Це про неї шевченківський лауреат Ігор Павлюк написав: «Давно - після російських класиків срібного віку - не читав такої класної російськомовної лірики. Чесно».
Це їй присвячують свої вірші інші поети:
Поэтов в жизни не бывает много.
И я не всем, кто связан с рифмой, внемлю.
Талант, если талант, то он от Бога,
А Бог не часто посещает землю.

Нам в мире слов держаться правил строгих.
Ведь слово лечит, слово и калечит.
Е.Бильченко как раз из тех, немногих,
Кого поцеловал Господь при встрече.
(Андрій Соболєв, Севастополь).
Це її твори із задоволенням беруться публікувати такі провідні літературні журнали як «Ренесанс», «Золотой век», «Грани эпохи» та ін.
Поетеса, прозаїк, культуролог, філософ, кандидат педагогічних наук, викладач Педагогічного університету ім. м.Драгоманова, авторка багатьох публікацій – ЄВГЕНІЯ БІЛЬЧЕНКО нещодавно провела свій авторський вечір у Ворзелі, у Центрі культури «Уваровський дім».
По городам и по окраинам
Ищу упрямо и отчаянно,
О каменную грудь бессонницы –
Так ивы перед гладью клонятся –
Клонюсь, слоняюсь по случайностям,
Ищу склонением нечаянным,
Как Богом данного посредника, –
Божественного собеседника.
(Є.Більченко).
Виступала Євгенія не сама. У створенні творчого вечора їй допомагав В`ячеслав Чернецький, який також приїхав із Києва і з успіхом представив декілька своїх пісень, акомпануючи на гітарі.
Пройти байдужим повз творчість Євгенії просто неможливо. Її вірші зачіпають за живе не лише рідкісним поєднанням глибини пережитого і високого рівня майстерності, а самими темами, які порушує молода поетеса. Направлення її творчості – філософська, інтимна, релігійна лірика. «Пишу не із книжок, а з життя», - зізнається вона. – «Навіть якщо йдеться про Джордано Бруно чи про Христа: просто результат вигаданого і порівняного із власним пережитим. Від цього часто страждаю. І радію».

Обитание
Небо опрокинуто вверх дном.
Небо, опрокинутое в дом –
Странный дом: Собор или Содом –
Бесприютный и бездомный дом.

Перекати-поле, горе-дом,
Море-дом; дом, списанный на слом;
Дом, в который ударяет гром,
Дом-разгром. Дом-омут. Дом вверх дном.

Небо в дом – и вдребезги стекло.
Широко гляжу: кругом светло.
Всем столетним сумракам назло
Дом, как снегом, светом замело.

Залило по самые края;
Дом, отвергший правду короля
Ради полуправды в три стиха
(дом, в котором ждали пастуха).

Небо в доме. Дом на небесах.
Дом, в котором воскресает прах
(Тот, шепнувший Лазарю: «Дыши» –
Парусным дыханием души).

Сумасшедший дом: сошел с ума.
Что ему соседние дома?
Дом, в котором даже я сама,
Как в тюрьме, – прекрасная тюрьма.

Правды две. Две истины из двух:
То, что Дух есть Дом, а Дом есть Дух.
Дом без камня – только внутрь и вглубь –
Небо, опрокинутое в грудь.
Зараз Євгенія Більченко є членом Всеукраїнського творчого союзу «Літературний форум», де готується до видання її перша поетична книга «В шорохе полёта». У Мережі Інтернет її твори можна прочитати на сайтах «Літературного формуму», «Поезії та авторської пісні України», «Стихи.ру», «Рифма.ру», «Экзистенция», - "45-я параллель" - "Голос эпохи" - "Поэтика православия" - "Пролог" - "Сакансайт", "Новая литература", "Наброски", «Филград", "Дом", "Путник", «Інша література", "Буквоїд" та ін.
Зустрічі і з нашою гостею, а також з В`ячеславом Чернецьким в Уваровському домі ще відбуватимуться, хоча вже і в іншому форматі: В`ячеслав цього ж місяця (23 липня – четвер – о 16:30) у складі Дніпродзержинської вокально-інструментальної групи «Манула» представить музичну програму авторської пісні «Блакитне небо» (гітари, барабан), а Евгенія разом із іншими талановитими молодими поетами (А.Медінським, С.Варламовою, А.Малігон, М.Ширяєвим, Є.Чуприною, В.Рассипаєвим, Р.Лонгою, О.Моцаром, А.Маніною та ін.) виступить на вечорі авангардної, класичної та модернової поезії і авторської пісні «Поетична солянка» (26 липня, неділя, о 17:00).
ЮЛІЯ БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА


P.S. Зустрічі, які проходять в Уваровському домі, дуже часто мають своє продовження. Наприклад, через декілька днів після виступу Євгенія Більченко вислала свій новий вірш, який почала писати ще перебуваючи тут. І, – що особливо приємно, - він присвячується Ворзелю.

Гитары не плачут
Нашему Ворзелю

Ветер летит и шумит над рекою;
Слезы бегут по щекам.
"Девочка, милая, будьте со мною!" -
Я говорю это вам!"

(Стихотворение пятилетней
Олечки Каминской)

-1-
Что тебе нужно от этой жизни? -
Капельку солнца из узкой щели,
Майской сумятицы сухожилий,
Струн и, как следствие, - всепрощения.

В сизые ворсы уходят сосны,
Мордами тычась о полумесяц.
Нынешний голубь - вчерашний сокол, -
Что ты запомнил из этой смерти?

В грудь проводами пружинит воздух.
Возраст звезды - далеко за тридцать.
Падает небо на сонный Ворзель -
В росах ирисами повториться.

Верность - и Весть.
До конца.
До первой
Маточной схватки в последней карме.
Детка, я буду твоим экспертом
По производству святых Икаров!

Руки дождя, на плечах повиснув,
В синие вишни по капле меркнут
Все, что ты хочешь от этой жизни.
Все, что ты помнишь из этой смерти.

-2-
Сизое небо - светло и ветрено
В соснах запутались рубаи
Будем до дна отдаваться Верности,
Будем проигрывать вам бои.

То, что "гитары не плачут", знаем мы
С детства. Со школьной еще скамьи.
Или с церковной (тюремной)? Знаменем
Трели развесили соловьи.

Сирое небо - по-детски вкрадчиво,
Ласково: ласточки на луне
"Боже, Воскреси!" Нам умирать чего
В этой чужой и смешной войне?

В чьей-то вине Сыновья - не пасынки, -
Выйдем из леса по грудь в росе.
Синее небо - от солнца пасмурно
Музыка плачет за нас за всех.

Плачет и платит - Христом и Пятницей,
Как запятая в стволах гвоздей.
Смерть чередуется с жизнью - пятнами.
Дети не спят и
Сосны распяты.
Струны распяты.
Черед людей.

Ворзель-Киев, 7-8 июня 2009 г.