Деструкція форми, прозаїзація лірики провокує нас залучити творчий доробок Григорія Семенчука до постмодерного епосу. Властива молодому поетові патетика метаморфозується в гіперболізацію ніжних почуттів: «та з словом твоїм навіть цвіль обертається медом». Зацікавлює гра слів на фонетичному рівні: «цвітіння і певне осіннє поцвілля». Яскраві метафори рясніють у тексті: «я дуже легенько торкнувся до осені/ зовсім помалу щоб не збудитися». Ретроспективне часове уналежнення вдало поєднане із образністю, метафорикою вірша: «і ніч мерехтіла мені кіноплівкою», коли «місяць крутився старою платівкою», а «час перейшов у маленьке сторіччя». Метафорично «ранок всміхнеться очима розкосими». Тут логічним продовженням є авторський ліричний відступ сповнений дитячим здивуванням-відкриттям: «із осінню в мене будуть діти/ хоч я лише просто торкнувся до осені». Вірші Григорія Семенчука пафосні і наповнені грою словосполучень: «літо бабине. бабине літо». Людську подобу уподібнює безодні, у якій «без одягу душу на споді» віддаєш «без назв. Без найменшого натяку. Дотику». Фонетичний колаж – родзинка поета: «переживань і пережитого», «жити у житі», «кокоси і кокаїн», «по-складам поскладано». Правомірно буде проголосити Григорія Семенчука майстром карнавального кітчу у літературі епохи постмодерну. Грицева поезія – грайливий кітч із запозиченими сюжетами, дещо жаданізованими мотивами. Варто визнати, що його гра-імпровізація досить майстерно гармоніює із текстовою палітрою вірша. У грайливому кітчі цитується літературна класика: «земля парує. Реве та стогне». Григорій Семенчук урбанізує цей образ різким протиставленням: «а наші міста як маленькі вогники/ усюди грає хіп-хоп». Маємо у поезіях фольклорну традицію: «і всі наші вірші збудуться/ цвістиме любов від Сяну до Дону». Проте є цікаві асоціативні образи, що розглядаються як певні коди-малюнки, шифри, що претендують на багатошарове прочитання тексту: «давай зачекаємо з венами/ бо завтра – вранішня Прага». На одному з рівнів прочитання розуміємо слово «вени» як певне наркотичне бажання, а на іншому як зневажливе ставлення до Венеції, що в простонародній мові звучить як «Вена». Саме тому, зважаючи на таку оригінальність та багатоаспектність поетичної палітри Григорія Семенчука, маємо намір розглядати Гриців кітч не як несмак чи халтуру, а як претензію на належність до справжнього мистецтва і комерційний успіх.
Нерідко поряд із специфічним грайливим ліризмом, властивим Грицевим вільним віршам, знаходимо натуралістичні картини сьогодення: «зуби почорніли і нагадували/ подряпані піратські прапори/ колір обличчя нагадував асфальт після дощу», хоча ще «пам’ятаю його усміхнене обличчя/ на фоні станків». Таке може трапитися з кожним, «бо старість і алкоголізм як відомо/ приходять до всіх».
Маємо свідому плутанину в часі, для підкреслення динамічності життя: «я засинаю дивно. Серед вчора./ Прокидаюсь на вістрі ножа уранці». Дотримання розділових знаків, що є непритаманним маневром для сучасної літератури, ще раз підкреслює те, що Григорій запрошує до діалогу поколінь. Тому його творчість варто розглядати в контексті постмодерної літератури, зважаючи на його прихильність до класики. Грицева ще до певної міри наївно-щира доброта відлунюється рядками: «Будьте уважні! Не забувайте любов у вагонах!/ Поступайтесь літнім місцем під сонцем!».
Знаходимо вкраплення позитивного негативізму в поезії. Пафосно звучать рядки із вірша-присвяти Ю.Завадському: «ти ще вчора лягала спати з ведмедиком/ а сьогодні лягаєш уже з чоловіком». Продовження цієї думки відлунюється у рядках «ти ще вчора мріяла про косметику/ а сьогодні в думках лише кокаїн». Цікаві, сповнені невловимої загадковості, порівняння: «а у січні зорі як футбольні м’ячі», «перетоптаний наче вулиця/Я» чергуються із традиційно-шаблонними: «очі наче дві криниці». Досить вдало стилізовані, не притаманні для такого юного віку метафори, чарують своєю неповторністю та глибоким змістом: «Розривається небо зі свистом/ і шепоче весна деревами», коли наше «перетоптане місто весною/ Де модерн розчинився в бароко» і стерлися всі літературні контрасти епох. Є вірші і на соціальну тематику, що ще раз дозволяє нагадати про багатогранність Грицевої поезії: «журналісти паскуди/ наче риби з’являються з об’єктивами» і не знаючи етики та естетики «вони розуміючи власну вину/ пригадали моє баптистське минуле…». Цікаві образи надають текстам Григорія Семенчука яскравості та незабутності: «скромне волосся», «пускаєш подих зимою крізь пальці/ в бомбосховищах днів де блищать вітражі», «сніг упав як цукрова вата».
Пишучи про Грицька, я вкотре переконуюся, що це єдиний поет в своєму роді і його світлоносність, що вдало поєднується з епатажністю дозволяють мені впевнено дивитися у його творче майбутнє.
2009р