ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Той Іван Бойчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той Іван Бойчук
Молодий, амбітний поет Гуцульщини Іван Бойчук, що із с.Вербовець, Косівського р-н на Івано-Франківщині відкриває нам світ по-новому цікаво у своїй збірці «Стіна», хоча й зустрічаються в ній закономірні біблійні й літературні алюзії. Його тексти розумієш настільки, наскільки читаєш, бо момент поезії полягає у її трактуванні. У віршах відображений його світогляд у ментально-філософському аспекті як момент варіювання свідомості читача. Його віршам притаманне самолікування, закрученість, бо складається текст із формально структурних речей. Найважливішим тут виступає власне я, хоча цинізму не вистарчає, бо «…зомлів цей світ у нетрях постмодерну».
Авторська поетична візія починається там, де «над пагорбом падали зорі/ осягаючи власну смерть/ як/ світіння». Відчувається те, що автор наскрізь пройнятий життям зовнішнього світу: «хтось пише папіруси а хтось по-жебрацьки просить». І немає в цьому якоїсь заангажованості, а все надзвичайно природно: «починається день й осипаються роси». Очевидно цим і зумовлено вибір письменником своєї долі, хоч і важкої, але для нього це щастя, бо все зважує, «та й хрест вибирає під силу».
Тут авторська концепція приреченості світу, його творця як провідника, адже на шляху «скільки людей – стільки стін/ пройти би хоч одну з них чи зайти в гості –/ порозумітись би…». Це бажання сповнює авторську уяву, але констатується факт: «стою за стіною і невідомо чи подолаю її».
Він викриває у цій збірці мізерність людської подоби і вважає себе людиною з трьох літер, тим багатством, що «поділене на троє». Поетів називає «вразливим плем’ям», яке розводить ватру і «кидає в неї представників реалізму».
Сучасних політиків та можновладців порівнює із «владними мужами», котрі порозсідались і «вирішують/ як мапу країни поділити». А пізніше сміються із своєї нікчемності в той час, як вороги –«старезні ворони/ у високості свій ритуал творять/ каркаючи».
Проникливим видається образ жебрака, який «з торбою неначе з дівчиною обнявся», та й молиться собі, бо «кілько треба на старість?..».
Цикл «Місто» показує повну деградацію суспільства, його культури у місті. Ліричному герою «цей світ машин нагадує толоку/ де в металевий скрежет вплітається церковний спів». Бо можна хіба «блукати містом заходити в парки», не відчувати ніякої особливості, самотнім бути, бо «…цей світ такий одинокий». Творчість – довготривалий процес. Це немов мрії, які проходять «повз сталеві ґрати уквітчаних вікон». І не одна літера помирає вночі на устах поета – «такий закон». І в кам’яному місті лева «у морду/ б’ють а потім питають» щось про тебе. Немає там для ліричного героя вже нічого світлого «і тільки вірші/ стають наріжним каменем» для кожної людини, яка бачить Львів осередком освіти і культури.
У цій збірці є страх автора перед забуттям, невизначеністю. І просить він «хоч би в краплинці Всесвіту/ душу зродити…».
2008р
Авторська поетична візія починається там, де «над пагорбом падали зорі/ осягаючи власну смерть/ як/ світіння». Відчувається те, що автор наскрізь пройнятий життям зовнішнього світу: «хтось пише папіруси а хтось по-жебрацьки просить». І немає в цьому якоїсь заангажованості, а все надзвичайно природно: «починається день й осипаються роси». Очевидно цим і зумовлено вибір письменником своєї долі, хоч і важкої, але для нього це щастя, бо все зважує, «та й хрест вибирає під силу».
Тут авторська концепція приреченості світу, його творця як провідника, адже на шляху «скільки людей – стільки стін/ пройти би хоч одну з них чи зайти в гості –/ порозумітись би…». Це бажання сповнює авторську уяву, але констатується факт: «стою за стіною і невідомо чи подолаю її».
Він викриває у цій збірці мізерність людської подоби і вважає себе людиною з трьох літер, тим багатством, що «поділене на троє». Поетів називає «вразливим плем’ям», яке розводить ватру і «кидає в неї представників реалізму».
Сучасних політиків та можновладців порівнює із «владними мужами», котрі порозсідались і «вирішують/ як мапу країни поділити». А пізніше сміються із своєї нікчемності в той час, як вороги –«старезні ворони/ у високості свій ритуал творять/ каркаючи».
Проникливим видається образ жебрака, який «з торбою неначе з дівчиною обнявся», та й молиться собі, бо «кілько треба на старість?..».
Цикл «Місто» показує повну деградацію суспільства, його культури у місті. Ліричному герою «цей світ машин нагадує толоку/ де в металевий скрежет вплітається церковний спів». Бо можна хіба «блукати містом заходити в парки», не відчувати ніякої особливості, самотнім бути, бо «…цей світ такий одинокий». Творчість – довготривалий процес. Це немов мрії, які проходять «повз сталеві ґрати уквітчаних вікон». І не одна літера помирає вночі на устах поета – «такий закон». І в кам’яному місті лева «у морду/ б’ють а потім питають» щось про тебе. Немає там для ліричного героя вже нічого світлого «і тільки вірші/ стають наріжним каменем» для кожної людини, яка бачить Львів осередком освіти і культури.
У цій збірці є страх автора перед забуттям, невизначеністю. І просить він «хоч би в краплинці Всесвіту/ душу зродити…».
2008р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію