ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Карнавалізм
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Карнавалізм
Деструкція форми, прозаїзація лірики провокує нас залучити творчий доробок Григорія Семенчука до постмодерного епосу. Властива молодому поетові патетика метаморфозується в гіперболізацію ніжних почуттів: «та з словом твоїм навіть цвіль обертається медом». Зацікавлює гра слів на фонетичному рівні: «цвітіння і певне осіннє поцвілля». Яскраві метафори рясніють у тексті: «я дуже легенько торкнувся до осені/ зовсім помалу щоб не збудитися». Ретроспективне часове уналежнення вдало поєднане із образністю, метафорикою вірша: «і ніч мерехтіла мені кіноплівкою», коли «місяць крутився старою платівкою», а «час перейшов у маленьке сторіччя». Метафорично «ранок всміхнеться очима розкосими». Тут логічним продовженням є авторський ліричний відступ сповнений дитячим здивуванням-відкриттям: «із осінню в мене будуть діти/ хоч я лише просто торкнувся до осені». Вірші Григорія Семенчука пафосні і наповнені грою словосполучень: «літо бабине. бабине літо». Людську подобу уподібнює безодні, у якій «без одягу душу на споді» віддаєш «без назв. Без найменшого натяку. Дотику». Фонетичний колаж – родзинка поета: «переживань і пережитого», «жити у житі», «кокоси і кокаїн», «по-складам поскладано». Правомірно буде проголосити Григорія Семенчука майстром карнавального кітчу у літературі епохи постмодерну. Грицева поезія – грайливий кітч із запозиченими сюжетами, дещо жаданізованими мотивами. Варто визнати, що його гра-імпровізація досить майстерно гармоніює із текстовою палітрою вірша. У грайливому кітчі цитується літературна класика: «земля парує. Реве та стогне». Григорій Семенчук урбанізує цей образ різким протиставленням: «а наші міста як маленькі вогники/ усюди грає хіп-хоп». Маємо у поезіях фольклорну традицію: «і всі наші вірші збудуться/ цвістиме любов від Сяну до Дону». Проте є цікаві асоціативні образи, що розглядаються як певні коди-малюнки, шифри, що претендують на багатошарове прочитання тексту: «давай зачекаємо з венами/ бо завтра – вранішня Прага». На одному з рівнів прочитання розуміємо слово «вени» як певне наркотичне бажання, а на іншому як зневажливе ставлення до Венеції, що в простонародній мові звучить як «Вена». Саме тому, зважаючи на таку оригінальність та багатоаспектність поетичної палітри Григорія Семенчука, маємо намір розглядати Гриців кітч не як несмак чи халтуру, а як претензію на належність до справжнього мистецтва і комерційний успіх.
Нерідко поряд із специфічним грайливим ліризмом, властивим Грицевим вільним віршам, знаходимо натуралістичні картини сьогодення: «зуби почорніли і нагадували/ подряпані піратські прапори/ колір обличчя нагадував асфальт після дощу», хоча ще «пам’ятаю його усміхнене обличчя/ на фоні станків». Таке може трапитися з кожним, «бо старість і алкоголізм як відомо/ приходять до всіх».
Маємо свідому плутанину в часі, для підкреслення динамічності життя: «я засинаю дивно. Серед вчора./ Прокидаюсь на вістрі ножа уранці». Дотримання розділових знаків, що є непритаманним маневром для сучасної літератури, ще раз підкреслює те, що Григорій запрошує до діалогу поколінь. Тому його творчість варто розглядати в контексті постмодерної літератури, зважаючи на його прихильність до класики. Грицева ще до певної міри наївно-щира доброта відлунюється рядками: «Будьте уважні! Не забувайте любов у вагонах!/ Поступайтесь літнім місцем під сонцем!».
Знаходимо вкраплення позитивного негативізму в поезії. Пафосно звучать рядки із вірша-присвяти Ю.Завадському: «ти ще вчора лягала спати з ведмедиком/ а сьогодні лягаєш уже з чоловіком». Продовження цієї думки відлунюється у рядках «ти ще вчора мріяла про косметику/ а сьогодні в думках лише кокаїн». Цікаві, сповнені невловимої загадковості, порівняння: «а у січні зорі як футбольні м’ячі», «перетоптаний наче вулиця/Я» чергуються із традиційно-шаблонними: «очі наче дві криниці». Досить вдало стилізовані, не притаманні для такого юного віку метафори, чарують своєю неповторністю та глибоким змістом: «Розривається небо зі свистом/ і шепоче весна деревами», коли наше «перетоптане місто весною/ Де модерн розчинився в бароко» і стерлися всі літературні контрасти епох. Є вірші і на соціальну тематику, що ще раз дозволяє нагадати про багатогранність Грицевої поезії: «журналісти паскуди/ наче риби з’являються з об’єктивами» і не знаючи етики та естетики «вони розуміючи власну вину/ пригадали моє баптистське минуле…». Цікаві образи надають текстам Григорія Семенчука яскравості та незабутності: «скромне волосся», «пускаєш подих зимою крізь пальці/ в бомбосховищах днів де блищать вітражі», «сніг упав як цукрова вата».
Пишучи про Грицька, я вкотре переконуюся, що це єдиний поет в своєму роді і його світлоносність, що вдало поєднується з епатажністю дозволяють мені впевнено дивитися у його творче майбутнє.
2009р
Нерідко поряд із специфічним грайливим ліризмом, властивим Грицевим вільним віршам, знаходимо натуралістичні картини сьогодення: «зуби почорніли і нагадували/ подряпані піратські прапори/ колір обличчя нагадував асфальт після дощу», хоча ще «пам’ятаю його усміхнене обличчя/ на фоні станків». Таке може трапитися з кожним, «бо старість і алкоголізм як відомо/ приходять до всіх».
Маємо свідому плутанину в часі, для підкреслення динамічності життя: «я засинаю дивно. Серед вчора./ Прокидаюсь на вістрі ножа уранці». Дотримання розділових знаків, що є непритаманним маневром для сучасної літератури, ще раз підкреслює те, що Григорій запрошує до діалогу поколінь. Тому його творчість варто розглядати в контексті постмодерної літератури, зважаючи на його прихильність до класики. Грицева ще до певної міри наївно-щира доброта відлунюється рядками: «Будьте уважні! Не забувайте любов у вагонах!/ Поступайтесь літнім місцем під сонцем!».
Знаходимо вкраплення позитивного негативізму в поезії. Пафосно звучать рядки із вірша-присвяти Ю.Завадському: «ти ще вчора лягала спати з ведмедиком/ а сьогодні лягаєш уже з чоловіком». Продовження цієї думки відлунюється у рядках «ти ще вчора мріяла про косметику/ а сьогодні в думках лише кокаїн». Цікаві, сповнені невловимої загадковості, порівняння: «а у січні зорі як футбольні м’ячі», «перетоптаний наче вулиця/Я» чергуються із традиційно-шаблонними: «очі наче дві криниці». Досить вдало стилізовані, не притаманні для такого юного віку метафори, чарують своєю неповторністю та глибоким змістом: «Розривається небо зі свистом/ і шепоче весна деревами», коли наше «перетоптане місто весною/ Де модерн розчинився в бароко» і стерлися всі літературні контрасти епох. Є вірші і на соціальну тематику, що ще раз дозволяє нагадати про багатогранність Грицевої поезії: «журналісти паскуди/ наче риби з’являються з об’єктивами» і не знаючи етики та естетики «вони розуміючи власну вину/ пригадали моє баптистське минуле…». Цікаві образи надають текстам Григорія Семенчука яскравості та незабутності: «скромне волосся», «пускаєш подих зимою крізь пальці/ в бомбосховищах днів де блищать вітражі», «сніг упав як цукрова вата».
Пишучи про Грицька, я вкотре переконуюся, що це єдиний поет в своєму роді і його світлоносність, що вдало поєднується з епатажністю дозволяють мені впевнено дивитися у його творче майбутнє.
2009р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію