, і маленький тролейбус продовжував журитися в напівтемряві вагонного депо. Один раз, коли ворота тролейбусного парку закрилися на ніч, його розбудив тихий шепіт інших тролейбусів. Хтось, очевидно «Сімка» (ох, уже ця язиката Хвеська!), ділився з іншими міськими плітками й чутками. Бузок прислухався й засумував ще більше: Сімка розповідала іншими, як одна пані сьогодні сказала, що її чоловік із сьогоднішнього дня виходить на пенсію, і тепер вони можуть присвятити увесь свій час турботі про маленьких онуків, старші-то вже повиростали, поки бабусі-дідусі працювали. А засумував Бузок від того, що чоловік цієї пані і був його водієм.
    «Тепер усі про мене забудуть!» - думав він. І так, міркуючи про свою важку вдачу, він не помітив, як ближче до світанку заснув.
     Він побачив чудовий сон, що знову мчить вулицями міста і везе пасажирів, що вічно кудись квапляться, розсипаючи бризи іскор і переморгується із зустрічними трамваями.
    Але на світанку його раптом щось потурбувало. Крізь сон він відчув, як хтось відкрив його двері й зайшов усередину салону, а потім почав м’яко скребти підлогу мокрою щіткою, змітаючи пил. От хтось ганчіркою став протирати його скло зсередини. А потім... «Бррррр!» - здригнувся Бузок. Його облили холодною піною зі шланга. Він поворушив своїми «вушками»-дзеркалами, щоб спробувати розглянути, хто ж це господарює, але треба ж таке: затерплі від довгої сплячки дзеркала навіть не думали ворушитися. А тим часом його боки вже вимили розчином так, що у світлі денних ліхтарів вони могли б затьмарити сонце. І на завершення його знову облили піною зі шланга. «Фррр», - зафиркав Бузок, коли піна потрапила йому до «очей»-фар, і він замигав - так неприємно щипала йому очі піна. Але от хтось стер з його фар піну, і йому вдалося розглянути «хазяїна». Це був зовсім молодий хлопець. Він охайно витер маленькому тролейбусу фари, протер лобове скло, а потім обійшов тролейбус і, тримаючи за троси «ріжки», поставив їх на дроти. Бузок відчув: от він зайшов у кабіну й сідає в м'яке водійське крісло, і тут щось усередині Бузка зафиркало, забилося - це був двигун, що так довго мовчав усередині тролейбуса. І серце Бузка, якщо, звичайно, у тролейбусів буває серце, сповнилося величезної радості. Водій натиснув клаксон, і Бузок лунко просигналив. От ще й ще. Двері депо відчинилися, і маленький тролейбус побачив яскраве світло нового дня. І треба ж, Бузок поїхав - водій натиснув на педаль, і тролейбус плавно рушив по депо назустріч місту.
    Коли маленький тролейбус виїхав з депо, у парку не було жодного тролейбуса. «Напевно, сьогодні багато пасажирів», - подумав Бузок, а водій продовжував упевнено тиснути педаль, і тролейбус, міняючи тролеї, поступово виїхав з парку на міську вулицю.
    Дивно, але й на вулиці не було нікого. Ні зустрічних тролейбусів, ні людей. Бузок з подивом і з переляком дивився, як вони з водієм проїжджають порожні зупинки.
    Минаючи перехрестя, вони швидко наближалися до центральної площі міста - тієї самої, на якій місту й подарували Бузка. Що там діялося! На площі стояли, немов у музеї, всі сорок дев'ять тролейбусів, блискаючи своїми прозорими шибками. На трамвайному кільці один за одним юрбилися трамваї, і всі були раді один одному, і від цього на площі стояв оглушливий дзенькіт-передзвін, а сама площа була повна городян. І всі були веселі, радісні і задоволені.
    А коли Бузок нарешті виїхав на площу, усі раптом замовчали й через секунду проспівали: «Із Днем народження тебе! Це місто - твоя родина!». И Бузок завмер від подиву, радості й щастя. Він згадав, що сьогодні день міста, а отже, його день народження.
    Водій повільно вів Бузка по кільцю навколо площі, і то тут, то там на дорогу норовило вискочити дитинча й провести пальцем по корпусу тролейбуса. Але от він вирулив і зупинився між Генералом і близнюками №015-№016. І відразу до тролейбуса кинулися з усіх боків діти. Вони так скучили по своєму другу. І поступово бічні дзеркала у Бузка нагадували гілки верби: діти поначіпляли різнобарвні бантики й кульки.
    Свято пройшло дуже весело. Маленький тролейбус подумки підспівував артистам на площі. А після концерту над містом у нічному небі розквіт чарівний сад. Над міськими дахами розквітли троянди,  фіалки, маки. Усіх не перелічити. І городяни завмерли, насолоджуючись нічним феєрверком.
    «Нічого, - думав Бузок, - все одно я вмію краще».
    І дійсно, трохи пізніше, повертаючи городян додому, маленький тролейбус малював під дротами справжню казку.