ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гальшка Загорська (1979) /
Проза
"За двома зайцями..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"За двома зайцями..."
(оповідання)
Сонце доторкнулося до мого обличчя.
«Гаряче», - подумала я і відкрила очі.
Крізь неприкрите вікно лилося прозоре світло. Шум прибою долітав до моїх вух.
«Я ж на морі!» - згадала, і, швидко вибравшись з ліжка, радісно застрибала по кімнаті.
Зізнаюсь, досі бачити цю «стихію» мені не доводилося. Взагалі, моя особа не відповідає «стандартам» теперішнього часу: мені за тридцять, я «закостеніла» стара діва, живу з мамою.
Думаєте таке лише колись, в старі «добрі» часи, траплялося? Вочевидь, ні. Прокляття і в наш вік ніхто не відміняв. Інакше чим пояснити повну відсутність інтересу нормальних чоловіків до нормальної, не побоюся зробити собі компліменту, симпатичної жінки?
Звичайно, я не Памела Андерсон, але ж і не потвора також.
Як «прокажена» сиділа я весь час поміж своїми подружками, до яких із завзяттям женихалися хлопці. Подружки повиходили заміж, а хлопцям й надалі до мене ніякого діла не було.
Гадаєте тепер: я дісталася моря в надії аби щось змінити? Прийміть це за факт – мені байдуже, та право на відпочинок в мене ніхто не відбирав. Тим ж, хто надто сильно боїться за своїх чоловіків, пораджу - тримайте їх вдома.
…Налаштована рішуче, заходжу в воду й відразу розумію чому весь «пляж» сидить на березі.
- Матусю рідна! – прожогом вискакую з холодних хвиль, і, викликавши іронічні посмішки на обличчях сусідів, які засмагають поряд, обгортаю ноги махровим рушником.
«Невже воно завжди таке холодне?» - ображаюсь я на море і з досадою оглядаюся довкола.
Ніяковіючи, відводжу погляд від напівоголених людських тіл, які з усіх сторін оточують мене. Переді мною море: синє і безкрає, воно розкинулося в шир, не питаючи ні в кого дозволу, і явно не бажало приймати сьогодні в свої хвилі надокучливих людей.
«Коли ж я навчуся плавати?» - тривожусь, згадавши як довго «відвойовувала» в начальства вихідні дні.
Вкінець знудившись, залишаю пляж. Палюче полуденне сонце заставляє сховатися під навіс прибережного кафе. Там, перехилившись через перила, спостерігаю за усім згори.
Маленькі, яскраві човники курсують вздовж берегової лінії, я вирішую покататися на них. Втім, записатися вдається лише на нічну прогулянку. Підбадьорившись келихом «Мартіні», з ентузіазмом чекаю ночі.
…Місяць, зависнувши над морем, кидав фіолетові тіні на лиця людей, які зібралися біля пристані. Інструктор давав вказівки, половина з них відразу ж вискакувала з моєї голови. Від хвилювання мене лихоманило.
Ледве забравшись у човен, я зрозуміла, що втону, однак відступити від задуманого чомусь не могла. Сиділа, вчепившись у лаву, голосно вистукуючи зубами.
…Скелі поближчали, витягнули свої гострі шпилі й нахилилися над водою. Місяць зблід, зблідла й я, відчувши підступну вологість під ногами. Не вірячи собі, дивилася як від води, що набирається у човен, намокають мої ноги.
- Рятуйте! – спромоглася врешті писнути й відчайдушно вхопилася обома руками за своїх сусідів.
- Я не вмію плавати! – прошепотіла, втрачаючи від страху свідомість.
Човен повернув назад, а сердобольні сусіди викликалися супроводжувати мене.
Два чоловіки несподівано стали моїми опікунами. За звичай, у таких ситуаціях, я відразу ж лишаюся дару мовлення, та, на цей раз, в результаті пережитого потрясіння, мене як підмінили. Даючи вихід емоціям, я голосно обурювалася недбалістю персоналу станції, а на кінець пообіцяла обов’язково розібратися з цим усім завтра.
На ранок, мої нові знайомі, з’явились знову, і я, що вже сумнівалася в реальності вчорашнього, відправилася з ними до причалу. Коли справу було залагоджено і нам повернули гроші, ми зайшли до найближчого кафе відмітити свій порятунок.
Олег і Андрій вели себе як справжні джентльмени, проте, до кінця нашої трапези між ними, несподівано, спалахнула іскра суперництва, кожен хотів чим більше, в очах іншого, догодити мені.
Не звикла до подібної поведінки чоловіків у моїй присутності, я дивилася на це спочатку з відкритим ротом, однак, згодом, опанувала себе й з гідністю, але одинаково, стала приймати знаки їхньої уваги.
«Цирк, - думала про себе. – Хіба таке може трапитись зі мною? – сумнівалася, однак власна недооцінка й непевність, як згодом виявилося, вже назавжди залишили мене.
Дні відпочинку промайнули як один день. Ні Олег, ні Андрій не бажали поступитися в чомусь один одному: мене вчили плавати, водили на екскурсії, запрошувала в кафе.
Звістка про закінчення моєї відпустки просто приголомшила їх. І, коли я вже сиділа в своєму плацкарті, ображаючись на те, що ніхто не проводжає мене, то, несподівано, побачила як до загального вагону мого потягу заходять обидва кавалери.
Всю дорогу я сміялася над веселими анекдотам, які, перебравшись у мій вагон, розказували Олег з Андрієм, і старалася не показати, що мучуся над розв’язанням складного завдання, що постало переді мною: кого із них вибрати і як зробити це так, щоб не образити іншого?
Завдання було не із легких, мені подобалися обоє!
«Слід їх випробувати», - врешті вирішую я.
- Завтра ви познайомитесь з моєю мамою! – вголос радо повідомляю їм і починаю вкладатися спати.
«У них ціла ніч на роздуми», - думаю перед тим, як провалитися у неспокійний, знервований сон.
Під рівномірне похитування вагону, прокинувшись посеред ночі, маюсь, каючись у своїй нарочитій нетактовності:
«Кого із них я побачу вранці?» - гадаю, перевертаючись з боку на бік.
Полиця, на якій спалю, видається мені надзвичайно твердою, сусіди дратують голосним хропінням, а потяг, розігнавшись, лякає своєю небаченою швидкістю.
Та ось, нарешті, світанок.
Перон зустрічає ранковою сирістю. Я вдома. Але де ж мої проводжаті, оглядаюся.
Стоячи в тамбурі, на ходу махає рукою, прощаючись зі мною, Андрій.
«Відпустка закінчилася. Здрастуй, реальність!» - сміюся у відповідь я і, за звичкою напустивши на себе байдужість, різко повертаюся у бік вокзалу.
На хвилину в мене перехоплює подих. Назустріч мені, вже встигнувши придбати великий букет білих троянд, направляється усміхнений Олег.
- Андрію зателефонувала дружина, - з радістю переможця повідомляє він. – Я ж пропоную тобі вийти за мене заміж.
Сонце доторкнулося до мого обличчя.
«Гаряче», - подумала я і відкрила очі.
Крізь неприкрите вікно лилося прозоре світло. Шум прибою долітав до моїх вух.
«Я ж на морі!» - згадала, і, швидко вибравшись з ліжка, радісно застрибала по кімнаті.
Зізнаюсь, досі бачити цю «стихію» мені не доводилося. Взагалі, моя особа не відповідає «стандартам» теперішнього часу: мені за тридцять, я «закостеніла» стара діва, живу з мамою.
Думаєте таке лише колись, в старі «добрі» часи, траплялося? Вочевидь, ні. Прокляття і в наш вік ніхто не відміняв. Інакше чим пояснити повну відсутність інтересу нормальних чоловіків до нормальної, не побоюся зробити собі компліменту, симпатичної жінки?
Звичайно, я не Памела Андерсон, але ж і не потвора також.
Як «прокажена» сиділа я весь час поміж своїми подружками, до яких із завзяттям женихалися хлопці. Подружки повиходили заміж, а хлопцям й надалі до мене ніякого діла не було.
Гадаєте тепер: я дісталася моря в надії аби щось змінити? Прийміть це за факт – мені байдуже, та право на відпочинок в мене ніхто не відбирав. Тим ж, хто надто сильно боїться за своїх чоловіків, пораджу - тримайте їх вдома.
…Налаштована рішуче, заходжу в воду й відразу розумію чому весь «пляж» сидить на березі.
- Матусю рідна! – прожогом вискакую з холодних хвиль, і, викликавши іронічні посмішки на обличчях сусідів, які засмагають поряд, обгортаю ноги махровим рушником.
«Невже воно завжди таке холодне?» - ображаюсь я на море і з досадою оглядаюся довкола.
Ніяковіючи, відводжу погляд від напівоголених людських тіл, які з усіх сторін оточують мене. Переді мною море: синє і безкрає, воно розкинулося в шир, не питаючи ні в кого дозволу, і явно не бажало приймати сьогодні в свої хвилі надокучливих людей.
«Коли ж я навчуся плавати?» - тривожусь, згадавши як довго «відвойовувала» в начальства вихідні дні.
Вкінець знудившись, залишаю пляж. Палюче полуденне сонце заставляє сховатися під навіс прибережного кафе. Там, перехилившись через перила, спостерігаю за усім згори.
Маленькі, яскраві човники курсують вздовж берегової лінії, я вирішую покататися на них. Втім, записатися вдається лише на нічну прогулянку. Підбадьорившись келихом «Мартіні», з ентузіазмом чекаю ночі.
…Місяць, зависнувши над морем, кидав фіолетові тіні на лиця людей, які зібралися біля пристані. Інструктор давав вказівки, половина з них відразу ж вискакувала з моєї голови. Від хвилювання мене лихоманило.
Ледве забравшись у човен, я зрозуміла, що втону, однак відступити від задуманого чомусь не могла. Сиділа, вчепившись у лаву, голосно вистукуючи зубами.
…Скелі поближчали, витягнули свої гострі шпилі й нахилилися над водою. Місяць зблід, зблідла й я, відчувши підступну вологість під ногами. Не вірячи собі, дивилася як від води, що набирається у човен, намокають мої ноги.
- Рятуйте! – спромоглася врешті писнути й відчайдушно вхопилася обома руками за своїх сусідів.
- Я не вмію плавати! – прошепотіла, втрачаючи від страху свідомість.
Човен повернув назад, а сердобольні сусіди викликалися супроводжувати мене.
Два чоловіки несподівано стали моїми опікунами. За звичай, у таких ситуаціях, я відразу ж лишаюся дару мовлення, та, на цей раз, в результаті пережитого потрясіння, мене як підмінили. Даючи вихід емоціям, я голосно обурювалася недбалістю персоналу станції, а на кінець пообіцяла обов’язково розібратися з цим усім завтра.
На ранок, мої нові знайомі, з’явились знову, і я, що вже сумнівалася в реальності вчорашнього, відправилася з ними до причалу. Коли справу було залагоджено і нам повернули гроші, ми зайшли до найближчого кафе відмітити свій порятунок.
Олег і Андрій вели себе як справжні джентльмени, проте, до кінця нашої трапези між ними, несподівано, спалахнула іскра суперництва, кожен хотів чим більше, в очах іншого, догодити мені.
Не звикла до подібної поведінки чоловіків у моїй присутності, я дивилася на це спочатку з відкритим ротом, однак, згодом, опанувала себе й з гідністю, але одинаково, стала приймати знаки їхньої уваги.
«Цирк, - думала про себе. – Хіба таке може трапитись зі мною? – сумнівалася, однак власна недооцінка й непевність, як згодом виявилося, вже назавжди залишили мене.
Дні відпочинку промайнули як один день. Ні Олег, ні Андрій не бажали поступитися в чомусь один одному: мене вчили плавати, водили на екскурсії, запрошувала в кафе.
Звістка про закінчення моєї відпустки просто приголомшила їх. І, коли я вже сиділа в своєму плацкарті, ображаючись на те, що ніхто не проводжає мене, то, несподівано, побачила як до загального вагону мого потягу заходять обидва кавалери.
Всю дорогу я сміялася над веселими анекдотам, які, перебравшись у мій вагон, розказували Олег з Андрієм, і старалася не показати, що мучуся над розв’язанням складного завдання, що постало переді мною: кого із них вибрати і як зробити це так, щоб не образити іншого?
Завдання було не із легких, мені подобалися обоє!
«Слід їх випробувати», - врешті вирішую я.
- Завтра ви познайомитесь з моєю мамою! – вголос радо повідомляю їм і починаю вкладатися спати.
«У них ціла ніч на роздуми», - думаю перед тим, як провалитися у неспокійний, знервований сон.
Під рівномірне похитування вагону, прокинувшись посеред ночі, маюсь, каючись у своїй нарочитій нетактовності:
«Кого із них я побачу вранці?» - гадаю, перевертаючись з боку на бік.
Полиця, на якій спалю, видається мені надзвичайно твердою, сусіди дратують голосним хропінням, а потяг, розігнавшись, лякає своєю небаченою швидкістю.
Та ось, нарешті, світанок.
Перон зустрічає ранковою сирістю. Я вдома. Але де ж мої проводжаті, оглядаюся.
Стоячи в тамбурі, на ходу махає рукою, прощаючись зі мною, Андрій.
«Відпустка закінчилася. Здрастуй, реальність!» - сміюся у відповідь я і, за звичкою напустивши на себе байдужість, різко повертаюся у бік вокзалу.
На хвилину в мене перехоплює подих. Назустріч мені, вже встигнувши придбати великий букет білих троянд, направляється усміхнений Олег.
- Андрію зателефонувала дружина, - з радістю переможця повідомляє він. – Я ж пропоную тобі вийти за мене заміж.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію